Справа № 640/15771/19 Номер провадження 22-ц/814/586/23Головуючий у 1-й інстанції Лях М.Ю. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
30 січня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шеремет Оксани Володимирівни
на рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2020 року, ухвалене суддею Лях М.Ю, повний текст рішення складено - дата не вказана
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про стягнення додаткових витрат на утримання дитини та позбавлення батьківських прав, -
08 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини та позбавлення батьківських прав, в якому, з урахування уточнень позовних вимог, просила суд стягнути додаткові витрати на утримання дитини у розмірі 59 126, 50 грн. та позбавити ОСОБА_2 батьківських прав.
Уточнена позовна заява мотивована тим, що з 26 липня 2005 року вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2017 року розірвано. Під час спільного проживання сторін у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 1000,00 грн., щомісячно, починаючи з 14 травня 2018 року, і до досягнення дитиною повноліття. Зазначає, що ОСОБА_2 рішення про стягнення з нього аліментів на утримання дочки не виконує, аліменти не сплачує, у зв'язку з чим дитина повністю перебуває на її утриманні, вона самостійно оплачує освітні послуги, а також додаткові витрати, пов'язані з розвитком її інтелектуальних здібностей. Також ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини та розвитку її здібностей, не цікавиться станом її здоров'я. ОСОБА_3 знаходиться на обліку в лікаря-невролога з приводу вегетативної дисфункції, яка супроводжується синкопальними станами, лікаря-кардіоревматолога з приводу диспластичної кардіопатії, аномальної хорди лівого шлуночка, лікаря ортопеда-травматолога з приводу сколіотичної осанки, часто хворіє на гострі риносинусити, двосторонні отити. У серпні 2018 році ОСОБА_3 взято на диспансерний облік лікарем отоларингологом з діагнозом: аденоїдні вегетації III ст., стан після аденотомії, алергічний риніт. За висновком лікаря-стоматолога-ортодонта потребує лікування з подальшою корекцією прикусу коригуючою системою. За загальним станом здоров'я ОСОБА_3 потребує динамічного спостереження, яке включає постійне медикаментозне лікування, обстеження, ортопедичну корекцію та лікувальний масаж.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про стягнення додаткових витрат на утримання дитини та позбавлення батьківських прав - відмовлено.
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15 березня 2021 року попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покладено на Службу у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради контроль за виконанням відповідачем батьківських обов'язків.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що витрати за навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема додаткові освітні послуги, надані учениці ОСОБА_3 у розмірі 4 654,00 грн; 4 200,00 грн., сплачені ОСОБА_1 як благодійні внески на розвиток матеріально-технічного стану ліцею, в якому навчається ОСОБА_3 ; оплата послуг фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 у розмірі 47 491,00 грн. за надання інформаційних, консультаційних і організаційних послуг щодо підготовки документів ОСОБА_3 для вступу до навчального закладу Oxford International до Великої Британії, а також оплата послуг фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 за надання інформаційних, консультаційних і організаційних послуг щодо підготовки документів ОСОБА_3 для поїздки до Канади, вартістю 26 150,00 грн., не можна вважати додатковими витратами на дитину, що викликані особливими обставинами, відповідно до статті 185 СК України. Відсутні підстави для стягнення додаткових витрат на утримання дитини, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на обґрунтування вимог про стягнення з відповідача додаткових витрат на утримання дитини. Також суд вважав, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, і за обставин, що склались у цій справі, його застосовувати не можна.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Шеремет О.В., посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав доведеними, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, не надав належної і вмотивованої оцінки аргументам та доказам наданих позивачем та висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав, до якого була додана заява спільної дитини ОСОБА_3 , в якій вона не заперечує проти позбавлення батьківських прав її батька ОСОБА_2 . Вважає, що суд першої інстанції при ухвалення рішення не заслухав та не врахував думку дитини, яка була висловлена у вказаній заяві до третьої особи. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідачем були сплачені аліменти у розмірі 19 000 грн. за півтора роки лише після того, як він дізнався про позов про позбавлення батьківських прав. Також суд першої інстанції не надав значення тому, що на даний час за відповідачем обліковується значна заборгованість за аліментами у розмірі 33 887,62 грн. Зазначає, що відповідач не приймає участі у вихованні дитини, не сплачує аліменти на її утримання та не піклується про здоров'я, фізичний, духовний, матеріальний стан дитини, не цікавиться її життям, не відвідує дитину вдома та в школі. Вважає, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 сприятиме захисту інтересів дитини, оскільки відповідач не приймає участі у вихованні доньки, нехтує батьківськими обов'язками. Також позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у стягнення додаткових витрат на дитину, оскільки додаткові витрати на дитину, зазначені у позовній заяві, обумовлювалися розвитком здібностей дитини та обґрунтовувалися відповідними документами.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Постановою Харківського апеляційного суду від 01 червня 2021 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шеремет Оксани Володимирівни - залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2020 року - залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 12 січня 2022 року постанову Харківського апеляційного суду від 01 червня 2021 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду апеляційним судом в судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду, з повідомленням учасників справи (т.2 а.с. 169).
Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
З 01.08.2022 року дана справа перебуває у провадженні Полтавського апеляційного суду (т.2 а.с. 170).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05.08.2022 року справа призначалася до розгляду на 07.11.2022 року о 9-40 год., з повідомленням учасників справи (т.2 а.с. 171).
У судове засідання апеляційного суду учасники справи не з'явилися. Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Шемет О.В. повідомленні про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 11.01.2023 року судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на офіційну електронну адресу представника у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (т.2 а.с.178,180). Відповідач ОСОБА_2 повідомлений про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада України» (т.2 а.с. 182). Електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду про призначення справи до розгляду на 04.01.2023 року розміщений в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та оприлюднено 16.08.2022 року. Заяв та клопотань від учасників справи про відкладення її розглядом, до апеляційного суду не надходило. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин та не заперечується сторонами, батьками ОСОБА_3 (після зміни прізвища та по - батькові ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
З 26 липня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2017 року розірвано.
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2018 року у справі № 645/2614/18 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1000,00 грн., щомісячно, починаючи з 14 травня 2018 року, і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до довідки Комунального закладу «Харківський університетський ліцей Харківської міської ради Харківської області» від 05 грудня 2018 року №202 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно навчається у 9 класі цього Комунального закладу (т.1 а.с. 14).
Згідно з довідкою Комунального закладу «Харківський університетський ліцей Харківської міської ради Харківської області» за період з вересня 2017 року до грудня 2018 року (включно) ОСОБА_7 сплатила Комунальному закладу «Харківський університетський ліцей Харківської міської ради Харківської області» за додаткові освітні послуги, надані учениці ОСОБА_3 , 4 654,00 грн. Також, за цей же період ОСОБА_7 сплатила благодійних внесків на розвиток матеріально-технічного стану ліцею у розмірі 4 200,00 грн. (т.1 а.с. 17).
Відповідно до договору про надання послуг від 02 квітня 2019 року №ВОВ-12/2, укладеного між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , предметом договору є надання інформаційних, консультаційних і організаційних послуг щодо підготовки документів ОСОБА_3 (дочки ОСОБА_1 ) для її вступу до навчального закладу Oxford International до Великої Британії, вартість якого складає 47 491,00 грн. (т.1 а.с. 18-20).
Пунктом 2.1 цього договору передбачено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , як агент, зобов'язалася надати замовнику інформацію про вибраний навчальний заклад: знаходження навчального закладу; умови вступу і навчання; навчальне навантаження і правила перебування; варіанти проживання тощо; щодо підбору мовних курсів в навчальному закладі, якщо потрібно, та дати його початку, загальної вартості навчання та порядку сплати за навчання в навчальному закладі; надати замовнику список документів, необхідних для організації виїзду замовника до країни призначення, отримання візи і відвідування навчального закладу; перевірити надані замовником документи на відповідність їх вимогам навчального закладу та консульства країни призначення; надати допомогу у веденні переговорів, заповненні анкет, заявок; надати інформаційну, консультаційну і організаційну допомогу, а також процедуру зі збору, оформлення, термінів, оплати замовником необхідних документів й платежів щодо: курсу навчання та реєстраційного збору в навчальному закладі; консульський збір посольства країни призначення; перекладі необхідних документів у разі потреби; отримання візи; страхових полісів; проїзд і прибуття замовника до навчального закладу; зустріч і проводи замовника в аеропорту країни призначення; питань що виникають в період перебування замовника в країні призначення; інших послуг, передбачених цим договором; бронювання авіаквитків в обидві сторони, підбір і бронювання проживання в резиденції, оформлення необхідних страхових полісів.
Згідно з договором про надання послуг від 19 липня 2019 року №CAN-TRIP-01, укладеного між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , між сторонами укладено договір про надання інформаційних, консультаційних і організаційних послуг щодо підготовки документів ОСОБА_3 (дочки ОСОБА_1 ) для поїздки до Канади, вартість послуг становить 26 150,00 грн. (т.1 а.с. 45-47).
Пунктом 2.1 цього договору передбачено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_5 , як агент, зобов'язується надати інформаційну, консультаційну і організаційну допомогу щодо: заповнення візової анкети до країни призначення; розробки культурної програми, яка буде надана впродовж поїздки у країні призначення; розробки програми навчальних закладів, яка буде супроводжувати клієнтів в період проходження програми у країні призначення; надавання замовнику інформації про виконання замовлення.
Відповідно до висновку Департаменту служб у справах дітей виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області від 19 вересня 2019 року №598 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Департамент служб, який діє від імені органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с. 104).
За результатами розгляду справи в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат, суд першої інстанції критично оцінив подані позивачем докази, оскільки вони не є належними доказами, які свідчать про необхідність додаткових витрат на утримання дитини, не підтверджують існування особливих обставин та не відносяться до додаткових витрат у розумінні ст. 185 Сімейного кодексу України, тому визнав, що правові підстави для їх стягнення з відповідача відсутні, жодних інших належних та достатніх доказів в необхідності стягнення з відповідача додаткових витрат на утримання дитини позивачем не надано, у зв'язку з чим прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.
В частині позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, то суд першої інстанції зазначив наступне.
Згідно ч.6 ст. 19 СК України суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. З огляду на вищенаведене, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, встановивши фактичні обставини справи, з'ясувавши характер спірних правовідносин та стосунки між сторонами, суд першої інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, оскільки не встановлена наявність негативних характеристик відповідача ОСОБА_2 , відсутність доказів його винної поведінки, умисного ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню доньки.
Крім того, зі змісту довідки серії ААА №0649719 МВС України судом першої інстанції встановлено, що станом на 20.07.2019 року у ОСОБА_2 відсутня не знята чи не погашена судимість (т. 1 а.с. 124). За місцем фактичного проживання відповідач ОСОБА_2 характеризується задовільно, спиртними напоями не зловживає, громадський порядок не порушує, з особами, які ведуть антисоціальний спосіб життя, не спілкується. Скарг та заяв відносно ОСОБА_2 до Індустріального ВП ГУНП в Харківській області та УСП не надходило, компрометуючий матеріал відсутній (т.1 а.с. 126).
Допитана у суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 , яка на теперішній час є дружиною відповідача ОСОБА_2 , підтвердила наявність напружених стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відзначила, що до 2018 року неповнолітня дитина відпочивала у бабусі батька, перебувала у батька вдома на вихідні, мали місце зустрічі та спілкування, в тому числі, по телефону. Проте, починаючи з 2018 року батько обмежений у спілкуванні з дитиною.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд першої інстанції визнав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не в повній мірі використовує можливість виконувати свої батьківські обов'язки, але це невиконання було пов'язано як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами, а саме через неприязні стосунки між сторонами. Відповідачем не надано суду належних доказів чинення з боку позивача перешкод у його спілкуванні з дитиною, але й позивач не довела суду, що спілкування відповідача з дитиною у подальшому може призвести до порушень прав та інтересів їх дитини. За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для застосування крайнього заходу впливу відносно відповідача та позбавлення його батьківських прав, який на теперішній час має бажання спілкуватися з донькою, сплачує кошти на її утримання за рішенням суду. Наданий суду висновок служби у справах дітей про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав суд першої інстанції визнав передчасним та не прийняв до уваги під час ухвалення рішення, оскільки, як було встановлено в судовому засіданні, належних та достатніх роз'яснювальних заходів з відповідачем за час звернення позивача до служби у справах дітей про позбавлення відповідача батьківських прав не проведено.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції визнав необхідним застосувати до відповідача ОСОБА_2 заходи попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, оскільки у разі ухилення ним від цих обов'язків, ОСОБА_2 може бути позбавлений батьківських прав. Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків покладено на органи опіки та піклування.
Апеляційний суд у складі колегії суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є стягнення додаткових витрат на дитину та позбавлення батьківських прав.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Одним із різновидів аліментних зобов'язань між батьками і дітьми є зобов'язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину (частина перша статті 185 СК України): той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається у цій статті. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.
Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення.
У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.
У постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19), від 08 грудня 2021 року у справі № 607/12170/20 (провадження № 61-17663св21) викладено правові висновки про те, що особливі обставини, яких стосується стаття 185 СК України, можуть бути зумовлені як негативними фактами (хворобами), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструмента, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).
За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати особливі обставини, якими обумовлені ці додаткові витрати і які є індивідуальними у кожній конкретній справі, а також стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав.
На підставі викладеного та враховуючи вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції від 12.01.2022 року, колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні питання про стягнення додаткових витрат на дитину судом першої інстанції було неправильно визначено правову природу витрат, щодо яких заявлено позовні вимоги, та не було досліджено всі істотні обставини, передбачені статтею 185 СК України, з урахуванням яких визначається участь матері, батька у додаткових витратах на дитину.
З врахуванням положень статті 185 СК України та встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що надання послуг із організації вступу до вищих навчальних закладів для здобуття професійної освіти, щодо підготовки документів для поїздки на навчання до навчального закладу Oxford International до Великої Британії та Канади, вступ до навчального закладу за кордоном та консультації з цих питань є тими особливими обставинами, щодо яких передбачено стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини, відповідно до положень статті 185 СК України.
Водночас колегія суддів враховує, що звертаючись до суду з позовом у даній справі, ОСОБА_1 просила суд стягнути із ОСОБА_2 додаткові витрати на утримання спільної дочки ОСОБА_3 (після зміни прізвища та по батькові ІНФОРМАЦІЯ_3 ), які обумовлені розвитком її здібностей у розмірі 59 126,50 грн., проте, не надала розрахунку, з чого саме складається такий розмір додаткових витрат.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню додаткові витрати на утримання дитини всього у розмірі 41 247,50 грн., понесення яких підтверджено матеріалам справи, а саме витрати за навчання ОСОБА_3 , зокрема додаткові освітні послуги у розмірі 4 654,00 грн. (т.1 а.с. 17); 4 200,00 грн. (т.1 а.с. 17), сплачені ОСОБА_1 як благодійні внески на розвиток матеріально-технічного стану ліцею, в якому навчалася ОСОБА_3 ; оплата послуг фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 у розмірі 47 491,00 грн. за надання інформаційних, консультаційних і організаційних послуг щодо підготовки документів ОСОБА_3 для вступу до навчального закладу Oxford International до Великої Британії (т.1 а.с. 20), а також оплата послуг фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 за надання інформаційних, консультаційних і організаційних послуг щодо підготовки документів ОСОБА_3 для поїздки до Канади, вартістю 26 150,00 грн. (т.1 а.с. 47) (4 654,00 + 4 200,00 + 47 491,00 + 26 150,00)/2=41 247,50 грн.
Щодо позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.
Вирішуючи спір в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з відсутності, передбачених частиною першою статті 164 СК України, підстав для задоволення цих вимог і, як наслідок, попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та покладено на Службу у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради контроль за виконанням відповідачем батьківських обов'язків.
Такий висновок суду відповідає установленим обставинам справи та вимогам закону, а також узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, які в силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України є обов'язковими до врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Так, статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Ураховуючи вимоги статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 приймав активну участь у розгляді даної справи у суді першої інстанції, проявляв тверду і категоричну позицію заперечення проти позбавлення його батьківських прав, зазначаючи, що звертався до ОСОБА_1 із листами щодо врегулювання питання сплати аліментів та узгодження дати зустрічей з донькою, сплатив частково заборгованість зі сплати аліментів
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛвід 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява№ 2091/13).
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 2 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 9 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 2 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
З врахування викладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 як гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві.
Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Належних та допустимих доказів винної поведінки та злісного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків колегією суддів не встановлено. Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських прав із не залежних від неї причин.
У відзиві на позов та у своїх особистих поясненнях в судовому засіданні суду першої інстанції відповідач ОСОБА_2 заявляв про те, що він категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав, ніколи від доньки не відмовлявся, до 2018 року постійно зустрічався й спілкувався до донькою, що у свою чергу свідчать про інтерес батька до своєї дитини.
Вказаний висновок суду першої інстанції відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладених у постанові від 05 червня 2019 року у справі №554/1796/16-ц (провадження № 61-27321св18).
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
У постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 (провадження № 61-14656св21) Верховний Суд зазначив, що тлумачення частини другої статті 171 СК України свідчить, що нею передбачені випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належать: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України).
Суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 350/1696/19 (провадження № 61-19589св20)).
На час розгляду справи судом першої інстанції неповнолітній ОСОБА_3 було 16 років.
У матеріалах справи міститься заява ОСОБА_3 , відповідно до якої вона не заперечує про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неї (т.1 а.с. 106). Проте, всупереч вимогам статті 171 СК України і частини четвертої статті 265 ЦПК України суд першої інстанції не навів у мотивувальній частині рішення правову оцінку цій заяві.
Разом з цим, колегія суддів вважає, що озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу свого віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, колегія суддів вважає, що у даному випадку висловлена позиція неповнолітньої на той час ОСОБА_3 щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неї не змінює висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав, передбачених ст. 164 СК України для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його доньки ОСОБА_3 .
При цьому, висновок департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, на яку покладено повноваження органу опіки та піклування, від 19 вересня 2019 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини п'ята, шоста статті 19 СК України).
Водночас, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що за сукупності усіх вище наведених обставин, встановлених під час розгляду справи, наявність висновку департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та приєднаною до нього заявою ОСОБА_3 про те, що вона не заперечує проти позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неї, не може бути самостійною підставою для ухвалення відповідного рішення за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками та суперечить інтересам дітей на можливість збереження сімейних зв'язків. Відповідач ОСОБА_2 не є тією особою, поведінка чи дії якого можуть безумовно свідчити про негативний вплив на дочку, а тому розрив з нею, як батьком, сімейних відносин не відповідатиме інтересам дитини.
Доводи апеляційної скарги про те, що у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки спільна дитина сторін у справі ОСОБА_3 не була почутою, вона змінила своє прізвище ІНФОРМАЦІЯ_3 - на прізвище матері - ІНФОРМАЦІЯ_3 , а згодом змінила по-батькові - з ІНФОРМАЦІЯ_3 на ІНФОРМАЦІЯ_3 , то такі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не встановлено умисне ухилення від виконання ОСОБА_2 обов'язків по вихованню дитини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин, як правильно встановив місцевий суд, у справі не встановлено.
Колегія суддів зауважує, що при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення батька/ матері до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.
За змістом статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Отже, встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також, що він категорично заперечував проти позбавлення його батьківських прав, вчиняє активні дії, спрямовані на підтримку відносин із дочкою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ..
Разом з цим, колегія суддів враховує, що звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не забезпечує належне виховання та батьківську турботу до дитини, не приділяє їй необхідної уваги, не піклується про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не бере участі у її вихованні, не сплачує аліменти на її утримання, тобто, предметом спору позивач визначила позбавлення відповідача батьківських прав.
По справі вбачається, що станом на день розгляду справи Полтавським апеляційним судом ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (після зміни - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) виповнилось 18 років.
Позбавлення батьківських прав - це гарантований державою інструмент для захисту прав та інтересів дитини від невиконання або неналежного виконання батьками своїх обов'язків по відношенню до дитини, від їх жорстокого поводження та протиправної поведінки щодо дитини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України, зокрема, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (пункти 15, 16) судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
З врахуванням викладеного, оскільки на даний час ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) досягла повноліття, а отже, втратила правовий статус дитини, як учасника сімейних правовідносин, та батьківські права по відношенню до неї, позбавлення яких відповідача ОСОБА_2 є предметом спору, припинилися в силу закону. Настання таких обставин унеможливлює вжиття встановлених законом заходів судового захисту прав і інтересів дитини та свідчить про відсутність предмета спору у справі, що є підставою для закриття судового провадження в цій частині.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 686/16902/20 (провадження № 61-11412св21) зроблено висновок про те, що «на час розгляду справи судом особа досяг повноліття та втратив правовий статус дитини, а тому суди вважали відсутніми правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки особа може бути позбавлена батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла 18 років. Колегія суддів погоджується з висновком судів про відсутність безумовних правових підстав для позбавлення батьківських прав особи у контексті цієї справи. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 219/3759/2014-ц зроблено висновок про те, що на час розгляду справи судом першої інстанції, після скасування заочного рішення, дитині виповнилося 18 років, тому висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є обґрунтованим і відповідає вимогам матеріального права (стаття 164 СК України). У зв'язку з викладеними інші доводи касаційної скарги не мають правового значення і не впливають на законність, обґрунтованість та справедливість рішення про відмову в задоволенні позову».
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої на той час доньки ОСОБА_3 , задоволенню не підлягають.
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
По справі вбачається, що позивачем при зверненні до суду першої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 1536,8 грн. (768,4*2) грн. (т.1 а.с 10,11), при подачі апеляційної скарги відповідно сплачено - 2 305,20 грн. (1536,8 грн*150%) судового збору (т.1 а.с. 239), при подачі касаційної скарги відповідно сплачено - 1536,80 грн. (768,4грн. * 200%) судового збору. З врахуванням принципу пропорційності задоволених вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 457,80 грн.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шеремет Оксани Володимирівни - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2020 року в частині позовних вимог про стягнення додаткових витрат на утримання дитини - скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про стягнення додаткових витрат на утримання дитини - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання ОСОБА_3 (після зміни прізвища та по батькові ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 41 247,50 грн.
В іншій частині рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2020 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 457,80 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 січня 2023 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М Триголов