Провадження № 22-ц/803/905/23 Справа № 203/3184/20 Суддя у 1-й інстанції - Колесніченко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
01 лютого 2023 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Лопакової А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за заявою ОСОБА_1 , де заінтересованою особою є Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про встановлення факту постійного проживання на території України
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року, -
08 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 по 2020 роки.
Свою заяву мотивував тим, що є уродженцем Грузинської РСР. Влітку 1991 року на підставі паспорта громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1 , виданого Горійським РВ 21 серпня 1990 року, з метою працевлаштування та постійного проживання прибув в Україну. З літа 1991 року по 1995 рік проживав у сім'ї свого дядька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . До 2004 року був зареєстрований на АДРЕСА_2 , а в подальшому неодноразово змінював місце реєстрації на території Дніпропетровської області. З 2011 року проживає однією сім'єю із громадянкою України ОСОБА_3 , з якою має спільних дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
29 жовтня 2004 року Покровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області взамін паспорта громадянина СРСР йому було видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , який у зв'язку з незаконними діями працівника відділу Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб був визнаний таким, що виданий незаконно, та знищений. Під час обміну на паспорт громадянина України його паспорт громадянина СРСР був знищений.
Посилаючись на те, що встановлення факту постійного проживання на території України йому потрібно для підтвердження належності до громадянства України, ОСОБА_1 , зокрема, на підставі пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-III), пункту 9 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001, в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006 (далі - Порядок № 215/2001), просив суд встановити, що він постійно проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 по 2020 роки (том 1 а.с.1-7).
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Горі Грузинської РСР, на території України із 1993 року до 2020 року. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.
Частково задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з доведеності факту проживання ОСОБА_1 на території України в період із 1993 по 2020 роки, що відповідно до вимог статті 9 Закону № 2235-III є однією з умов прийняття до громадянства України, у той час як факт перебування заявника в Україні станом на 13 листопада 1991 року безспірного підтвердження за браком фактичних даних не знайшов, а засоби їх здобуття з належних і допустимих джерел суд вважав вичерпаними.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року по справі №203/3184/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 (том 2 а.с.20-34).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 .
Встановлено факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року по 2020 роки.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції безпідставно відхилив показання свідків, які вказували, що станом на 13 листопада 1991 року заявник постійно проживав у свого дядька ОСОБА_2 , починаючи з літа 1991 року відвідував секцію боротьби дзюдо у м. Дніпрі, що узгоджується з довідкою комунального позашкільного навчального закладу «Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву № 6» Дніпровської міської ради (далі - КПНЗ «СДЮСШОР № 6» ДМР) від 20 січня 2021 року № 10, на підставі чого вважав доведеним факт постійного проживання заявника на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року по 2020 роки (том 2 а.с.78-81).
Постановою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (том 2 а.с.222-228).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Горі Грузинської РСР. Влітку 1991 року на підставі паспорта громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1 , виданого Горійським РВ 21 серпня 1990 року, з метою працевлаштування та постійного проживання прибув в Україну. З літа 1991 року по 1995 рік проживав у сім'ї свого дядька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . До 2004 року був зареєстрований на АДРЕСА_2 , а в подальшому неодноразово змінював місце реєстрації на території Дніпропетровської області. З 2011 року проживає однією сім'єю із громадянкою України ОСОБА_3 , з якою має спільних дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також встановлено, що 29 жовтня 2004 року ОСОБА_1 отримав паспорт громадянина України, виданий Покровським РВ УМВС України у Дніпропетровській області, серія НОМЕР_2 ., який був вилучений 12 лютого 2013 року, як незаконно виданий та знищений у встановленому законом порядку.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року у справі № 200/6631/14 заяву ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту задоволено. Встановлено факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою без громадянства.
18 лютого 2015 року ОСОБА_1 подав до ГУДМС України в Дніпропетровській області заяву про продовження строку перебування на території України, де в графі «Обґрунтовані підстави для подальшого перебування в Україні» зазначив: «із 1993 року проживаю на території України, маю сина громадянина України», а в графі «Громадянство» - «ОБГ» (особа без громадянства).
Того ж дня ОСОБА_1 надав спеціалісту ГУДМС України в Дніпропетровській області пояснення, в яких зазначав, що прибув в Україну у 1993 році.
Згідно з довідкою КПНЗ «СДЮСШОР № 6» ДМР № 10 від 20 січня 2021 року № 10 ОСОБА_1 із серпня 1991 року був вихованцем спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву.
В судовому засіданні в суді 1 інстанції були допитані свідки:
ОСОБА_2 , який вказав, що є дядьком заявника та навесні чи влітку 1991 року до нього у м. Дніпропетровськ приїхали племінники ОСОБА_6 із м. Горі після розпалу збройного конфлікту в Грузії. Вони декілька місяців побули в нього, потім поїхали до Грузії і через деякий час знов повернулись в Україну, де ОСОБА_7 залишився жити.
Показання свідка ОСОБА_2 підтвердила його дружина ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , який вказав, що із 1989 року працював тренером у спортивному клубі на базі ДЮСШ № 6 у м. Дніпрі, куди у 1990-1991 роках прийшов тренуватися заявник.
ОСОБА_10 , який пояснив, що із 1992 року займався дзюдо в ДЮСШ № 6 де познайомився із заявником.
ОСОБА_11 , який пояснив, що у 1990-1991 роках у спортивному клубі познайомився із ОСОБА_1 та тренувався в спортивному залі ДЮСШ № 6.
ОСОБА_12 , яка пояснила, що знайома із заявником з початку 90-х років, приблизно із 1991 року, та у жовтні 1992 року ОСОБА_1 був у неї на весіллі.
ОСОБА_13 , який пояснив, що товаришував із ОСОБА_2 , у зв'язку із чим на початку 90-х років, приблизно у 1991 році, познайомився із ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України, ОСОБА_1 посилався, зокрема на пункт 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-III та пункт 9 Порядку № 215/2001, стверджуючи, що станом на 13 листопада 1991 року та у період із 1991 по 2020 роки він проживав на території України.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-III громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-XII «Про громадянство України» (далі - Закон № 1636-XII) (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону № 2235-III є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону № 2235-III).
Відповідно до підпункту «а» пункту 7 Порядку № 215/2001, встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
Пунктом 9 Порядку № 215/2001 передбачено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-III особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
в) судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону № 2235-III і може пов'язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.
Таким чином, з метою встановлення належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону № 2235-III, предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення фактів:
- постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року;
- проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18, від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19, від 20 грудня 2021 року у справі № 499/700/19, від 17 травня 2022 року у справі № 127/26354/20.
Системний аналіз положень Закону № 2235-III та Порядку № 215/2001 свідчить, що судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання за станом на 13 листопада 1991 року особа подає з метою встановлення належності до громадянства України (стаття 3 Закону № 2235-III, пункт 8, 9, 10 Порядку № 215/2001).
У судовому порядку підлягають встановленню юридичні факти, які мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Залежно від обставин юридичні факти за критерієм їх правових наслідків розрізняють на: правовиникаючі, правозмінюючі, правопризупиняючі, правовідновлюючі, правоприпиняючі. Така класифікація відповідає римській максимі ex facto ius oritur (право виникає з факту).
Факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.
Схожі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 320/948/18 від 10 квітня 2019 року.
З матеріалів справи вбачається, що заявник, звертаючись до суду, зазначає, що вперше приїхав на територію України влітку 1991 року і з цього часу постійно тут проживає. З літа 1991 року по 1995 рік заявник проживав у сім'ї свого дядька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . До 2004 року був зареєстрований на АДРЕСА_2 , а в подальшому неодноразово змінював місце реєстрації на території Дніпропетровської області. З 2011 року проживає однією сім'єю із громадянкою України ОСОБА_3 , з якою має спільних дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підтвердження вимог заяви надав довідку КПНЗ «СДЮСШОР № 6» ДМР № 10 від 20 січня 2021 року № 10, з якої вбачається, що ОСОБА_1 із серпня 1991 року був вихованцем спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву.
Також за клопотанням заявника в судовому засіданні в суді 1 інстанції були допитані свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
ОСОБА_2 вказав, що є дядьком заявника та навесні чи влітку 1991 року до нього у м. Дніпропетровськ приїхали племінники ОСОБА_6 із м. Горі після розпалу збройного конфлікту в Грузії. Вони деякий час побули в нього, потім поїхали до Грузії і через деякий час знов повернулись в Україну, де ОСОБА_7 залишився жити.
Показання свідка ОСОБА_2 підтвердила його дружина ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , який вказав, що із 1989 року працював тренером у спортивному клубі на базі ДЮСШ № 6 у м. Дніпрі, куди у 1990-1991 роках прийшов тренуватися заявник.
ОСОБА_10 , який пояснив, що із 1992 року займався дзюдо в ДЮСШ № 6 де познайомився із заявником.
ОСОБА_11 , який пояснив, що у 1990-1991 роках у спортивному клубі познайомився із ОСОБА_1 та тренувався в спортивному залі ДЮСШ № 6.
ОСОБА_12 , яка пояснила, що знайома із заявником з початку 90-х років, приблизно із 1991 року, та у жовтні 1992 року ОСОБА_1 був у неї на весіллі.
ОСОБА_13 , який пояснив, що товаришував із ОСОБА_2 , у зв'язку із чим на початку 90-х років, приблизно у 1991 році, познайомився із ОСОБА_1 .
Крім того, зі справи вбачається, що заявник з 2011 року проживає однією сім'єю із громадянкою України ОСОБА_3 , з якою має спільних дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Надані заявником письмові докази та пояснення свідків представниками заінтересованої особи не спростовані та не викликають сумніву у колегії суддів.
Заперечуючи проти того, що заявник дійсно з 1991 року проживає на території України, заінтересованою особою було надано заяву та пояснення ОСОБА_1 , які ним надавалися у 2018 році, де зазначено, що він прибув до України у 1993 році.
Заявник надав пояснення щодо цієї обставини та зазначив, що він дійсно, коли вщух конфлікт із-за якого він і приїхав до України, поїхав лише провідати батьків, яких давно не бачив, але потім повернувся. Про це ним було зазначено спеціалісту установи, до якої подавав заяву та пояснення, який йому порадив написати останню дату прибуття до України, що він і зробив.
Зазначене узгоджується з поясненнями свідка ОСОБА_2 , який пояснив в суді 1 інстанції, що є дядьком заявника та навесні чи влітку 1991 року до нього у м. Дніпропетровськ приїхали племінники ОСОБА_6 із м. Горі після розпалу збройного конфлікту в Грузії. Вони деякий час побули в нього, потім поїхали до Грузії і через деякий час знов повернулись в Україну, де ОСОБА_7 .
Суд 1 інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав у задоволенні заяви в повному обсязі.
Колегія суддів вважає доведеним факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року по 2020 рік.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України, ОСОБА_1 посилався, зокрема на пункт 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-III та пункт 9 Порядку № 215/2001, стверджуючи, що станом на 13 листопада 1991 року та у період із 1991 по 2020 роки він проживав на території України.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону № 2235-III громадянами України є особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-XII «Про громадянство України» (далі - Закон № 1636-XII) (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року у справі № 200/6631/14-ц, встановлено, що ОСОБА_1 є особою без громадянства.
За змістом частини четвертої-п'ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
В матеріалах справи наявна, завірена представником ОСОБА_1 , копія рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року у справі № 200/6631/14-ц, яким встановлено, що ОСОБА_1 є особою без громадянства. Копія рішення має відмітку, що воно набрало законної сили.
Однак в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня як інформація про розгляд в судах справи із номером 200/6631/14-ц (або 200/6631/14), так і текст рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року в цій справі.
Судом апеляційної інстанції, на виконання вказівок Верховного Суду було витребувана із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи №200/6631/14-ц.
На виконання вимог апеляційного суду, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська надав відповідь, що в обліково-статистичній картці на справу в автоматизованій системі документообігу суду містить реєстраційні відомості щодо результатів розгляду справи суддею Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Циганковим В.О. - 08.05.2014 заяву задоволено повністю. При цьому електронний примірник рішення суду суддею електронним цифровим підписом не підписано та до ЄДРСР не надіслано. Матеріали цивільної справи отримано з канцелярії секретарем судового засідання та до канцелярії суду не повернуті.
Отже, враховуючи відповідь суду та обставини, які склалися в організації роботи суду через суддю та інших працівників суду, сама по собі відсутність цивільної справи та тексту судового рішення, який би був опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень, не спростовують факт ухвалення зазначеного рішення і обставини, які ним встановлені.
Заперечуючи проти задоволення заяви в повному обсязі заінтересована особа також посилається на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року у справі № 200/6631/14-ц, стверджуючи, що заявник, звертаючись із заявою до суду, не зазначив про свою належність до громадянства України, що виключає можливість задоволення заяви про встановлення факту проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року по 2020 рік..
Колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду з даною заявою, заявник зазначав, що йому це необхідно для усунення розбіжностей у свідоцтві про народження дитини. До того ж дане рішення не виключає його проживання на території України з 13 листопада 1991 року і бажання отримати громадянство України, а лише встановлює факт, що заявник є особою без громадянства.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року скасуванню з ухваленням судового рішення про задоволення заяви в повному обсязі, з вищезазначених підстав.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року - скасувати.
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання на території України - задовольнити.
Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року по 2020 рік.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: