154/3014/22
3/154/18/23
іменем України
31 січня 2023 року м. Володимир
Суддя Володимир-Волинського міського суду Волинської області Кусік І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали, які надійшли з Володимирського РВП ГУНП у Волинській області про притягнення до адміністративної відповідальності гр-на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , підприємця,
за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ № 072622 від 12 вересня 2022 року, складеного інспектором СРПП Володимир-Волинського РВП ГУНП у Волинській області Олександром Марчуком, вбачається, що 12 вересня 2022 року о 16 год 30 хв. на вул. Володимира Великого у м. Володимирі Волинської області водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Volkswagen golf», д.н.з НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння та відмовився від проходження медичного огляду на виявлення стану алкогольного сп'яніння, чим порушив п.2.5 ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст.130 ч.1 КУпАП.
Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення захисника адвоката Лесика С.І., приходжу до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наступних підстав.
Відповідно до ст.245 КУпАП, завданням провадження у справі про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Згідно ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення, окрім іншого, підлягає встановленню чи було вчинено адміністративне правопорушення і чи винна дана особа в його вчиненні.
Згідно з вимогами ст.ст.252, 254, 255, 256 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення - це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діянь, які містять ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого цим кодексом, є найважливішим джерелом доказів у справах про адміністративні правопорушення. У ньому, крім іншого, зазначаються відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, прізвища, адреси свідків і потерпілих якщо вони є, пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Судовий розгляд справи повинен проводитись у межах, визначених у протоколі обставин про адміністративне правопорушення, який є фактичним обвинуваченням у вчиненні адміністративного правопорушення.
У відповідності до вимог ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходам впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставі і в порядку встановленому законом, а застосування заходів адміністративного впливу проводиться в межах компетенції того органу, який його застосовує у точній відповідності із законом.
Відповідно до диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з ч.1 ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року (справа № 21-183а13), також аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Обов'язок щодо збирання доказів, відповідно ст.251 КУпАП, покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення. Сам протокол про адміністративні правопорушення, за відсутності інших доказів, не є, на думку суду, належним і допустимим доказом в розумінні ч.1 ст.251 КУпАП.
Отже, притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності. Аналогічна права позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №536/1703/17, адміністративне провадження №К/9901/3839/17.
Суд не має права самостійно відшуковувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
У судовому засіданні захисник Лесик С.І. заперечив винуватість ОСОБА_1 у скоєнні даного правопорушення. Суду пояснив, що 12.09.2022 року ОСОБА_1 дійсно керував автомобілем і був зупинений працівниками поліції. Однак після зупинки працівники поліції посвідчення водія у нього не вилучали, водій поїхав далі, його не відсторонили від керування автомобілем, як це зазвичай роблять тоді, коли водій перебуває у стані алкогольного сп'яніння. Зауважив, що жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 відмовлявся пройти огляд на стан сп'яніння у матеріалах справи немає. Згідно протоколу про адміністративне правопорушення, до нього додається відео з боді камери поліцейського. Однак це не є запис з боді камери, а запис з мобільного телефону, файл датований 22.09.2022 року, тоді як у протоколі зазначено, що подія мала місце 12.09.2022 року. Звідки отримано цей запис з телефону працівниками поліції, - невідомо. Вважає, що цей відеозапис, який міститься на DVD-диску і долучений до протоколу, не може бути належним доказом у справі. Просив зарити щодо ОСОБА_1 справу.
До матеріалів справи долучено DVD-диск. З дослідженого судом відеозапису вбачається, що це не є відеозапис з боді камери поліцейського, а азпис, зроблений на мобільний телефон. На диску є окремі чотири файли, які датовані 22.09.2022 року, а не 12.09.2022 року, коли згідно протоколу про адміністративне правопорушення мала місце подія. З відео взагалі не вбачається, що ОСОБА_1 керував автомобілем, можна побачити лише, що водій сидить в автомобілі і розмовляє з поліцейськими. Визначити походження цих відеофайлів не можливо.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Так, частиною 1 цього Закону закріплено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 31 та ст. 40 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати такі превентивні заходи, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
У частині першій ст. 40 Закону № 580-VIII зазначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може:
?закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів;
?монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель
фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз.
Тобто, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може використовувати фото- і відеозйомку, зроблену лише на пристрій, який закріплений на однострій, у/на службових транспортних засобах або встановлений стаціонарно.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 31, ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», з метою забезпечення організації застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, наказом МВС № 1026 від 18.12.2018 затверджена Інструкція із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка передбачає застосування поліцейськими відеореєстраторів; портативних відеореєстраторів, технічні характеристики та особливості конструкції якого дають змогу закріпити його на форменому одязі поліцейського, інших приладів, але не передбачає застосування мобільних телефонів.
Тому DVD-диск, який долучено до матеріалів справи, не є належним та допустимим доказом у справі.
У разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я, поліцейський згідно п.8 Порядку в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду. Всупереч цим вимогам свідки у протоколі взагалі не вказані.
Підсумовуючи викладене, з урахуванням пояснень захисника Лесика С.І., наданих ним у суді, вивчивши та оцінивши матеріали провадження, приходжу до висновку, що будь-яких фактичних даних про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, немає. А відтак, у діях ОСОБА_1 відсутній склад адмінстративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Отже, оскільки матеріали адміністративної справи не містять належних та допустимих доказів, які б давали можливість поза розумним сумнівом зробити висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, вважаю, що провадження у справі, відповідно до п.1 ст.247 КУпАП, підлягає закриттю за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 9, 247, 256, 283, 284 КУпАП,-
Провадження у справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП - закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову, протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя Ірина КУСІК