ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/8086/21
провадження № 2/753/6197/21
"25" жовтня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Котвицького В.Л.
за участю:
секретаря судового засідання: Яценка Ю.О.
представника позивача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Позивач у квітні 2021 року звернулась до суду з позовом до відповідача про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 08.12.2020 вона була прийнята до ТОВ «Сінево Україна» на посаду сестри медичної у відділення діагностичного центру в АДРЕСА_1 . Фактично позивач працювала на посаді медичної сестри у ковідному відділенні за адресою: АДРЕСА_2 , з графіком роботи 2/1 з 11:00 год - 20:00 год, за договором на 6 місяців з 08.12.2020 по 08.06.2021.
Працюючи у відділенні, позивач захворіла на COVID-19 та починаючи з 16.01.2021 по 15.02.2021 включно перебувала на лікарняному з діагнозом COVID-19, ускладнена позагоспітальна пневмонія, що підтверджується листком непрацездатності серії АЛГ №993769, виданим КНП «Центр медико-санітарної допомоги Дарницького району м.Києва».
Прийшовши на місце роботи 16.02.2021 позивачу було повідомлено, що вона звільнена 31.01.2021 за власним бажанням, відповідно до наказу №108-К від 27.01.2021, хоча вона це заперечує. Позивача було недопущено на робоче місце та просто вручено трудову книжку.
На прохання позивача надати довідку про недопуск на робоче місце їй було відмовлено. Знаходячись у відділенні ТОВ «Сінево Україна» в м. Київ на Харківському шоссе, 152-А, на місце події позивачем були викликані працівники поліції з метою фіксації факту не допуску до робочого місця. Працівниками поліції була складена, прийнята та зареєстрована відповідна заява за № ЄО 9909 від 16.02.2021.
Позивач наголошує, що знаходячись на лікарняному з 16.01.2021 по 15.02.2021 ніяких заяв на звільнення не писала.
Позивач вважає, що посадовими особами ТОВ «Сінево Україна» було порушено її права та інтереси, мало місце грубе порушення трудового законодавства, тому вона змушена звернутись до суду з метою захисту порушених прав з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 24.06.2021 у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позові та у письмових поясненнях, та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
У судове засідання представник відповідача не з'явився, однак в матеріалах справи наявна заява представника про розгляд справи за його відсутності, крім того, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позов та письмових пояснень.
Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Судом встановлено, що з 08.12.2020 позивача було прийнято на роботу до ТОВ «Сінево Україна» на посаду сестра медична, відповідно до наказу №1095-к ід 08.12.2020 та згідно запису у трудовій книжці позивача.
Перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, позивач у період з 16.01.2021 по 15.02.2021 знаходилась на лікарняному відповідно до листка непрацездатності серії АЛГ №993769.
Однак, у вказаний період, коли позивач перебувала на лікарняному, 27.01.2021 відповідачем був виданий наказ №108-к про звільнення позивача із займаної посади з 31.01.2021, оскільки позивач була відсутня на роботі в день звільнення, трудову книжку з відповідним записом про звільнення їй видали 16.02.2021, коли вона з'явилась за місцем роботи.
На підставі звіту комісії з службових розслідувань відповідача про розслідування випадку звільнення позивача, відповідачем були виявлені підстави вважати наказ №108-к від 27.01.2021 таким, що виданий помилково.
Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України від 07.08.2007 №205/06/187-07 «Щодо порядку поновлення працівника на роботі та звільнення працівника за власним бажанням» поновлення на попередній роботі відбувається з дати звільнення працівника, яка визнається недійсною.
Відповідно до викладеного, відповідач прийняв рішення про скасування наказу №108-к від 27.01.2021 та про поновлення позивача на роботі з 31.01.2021, тобто з дати звільнення, про що видав наказ №43-пп від 09.03.2021.
Також, відповідачем, для забезпечення позивачу доступу до роботи і можливості виконання своїх обов'язків, 09.03.2021 цінним листом з описом вкладення, копія якого надана до відзиву, було направлено позивачу лист за вих. №179 від 09.03.2021, разом з яким було направлено копію наказу №43-пп «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » від 09.03.2021, а також витяг з графіку роботи відділення діагностичного центру за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе 152-А, згідно з яким наголошено, що 15.03.2021 позивачу необхідно приступити до виконання трудових обов'язків.
Відповідно до письмових пояснень позивача, позивач не отримувала вказаних листів відповідача посилаючись на електронний трекінг із офіційного сайту Укрпошти. Разом з тим, як вбачається із зазначеного трекінгу листи відповідача повертались без одержання із відмітками «за закінченням встановленого терміну зберігання» та «інші причини», тобто відповідач вживав усіх заходів для повідомлення позивача, разом з тим, позивач не скористалась своїм правом на одержання вказаних листів.
Крім того, враховуючи скасування наказу №108-к від 27.01.2021, відповідач самостійно нарахував та виплатив позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а саме за період з 01.02.2021 по 14.03.2021.
Розмір середнього заробітку розрахований відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 та становить 47 167,05 грн. з врахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору, в т.ч. 32 529,00 гривень за 20 днів в лютому 2021 року та 14 638,05 гривень за 9 днів в березні 2021 року. При цьому середній заробіток розрахований відповідачем виходячи з середнього заробітку за один день в розмірі 1626,38 грн.
Переказ коштів у сумі 37 969,47 гривень (вираховано ПДФО в розмірі 8 490,07 гривень та ВЗ в розмірі 707,51 гривень) здійснено в повному обсязі 15.03.2021 на картковий рахунок позивача, що вбачається з розрахункового листка та копії банківської відомості нарахування коштів №110.
Факт переказу та одержання вказаних грошових коштів позивачем також не спростовується.
Разом з тим, що також не заперечується стороною позивача, не дивлячись на здійснені відповідачем заходи щодо доведення до позивача інформації про поновлення її на роботі та забезпечення їй доступу до роботи і можливості виконання своїх обов'язків, позивач 15.03.2021 на роботі не з'явилась, про причини відсутності на робочому місці відповідача не повідомила.
У зв'язку з нез'явленням на робочому місці позивача, відповідач 01.04.2021 цінним листом з описом направив позивачу лист за вих. №248 з повторною вимогою прибути за місцем роботи, повідомити про причини відсутності на робочому місці. Разом з тим, позивач ніяк не відреагувала на вказаний лист.
Отже, відповідач здійснив всі залежні від нього дії, пов'язані з поновленням позивача на роботі та доведенням даної інформації до неї, а також вчинив дії щодо виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу ще 15.03.2021.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч. 3 ст. 77 ЦПК України сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Всупереч правилам п.п. 4, 5, ч. 2 ст 175 ЦПК України, п. 7 Постанови ВСУ № 2 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», позивач у своєї позовної заяві викладає лише позовні вимоги, але не зазначає доказів, що підтверджують кожну обставину, на яку він посилається.
Верховний Суд України в своїй постанові від 31.10.2012 в справі №6-53цс12 зробив висновок про те, що «особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способом захисту суб'активних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника».
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем не надано належніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог та порушення її особистого права.
Суд, оцінивши докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що вимоги позивача є такими, що не обґрунтовані на законі, не доведені матеріалами справі та такими, що не підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 та ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Разом з тим, ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду
Статтею 30 ч. 3 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді відповідач надав ордер про надання правничої (правової) допомоги у Дарницькому районному суді м.Києва, витяг із договору про надання правової допомоги від 14.07.2021 та опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом для надання правничої допомоги від 2021 року.
Відповідно до вказаного опису сума до сплати витрат на правову допомогу становить 26 000,00 грн., з яких відповідача вже сплатив 18 000,00 грн. адвокату Мельнику М.М., що вбачається з платіжного доручення №3224 від 02.08.2021, призначення платежу: за правову допомогу адвоката згідно з договором від 14.07.2021.
Суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Зважаючи на викладене, враховуючи характер виконаної представником відповідача роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне стягнути розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 26 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 12-13, 78-81, 133, 137, 258, 259, 264, 265, 268, 284, 289, 352-355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна" (юридична адреса: 04214, м. Київ, вул. Північна, 2/58, літера "А", код ЄДРПОУ 34709124) витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 26 000,00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повний текст рішення складений 07.11.2022.
Суддя В.Л. Котвицький