Коростишівський районний суд Житомирської області
Справа № 935/3428/21
Провадження № 1-кп/935/85/23
Іменем України
31 січня 2023 року м.Коростишів
Коростишівський районний суд Житомирської області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коростишів Житомирської області, кримінальне провадження № 12021060420000326 від 03.12.2021, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які утримуються в ДУ «Житомирська установа виконання покарань №8», у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
встановив:
У провадженні Коростишівського районного суду Житомирської області перебуває вказане кримінальне провадження.
Прокурором у судовому засіданні подано клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яке обґрунтовано тим, що застосування іншого запобіжного заходу до обвинувачених, не пов'язаного з ізоляцією від суспільства, не здатне запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Метою та підставами застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 покладених на них процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, продовжити вчинення кримінального правопорушення, тобто ризикам, передбаченим п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечував щодо заявленого прокурором клопотання.
Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечувала щодо заявленого прокурором клопотання, оскільки прокурором не доведені ризики щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обвинувачений тривалий час знаходиться під вартою, при цьому одружений, має трьох неповнолітніх дітей, вважає, що обвинуваченому необхідно застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечував щодо заявленого прокурором клопотання, вважає, що ризики, зазначені прокурором у клопотанні не є підтвердженими, оскільки на цій стадії судового провадження свідки вже допитані.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечувала щодо заявленого прокурором клопотання, вважає, що ризики, наведені прокурором, не відповідають стадії судового розгляду, оскільки всі свідки та потерпілі допитані, обвинувачений має стійкі соціальні зв'язки, просила обрати обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із позбавленням волі.
Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотання, кримінального провадження, дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Цією ж нормою на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, що узгоджується з вимогами ч. 5 ст. 9 КПК України.
У справі "Волосюк проти України" (рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини наголосив, що «національні судові органи мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою»
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» (рішення від 23 лютого 2012 року) наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бакчиєв проти Молдови).
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Так, ухвалою суду від 06.12.2022 стосовно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , був продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 03.02.2023 включно.
При вирішенні питання щодо продовження строку тримання під вартою суд повинен з'ясувати, чи не зменшились раніше заявлені ризики або чи не з'явились нові ризики.
Ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на цей час не зменшилися, і не перестали існувати, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна, що може стати причиною їх переховування від суду чи вчинення іншого кримінального правопорушення, враховуючи особи обвинувачених.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 альтернативних запобіжних заходів, судом враховується особа обвинуваченого ОСОБА_4 , який одружений, має на утриманні трьох малолітніх дітей, офіційно працевлаштований, однак обвинувачується у вчиненні злочину стосовно підприємства де працював, ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке інкримінуються йому та, згідно ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, суворість покарання за нього, яке, у разі визнання його винуватим, становить від восьми до п'ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 , альтернативних запобіжних заходів, судом враховується особа обвинуваченого ОСОБА_5 , який одружений, має на утриманні п'ять малолітніх дітей, офіційно не працевлаштований, раніше судимий за злочини проти особи, ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке інкримінуються йому та, згідно ст. 12 КК України, відноситься до особливо тяжких злочинів, суворість покарання за нього, яке, у разі визнання його винуватим, становить від восьми до п'ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у випадку визнання їх винуватими, не є ризиком, передбаченим ст. 177 КПК України, однак, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів, що відповідає нормам національного законодавства, зокрема п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України.
Суд враховує рішення Європейського суду з прав людини «Харченко проти України», «Ігнатов проти України», в яких зазначено, що продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості превалює над принципом поваги до свободи особистості. Розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку, залежно від особливостей конкретної справи.
Суд враховує і те, що наразі в Україні введено воєнний стан, що також є відповідним ризиком, оскільки в зазначених умовах здійснення контролю за обвинуваченими правоохоронними органами, в разі застосування до них інших більш м'яких запобіжних заходів, в тому числі домашнього арешту є ускладненим.
Суспільний інтерес полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження, в якому ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обвинувачуються, оскільки судовий розгляд триває, свідки та потерпілі у кримінальному провадженні допитані, а тому слід забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних рішень та запобігання процесуальним ризикам, які можуть настати у разі зміни запобіжного заходу.
Встановлені ризики на цій стадії судового розгляду переважають над принципом поваги до особистої свободи. Наявність у обвинувачених стійких соціальних зв'язків не зменшує наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При цьому суд не робить передчасних висновків щодо вини обвинувачених, однак, вважає, що пред'явлене обвинувачення останнім обґрунтовано зібраними доказами, які підлягатимуть оцінці під час судового розгляду. Питання встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості обвинувачених вирішуються судом при ухваленні вироку, відповідно до положень ст. 368 КПК України.
Більш м'які запобіжні заходи, на які посилались захисники, враховуючи наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України будуть недостатні для запобігання встановленим ризикам, тому суд вважає необхідним продовжити строк тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на шістдесят днівпо 31.03.2023 року включно.
На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 178, 315 КПК України, суд,
постановив:
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 строк тримання під вартою на шістдесят днів, тобто по 31.03.2023 включно.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строк тримання під вартою на шістдесят днів, тобто по 31.03.2023 включно.
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду через Коростишівський районний суд Житомирської області протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1