ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/356/23
провадження № 2-о/753/97/23
26 січня 2023 року Дарницький районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Осіпенко Л.М.,
за участю секретаря судового засідання - Сердюкової Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Дарницького районного суду міста Києва цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Краснокутська Наталя Миколаївна заінтересована особа Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві про встановлення факту смерті, -
Заявниця ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Краснокутська Н.М., звернулася до Дарницького районного суду міста Києва із заявою про встановлення факту смерті, посилаючись на те, що вона є донькою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на території тимчасово окупованого міста Донецьк. Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою, а видане свідоцтво про смерть не має юридичної сили та не створює правових наслідків, через те, що видане установою, що не має повноважень для видачі легітимних документів.
Просить суд встановити факт смерті її матері ОСОБА_2 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьк.
В судове засідання заявниця та її представник не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, до початку розгляду справи від представника заявниці ОСОБА_1 - адвоката Краснокутської Н. М. надійшла заява про розгляд справи без участі заявниці, заявлені вимоги підтримала і просила їх задовольнити.
В судове засідання представник заінтересованої особи Дарницького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, до початку розгляду справи по суті від представника заінтересованої особи надійшла заява про можливість розгляду справи за їх відсутності, заперечень на заяву не надходило.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьк, Україна, померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що установою, яка знаходиться на території, що тимчасово не підконтрольна українській владі та на якій органи державної влади України не здійснюють свої повноваження, були видані довідка про причину смерті від 16 лютого 2022 року, свідоцтво про смерть від 18 лютого 2022 року серії НОМЕР_1 , які видані органом, який знаходиться на території м. Донецьк.
З копії свідоцтва про народження від 22 серпня 1963 року серії НОМЕР_2 , актовий запис №2240, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в ОСОБА_3 і ОСОБА_4 народилась донька ОСОБА_5 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища, ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».
Те, що заявниця є донькою померлої ОСОБА_7 підтверджується копією свідоцтва про народження від 22 серпня 1963 року серії НОМЕР_2 , виданого Куйбишевським РАЦС м. Донецьк, актовий запис №2240.
19 липня 1986 року заявниця ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 24 листопада 2008 року серії НОМЕР_3 , змінивши прізвище з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 ».
Відповідно п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
За змістом ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; або рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі яких здійснюється державна реєстрація смерті, встановлена наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті» від 08.08.2006 року №545.
Відповідно до положень наказу, підставами для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть, форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024; б) фельдшерська довідка про смерть, форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою або рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Документи, які видані органом, що створений на тимчасово окупованій території у порядку, не передбаченому законами України, відповідно до частини 3 статті 9 «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсними і не створюють правових наслідків.
Проте, виходячи з практики ЄСПЛ, яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами як джерело права, необхідно враховувати висновки суду у справах проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001), Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016), де наголошено, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]. Цей висновок в контексті сформульованого у Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватись недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованих територіях, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цих територій при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать. При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим та тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до п. 1 постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Отже, суд приходить до висновку, що заявниця не має можливості зареєструвати у встановленому законом порядку смерть її матері, яка померла16 лютого 2022 року в м. Донецьк, оскільки на вказаній території не здійснюють повноваження органи влади України, як органи державної реєстрації актів цивільного стану, які б мали можливість зареєструвати факт смерті та видати належне свідоцтво про смерть.
Встановлення факту смерті її матері необхідне заявниці для державної реєстрації смерті та отримання свідоцтва про смерть матері ОСОБА_2 , що є підставою для настання правових наслідків смерті, серед яких, зокрема, є вступ у спадщину, що залишилась після померлої.
Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду від 31.03.1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. При цьому слід мати на увазі, що встановлення з зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті (яке полягає у з'ясуванні, насамперед, обставин не самої події смерті, а її реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану) та від оголошення особи померлою.
Враховуючи факт неможливості реєстрації заявницею смерті її матері ОСОБА_2 у встановленому законом порядку і усунення цього порушення іншим шляхом, ніж судовим, не вбачається можливим, а також, оскільки заявниця не може зареєструвати смерть своєї матері для отримання свідоцтва про смерть згідно з чинним законодавством України, суд приходить до висновку про необхідність задоволення заяви про встановлення факту смерті у судовому порядку, що, відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», є підставою для державної реєстрації смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану.
Керуючись ст. 12, 23, 76, 81, 258, 259, 265, 273, 293, 294, п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Краснокутська Наталя Миколаївна заінтересована особа Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві про встановлення факту смерті, - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьк.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено 01 лютого 2023 року.
Суддя: Л.М. Осіпенко