Справа № 686/21376/22
Провадження № 2/686/1151/23
30 січня 2023 рік м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у складі:
головуючого судді Колієва С.А.
при секретарі Кучерук Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-
13 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області позовом, в якому просив стягнути з держави Україна моральну шкоду, яка завдана умисним та тривалим невиконанням судового рішення у справі №686/13784/21.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що постановою Хмельницького апеляційного суду від 02.11.2021 року у справі № 686/13784/21 стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 300,00 грн. моральної шкоди, завданої бездіяльністю Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області. Це рішення суду не виконане до теперішнього часу, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди. Зокрема, він зазнав душевних страждань і приниження, відчував страх і занепокоєння за своє психологічне здоров'я, переніс стрес і розчарування у системі органів державної влади, були порушені його честь і гідність, він вживав додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права.
За таких обставин ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави Україна на свою користь 5 000 000,00 грн. моральної шкоди за умисне невиконання рішення суду у справі № 686/13784/21 за період з 12 вересня 2022 року по 13 жовтня 2022 рік.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (судової повістки). Розгляд справи просив провести за його відсутності, про що зазначив у позовній заяві.
Представник відповідача - Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
У поданому відзиві заперечив проти задоволення поданого ОСОБА_1 позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Зазначено, що Державною казначейською службою України вжиті всі належні заходи, які передбачені діючим законодавством та входять до її компетенції, стосовно виконання рішення суду у справі № 686/13784/21, що свідчить про відсутність з їх сторони відповідної бездіяльності.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна про відшкодування моральної шкоди, яка спричинена тривалим невиконанням рішення суду у справі №2270/14181/11 за період часу з 05.06.2021 по 07.06.2021 рік було відмовлено (справа №686/13784/21).
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 02.11.2021 року вказане рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 був задоволений частково: стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 300,00 грн. моральної шкоди. В решті у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного суду від 03.02.2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а постанову Хмельницького апеляційного суду від 02.11.2021 року у цій справі - залишено без змін.
На підставі цього рішення 19 листопада 2021 року суд видав виконавчий лист №686/13784/21, який перебуває на виконанні у Держказначействі відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок).
Листом № 5-05-1-05/22805 від 04 листопада 2021 року Державна казначейська служба України зверталася до Міністерства фінансів України, в якому вказувала, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» за КПКВК 3504030 передбачено 150 000,00 тис грн; Казначейством протягом січня-жовтня 2021 року за КПКВК 3504030 виконано 356 судових рішень на суму 131 000,00 тис грн., залишок коштів складає 19 000,00 тис. грн і станом на 04 листопада 2021 рік на виконанні за КПКВК 3504030 залишається 548 судових рішень на суму понад 259 960,1 тис. грн; просило збільшити у 2021 році бюджетні призначення за КПКВК 3504030 у передбачений бюджетним законодавством спосіб на 241 000,00 тис. грн.
15 грудня 2021 року головне управління ДКСУ у Хмельницькій області надіслало документи щодо безспірного списання коштів з державного бюджету для відшкодування шкоди на користь ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України за вищевказаним судовим рішенням.
На теперішній час рішення суду не виконане.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
За статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно із частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір грошового відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв'язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).
Аналіз статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що: необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17, від 30 січня 2018 року в справі 804/2252/14, від 20 лютого 2018 року в справі № 818/1394/17 від 25 січня 2022 року в справі № 686/13686/2, від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19070/21, від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19910/21, від 26 вересня 2022 року в справі № 686/29071/21, від 27 жовтня 2022 року в справі № 686/20441/21, від 09 листопада 2022 року у справі №686/7986/21.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як встановлено із матеріалів справи відповідне судове рішення було прийнято ГУ ДКС України в Хмельницькій області, як органом, який згідно закону уповноважений на виконання таких рішень (рішень стосовно стягнення з держави коштів) до виконання та останнім був вчинений весь комплекс необхідних дій, згідно встановленого Порядку, щодо реального виконання такого рішення. Фактично невиконання рішення обумовлено відсутністю достатніх коштів на відповідному рахунку, які виділені згідно ЗУ «Про державний бюджет України».
При цьому позивачем ОСОБА_1 не доведено у встановленому законом порядку факту завдання відповідачем моральної шкоди, а саме наявності протиправних дій чи бездіяльності її посадових осіб і причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та завданою моральною шкодою, а тому правові підстави для задоволення його позову відсутні.
З огляду на викладене в позові ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Щодо судового збору.
Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI Про судовий збір судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
У зв'язку з цим судові витрати не можуть бути покладені на ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст.56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10, 81, 141, 223, 258-268, 280-282 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду через Хмельницький міськрайонний суд шляхом подання в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 , іпн. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: Державна казначейська служба України, код ЄРДПОУ 37567646, місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6.
Повний текст судового рішення складено 30.01.2023 року.
Суддя: