25 січня 2023 року
м. Київ
справа № 156/948/20
провадження № 51-5281 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 5 квітня 2022 року щодо ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202003000000417, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Горохівського районного суду Волинської області від 21 вересня 2021 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст. 345 КК, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки.
Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , відповідно до ст.58 КВК України, ухвалено обчислювати з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.
На підставі ст.72 КК України зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_8 , строк попереднього ув'язнення з 27 травня 2020 року по 21 вересня 2021 року, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні обмеження волі.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_8 у виді тримання під вартою змінений на домашній арешт, із забороною залишати житло, що за адресою: АДРЕСА_1 в період з 20.00 години вечора до 07.00 години ранку.
Ухвалу про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту ухвалено передати для виконання Володимир-Волинському РУП ГУНП у Волинській області для негайної постановки обвинуваченого на облік.
Роз'яснено обвинуваченому, що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого мають право з'являтись в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на обвинуваченого зобов'язань.
Провадження за цивільним позовом Комунального некомерційного підприємства «Іваничівська центральна районна лікарня» до ОСОБА_8 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування осіб, які потерпіли внаслідок кримінального правопорушення - закрито на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України, у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Стягнуто із ОСОБА_8 в дохід держави 1307 грн. 60 коп. судових витрат за проведення судової трасологічної експертизи.
Обвинуваченого ОСОБА_8 ухвалено звільнити негайно з-під варти в залі суду.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 5 квітня 2022 року вирок Горохівського районного суду Волинської області від 21 вересня 2021 року залишений без змін.
Згідно з вироком 26 травня 2020 року інспектор СРПП №1 Іваничівського ВП Горохівського ВП ГУНП у Волинській області старший лейтенант поліції ОСОБА_9 , спільно із поліцейським СРПП №3 Іваничівського ВП Горохівського ВП ГУНП у Волинській області сержантом поліції ОСОБА_10 , перебуваючи на добовому чергуванні в складі групи реагування патрульної поліції «Проект 11», будучи у форменому одязі зі знаками розрізнення працівника «Національної поліції України», прибули службовим автомобільним транспортом марки «Renault Dokker» д.н.з. НОМЕР_1 , на виклик за повідомленням громадянки ОСОБА_11 з приводу сімейного насильства за адресою: АДРЕСА_1 , де був ОСОБА_8 , із ознаками алкогольного сп'яніння.
Припиняючи незаконні дії ОСОБА_8 , інспектор СРПП №1 Іваничівського ВП Горохівського ВП ГУНП у Волинській області старший лейтенант поліції ОСОБА_9 , спільно із поліцейським СРПП №3 Іваничівського ВП Горохівського ВП ГУНП у Волинській області сержантом поліції ОСОБА_10 , пред'явили йому законну вимогу щодо припинення вчинення ним адміністративного правопорушення.
В свою чергу ОСОБА_8 , не реагуючи на законні вимоги працівників поліції, які перебували при виконанні службових обов'язків, продовжував вчиняти адміністративне правопорушення, у зв'язку із чим працівники поліції з метою припинення протиправних дій ОСОБА_8 застосували фізичну силу до правопорушника у вигляді прийомів боротьби (рукопашного бою) та застосували спеціальний засіб - металеві кайданки.
Однак, ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, ігноруючи законні вимоги працівників поліції, здійснюючи умисні, протиправні, активні, агресивні дії спрямовані на перешкоджання застосування спеціального засобу - металевих кайданків, усвідомлюючи значення, протиправність своїх дій та те, що перед ним знаходиться працівник поліції, діючи з прямим умислом, у зв'язку із виконанням цим працівником службових обов'язків, штовхав працівників поліції, в результаті чого умисно заподіяв інспектору СРПП №1 Іваничівського ВП Горохівського ВП ГУНП у Волинській області старшому лейтенанту поліції ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді забою ліктьового суглобу з больовим синдромом, підшкірних гематом потиличної ділянки голови зліва, верхньої губи, грудної клітки справа, множинних саден спини, лівого передпліччя, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, а поліцейському СРПП №3 Іваничівського ВП Горохівського ВП ГУНП у Волинській області сержанту поліції ОСОБА_10 завдав тілесні ушкодження у вигляді підшкірних гематом та саден обох гомілок, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Продовжуючи свої незаконні дії, ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, затягнув працівників поліції в приміщення літньої кухні, на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , де схопивши ніж, усвідомлюючи значення, протиправність своїх дій та те, що перед ним знаходяться працівники поліції, діючи з прямим умислом, у зв'язку із виконанням цими працівниками службових обов'язків, наніс потерпілому ОСОБА_9 , два удари ножем в область шиї та голови, спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді різаних ран потиличної ділянки голови дещо зліва та лівої бокової поверхні шиї в середній третині, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, а потерпілому ОСОБА_10 , один удар ножем в область грудної клітини, спричинивши останньому тілесне ушкодження у вигляді непроникаючого колото-різаного поранення грудної клітки з наявністю горизонтально розташованої рани в 5-му міжребер'ї зліва по середньо-аксілярній лінії, яке відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_8 були кваліфіковані за ст. 348 КК України, а саме: замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 скасувати, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вважає, що ухвала апеляційного суду є незаконною та підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що призвело до безпідставної перекваліфікації дій засудженого із ст. 348 КК на ч. 2 ст. 345 КК та невідповідності призначеного покарання особі засудженого та тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення.
Прокурор зазначає, що апеляційним судом належним чином не спростовано доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність місцевим судом та про спрямованість умислу ОСОБА_8 на позбавлення життя працівників поліції.
На думку прокурора, судом апеляційної інстанції не дотримано засад змагальності кримінального процесу, порушено право сторони обвинувачення на обстоювання правової позиції, оскільки суд безпідставно відмовив стороні обвинувачення у задоволенні клопотання про дослідження доказів.
Прокурор зазначає про невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Вказує про формальний підхід суду до апеляційного перегляду вироку.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Захисник ОСОБА_6 заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора та просив ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 залишити без зміни.
Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Відповідно до вищевказаної норми закону, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, яке перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати вимогам статей 370, 419 КПК.
Як передбачено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення.
При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою (ч. 2 ст. 419 КПК).
У цьому кримінальному провадженні зазначені вимоги закону виконано, а доводи прокурора про допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними.
Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування апеляційним судом закону про кримінальну відповідальність щодо кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 345 КК, то колегія суддів Верховного Суду дійшла таких висновків.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ст. 348 КК, а саме: замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 348 КК України.
З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 348 КК полягає у посяганні на життя (умисне вбивство або замах на умисне вбивство) осіб, визначених диспозицією цієї статті працівника правоохоронного органу. При цьому форми і способи посягання на життя потерпілих для кваліфікації значення не мають.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умисною формою вини. Винний усвідомлює, що посягає на життя працівника правоохоронного органу або інших осіб, визначених в диспозиції статті 348 КК, передбачає настання смерті названих осіб внаслідок своїх дій і бажає або свідомо допускає їх настання.
Закінченим вказаний злочин вважається з моменту замаху на життя осіб, зазначених у статті 348 КК, незалежно від настання будь-яких наслідків.
Статтею 345 КК передбачено відповідальність за погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу.
Основним безпосереднім об'єктом злочину є нормальна діяльність правоохоронних органів, їх авторитет, а додатковим обов'язковим об'єктом - психічна та фізична недоторканність працівників правоохоронних органів або їх близьких родичів. Об'єктивна сторона злочину може бути виражена у погрозі знищенням чи пошкодженням майна, вбивством, застосуванні насильства, незалежно від того, чи є погроза дійсною і реальною, а також у заподіянні побоїв, спричиненні тілесних ушкоджень, що пов'язане із виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 345 КК, характеризується обов'язковою наявністю прямого умислу на заподіяння працівникові правоохоронного органу тілесних ушкоджень та мотиву: у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків (постанова Верховного Суду від 22 лютого 2022 року в справі № 591/7679/19).
Щодо дій, передбачених ч. 2 ст. 345 КК, то умислом злочинця не охоплюється настання смерті особи, визначеної у диспозиції цієї статті, а ставлення винного до настання смерті характеризується необережністю.
За змістом ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Згідно усталеної судової практики Верховного Суду питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки (постанова Верховного Суду від 11 березня 2021 року в справі № 740/1193/20).
За наслідками судового розгляду даного кримінального провадження, встановивши фактичні обставини вчиненого, дослідивши та оцінивши сукупність зібраних стороною обвинувачення доказів, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора, який не погоджувався з кваліфікацією дій засудженого ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 345 КК, встановив, що такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку і перевірених судом допустимих доказах.
Судом обґрунтовано взято до уваги показання засудженого ОСОБА_8 , який винуватість у вчиненому не визнав, проте не заперечував факт свого перебування у місці та в час, зазначені в обвинувальному акті, а також участі у виниклому конфлікті із поліцейськими - потерпілими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Разом з тим, мотивуючи свої висновки у цій частині, суд першої інстанції, крім іншого, обґрунтовано послався на показання потерпілих щодо механізму та локалізації спричинення кожному із них обвинуваченим ножем тілесних ушкоджень.
Винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, також підтверджується відеозаписом із нагрудної камери поліцейського, безпосередньо дослідженого судом; даними протоколів слідчих експериментів, проведених із участю потерпілих, які повністю узгоджуються із їх показаннями, а також із участю обвинуваченого та його захисника, в ході проведення якого ОСОБА_8 надав показання, що хаотично відштовхувався від потерпілих, при цьому, допускає, що міг наносити поліцейським удари; висновками експертів № 538 від 16 липня 2020 року; № 534 від 14 липня 2020 року; № 70-мк від 15 вересня 2020 року щодо спричинених потерпілим тілесних ушкоджень.
Суд апеляційної інстанції залишаючи апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 без задоволення належним чином врахував критерії для розмежування дій особи за ст. 348 КК України та ч. 2 ст. 345 КК, і ухвалене рішення належним чином мотивував.
При цьому, пославшись на відсутність у діянні засудженого суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 348 КК, що характеризується умисною формою вини, апеляційний суд вказав на неконкретизований умисел засудженого ОСОБА_8 , а отже, відповідальність у такому випадку повинна наставати лише за наслідки, які фактично були заподіяні.
На переконання колегії суддів Верховного Суду, висновок апеляційного суду про правильність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 345 КК, є обґрунтованим, оскільки зроблений з урахуванням вищенаведених обставин.
Відповідно до ч. 3 с. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, установлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов'язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
Крім того, як убачається з усталеної практики Верховного Суду, відмова в задоволенні клопотання за відсутності, на переконання апеляційного суду, аргументованих доводів щодо необхідності дослідження доказів, які, на думку учасника судового провадження, були досліджені неповністю або з порушеннями, не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду та не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо з такими висновками суду не погоджується учасник судового провадження.
Прослуховуванням аудіозапису судового засідання від 5 квітня 2022 року колегією суддів Верховного Суду встановлено, що прокурор фактично відмовився від поданого ним в апеляційній скарзі клопотання про повторне дослідження доказів, зокрема, повторного допиту потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_9 , а також дослідження відеозапису з нагрудної камери поліцейських, слідчого експерименту з підозрюваним, висновків експертів №534 від 14 липня 2020 року; № 70-мк від 15 вересня 2020 року; № 638 від 16 липня 2020 року, та просив дати доказам іншу оцінку, ніж та, яку надав суд першої інстанції.
Водночас необхідно зазначити, що касаційна скарга прокурора не містить обґрунтувань, які б указували на необхідність у повторному дослідженні тих чи інших доказів у кримінальному провадженні та їх вплив на законність і обґрунтованість судових рішень.
Обмежившись аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій статтею 23 КПК засаді безпосередності судового розгляду. При цьому, апеляційний суд у межах, установлених статтею 404 КПК, та у порядку, визначеному статтею 405 КПК, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог статті 419 КПК мотиви на їх спростування.
Таким чином, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів Верховного Суду встановила, що викладені у касаційній скарзі прокурора доводи про істотні порушення кримінального процесуального закону та недотримання принципу змагальності сторін у суді апеляційної інстанції, є безпідставними.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Судом апеляційної інстанції не допущено порушення вимог кримінального процесуального чи неправильного застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора немає.
Що стосується покарання та його мети, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Частиною 1 статті 65 КК установлено, що суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Під час перевірки матеріалів даного кримінального провадження колегією суддів встановлено те, що при призначенні покарання ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до категорії не тяжких злочинів, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.
На підставі викладеного, враховуючи обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч. 2 ст. 50 КК, обираючи розмір покарання, передбачений санкцією закону, за нормою якого визнав ОСОБА_8 винуватим, вважав за необхідне призначити останньому покарання у виді обмеження волі, яке є більш м'яким в порівнянні з позбавленням волі.
Достатніх підстав для застосування щодо засудженого ОСОБА_8 положень ст.75 КК, яка передбачає звільнення від відбування покарання з випробуванням, чи положень ст. 69 КК, яка передбачає призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, суд першої інстанції не вбачав, з чим погодився і апеляційний суд.
На думку колегії суддів Верховного Суду, з урахуванням наведеного таке рішення суду є законним та обґрунтованим.
Зважаючи на зазначене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що призначене ОСОБА_8 покарання у виді обмеження волі на строк три роки є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, відповідає меті покарання, є співмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам. Крім того, воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через м'якість колегія суддів Верховного Суду не вбачає.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене засудженому ОСОБА_8 покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Ухвалу Волинського апеляційного суду від 5 квітня 2022 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 5 квітня 2022 року - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3