Провадження № 22-ц/803/1762/23 Справа № 227/5018/21 Суддя у 1-й інстанції - Левченко А.М. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В.
01 лютого 2023 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Кішкіної І.В.,
суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Шумило І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №227/5018/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа Новодонецька селищна рада Краматорського району Донецької області, про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на майно за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2022 року (суддя Левченко А.М., повний текст судового рішення складено 07 жовтня 2022 року),
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Харківської міської ради, третя особа Новодонецька селищна рада Краматорського району Донецької області, про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на майно. В обґрунтування позову зазначила, що вона на день смерті своєї матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові, постійно проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті матері відкрилася спадщина у виді 1/3 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала померлій на праві приватної власності. На теперішній час за померлою ОСОБА_2 інших спадкоємців немає. У 2021 році з метою оформлення права власності на фактично прийняту спадщину за померлою матір'ю, позивачка звернулась до четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори, однак постановою нотаріуса від 04 лютого 2021 року позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через пропущення строку звернення із заявою про прийняття спадщини. Просила суд встановити факт постійного проживання її спільно зі спадкоємцем ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 з лютого 2015 року і до часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати за нею право власності на 1/3 частку квартири, загальною площею 44,9 кв.м, житловою площею 30 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа Новодонецька селищна рада Краматорського району Донецької області, про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на майно задоволено частково.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 на день відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Із вказаним рішенням не погодився відповідач Харківська міська рада та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволення позовних вимог в частині встановлення факту постійного проживання позивачки із спадкодавцем на час відкриття спадщини, в іншій частині рішення залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права. За відсутності доказів реєстрації місця проживання спадкодавця у відповідності до вимог статті 1221 ЦК України саме Новодонецька селищна рада є відповідачем у справі у зв'язку з місцезнаходженням майна спадкодавця на території вказаної територіальної громади. Крім того, зазначає, що позивачем не надано вичерпних доказів щодо реєстрації та спільного сумісного проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 останні 5 років. Факт реєстрації та сумісного проживання потребує документального підтвердження. Для встановлення факту спільного проживання покази свідків не можуть бути єдиною підставою. Також, як вбачається з паспортних даних, місце проживання вказаних осіб зареєстровано за різними адресами. Посилаючись на постанову Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 зазначає, що встановлення факту проживання із спадкодавцем вважається правом спадкоємця на майно і витрати на оплату судового збору покладаються виключно на позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дерев'янченко Я.Ю., просить апеляційний суд залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що відповідач Харківська міська рада є належним відповідачем у справі, оскільки відповідно до листа ВССУ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Вважає, що позивачем надані всі необхідні докази у справі на підтвердження місця мешкання на час відкриття спадщини. Апелянт застосовую невірну судову практику до спірних правовідносин та не мають жодного відношення в рамках апеляційного оскарження. Також вважає помилковим посиланням відповідача на постанову Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2.
Представник відповідача Харківської міської ради у судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.
Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.
Представник позивачки ОСОБА_3 в судовому засіданні в режимі відеоконференції просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Представник третьої особи Новодонецької селищної ради Краматорського району Донецької області у судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачи, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за наступних підстав.
Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, лише в оскаржуваній частині судового рішення і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини.
В апеляційній скарзі відповідач оскаржує рішення суду в частині задоволення позову про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про визнання права власності на майно відповідачем не оскаржується, а тому апеляційний суд не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення.
Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (а.с. 9).
Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 8).
Зі свідоцтва на право власності на житло від 19 травня 2004 року та витягу з реєстру права власності на нерухоме майно вбачається, що власниками квартири за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_5 та члени його родини: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 (а.с. 13, 14).
Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 25 березня 2014 року та від 28 вересня 2021 року ОСОБА_1 прийняла спадщину у вигляді 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 , після смерті брата ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , та після смерті її батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 15, 20).
З паспорту серії НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 11).
Згідно із договором купівлі-продажу квартири від 14 липня 2010 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 купили квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 23-25).
З договору купівлі продажу квартири від 27 червня 2006 року вбачається, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_4 (а.с. 27, 28).
Постановою нотаріуса четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори від 04 лютого 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 її матері ОСОБА_2 . У вчиненні нотаріальної дії відмовлено у зв'язку з тим, що на час відкриття спадщини ОСОБА_1 не подала заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк та не була зареєстрована разом зі спадкодавцем, то вона вважається такою, що не прийняла спадщину (а.с. 29).
Відповідно до договору замовлення №639/б на організацію та проведення поховання ОСОБА_8 , згідно якого замовником послуг є ОСОБА_1 , транспортний засіб та предмети похоронної належності замовлено за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 31).
Згідно з акту від 17 лютого 2021 року, який складений від імені сусідів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 проживала однією сім'єю зі своєю матір'ю ОСОБА_2 з лютого 2015 року по день смерті останньої, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 34).
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині встановлення факту проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 на день відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що дослідженими судом доказами доведено, що позивачка, яка є донькою померлої, тобто спадкоємцем за законом, постійно проживала разом зі спадкодавцем по день її смерті за адресою: АДРЕСА_1 .
Проте, таке рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону.
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що справи про спадкування судами розглядаються за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частиною 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 3 статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Частиною 1 статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
Положення частини 3 статті 1268 ЦК України вказують на необхідність для прийняття спадщини саме постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не реєстрації їх місця проживання за однією адресою, що за певних обставин може бути відмінним один від одного (постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №569/15147/17, від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц).
За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов'язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень покладається на кожну із сторін.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду із даним позовом, вказувала, що не була зареєстрована разом з ОСОБА_2 , проте у зв'язку з поганим станом здоров'я матері проживала із нею.
Проте, у матеріалах справи відсутні довідки житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу або відповідного органу місцевого самоврядування про те, що ОСОБА_1 на день смерті ОСОБА_2 проживали разом.
При цьому саме по собі здійснення ОСОБА_1 догляду за ОСОБА_2 та організація її поховання не свідчать про прийняття спадщини.
Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є слушними.
Аналізуючи подані до суду та досліджені докази, апеляційний суд приходить до висновку, що будь-яких доказів, які б свідчили, що позивачка дійсно постійно проживала разом із ОСОБА_2 на момент смерті останньої суду надано не було.
Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_1 в частині встановлення факту постійного проживання із ОСОБА_2 на момент смерті останньої, а отже і в задоволенні вимоги про встановлення факту постійного проживання необхідно відмовити за безпідставністю.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, рішення суду першої інстанцій не відповідає вимогам закону та суперечать обставинам, що мають значення для справи, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції на підставі статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. В решті частині рашення не оскаржувалось.
Також, відповідно до підпункту в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що апеляційна скарга Харківської міської ради підлягає задоволенню, за подання скарги відповідач сплатив 1362,00 грн, відповідно до положень статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 слід стягнути на користь Харківської міської ради судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 1362,00 грн.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2022 року скасувати.
В задоволені позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа Новодонецька селищна рада Краматорського району Донецької області, про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Харківської міської ради, ЄДРПОУ 04059243, понесені витрати по сплаті судового збору, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в сумі 1362,00 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01 лютого 2023 року.
Судді І.В. Кішкіна
О.В. Агєєв
О.І. Корчиста