Номер провадження 22-ц/821/52/23Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/8475/20 Категорія: 304000000 Скляренко В.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
24 січня 2023 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )
Суддів Вініченка Б.Б., Новікова О.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2
особа, яка подає апеляційну скаргу - представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Стадник П.В.
розглянувши у м. Черкаси в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стадника Павла Вікторовича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 жовтня 2022 року, постановлене під головуванням судді Скляренко В.М. у залі № 3 Придніпровського районного суду м. Черкаси 14.10.2022 року о 14 год. 35 хв., повний текст рішення складений 20.10.2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення боргу, -
07.12.2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 ; третя особа: ОСОБА_3 про стягнення боргу.
В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 вказує, що 09.06.2011 року між нею, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений попередній договір купівлі-продажу будинку, згідно з п. 1.1 якого сторони зобов'язувалися в майбутньому укласти та належним чином оформити договір купівлі - продажу будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,1497 га, яка є невід'ємною частиною даного домоволодіння, та на який було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 572784 від 10.01.2006 року на ім'я відповідача.
14.12.2011 року відповідач ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 через ОСОБА_3 кошти в сумі 171 300 грн. для закінчення будівництва житлового будинку, які не входять у вартість домоволодіння, визначеного при укладенні попереднього договору від 09.06.2011 року, про що вказано у розписці від 14.12.2011 року.
Також у розписці зазначено, що дана сума може бути повернута тільки після продажу будинку третій стороні.
Факт отримання грошей ОСОБА_2 підтверджується розпискою від 14.12.2011 року, рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 14.10.2014 року та постановою Апеляційного суду Черкаської області від 12.07.2018 року.
28.05.2019 року державним нотаріусом Починок Ю.В. Першої Черкаської державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
В позові вказується, що строк добровільного виконання боргових зобов'язань у відповідача ОСОБА_2 виник з 28.05.2019 року, однак остання не сплатила жодної копійки за розпискою від 14.12.2011 року. Таким чином, позивач вважає, що грошова сума підлягає стягненню в судовому порядку.
У зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 в добровільному порядку не бажає сплачувати суму боргу, порушує строки виконання своїх зобов'язань, то ОСОБА_1 змушена звернутися до суду з позовною заявою про стягнення боргового зобов'язання та стягнення на підставі ст. 625 ЦК України, 3% річних, інфляційних витрат, а також пені за весь період прострочення зобов'язання, а саме : за період з 28.05.2019 року до 05.12.2020 року.
Таким чином, за період прострочення зобов'язання з 28.05.2019 року до 05.12.2020 року, який складає 557 днів, 3% річних складають 7 842 грн., інфляційне збільшення боргу складає 2 728 грн. 80 коп., пеня складає 59 157 грн. 17 коп.
А тому позивач ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь борг в загальній сумі 241 027 грн. 97 коп., з яких: основний борг 171 300 грн., 3% річних - 7 842 грн., інфляційні втрати 2 728 грн. 80 коп., пеня 59 157 грн. 17 коп. Також, просить стягнути із відповідача на користь позивача сплачений судовий збір.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 жовтня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_5 про стягнення боргу - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Стадника П.В. оскаржила рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги скаржник ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду є незаконним і необгрунтованим, яке підлягає безумовному скасуванню, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, самі висновки суду не відповідають обставинам справи, що відповідно до ст. 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.
Апеляційна скарга мотивована скаржницею тим, що суд першої інстанції жодним чином не надав юридичну оцінку, щодо переходу права власності на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , посвідченого 28.05. 2019 року державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В.
Тобто, позивач акцентує увагу на тому, що, виходячи з вище зазначеного, 28.05.2019 року відбулося відчуження майна третій особі, а саме : житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Дану обставину, суд першої інстанції, як вважає скаржник, не перевірив та не надав належної правової оцінки даному факту.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Стадник П.В. просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення боргу, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, стягнувши з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 сплачений судовий збір.
Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу позивача не надходив.
Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подання відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу в порядку письмового провадження без участі сторін згідно вимог процесуального законодавства.
Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, апеляційний суд вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, зазначивши, що в даному випадку, позивачем та її представником не доведено належними та переконливими доказами обставин для стягнення із відповідача на користь позивача грошових коштів, затрачених для закінчення будівництва будинку в загальній сумі 171 300 грн., в тому числі, не доведено і факту продажу будинку АДРЕСА_1 третій стороні, як про це зазначено в розписці.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 09.06.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений попередній договір, згідно до умов якого ОСОБА_2 зобов'язалася укласти та належним чином оформити договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 зобов'язалася сплатити за даний будинок грошові кошти в еквіваленті 70 000 дол. США та при укладенні даного договору сплачує завдаток в еквіваленті 20 000 дол. США.
В подальшому, ОСОБА_1 , через її сина - ОСОБА_3 , були придбані будівельні матеріали та виконані роботи для закінчення будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Як вбачається із змісту розписки від 14.12.2011 року, складеної ОСОБА_2 , остання підтверджує, що після підписання попереднього договору купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 від 09.06.2011 року, ОСОБА_1 , через її сина - ОСОБА_3 для закінчення будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 були придбані будівельні матеріали та виконані роботи на загальну суму 171 300 грн., які не входять у вартість домоволодіння, визначеного при укладенні попереднього договору від 09.06.2011 року.
Із вказаної розписки вбачається, що сума коштів - 171 300 грн. може бути повернута тільки після продажу будинку третій стороні. При інших обставинах розірвання попереднього договору від 09.06.2011 року дана сума грошей (171 300 грн.). не повертається до продажу будинку.
Таким чином, з викладеного вбачається, що грошові кошти в загальній сумі 171 300 грн., витрачені ОСОБА_1 (покупцем за попереднім договором купівлі-продажу будинку від 09.06.2011 року) для закінчення будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 , могли бути повернуті останній ОСОБА_2 (власником будинку) лише за настання певних обставин - продажу будинку третій стороні.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов?язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов?язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов?язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно статті 526 ЦК України зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов?язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Так, колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе вказати, що предметом позову у даній справі, є стягнення заборгованості відповідно до розписки від 14.12.2011 року.
Як вбачається з вищезазначеної розписки, сторони, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не укладали саме договір, відповідно до якого одна сторона (позикодавець), передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, а позичальник зобов'язується їх повернути.
Тобто, факту передачі грошових коштів та їх отримання особисто між сторона встановлено не було.
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов?язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1-049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов?язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов?язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Так, як встановлено судом першої інстанції, так і встановлено судом апеляційної інстанції грошові кошти в розмірі 171 300 грн. сторонами не передавалися.
Отже, позивачем ОСОБА_1 не доведено тієї обставини, що відповідач ОСОБА_2 отримала у неї грошові кошти саме у борг.
При цьому, зі змісту розписки вбачається, що вона не містить таких слів, як «боргова», «позичив», «борг», «позика».
Так, згідно із даних розписки від 14.12.2011 року вбачається, сума в розмірі 171 300 грн. може бути повернута тільки після продажу будинку третій стороні.
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування відповідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України.
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.
Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи згідно ст.76 ЦПК України.
У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що позивачем ОСОБА_1 та її представником не доведено факту продажу будинку АДРЕСА_1 третій стороні, як про це зазначено у розписці.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що в обґрунтування позовних вимог та згідно доводів апеляційної скарги вказується, що 28.05.2019 року державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., було видано свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Однак, жодних належних доказів чи пояснень стосовно зазначеного вище факту позивачем до суду надано не було.
Так, під час розгляду апеляційної скарги колегією суддів апеляційного суду не було виявлено в матеріалах справи ні копії Свідоцтва про право власності ОСОБА_4 на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , ні жодного договору (договору купівлі-продажу, договору дарування), на підставі якого було видано Свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на вищезазначений житловий будинок.
Отже, твердження скаржника ОСОБА_1 , на яких ґрунтуються всі доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом першої інстанції жодним чином не надано належної правової оцінки, щодо переходу права власності на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 ОСОБА_4 не відповідають дійсності, так як в матеріалах справи відсутні будь-які докази про перехід прав власності на житловий будинок, а отже, не доведено даний факт позивачем про зазначений перехід прав власності, що і було вказано судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що з вищезазначеної розписки не вбачається прямого обов'язку відповідача ОСОБА_2 для повернення грошових коштів в сумі 171 300 грн., оскільки в ній лише вказано, що сума коштів - 171 300 грн. може бути повернута та не зазначено, за яких обставин вона підлягає обов'язковому поверненню.
Пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості ОСОБА_1 просила у тому числі, стягнути заборгованість по відсоткам та пенею.
Так, суд першої інстанції вірно зазначив, що, враховуючи що вимоги про стягнення 3% річних в сумі 7 842 грн. інфляційних втрат в сумі 2 728 грн. 80 коп. та пені в сумі 59 157 грн. 17 коп. за період прострочення виконання зобов'язання (як про це зазначає позивач) є похідними від основної вимоги про стягнення боргу, у задоволенні якої судом відмовлено в зв'язку з недоведеністю належними доказами, то правових підстав для стягнення 3% річних, інфляційних та пені немає за таких обставин.
Доводи апеляційної скарги, колегією суддів апеляційного суду оцінюються критично, оскільки є безпідставними та необґрунтованими, і не містять жодних доказів та посилань щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції під час розгляду позовної заяви, неправильного застосування норм матеріального права, оскільки такі скаржником не наведені у скарзі, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного рішення суду першої інстанції, яким у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено повністю.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги, які значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, не свідчать про неправильне застосування районним судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, вирішуючи спір в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення та зводяться лише до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки, а тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким з'ясовані обставини справи, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи нічим не підтверджено та не наведено підстав, визначених у ст. 376 ЦПК України, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення у справі про задоволення вимог позивача.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги.
З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати залишити за сторонами, оскільки рішення суду залишено без змін судом апеляційної інстанції, то питання судових витрат судом не переглядається.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стадника Павла Вікторовича - залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 жовтня 2022 року - залишити без змін.
Судові витрати залишити за сторонами.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді Б.Б. Вініченко
О.М. Новіков