Справа № 761/2806/22
Провадження № 1-кс/761/1983/2022
27 січня 2022 року місто Київ
Шевченківський районний суд міста Києва у складі слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
підозрюваного ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду клопотання слідчого СУ ГУ НП в Київській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 , про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Таврійське Нікопольського району Дніпропетровської області, громадянина України, українця, з середньою освітою, працює директором ТОВ «Бізнес Система» та ТОВ «Консалтингова компанія «Фонд боргових зобов'язань», одружений, має на утриманні одну малолітню дитину, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
у кримінальному провадженні № 12021110000000443, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.06.2021, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України,
До Шевченківського районного суду міста Києва надійшло клопотання слідчого СУ ГУ НП в Київській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні №12021110000000443, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.06.2021, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 без визначення розміру застави.
Клопотання мотивовано тим, що у невстановлений в ході досудового розслідування час та місці у ОСОБА_8 , за попередньою змовою зі ОСОБА_5 , виник злочинний умисел, направлений на незаконне збагачення за рахунок чужого майна, шляхом отримання грошових коштів від ОСОБА_9 .
Як зазначає слідчий у своєму клопотанні, ОСОБА_8 спільно зі ОСОБА_5 , знаючи про те, що ОСОБА_9 разом із ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вели комерційну діяльність протягом тривалого часу, із залученням значних інвестиційних коштів, та у зв'язку із проблемами у веденні такої діяльності ОСОБА_9 упродовж 2020 - 2021 років, сплачував грошові кошти ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , вирішили, заволодіти грошовими коштами ОСОБА_9 шляхом висунення вимоги погашення неіснуючого боргу та відсотків з нього.
Так, 12.08.2021 приблизно о 15 год. 15 хв. за місцем роботи ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_8 за попередньою змовою зі ОСОБА_5 , діючи з корисливим мотивом, з метою особистого незаконного збагачення за рахунок чужого майна, пред'являли вимогу ОСОБА_9 передати грошові кошти у розмірі 15 млн. грн., з погрозами застосування насильства, які той сприйняв як реальні, при цьому ОСОБА_5 з метою залякування ОСОБА_9 наніс декілька ударів в область голови та тулуба останнього, чим спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді крововиливу в ділянці верхньої кінцівки та живота, а також забою м'яких тканин лівої щічної ділянки.
В подальшому, продовжуючи свої злочинні дії, з метою реалізації спільного злочинного умислу, спрямованого на заволодіння коштами ОСОБА_9 , ОСОБА_8 спільно з ОСОБА_5 , 02.12.2021 близько 11 год., перебуваючи на території «Ринок сільськогосподарської продукції «Столичний», який розташований за адресою: Київська обл., Бучанський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 110-А, помітивши там ОСОБА_9 , який перебував на автомобілі «Volkswagen Jetta», державний номерний знак НОМЕР_1 , наказали ОСОБА_9 сісти до вказаного автомобіля за водійське кермо та їхати разом із ними до будинку за адресою: АДРЕСА_4 . При цьому, ОСОБА_5 сів до автомобіля ОСОБА_9 , а ОСОБА_8 рухався позаду на автомобілі «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 .
Приїхавши за вказаною адресою, ОСОБА_5 спільно із ОСОБА_8 продовжили висловлювати погрози застосування насильства ОСОБА_9 з метою передачі їм грошових коштів під приводом сплати неіснуючого боргу, також висловили погрозу, що заберуть автомобіль «Volkswagen Jetta», державний номерний знак НОМЕР_1 , на якому пересувався ОСОБА_9 . При цьому, ОСОБА_8 , з метою залякування ОСОБА_9 , знаходячись всередині автомобіля «Volkswagen Jetta», державний номерний знак НОМЕР_1 , перебуваючи на задньому сидінні автомобіля, почав здійснювати удушення ОСОБА_9 , який сидів на передньому пасажирському сидінні, шляхом здавлення горла останнього ременем безпеки автомобіля.
Після цього, ОСОБА_8 спільно із ОСОБА_5 змусили ОСОБА_9 зайти до будинку за адресою: АДРЕСА_4 , де продовжили висловлювати вимогу передачі їм грошових коштів із погрозами насильства над потерпілим. Після цього протиправна діяльність ОСОБА_8 та ОСОБА_5 була припинена працівниками поліції.
В обґрунтування свого клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчим зазначено, що ОСОБА_5 інкримінуються діяння, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до тяжкого злочину, відповідальність за яке передбачено виключно у вигляді позбавлення волі строком від 3 до 7 років, ризики, які враховувались судом раніше, не змінились та не зменшились, а застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігти існуючим ризикам щодо можливості переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого у даному кримінальному провадженні, знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
В судовому засіданні прокурор просив задовольнити клопотання з наведених у ньому підстав.
Захисник ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання та продовження строку тримання ОСОБА_5 під вартою, оскільки висунута ОСОБА_5 підозра є необґрунтованою, так як між підозрюваним та потерпілим існували цивільно-правові відносини, а тому ОСОБА_5 вчиняв дії щодо повернення потерпілим йому боргу, вказані обставини також підтверджує сам потерпілий. Крім того, адвокат зазначила, що ризики позапроцесуальної поведінки підозрюваного також є недоведеними, оскільки ОСОБА_5 офіційно працевлаштований, одружений та його дружина на даний час вагітна, має на утриманні одну малолітню дитину, а тому переховуватися від органу досудового розслідування підозрюваний не має наміру, крім того, здійснювати будь який вплив на свідків чи потерпілого ОСОБА_5 наміру не має, оскільки потерпілий сам підтверджує, що між ним та підозрюваним існували цивільно-правові відносини. Врахуючи вказане, адвокат просила застосувати відносно ОСОБА_12 інший запобіжний захід не пов'язаний з триманням в умовах слідчого ізолятора.
Підозрюваний ОСОБА_12 підтримав позицію свого захисника і також зазначив, що товариство, яке він очолює, займається колекторськими послугами.
Слідчий суддя, заслухавши доводи прокурора, захисника та підозрюваного, дослідивши матеріали клопотання, дійшов висновку про наступне.
Так, в судовому засіданні слідчим суддею встановлено та матеріалами клопотання підтверджено, що СУ ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021110000000443 від 17.06.2021 за підозрою ОСОБА_5 та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 189 КК України.
02.12.2021 ОСОБА_5 затримано в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України.
03.12.2021 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України.
03.12.2021 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва до ОСОБА_5 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
25.01.2021 постановою заступника керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_13 строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні продовжено до трьох місяців, тобто до 02.03.2022 включно.
31.01.2022 закінчується строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_5 , однак закінчити досудове розслідування у даному кримінальному провадженні у вказаний строк неможливо у зв'язку із тим, що у даному кримінальному провадженні необхідно провести ряд слідчих та процесуальних дій, а саме: звернутись до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів до інформації, яка перебуває у володінні Державної податкової служби України; здійснити тимчасовий доступ до речей і документів, що перебувають у володінні Державної податкової служби України; зняти гриф таємності з протоколів про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, з клопотань про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, з ухвал Київського апеляційного суду про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій; вирішити питання щодо проведення одночасних допитів у кримінальному провадженні; оглянути матеріальні носії інформації за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, з метою аналізу та вирішення питання щодо повідомлення про нові підозри у кримінальному провадженні чи зміну раніше повідомлених підозр; виконати вимоги ст. ст. 290, 291 КПК України та скласти обвинувальний акт і закінчити досудове розслідування.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно вимог до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Водночас, слід зазначити, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та, виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України, необхідно взяти до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 Рішення від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990, п.32, Series A, N 182).
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського Суду з прав людини, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994, в яких суд зазначив, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.
Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Водночас, слідчому судді під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не надається весь обсяг доказів, зібраних під час досудового розслідування та дані щодо джерел їх отримання. Такі матеріали мають надаватися суду при судовому провадженні відповідного кримінального провадження та саме на цій стадії, передбачено здійснення оцінки доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності та сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, яким закінчується судове провадження.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення(рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).
У справі «Мироненко і Мартенко проти України» від 10.12.2009 Європейський суд з прав людини зазначив, що компетентний суд повинен перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, на підставі якої здійснено затримання й подальшого тримання під вартою.
При цьому, на стадії досудового розслідування кримінального провадження, слідчий суддя не має процесуальних повноважень вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення вірогідною та достатньою для застосування щодо особи запобіжного заходу.
Так, обґрунтованість підозри, пред'явленої ОСОБА_5 та причетність підозрюваного до вчинення кримінального правопорушення підтверджується долученими до клопотання матеріалами кримінального провадження, зокрема: протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від ОСОБА_9 від 14.06.2021; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_9 від 18.06.2021; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_9 від 13.08.2021; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_9 від 02.12.2021; висновком експерта від 13.08.2021 № 21/осв, де зазначено, що в ОСОБА_9 виявлено тілесні ушкодження у вигляді крововиливу в ділянці верхньої кінцівки та живота, а також забою м'яких тканин лівої щічної ділянки; протоколом пред'явлення для впізнання за фотознімками від 03.09.2021 ОСОБА_9 , який впізнає ОСОБА_5 ; протоколом пред'явлення для впізнання за фотознімками від 03.09.2021 ОСОБА_9 , який впізнає ОСОБА_8 ; довідкою № 3773 від 12.08.2021 з травмпункту КНП «Київська міська клінічна лікарня № 6»; протоколом проведення слідчого експерименту з метою уточнення показань потерпілого ОСОБА_9 від 21.12.2021; висновком експерта від 29.12.2021 № 287/Е, де зазначено, що виявлені тілесні ушкодження в ОСОБА_9 могли утворитись за обставин, які зазначені ним в ході проведення слідчого експерименту; протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтроль особи від 20.08.2021; протоколом огляду від 03.11.2021, де оглянуто носій інформації, на якому зафіксована зустріч 12.08.2021; протоколом обшуку від 02.12.2021 та іншими матеріалами кримінального провадження в своїй сукупності.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів лише щодо пред'явленої підозри з точки зору їх достатності та взаємозв'язку, не вирішуючи наперед питання про винуватість підозрюваного у вчиненні інкримінованого йому злочину, правильність кваліфікації його дій, допустимість доказів щодо встановлення винуватості підозрюваного, вважає, що зміст клопотання та долучених до нього матеріалів кримінального провадження можуть свідчити про існування фактів і інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_5 міг вчинити інкриміноване йому правопорушення.
З огляду на зазначене та враховуючи матеріали кримінального провадження, додані до клопотання, слідчий суддя вважає, що наданими органом досудового розслідування матеріалами достатньою мірою підтверджується наявність у діях підозрюваного ОСОБА_5 ознак інкримінованого кримінального правопорушення.
Крім того, обґрунтованість повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення встановлена слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва 03.12.2021 під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Водночас, при розгляді клопотання та вирішенні питання про доцільність продовження строку тримання під вартою, слідчий суддя повинен переконатися, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися та продовжують існувати або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Вирішуючи питання про продовження існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного, слідчий суддя відзначає, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити. Отже, ризики, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови достатньої їх ймовірності.
Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися, а продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, - бути у взаємозв'язку з ними. Однак, в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. При встановленні ризиків кримінального провадження слідчий суддя застосовує стандарт достатності підстав вважати, що підозрюваний може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. Оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, слідчий суддя має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи.
Так, аналізуючи зазначені слідчим та прокурором ризики, слідчий суддя враховує, що ризиками неналежної процесуальної поведінки підозрюваного визнано можливість переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого у даному кримінальному провадженні, знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
Надаючи оцінку можливості підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування, слідчий суддя бере до уваги, що існує ймовірність того, що ОСОБА_5 з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину, вчинить дії щодо ухилення від органу досудового розслідування та суду.
Так, інкриміноване ОСОБА_5 діяння відповідно до ст. 12 КК України віднесено до тяжкого злочину, відповідальність за який передбачено виключно у вигляді позбавлення волі строком від 3 до 7 років, у зв'язку з чим є всі підстави вважати, що тяжкість покарання у разі визнання судом його винним сама по собі може бути обставиною, яка може обумовити ризик переховування останнього від органів досудового розслідування, суду.
Водночас, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «W. проти Швейцарії» небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати, зокрема, з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв'язків з державою, у якій його переслідують.
При цьому, що стосується ризику втечі підозрюваного, то Європейський суд з прав людини вказує, що він не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня «Панченко проти Росії». Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню «Бекчиєв проти Молдови».
Також, слідчий суддя вважає, що продовжує існувати і ризик можливого незаконного впливу ОСОБА_5 на свідків та потерпілого у даному кримінальному провадженні, який ґрунтується фактичних обставинах кримінального правопорушення, а також в тому, що йому відомі анкетні дані свідків та потерпілого, місце їх проживання. При встановленні наявності ризику впливу на свідків слідчим суддею враховано встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні.
Слідчим суддею також береться до уваги те, що в силу положення ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Відтак, ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Відповідні обставини, з огляду на приписи кримінального процесуального законодавства, залишають ризик впливу актуальним і дотепер.
Також ґрунтуються на матеріалах клопотання і доводи сторони обвинувачення про наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки інкриміноване ОСОБА_5 кримінальне правопорушення вчинено з погрозою застосування насильства. До того ж, на даний час на розгляді у суді перебуває обвинувальний акт відносно ОСОБА_5 .
Разом з тим, суд приходить до висновку, що наведений у клопотанні слідчого ризик, а саме, ризик знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, не знайшов свого підтвердження. Так, слідчим у клопотанні та прокурором у судовому засіданні наведенні лише припущення, які не були підтвердженні жодним належним та допустимим доказом, щодо можливості існування на даний час вказаного ризику. Крім того, аналізуючи наведений у клопотанні перелік слідчих і процесуальних дій можна дійди висновку, що досудове розслідування вже перебуває на завершальній стадії, а відтак всі речі та документи вже вилучені і перебувають під безпосереднім контролем органу досудового розслідування.
Відтак, як у клопотанні слідчим, так і прокурором в судовому засіданні не доведено наявність відповідного ризику такого ступеню, який би давав підстави слідчому судді продовжити застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, необґрунтовані ризики, визначені ч. 1 ст. 177 КПК України, не можуть бути підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на підтвердження чого Європейський суд з прав людини у справі «Мхітарян проти Російської Федерації» від 05.02.2013 зазначив, що на національній владі лежить обов'язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою. Перекладання на затриману особу тягаря доведення цих аргументів рівносильне скасуванню правила ст. 5 Конвенції, яка оголошує взяття під варту винятком з права на свободу, яке допустимо тільки в суворо визначених обставинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішень, зокрема, «Харченко проти України» від 10.02.2011, «Фельдман проти України» від 08.04.2010 неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою як упродовж досудового розслідування, так і судового розгляду ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу. Таким чином, зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і органи досудового розслідування чи прокурор мають навести інші підстави для продовження строку тримання під вартою. До того ж, такі підстави мають бути чітко вказані.
У рішенні від 06.11.2008 у справі «Єлоєв проти України» Європейський суд з прав людини щодо застосування п. 3 ст. 5 Конвенції вказав, що після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того, ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у п. 3 ст. 5 Конвенції (п. 66 рішення від 09.01.2003 у справі «Шишков проти Болгарії», п. 40 рішення від 10.06.2008 у справі «Тейс проти Румунії»).
Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
При цьому, слідчий суддя повинен з?ясувати наявність достатніх даних, які б свідчили, що менш суворі запобіжні заходи не можуть забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, та відповідно, наявність обставин, які б обґрунтовували застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Водночас, при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (п. 80 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 у справі «Харченко проти України»).
Вирішуючи питання про продовження підозрюваному запобіжного заходу, слідчий суддя враховує мету застосування запобіжного заходу, тяжкість кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_5 , а також обставини у відповідності до вимог ст. 178 КПК України, що характеризують особу підозрюваного ОСОБА_5 .
Так, в судовому засіданні слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_5 одружений та його дружина на даний час вагітна, він має на утриманні одну малолітню дитину, офіційно працевлаштований, а також враховано його вік, майновий стан, обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, які на даний час вже встановлені.
Зазначені факти на переконання слідчого судді у разі продовження застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою можуть негативно вплинути на його фізичний і майновий стан та стан членів його родини.
Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 14.10.2020 у справі «Хайредінов проти України» зазначив, що тримання особи під вартою буде свавільним, якщо національні суди не розглянули можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Згідно вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 цієї статті, але не доведе обставини, передбачені п. 3 ч. 1 цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені ч. 5 цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного слідчим та прокурором обґрунтування клопотання.
Так, враховуючи встановлені в судовому засіданні ризики та дані про особу підозрюваного, а саме, наявність у нього міцних соціальних зв'язків, перебування на його утриманні вагітної дружини, малолітньої дитини, наявність у нього постійного місця проживання, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність застосування щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, який, з урахуванням усіх обставин справи, на думку слідчого судді, буде достатнім запобіжним заходом, здатним забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків та зможе запобігти спробам переховування від органів досудового розслідування та суду. З тих же підстав слідчий суддя також вважає, що застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів, крім цілодобового домашнього арешту, у тому числі і особистого зобов'язання, може не забезпечити його належної процесуальної поведінки.
Положеннями ч. ч 1 та 2 ст. 181 КПК України передбачено, що домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
У справі «Манчіні проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюється до позбавлення волі для цілей ст.5 §1(с) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому слід зробити висновок про те, що цілодобовий домашній арешт цілком може забезпечити виконання підозрюваним ОСОБА_14 покладених на нього обов'язків.
Враховуючи викладене, а також те, що органом досудового розслідування доведено причетність ОСОБА_5 до події інкримінованого правопорушення та часткову наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, однак не доведено, що більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотання про продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та вважає за доцільне на даній стадії кримінального провадження застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту у межах строку досудового розслідування, тобто до 02.03.2022, з покладенням визначених ч. 5 ст. 194 КПК України обов'язків, а саме: прибувати до слідчого СУ ГУ НП в Київській області у вказаному кримінальному провадженні, прокурора, слідчого судді чи суду за кожною вимогою; не відлучатися за межі міста Києва без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; утриматися від спілкування з потерпілим, свідками та іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні; носити електронний засіб контролю; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, з метою уникнення можливості вчинення дій, визначених ст. 177 КПК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 184, 194, 196, 199, 309, 376, 532 КПК України, слідчий суддя
У задоволенні клопотання слідчого СУ ГУ НП в Київській області ОСОБА_6 , погодженого прокурором Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 , про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні №12021110000000443, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.06.2021, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, - відмовити.
Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, заборонивши ОСОБА_5 залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , у межах строку досудового розслідування, тобто до 02.03.2022 включно.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов'язки:
- прибувати до слідчого СУ ГУ НП в Київській області у вказаному кримінальному провадженні, прокурора, слідчого судді чи суду за кожною вимогою;
- не відлучатися за межі міста Києва без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- утриматися від спілкування з потерпілими, свідками та іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні;
- носити електронний засіб контролю;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , письмово під розпис повідомити про покладені на нього обов'язки та роз'яснити, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Контроль за виконанням ухвали покласти на слідчого та прокурора у даному кримінальному провадженні.
На ухвалу слідчого судді безпосередньо до Київського апеляційного суду прокурором, підозрюваним, його захисником протягом п'яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга.
Слідчий суддя ОСОБА_1