Провадження № 22-ц/803/967/23 Справа № 932/11025/21 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Т.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
01 лютого 2023 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Леся Вікторівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»
на додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2022 року,
21 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Вердикт Капітал», треті особи - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Леся Вікторівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Вердикт Капітал», треті особи - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 12 червня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. і зареєстрований в реєстрі за № 79228, про стягнення із ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором № 94040326000 від 18 вересня 2017 року за період з 05 жовтня 2018 року по 28 травня 2021 року у розмірі 27 395 грн. 82 коп., плати за вчинення виконавчого напису у розмірі 650 грн., а всього 28 045 грн. 82 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 404 грн. 20 коп.(а.с.75-76).
Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2022 року доповнено рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2022 року, ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Вердикт Капітал», треті особи - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_2 понесені витрати по справі - сплачені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 500,00 грн. (а.с.87-89).
В апеляційній скарзі ТОВ «Вердикт Капітал», посилаючись на порушення судом 1 інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило, додаткове рішення скасувати, та прийняти нову постанову, якою відмовити в ухваленні додаткового рішення та стягненні витрат на правову допомогу (а.с.99-105).
Перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом 1 інстанції встановлено, що в провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Леся Вікторівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2022 року, ухваленим у даній цивільній справі, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.
Як вбачається з наданих документів, для захисту своїх порушених прав позивач звернулась до адвоката Гусакової О.Б. та уклала з нею Договір про надання правової допомоги №75 від 16.11.2021 року.
Відповідно до п.3 Договору сторони домовились, що вартість наданих послуг (гонорар) адвоката за вказаним Договором складає 500,00 грн. за консультацію; 3000,00 грн. - складання заяви по суті; 1500,00 грн. - складання процесуальних заяв; 500,00 грн. - складання адвокатського запиту; 1500,00 грн. - прийняття участі адвокатом у судовому засіданні; 1000,00 грн. - здійснення супроводження справи в суді.
Згідно з Актом виконаних робіт №1 за Договором про надання правової допомоги №75 від 16.11.2021 року, адвокатом ОСОБА_3 були виконані наступні роботи: 500,00 грн. - консультування клієнта щодо його порушених прав та аналіз спору та документів; 3000,00 грн. - складання заяви по суті - позовної заяви про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню; 3000,00 грн. - складання заяви по суті - відповіді на відзив; 500,00 грн. - складання адвокатського запиту від 29.11.2021 року; 1500,00 грн. - складання заяви про забезпечення позову від 18.02.2022 року; 1500,00 грн. - складання клопотання про витребування доказів від 06.01.2022 року; 5000,00 грн. - супроводження адвокатом справи в суді (грудень 2021 - квітень 2022 року).
Разом з цим до матеріалів справи не додана копія адвокатського запиту від 29.11.2021 року, за складання якого відповідно до касового ордеру позивачем було сплачено 500,00 грн., що виключає стягнення з відповідача даної суми.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №90 від 16.11.2021 року позивачем сплачено за Договором адвокату Гусаковій О.Б. 4000,00 грн.; відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №95 від 13.12.2021 року позивачем сплачено за Договором адвокату Гусаковій О.Б. 1000,00 грн.; відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №02 від 04.01.2022 року позивачем сплачено за Договором адвокату Гусаковій О.Б. 2500,00 грн.; відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №06 від 23.01.2022 року позивачем сплачено за Договором адвокату Гусаковій О.Б. 4000,00 грн.; Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №11 від 15.02.2022 року позивачем сплачено за Договором адвокату Гусаковій О.Б. 1000,00 грн.; відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №16 від 01.03.2022 року позивачем сплачено за Договором адвокату Гусаковій О.Б. 1000,00 грн.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №20 від 01.04.2022 року позивачем сплачено за Договором адвокату Гусаковій О.Б. 1000,00 грн. за супроводження справи в суді в квітні 2022 року, разом з цим рішення у даній справі судом ухвалено 14.03.2022 року.
Приймаючи додаткове рішення, суд 1 інстанції виходив із того, що підлягають відшкодування позивачу з боку відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13500,00 грн., оскільки рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 14.03.2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені і саме до цієї дати ухвалення рішення суду підлягають задоволенню вимоги позивача про відшкодування понесених нею витрат на послуги адвоката за договором.
З вказаним висновком погоджується і колегія суддів.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до п.6 ч. 1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності, зокрема, є:надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Верховний Суд зазначає, що адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату.
ВС вказав, що аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.
Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, Верховний Суд дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (постанова ВС у справі № 727/4597/19 від 16 квітня 2020 року).
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: