16 січня 2023 року Справа № 160/12939/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування пунктів наказів, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,-
24.08.2022 року (до відділення поштового зв'язку таку подано 23.08.2022 року) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати п.п.35 п.8 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1756 від 04.07.2022 року «Про виплату щомісячної премії військовослужбовцям частини за червень 2022 року» в частині невиплати премії старшому водію розвідувальної роти солдату ОСОБА_1 (рапорт командира підрозділу від 10 червня 2022 року №1910);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок щомісячної премії за червень 2022 розвіднику-номеру обслуги розвідувального відділення 1 розвідувального взводу розвідувальної роти, солдату ОСОБА_1 та виплатити йому премію за червень 2022 року в повному обсязі;
- визнати протиправним та скасувати п.40 додатку №5 до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1769 від 05.07.2022 року «Про виплату додаткових винагород», в частині невиплати винагороди солдату ОСОБА_1 за перебування в стані алкогольного сп'яніння, на підставі рапорту командира підрозділу від 10.06.2022 року №1910;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок додаткової винагороди за червень 2022 року розвіднику-номеру обслуги розвідувального відділення 1 розвідувального взводу розвідувальної роти, солдату ОСОБА_1 та виплатити йому додаткову винагороду за червень 2022 року в повному обсязі;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 200 000 грн. (двісті тисяч гривень);
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката Гетманець А.О. в сумі 10 000 грн. (десять тисяч гривень);
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката Гетманець А.О., які є «гонораром успіху», в сумі 5 000 грн. (п'ять тисяч гривень).
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що до правовідносин, слід було застосувати положення Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України, МОЗ України 09.11.2015 року № 1452/735, зареєстрованої в МЮ України 11.11.2015 року за № 1413/27858, оскільки інший нормативний акт відсутній, виявлення алкогольного сп'яніння у водіїв і громадян, які транспортними засобами не управляють, не має різниці, так як об'єктом дослідження є в любому випадку стан людини. Зважаючи, що за місцем дислокації військової частини НОМЕР_1 станом на червень 2022 року могла бути відсутня медична установа, але в наявності медична рота, тому, мала бути застосована аналогія закону, яка регламентує подібні відносини. Необхідність застосування даного прийому обумовлена тим, що рішення по будь-якій справі обов'язково має мати правову підставу. Як вбачається зі слів ОСОБА_1 , жодних актів за час його служби відносно нього не складалося та ним не підписувалося. Що фактично підтверджується і інформацією ВЧ НОМЕР_1 , наданою на адвокатський запит. Єдина підстава позбавлення премії та додаткової винагороди - рапорт командира підрозділу. Отже, дії відповідача щодо невиплати премії та додаткової винагороди позивачу за червень 2022 року незаконними, а накази командира військової частини НОМЕР_1 №1756 від 04.07.2022 року та №1796 від 05.07.2022 року «Про виплату додаткових винагород» та додаток №5, але до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1769 від «05» липня 2022 року протиправними, не обґрунтованими та прийнятими у спосіб, що не передбачений Конституцією та законами України. Крім того, такими незаконними діями відповідача, позивачу завдано моральних страждань, які потребують відшкодування.
Відповідач, у встановлений судом строк, своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, причини неподання відзиву на позовну заяву суду не повідомив.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.08.2022 року зазначена вище справа розподілена та 25.08.2022 року передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 року означену позовну заяву було залишено без руху та надано було позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із даними вимогами та/або надати докази дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом; обґрунтованого розрахунку суми моральної шкоди у розмірі 200 000 грн., яку позивач просить зобов'язати відповідача виплатити, та надати докази на підтвердження її розміру.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.10.2022 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви, що викладені в ухвалі суду від 29.08.2022 року. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: відповідних доказів щодо отримання спірних наказів №1756 від 04.07.2022 року «Про виплату щомісячної премії військовослужбовцям частини за червень 2022 року» та наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1769 від 05.07.2022 року саме 05.08.2022 року; обґрунтованого розрахунку суми моральної шкоди у розмірі 200 000 грн., яку позивач просить зобов'язати відповідача виплатити, та надати докази на підтвердження її розміру.
У встановлений ухвалою суду від 31.10.2022 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 надати до суду у строк до 13.12.2022 року: засвідчені належним чином копії наказу №1756 від 04.07.2022 року «Про виплату щомісячної премії військовослужбовцям частини за червень 2022 року» та наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1769 від 05.07.2022 року; засвідчені належним чином матеріали особової справи позивача.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково з огляду на наступне.
Так, судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 з 25.02.2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією картки особового рахунку військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 за 01/2022-12/2022 ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), табельний №766000.
Як зазначила представник позивача у поданій до суду позовній заяві, на початку липня 2022 року, після отримання частини заробітної плати за червень 2022 року в меншому розмірі, ніж за попередні місяці, останньому стало відомо про позбавлення його премії та додаткової винагороди, але без будь-яких пояснень причин з боку керівництва військової частини НОМЕР_1 . 02.07.2022 року позивачем укладено угоду про представництво його інтересів у даній справі з адвокатом Гетманець Аллою Олександрівною, оскільки на сьогодні позивач продовжує службу в ЗСУ, але у військовій частині НОМЕР_3 .
18.07.2022 року представником позивача направлено адвокатський запит за №18/07-вих02 командиру військової частини НОМЕР_1 з вимогою:
1. Надати ґрунтовну інформацію помісячно про розмір заробітної плати, премій та надбавок солдату ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 року по 01.07.2022 року.
2. Надати ґрунтовну інформацію про підстави нарахування виплат за червень 2022 року ОСОБА_1 , в меншому розмірі, ніж за попередні місяці.
3. В разі застосування дисциплінарних стягнень до ОСОБА_1 , за період з 25.02.2022 року по 01.07.2022 року, долучити належним чином завірені копії документів, які стали підставою для їх застосування (рапорти, доповідні записки, вказівки, накази).
Крім того, як також зазначила представник позивача у поданій до суду позовній заяві, 05.08.2022 року на адвокатський запит останньою отримано відповідь за №2396 від 22.07.2022 року за підписом ТВО командира ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_2 .
З відповіді та доданих до неї копій документів вбачається, що позивач ОСОБА_1 був позбавлений премії за червень 2022 року згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1756 від 04.07.2022 року та позбавлений додаткової грошової винагороди, згідно Постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року за участь у бойових діях, згідно додатку №5 наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 05.07.2022 року №1796».
До відповіді відповідачем долучено відповідь на звернення, копію наказу №1756 від 04.07.2022 року, копію наказу №1796 від 05.07.2022 року та Додаток №14 на ОСОБА_1 .
Так, 04.07.2022 року командиром військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) відповідно до наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 “Про затвер дження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам”(зі змінами) та телеграми Директора Департаменту фінан сів Міністерства оборони України від 25.01.2022 року №3164/3 складено наказ №1756 «Про виплату щомісячної премії військовослужбовцям частини за червень 2022 року».
З п. 8 наказу військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2022 року №1756 убачається, що відповідно до пункту 5 Розділу XVI Міністра оборони України від 07 червня 2018 року “Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», за невихід на службу без поважних причин, самовільне залишення частини, відсутність на службі, вживання алкогольних напоїв не виплачувати премію за червень 2022 року в повному обсязі: розвіднику-номеру обслуги розвідувального відділення 1 розвідувального взводу розвідувальної роти солдату ОСОБА_1 (рапорт командира підрозділу від 10.06.2022 року №1910).
Крім позивача, як свідчить п. 8 наказу військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2022 року №1756, командиром військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) вирішено також не виплачувати премію за червень 2022 року в повному обсязі іншим військовослужбовцям.
05.07.2022 року командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_3 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (зі змінами) та на підставі рішення Міністра оборони України від 07 березня 2022 року №248/1217 складено наказ №1796 Про виплату додаткових винагород.
Тож, з означеного наказу від 05.07.2022 року №1796 командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_3 вирішено:
1. Виплатити особовому складу військової частини (в тому числі військовослужбовцям строкової служби) додаткову винагороду в розмірі 30000 грн. 00 коп. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби за період з 01 червня по 30 червня 2022 року, окрім військовослужбовців зазначених в пунктах 2, 3, 4, 5,6.
2. Виплатити особовому складу військової частини (в тому числі військовослужбовцям строкової служби) за період безпосередньої участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) додаткову винагороду в розмірі 100000 грн. 00 коп. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби та участі у таких діях та заходах за період з 01 червня по 30 червня 2022 року, відповідно до додатку 1 цього наказу.
3. Виплатити додаткову винагороду в розмірі 100000 грн. 00 коп. військовослужбовцям, які загинули (померли внаслідок поранень), відповідно до додатку 2 цього наказу.
4. Виплатити додаткову винагороду в розмірі 100000 грн. 00 коп. військовослужбовцям, які захоплені в полон або заручникам, а також, які вважаються зниклими безвісті, відповідно до додатку 3 цього наказу.
5. Виплатити додаткову винагороду в розмірі 100000 грн. 00 коп. військовослужбовцям, які отримали поранення (контузії, травми, каліцтва), відповідно до додатку 4 цього наказу.
6. Не виплачувати додаткову винагороду військовослужбовцям, відповідно до додатку 5 та 6 цього наказу.
7.Контроль за виконанням наказу покласти на начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 .
8. Наказ довести до посадових осіб військової частини НОМЕР_1 в частині, що їх стосується.
З пункту 40 Додатку 5 до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.07.2022 року №1769 убачається підстава невиплати додаткової винагороди солдату ОСОБА_1 . Тож, причина - за перебування в стані алкогольного сп'яніння; підстава (наказ командира військової частини) - рапорт командира підрозділу від 10.06.2022 року №1910.
Позивач, не погоджуючись зі спірними наказами в частині щодо позбавлення відносно нього премії та надбавки, на його думку без порушення дисциплінарного чи адміністративного провадження, вважаючи накази такими, що винесені безпідставно, передчасно, необ'єктивно, не обґрунтовано та у спосіб, що не передбачено Конституцією та законами України, звернувся до суду із даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Із змісту ч.1-ч.4 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» видно, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом;
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Ч.1 ст.19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Разом з тим, сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі Дисциплінарний статут Збройних Сил України).
За правилами ст.1, ст.2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України регламентовано, що військова дисципліна це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Як визначено ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця:
- додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів;
- бути пильним, зберігати державну таємницю;
- додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство;
- виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету;
- поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків;
- не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч. 3 ст. 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Положеннями ч.1 ст.45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Наведені норми Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.
Ст.83 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України встановлено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини (ч.1 ст.84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України).
Отже, призначення службового розслідування є правом, а не обов'язком командира.
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 15 березня 2004 року № 82, службове розслідування проводиться у разі невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, що загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення або заподіяло матеріальної шкоди, чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини.
Разом з тим згідно підпункту 3 та підпункту 6 пункту 1 Методичних рекомендацій щодо проведення службових розслідувань № 13488/С, затверджених 19 квітня 2016 року Начальником Генерального штабу, для притягнення військовослужбовців до дисциплінарної відповідальності проведення службового розслідування не є обов'язковим.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
За змістом ч.1, ч.2 ст.85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби (ст. 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України).
Ст.91 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість притягнення до дисциплінарної відповідальності безпосередньо винних осіб.
Із змісту ст.48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України видно, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:
а) зауваження;
б) догана;
в) сувора догана;
г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти);
ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби);
д) пониження в посаді;
е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу);
є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу);
ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Отже, для притягнення до дисциплінарної відповідальності, достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999р. № 548-XIV (далі Статут).
Ст.11 Статуту визначено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки:
- свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок;
- бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;
- беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;
- постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;
- знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;
- дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;
- поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини;
- бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;
- вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;
- виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;
-додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст.16 Статуту).
Положеннями ч.1 ст.49. Статуту передбачено, що військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
Військовослужбовець зобов'язаний додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров'я звичок (ст.13 Статуту).
За змістом ч.1 ст.241 Статуту, кожний військовослужбовець повинен піклуватися про збереження свого здоров'я, не приховувати хвороб, суворо додержуватися правил особистої, громадської гігієни та утримуватися від шкідливих звичок (куріння і вживання алкоголю).
Відповідно до абзацу 2 пункту 5 Розділу XVI «Преміювання» Наказу Міністра Оборони України №260 від 07.06.2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках:
за вживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння) - за місяць, у якому здійснено таке порушення.
Згідно з пунктом 9.8 Доручення Міністерства Оборони України №912/з/29 від 23.06.2022 року до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які вживали алкогольні напої (наркотичні та психотропні речовини) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибували на службу та/або виконували обов'язки військової служби в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння) - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошено наказом командира (начальника).
Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.
Положеннями пункту 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У поданій до суду представник позивача стверджує, що в разі перебування військовослужбовця в стані алкогольного сп'яніння, до нього повинно було бути застосоване адміністративне стягнення за адміністративне правопорушення, передбачене ст. 172-20 КУпАП.
Так, за приписами ст. 172-20 КУпАП - розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до семи діб.
Участь начальників (командирів) та інших керівників у розпиванні з підлеглими військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів під час виконання ними обов'язків військової служби, або невжиття ними заходів для відсторонення від обов'язків військової служби осіб, які перебувають у нетверезому стані, стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або приховування випадків розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, появи на території військової частини в нетверезому стані, стані наркотичного чи іншого сп'яніння підлеглих військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів - тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб.
Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду, - тягнуть за собою накладення штрафу від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від десяти до п'ятнадцяти діб.
В той же час суд зазначає, що один і той самий проступок може бути підставою для різних видів юридичної відповідальності, однією з яких є дисциплінарна.
Тож, правове регулювання вчинення адміністративного правопорушення може бути підставою для службового розслідування й застосування заходів дисциплінарного впливу й не ставиться у залежність від того, чи притягнута особа до адміністративної відповідальності. Водночас, для притягнення до дисциплінарної відповідальності треба з'ясувати обставини скоєного, його причини та наслідки, а також вину особи. Усі ці питання з'ясовуються в рамках службового розслідування.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 1 розділу ІV до Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оброни України №608 від 21.11.2017 року (далі за текстом - Порядок), особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані:
дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення;
виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника;
розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
Відповідно до пункту 3 розділу ІV Порядку військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:
знати підстави проведення службового розслідування;
бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування;
відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом;
давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення;
з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень;
порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації;
висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять;
ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником);
оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Згідно з пунктами 1, 2 розділу VІ Порядку за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник).
У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
Оцінюючи усі докази по справі у їх сукупності, суд робить наступний висновок.
Позбавлення премії чи надбавок є наслідком застосування визначеного Дисциплінарним статутом дисциплінарного стягнення і неможливо саме по собі, як окремий вид покарання, без застосування дисциплінарного стягнення.
В той же час, як вже зазначалось судом вище, призначення службового розслідування є правом, а не обов'язком командира.
Натомість, відповідачем не надано доказів ознайомлення позивача з його правами та обов'язками; забезпечення права позивача на надання пояснень та інших доказів або про відмову позивача від надання пояснень.
Відповідачем не надано відповідний доказ про згоду або відмову щодо направлення військовослужбовця на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Судом встановлено, що відповідачем був виданий наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №1756 від 04.07.2022 року, відповідно до пункту 8 якого керуючись пунктом 5 Розділу XVI наказу Міністра Оборони України за №260 від 07.06.2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» за вживання алкогольних напоїв не виплачувати премію за червень 2022 року розвіднику-номеру обслуги розвідувального відділення 1 розвідувального взводу розвідувальної роти солдату ОСОБА_1 .
Крім того, відповідно до додатку 5 до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1796 від 05.07.2022 року солдату ОСОБА_1 додаткова винагорода не виплачувалась.
Як убачається із матеріалів справи, підставою для невиплати ОСОБА_1 премії за червень 2022 року у повному обсязі слугував рапорт командира підрозділу від 10.06.2022 року №1910.
Натомість, відповідний рапорт командира підрозділу від 10.06.2022 року №1910 військовою частиною НОМЕР_1 до суду не надано, так само відповідачем не надано до суду відповідних доказів, які підтверджують факт перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп'яніння.
Суд звертає увагу на те, що Інструкцію про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09.11.2015, яка в даному конкретному випадку може бути застосована як аналогія права щодо факту встановлення перебування особи в стані алкогольного сп'яніння за відсутності іншого нормативно-правого акту, який би врегульовував спірні правовідносини.
Тож, відповідно до пунктів 1-4, 9, 12-13, 15, 16 розділу ІІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09.11.2015 перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду на стан сп'яніння водіїв, затверджується Міністерством охорони здоров'я України, Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальниками структурних підрозділів з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Огляд може також проводитися в спеціально обладнаних пересувних пунктах (автомобілях), що належать закладам охорони здоров'я і відповідають установленим МОЗ вимогам.
Огляд у закладах охорони здоров'я щодо виявлення стану сп'яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов тематичне удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством.
Метою цього огляду є встановлення наявності чи відсутності стану сп'яніння в обстежуваної особи.
Використання в закладах охорони здоров'я для проведення лабораторних досліджень вимірювальної техніки та обладнання, дозволених МОЗ, підтверджується сертифікатом відповідності та свідоцтвом про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.
Предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча та змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук.
Для дослідження біологічного середовища може використовуватися кров, якщо в обстежуваної особи неможливо взяти зразки біологічних середовищ, вказаних у пункті 12 цього розділу.
За результатами огляду на стан сп'яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду.
Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння) (додаток 4), видається на підставі акта медичного огляду.
Разом з цим, суду не надано доказів проведення медичного огляду стосовно позивача на стан алкогольного сп'яніння, складеного належним чином, а саме, акту медичного обстеження або лікарського висновку, складеного саме після його проведення, (в тому числі із застосуванням спеціальних технічних засобів, наприклад сертифікований «алкотестер», тощо) на місці чи в медичному пункті військової частини чи в іншому медичному закладі (в тому числі із здачею відповідних аналізів крові чи сечі) в присутності штатного начальника медичної служби частини, інших лікарів, свідків, тощо. Будь-які акти медичного обстеження на стан алкогольного сп'яніння щодо позивача не складалися.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що наявні правові підстави для визнання протиправними та скасування п.8 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1756 від 04.07.2022 «Про виплату щомісячної премії військовослужбовцям частини за червень 2022 року» в частині невиплати премії розвіднику-номеру обслуги розвідувального відділення 1 розвідувального взводу розвідувальної роти солдату ОСОБА_1 (рапорт командира підрозділу від 10.06.2022 року №1910), п.40 додатку №5 до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1769 від 05.07.2022 року «Про виплату додаткових винагород», в частині невиплати винагороди солдату ОСОБА_1 за перебування в стані алкогольного сп'яніння, на підставі рапорту командира підрозділу від 10.06.2022 року №1910 та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок щомісячної премії за червень 2022 розвіднику-номеру обслуги розвідувального відділення 1 розвідувального взводу розвідувальної роти, солдату ОСОБА_1 та виплатити йому премію за червень 2022 року в повному обсязі; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок додаткової винагороди за червень 2022 року розвіднику-номеру обслуги розвідувального відділення 1 розвідувального взводу розвідувальної роти, солдату ОСОБА_1 та виплатити йому додаткову винагороду за червень 2022 року в повному обсязі.
Суд звертає увагу на те, що пункт 8 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1756 від 04.07.2022 «Про виплату щомісячної премії військовослужбовцям частини за червень 2022 року» не містить в собі нумерацію підпунктів, а містить абзаци. Нумерацію підпункту 35 у позовній вимозі представником позивача визначено самостійно. З метою уникнення невідповідностей суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати пункт 8 вказаного наказу саме в частині, яка стосується позивача.
Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
За приписами частин 1, 2, 3 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Згідно із роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №818/1434/17, від 19.10.2020 у справі 580/194/19.
Беручи до уваги те, що позивачами не доведено і не надано суду відповідних доказів завдання їм моральної шкоди, суд робить висновок про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині вимог з наступних підстав.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Представник позивача в позовній заяві зазначає, що позивачу завдано моральної шкоди у вигляді неможливості фінансово утримувати сім'ю. Вказано, що з 25.02.2022 року, тобто з наступного дня повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України, позивач в добровільному порядку вступив до Збройних Сил України задля захисту, як своєї країни в цілому так і захисту своєї сім'ї зокрема. Позивач в період з 08.09.2014 року і по 03.09.2015 року приймав участь в АТО, що свідчить про відсутність меркантильних мотивів під час проходження військової служби. Всі роки позивач сплачував податки та на належному рівні утримував сім'ю. Позивач одружений, від двох попередніх шлюбів має двох дітей, 2004 та 2010 років народження. З 04.06.2022 року позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 та виховує у шлюбі сина дружини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не отримавши заробітну плату в липні 2022 року за червень 2022 року в повному обсязі, позивач наразі позбавлений можливості фінансово утримувати сім'ю, внаслідок чого несе моральні страждання через неспроможність забезпечити дітям належний рівень життя. Внаслідок неправомірних дій відповідача, позивач переживає стрес та душевні страждання, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього самого та, як наслідок, членів його сім'ї. Позивач, йдучи захищати країну, розраховував на матеріальну підтримку держави, оскільки повноцінне фінансове забезпечення сім'ї є важливим фактором в цей військовий та нелегкий час. Тож, неотримання заробітної плати в повному обсязі за проступок, який позивач не вчиняв принизив його в очах оточуючих. Оскільки інформація про підстави позбавлення премії набули широкого розголосу серед оточення, позивач відчуває осуд оточення, що принижує його честь та гідність, як людини, як військовослужбовця, як батька.
Судом проаналізовані вказані пояснення і надані на підтвердження таких пояснень документи та встановлено, що позивачем не надано до суду доказів наявності моральних страждань. Більше того, позивач вказує, що не має можливості утримувати сім'ю, однак, суд звертає увагу, що позивача не позбавлено грошового забезпечення в повному обсязі, позивачу не виплачувались лише деякі види надбавок. Відтак, позивач в межах грошового забезпечення мав можливість утримання сім'ї.
За практикою Верховного Суду під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру, в той час як позивач зазначає лише про втрати майнового характеру, що є підставою розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, а не підставою для стягнення моральної шкоди.
Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Стосовно строку звернення позивача до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
При цьому, у даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
При цьому, суд враховує, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
Отже, чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків має на меті досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року також визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судових захист і доступ до правосуддя.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббіса та інш. проти Великобританії, рішення від 22.10.1996 р., Девеер проти Бельгії, рішення від 27.02.1980 р.).
Так, вмотивування підстав щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду із даною позовною заявою представник позивача зазначила, що позивачу стало відомо про невиплату йому премії та надбавки в липні 2022 року, а саме 14.07.2022 року, після зарахування на його картковий рахунок заробітної плати в сумі 6 755,74 грн. Так, 18.07.2022 року представником позивача, направлено командиру військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит за №18/07-вих02. Відповідь на адвокатський запит за підписом ТВО командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 представником позивача отримано 05.08.2022 року за №2396 від 22.07.2022 року.
Так, факт направлення представнику позивача відповідачем відповіді на адвокатський запит підтверджено копією конверту від військової частини НОМЕР_1 від 27.07.2022 року (відповідь на адвокатський запит направлено відповідачем простою кореспонденцією)
До суду позовну заяву направлено 23.08.2022 року, а судом отримано 24.08.2022 року.
Тож, з даним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 23.08.2022 року (позов подано до відділення поштового зв'язку), тобто з дотриманням строку звернення до суду, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України.
Розподіл судових витрат у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Також, в позовній заяві заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн та 5000 грн, як гонорар успіху.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених норм дає суду підставу зробити висновок про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
До матеріалів справи представником позивача додано:
- витяг з угоди від 02.07.2022 про захист (представництво) та надання правової (правничої) допомоги в адміністративній справі;
- копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 як адвокатом Гетманець Аллою Олександрівною від 05.08.2022 року (Серія ВА №1036580);
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю відносно адвоката Гетманець Алли Олександрівни від 01.12.2016 року (Серія КР №000080).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Адвокатом на виконання умов угоди від 02.07.2022 не надано до суду жодного акту виконання умов договору із зазначення кількості витрачених годин та підписаного позивачем.
Адвокатом не обґрунтовано визначення суми гонорару, не вказано розрахунку витраченого часу, проте, відповідна позиція адвоката не відповідає прямій вимозі процесуального законодавства, а саме, пункту 2 частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд звертає увагу, що наданий витяг з угоди від 02.07.2022 про захист (представництво) та надання правової (правничої) допомоги в адміністративній справі не є актом наданих послуг та не підписаний позивачем, а тому не має реквізитів документу на підставі якого можуть бути відшкодовані витрати на правову допомогу.
Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в акті приймання-передачі наданих послуг, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.
Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 у справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.
Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.
Відшкодуванню підлягають лише послуги адвоката, пов'язані з розглядом справи.
Послуга - юридична консультація та адвокатський запит - не є послугами, наданими під час розгляду адміністративної справи, а надані адвокатом в рамках власної оплатної діяльності під час звернення клієнта за правовою допомогою.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа №160/12939/22 в силу положень статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Таким чином, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду справи №160/12939/22 не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Судом встановлено, що у матеріалах адміністративної справи відсутня квитанція, яка б достовірно підтверджувала саме факт понесених позивачем витрат на правову допомогу, що є підставою для відмови у стягненні з відповідачів на користь позивача суми витрат на правову допомогу.
Відсутність квитанції про оплату послуг адвоката свідчить про відсутність понесених витрат на правову допомогу.
Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 №36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №806/2143/18 (адміністративне провадження №К/9901/4571/19).
Оскільки документу, який би підтверджував сплату адвокату коштів позивачем не надано, у суду відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу. Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 242-243, 245-246, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування пунктів наказів, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п.8 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1756 від 04.07.2022 «Про виплату щомісячної премії військовослужбовцям частини за червень 2022 року» в частині невиплати премії розвіднику-номеру обслуги розвідувального відділення 1 розвідувального взводу розвідувальної роти солдату ОСОБА_1 (рапорт командира підрозділу від 10.06.2022 року №1910).
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок щомісячної премії за червень 2022 розвіднику-номеру обслуги розвідувального відділення 1 розвідувального взводу розвідувальної роти, солдату ОСОБА_1 та виплатити йому премію за червень 2022 року в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати п.40 додатку №5 до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1769 від 05.07.2022 року «Про виплату додаткових винагород», в частині невиплати винагороди солдату ОСОБА_1 за перебування в стані алкогольного сп'яніння, на підставі рапорту командира підрозділу від 10.06.2022 року №1910.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок додаткової винагороди за червень 2022 року розвіднику-номеру обслуги розвідувального відділення 1 розвідувального взводу розвідувальної роти, солдату ОСОБА_1 та виплатити йому додаткову винагороду за червень 2022 року в повному обсязі.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. В. Прудник