Провадження № 22-ц/803/1023/23 Справа № 182/4354/21 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.
01 лютого 2023 року м.Кривий Ріг
справа № 182/4354/21
провадження № 22-ц/803/1023/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Тимченко О.О.,
суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В.,
за участю секретаря судового засідання - Тимофєєвої В.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 182/4354/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про зобов'язання здійснити обов'язкове працевлаштування після закінчення строкового трудового договору,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 ,
на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2022 року (суддя Кобеляцька-Шаховал І.О.), ухваленого в приміщенні Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області,-
В липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що вона впродовж тривалого часу перебувала з відповідачем в трудових відносинах, а саме: з 31березня 2004 року по 08 січня 2020 року, безперервно працювала провідником пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення) структурного підрозділу «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» за контрактною формою. Протягом більше п'ятнадцяті років трудових відносин між ними контракти (строкові трудові договори)продовжувалися постійно шляхом укладення нових контрактів або додатків до діючих. Так, 29 січня 2014року (після закінчення строку дії чергового контракту) між Відокремленим структурним підрозділом «Нікопольське моторвагонне депо» ДП «Придніпровська залізниця» її було прийнято на 8 дільницю з обслуговування пасажирів за посадою провідник пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення). Згідно з пунктом 1 вказаного Контракту, цей контракт із строковим трудовим договором. Згідно з пунктом 22 вказаного Контракту,строк дії контракту - з 10 квітня 2014 року до 09 квітня 2015 року, контракт набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Згідно п.п.а) п.17 вказаного Контракту, цей контракт припиняється після закінчення строку дії контракту. Згідно пункту 23 вказаного Контракту, умови цього контракту можуть бути змінені тільки за згодою сторін шляхом укладення додаткових угод, складених у письмовій формі, які є невід'ємною частиною даного контракту. 09 лютого 2015 року було укладено Додаткову угоду (додаток № 6 до контракту), якою визначено строк дії Контракту з 10 квітня 2014 року по 09 жовтня 2015 року. 28 вересня 2015 року було укладено Додаткову угоду (додаток № 65 до контракту), якою визначено строк дії Контракту з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року. 08 грудня 2015 року було укладено Додаткову угоду (додаток № 19 до контракту), в якій зазначено, що відокремлений структурний підрозділ «Нікопольське моторвагонне депо» державного підприємства «Придніпровська залізниця» з 01 грудня 2015 року реорганізовано шляхом перетворення у структурний підрозділ «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця»,умови та строк дії контракту від 29січня 2014 року залишаються без змін. 28 липня 2016 року було укладено Додаткову угоду (додаток № 19 до контракту), якою визначено строк дії Контракту з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року. 20 липня 2017 року було укладено Додаткову угоду (додаток № 36 до контракту), якою визначено строк дії Контракту з01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року. 17 серпня 2018 року було укладено Додаткову угоду (додаток № 28 до контракту), якою визначено строк дії Контракту з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року. Відповідно до п.21 зазначеного контракту, за два місяці до закінчення строку чинності контракту він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий строк. Керуючись зазначеною умовою контракту, 29 липня 2019 року (за два місяці до закінчення строку чинності контракту) вона звернулась до роботодавця з заявою про розгляд можливості продовження дії контракту та розгляд продовження дії з 01 жовтня 2019 року проводити за присутності начальника Нікопольського моторвагонного депо. Однак, листом № 457 від 29 липня 2019 року її було повідомлено, що у зв'язку з закінченням 30 вересня 2019 року терміну контракту № 16 від 29 січня 2014 року, контракт на новий термін продовжуватись не буде, тому договір буде припинений на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, тому договір з нею буде розірвано. При цьому, позивачка зазначала, що на момент закінчення строку трудового договору вона є одинокою матір'ю, яка самостійно утримує та виховує дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від шлюбу з ОСОБА_4 , який розірвано рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2017 року. Батько в утриманні та вихованні дитини участі не бере. У неї також є неповнолітня старша дочка від попереднього шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка також мешкає з нею, на яку утримуються аліменти з батька. В порядку працевлаштування їй було запропоновано перелік вакантних посад, які не відповідали її спеціальності, були нижчої класифікації, з набагато меншим рівнем заробітної плати та розташуванням в іншій місцевості. Тобто, враховуючи, що вона є одинокою матір'ю, запропоновані вакантні посади значно погіршували її матеріальне становище і були для неї непридатними через зміну місця проживання без надання житла. Заявою від 12 вересня 2019 року вона вказала, що запропоновані їй посади не співпадають з її освітою. Листом № 563 від 04 жовтня 2019 року її було повідомлено, що, у зв'язку із закінченням 06 жовтня 2019 року строкового договору, вона, починаючи з 07 жовтня 2019 року, до роботи допущена не буде. На період пошуку підходящої роботи може перебувати вдома та має з'явитись за повідомленням в депо для працевлаштування, коли буде знайдена можливість або для одержання трудової книжки і розрахунку по заробітній платі. В заяві від 21 листопада 2019 року вона просила працевлаштувати її на посаду провідника пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення), яка відповідає її кваліфікації, освіті, стажу роботи та посадовим обов'язкам, вказала, що запропоновані їй посади сторожа дільниці, розподілювача робіт та мийника-прибиральника не відповідають її освіті, кваліфікації, значно нижчі за рівнем заробітної плати. Листом № 656 від 22 листопада 2019 року, їй у порядку працевлаштування запропоновано вакантні посади регіональних філій АТ «Українська залізниця». Вказано, що працевлаштування її на посаду провідника пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення) в структурному підрозділі «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» не вбачається можливим через відсутність вакансії провідника пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення). Наказом (розпорядженням) № З/ос від 08 січня 2020 року її 08 січня 2020 року звільнено з 8 дільниці з обслуговування пасажирів з посади провідник пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення) у зв'язку з закінченням строку дії контракту № 16 від 29 січня 2014 року за пунктом 2 статті 36 КЗпП України на підставі закінчення строку дії контракту № 16 від 29 січня 2014 року, статті 184 КЗпП України. З вказаним наказом вона ознайомилася 15 січня 2020 року та зазначила свою незгоду з ним, вказала, що є одинокою матір'ю та висловила бажання продовжити контракт на новий термін. Позивачка вважає, що дії відповідача є неправомірними, оскільки відповідач не виконав свого обов'язку по її працевлаштуванню, безпідставно не надавши їй роботу за її спеціальністю, тому, на підставі викладеного, змушена звернутися до суду та просила зобов'язати Регіональну філію «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» здійснити її працевлаштування за спеціальністю «Провідник пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення)» в структурному підрозділі «Нікопольське моторвагонне депо».
Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про зобов'язання здійснити обов'язкове працевлаштування після закінчення строкового трудового договору, відмовлено.
Судове рішення мотивоване відсутністю у позивача гарантій при звільненні, передбачених статтею 184 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 не доведено статус одинокої матері.
В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, позивач посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що предметом спору є не те, що відповідач не визнавав її одинокою матір'ю або відмовлявся її працевлаштовувати після закінчення строку трудового договору, а те, що він неналежним чином виконував цей обов'язок. Для з'ясування обставин наявності вакантних посад роботодавця для її працевлаштування вона просила суд витребувати в якості доказів штатні розписи по структурному підрозділу «Нікопольське моторвагонне депо» та філія «Вокзальна компанія АТ «Українська залізниця» станом на 06.10.2019 року (останній день роботи позивача) та 08.01.2020 року (день звільнення позивача). Однак, суд першої інстанції не здійснив з'ясування цих обставин. Вважає помилковими висновки суду про відсутність у неї статусу одинокої матері, оскільки у роботодавця в її особовій справі містяться документи, що підтверджують факт самостійного утримання і виховання нею дитини, крім того, поза увагою суду залишився той факт, що роботодавець визнавав статус одинокої матері позивача, що підтверджував своїми діями, які знайшли відображення в документах, які були долучені до матеріалів справи. Зазначені обставини не були предметом доказування в даній справі і не спростовувались відповідачем. Проте, суд першої інстанції неправильно визначився з предметом доказування, не дослідив наявність вільних посад на підприємстві відповідача, не витребував у останнього штатного розпису. Факт можливості працевлаштування за фахом та неправомірної відмови в цьому судом першої інстанції не досліджувався.
Від АТ «Українська залізниця» надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому відповідач зазначає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Представник АТ «Українська залізниця» в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував,просив її відхилити.
Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з'явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
31 березня 2004 року ОСОБА_1 була прийнята на контрактній формі на посаду провідника пасажирського вагона (у поїздах приміського сполучення) до структурного підрозділу «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», про що свідчать записи в трудовій книжці. 29 січня 2014 року (після закінчення строку дії чергового контракту) між Відокремленим структурним підрозділом «Нікопольське моторвагонне депо» ДП та ОСОБА_5 було складено контракт про прийняття останньої на 8 дільницю з обслуговування пасажирів за посадою провідник пасажирського вагону у поїздах приміського сполучення). Згідно п.1 вказаного Контракту, цей контракт є строковим трудовим договором. Згідно п.22 вказаного Контракту, строк дії контракту - з 10 квітня 2014 року до 09 квітня 2015 року, контракт набуває чинності з моменту його підписання сторонами. 09 лютого 2015 року було укладено Додаткову угоду (додаток № 6 до контракту ), якою визначено строк дії Контракту з 10 квітня 2014 року по 09 жовтня 2015 року. 28 вересня 2015 року було укладено Додаткову угоду (додаток № 65 до контракту), якою визначено строк дії Контракту з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року. 08 грудня 2015 року було укладено Додаткову угоду (додаток № 19 до контракту), в якій зазначено, що відокремлений структурний підрозділ «Нікопольське моторвагонне депо» державного підприємства «Придніпровська залізниця» з 01 грудня 2015 року реорганізовано шляхом перетворення у структурний підрозділ «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», умови та строк дії контракту - від 29 січня 2014 року залишаються без змін. 28 липня 2016 року було укладено Додаткову угоду (додаток № 19 до контракту), якою визначено строк дії Контракту з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року. 20 липня 2017 року було укладено Додаткову угоду (додаток № 36 до контракту), якою визначено строк дію Контракту з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року. 17 серпня 2018 року було укладено Додаткову угоду (додаток № 28 до контракту), якою визначено строк дії Контракту - з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року.
29 липня 2019 року позивачка звернулася до відповідача з заявою, в якій просила продовжити дію контракту з 01 жовтня 2019 року. Однак, листом № 457 від 29 липня 2019 року її було повідомлено, що, у зв'язку з закінченням 30 вересня 2019 року терміну контракту № 16 від 29 січня 2014 року, контракт на новий термін продовжуватись не буде, тому договір буде припинений на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України та повідомлено і запропоновано вільні посади, що фактично позивачкою і не заперечується. Однак, з тими посадами, які були їй запропоновані, вона не погодилась, оскільки вони не відповідають її освіті, кваліфікації, значно нижчі за рівнем заробітної плати, тому наполягає на працевлаштуванні її на посаді провідника пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення), яка відповідає її кваліфікації, освіті, стажу роботи та посадовим обов'язкам. Наказом (розпорядженням) № З/ос від 08 січня 2020 року, з цієї дати її звільнено з 8 дільниці з обслуговування пасажирів з посади провідника пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення), у зв'язку з закінченням строку дії контракту № 16 від 29 січня 2014 року за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, на підставі закінчення строку дії контракту. З вказаним наказом вона ознайомилася 15 січня 2020 року та виклала свою незгоду, зазначивши, що є одинокою матір'ю та висловила бажання продовжити контракт на новий термін.
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з факту відсутності у позивача гарантій при звільненні, передбачених статтею 184 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 не доведено статус одинокої матері.
Проте, погодитись з таким висновком суду першої інстанції неможливо з наступних підстав.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 2 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», статтею 6 СК України дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосованого до неї, вона не набуває прав повнолітньої особи раніше.
Відповідно до статей 18-1-18-3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» одинокою матір'ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір'ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).
Аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 299/2388/16-ц (провадження № 61-21372св18) зазначив, що основним критерієм при визначенні статусу одинокої матері є виховання та утримання дитини без участі батька. Отже, для підтвердження права на зазначену пільгу в цьому випадку позивачем має бути пред'явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений у встановленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі одного з батьків у вихованні дитини.
На підтвердження того, що позивачка є одинокою матір'ю, яка самостійно виховує та утримує дочку, ОСОБА_1 надала суду такі документи: заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2017 року у справі № 182/2635/17 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу; довідку про неотримання аліментів № 1188 від 05.09.2019 року; довідку про неотримання аліментів № 85 від 21.01.2020 року; довідку Комунального закладу «Нікопольська середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2» № 107 від 02.09.2019 року, зі змісту якої випливає, що батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 не приймає участі у вихованні доньки, не цікавиться її життям, не відвідує батьківські збори, не спілкується з класним керівником.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2021 року у справі № 591/1371/19 про те, що «згідно зі статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 2 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», статтею 6 СК України дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосованого до неї, вона не набуває прав повнолітньої особи раніше. Відповідно до статей 18-1-18-3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» одинокою матір'ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір'ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною). Також визначення «одинокої матері» наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки». Так, згідно із вказаною постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама. Оскільки пунктом 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» визначено одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання (сплати аліментів) значення не має».
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що в правовідносинах «роботодавець-працівник», АТ «Українська залізниця» було обізнане про наявність у позивача статусу одинокої матері та фактично визнавало цей факт, що підтверджується, зокрема листом АТ «Українська залізниця» № 563 від 04.10.2019 року; копією наказу № 179/ОС від 04.10.2019 року, за яким ОСОБА_5 на період працевлаштування з 07.10.2019 року збережено середній заробіток не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України і частини 3 статті 184 КЗпП України; листом № 580 від 16.10.2019 року, відповідно до якого АТ «Українська залізниця» роз'яснює позивачці у справі, що згідно зі статтею 184 КЗпП України вона на момент складення листа не є звільненим працівником з структурного підрозділу «Нікопольське моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», так як на період працевлаштування з дня закінчення строкового трудового договору протягом трьох місяців за нею зберігається середня заробітна плата.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов не вірного висновку, що ОСОБА_1 не є одинокою матір'ю, а тому на неї не поширюються гарантії дотримання трудових прав, визначені частиною 3 статті 184 КЗпП України.
За таких обставин, суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позову через відсутність у позивачки гарантій при звільненні, передбачених статтею 184 КЗпП України.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, апеляційний суд виходить з наступного .
Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
На контрактну форму трудового договору не поширюється положення статті 9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.
Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, а також особливості порядку звільнення чи продовження дії контракту.
Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Згідно з пунктом 10 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов'язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов'язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Вирішуючи питання про припинення строкового трудового договору, у разі надання права працівнику ставити питання про його продовження, однак якщо працівник таке право не використав, трудові відносини між сторонами контракту припинилися і фактично не тривали на час закінчення дії строкового договору, власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган має підстави звільнити працівника у зв'язку з закінчення строку трудового договору.
Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Звільнення жінок, зазначених у частині третій статті 184 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку трудового договору має свої особливості.
Таке звільнення можливе, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, провадиться з обов'язковим працевлаштуванням, однак власник зобов'язаний при цьому працевлаштувати жінку на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до її фаху. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням у цьому випадку не допускається. Однак відносини між власником (підприємством) і працівницею з дня закінчення строку трудового договору мають істотну специфіку. Передбачено збереження за жінкою на період працевлаштування середньої заробітної плати, однак не більше ніж на три місяці з дня закінчення строкового трудового договору.
Тобто звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років провадиться з обов'язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо звільненій працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).
Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення та передбачено обов'язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору.
Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.
У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.
Однак при невиконанні власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов'язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, за заявою таких осіб може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов'язання по працевлаштуванню.
Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов'язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов'язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі.
Такий правовий висновок зроблено як Верховним Судом України у постанові у справі за № 6-127цс12 від 23 січня 2013 року, так і підтверджено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 175/167/16-ц від 16 січня 2018 року.
Велика Палата Верховного Суду підтвердила вказаний правовий висновок в постанові від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15-ц.
З матеріалів справи встановлено, що листом №456 від 29.07.2019 року позивачу у порядку працевлаштування запропоновано посаду мийник-прибиральник рухомого складу 2 розряду дільниці з ремонту кузовного обладнання.
З заяви від 12.09.2019 року випливає, що ОСОБА_1 вказала, що запропоновані їй посади не співпадають з її освітою.
Згідно з листом Структурного підрозділу «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» № 598 від 23 жовтня 2019 року позивачу в порядку працевлаштування пропонувалась посада розподілювача робіт 3 розряду колісно-редукторної дільниці структурного підрозділу «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» з годинною тарифною ставкою 21,30 грн за годину.
ОСОБА_1 вищезазначене попередження отримала 24 жовтня 2019 року, про що на листі є відповідна відмітка з її підписом. Крім того, позивачка зазначила, що вона не згодна з запропонованою посадою, оскільки вважає, що звільнення незаконне та ця посада погіршує її матеріальне становище.
Відповідно до заяви від 21.11.2019 року позивач просила працевлаштувати її на посаду провідника пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення), яка відповідає її кваліфікації, освіті, стажу роботи та посадовим обов'язкам, вказала, що запропоновані їй посади сторожа дільниці, розподілювача робіт та мийника-прибиральника не відповідають її освіті, кваліфікації, значно нижчі за рівнем заробітної плати. Зазначила, що є одинокою матір'ю.
Листом №656 від 22.11.2019 року позивачу у порядку працевлаштування запропоновано вакантні посади регіональних філій акціонерного товариства «Українська залізниця». Вказано, що працевлаштувати її на посаду провідника пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення)» в структурному підрозділі «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» не вбачається можливим через відсутність вакансії провідника пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення).
Згідно з наказом (розпорядження) № 3/ос від 08.01.2020 року ОСОБА_5 08.01.2020 року звільнено з 8 дільниці з обслуговування пасажирів з посади провідник пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення) у зв'язку з закінченням строку дії контракту №16 від 29.01.2014 року за пунктом 2 статті 36 КЗпП України на підставі закінчення строку дії контракту №16 від 29.01.2014 року, статті 184 КЗпП України. З вказаним наказом позивач ознайомлена 15.01.2020 року, зазначила свою не згоду з ним, що є одинокою матір'ю та висловила бажання продовжити контракт на новий термін. Крім того, вказала, що з запропонованими вакансіями не згодна через їх невідповідність її спеціальності, неможливості переїзду в іншу місцевість.
Так з наданого відповідачем на запит суду штатного розпису структурного підрозділу «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на 01.07.2019 року вбачається, що Дільниця з обслуговування пасажирів за посадою «провідник пасажирського вагона (у поїздах приміського сполучення) кількість штатних одиниць - 21; Додатковий штат, який підлягає скороченню відповідно до законодавства, Дільниця з обслуговування пасажирів за посадою «провідник пасажирського вагона (у поїздах приміського сполучення) кількість штатних одиниць - 4.
Відповідно до штатного розпису структурного підрозділу «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на 01.01.2020 року: Дільниця з обслуговування пасажирів за посадою «провідник пасажирського вагона (у поїздах приміського сполучення) кількість штатних одиниць - 19; Додатковий штат, який підлягає скороченню відповідно до законодавства, Дільниця з обслуговування пасажирів за посадою «провідник пасажирського вагона (у поїздах приміського сполучення) кількість штатних одиниць - 2.
Стосовно витребуваної апеляційним судом інформації про наявність вакантних посад в філії «Вокзальна компанія» АТ «Українська залізниця», починаючи з 06 жовтня 2019 року та по день звільнення позивача 08 січня 2020 року включно, надійшла відповідь, відповідно до якої у Філії відсутня можливість надати запитувані документи та інформацію, оскільки Філію було створено рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 травня 2020 року (протокол № 45/43 Ком.т.), тобто після термінів, визначених у зверненні.
Згідно з довідкою АТ «Українська залізниця» № 86 від 19 січня 2023 року в період з 06 жовтня 2019 року по 08 січня 2020 року в структурному підрозділі «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» були вільні такі вакансії: електрогазозварник; електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування; машиніст електропоїзда; помічник машиніста електропоїзда; аккумуляторник; розподілювач робіт; сторож; слюсар з ремонту рухомого складу; токар; мийник-прибиральник рухомого складу (на час відпустки по догляду за дитиною); інженер з метрології 2 категорії; бухгалтер 1 категорії; прибиральник виробничих приміщень; економіст з матеріально-технічного забезпечення.
Отже, як вбачається із матеріалів справи, вакансії за спеціальністю «Провідник пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення)» в структурному підрозділі «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», були відсутні.
Від інших вакансій, які за фахом, спеціальністю і освітою відповідають позивачу, які були наявні в період з 06 жовтня 2019 року до 08 січня 2020 року включно, та які були запропоновані відповідачем позивачу як в межах Структурного підрозділу «Нікопольське моторвагонне депо», так і на вакантні посади інших регіональних філій АТ «Українська залізниця», остання відмовилась.
Будь-яких доказів на підтвердження наявності вакантних посад на підприємстві, які б відповідали фаху та спеціальності ОСОБА_1 , які не були запропоновані відповідачем, стороною позивача ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції, не надано.
За таких обставин, звільнення позивача у справі відбулося відповідно до вимог трудового законодавства. В свою чергу, правові підстави для зобов'язання АТ «Українська залізниця» здійснити працевлаштування ОСОБА_5 за спеціальністю «Провідник пасажирського вагону (у поїздах приміського сполучення)» в структурному підрозділі «Нікопольське моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», в межах доводів та вимог позовної заяви, відсутні.
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про зобов'язання здійснити обов'язкове працевлаштування після закінчення строкового трудового договору.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про зобов'язання здійснити обов'язкове працевлаштування після закінчення строкового трудового договору, відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.О.Тимченко
Судді: О.А. Мірута
Я.В. Хейло
Повне судове рішення складено 01 лютого 2023 року.
Головуючий О.О. Тимченко