ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/14154/22
провадження № 2/753/1001/23
01 лютого 2023 року суддя Дарницького районного суду м. Києва Комаревцева Л.В. розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
У листопаді 2022 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 2012 року, який розірвано за рішенням суду від 19.12.2021. З серпня 2020 року по травень 2021 рік відповідач працював за контрактом за межами України на платній основі. Поряд із цим, зароблені кошти відповідач витрачав на власний розсуд, не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї.
Зважаючи на обставини викладені у позові, оскільки зароблені відповідачем кошти є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, з урахуванням того що сторони не дійшли згоди про їх поділ, позивач просить задовольнити позовні вимоги стягнувши з відповідача частину коштів.
21.11.2022 ухвалою суду відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
21.11.2022 ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. Витребувано у Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Набережна Перемоги, 30, м. Дніпро, 49094) виписки з поточних (карткових) рахунків ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 01 вересня 2020 року по 19 жовтня 2021 року (із зазначенням вхідного і вихідного залишку на вказані дати); Витребувано у Головного управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) інформацію про розмір отриманих доходів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у третьому і четвертому кварталах 2020 року та у 2021 році (із зазначенням джерел отримання цих доходів); Витребувано у Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601) інформацію про перетинання ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 , паспорт громадянина для виїзду за кордон НОМЕР_1 ) державного кордону України за період з 01 серпня 2020 року по 30 травня 2021 року.
06.12.2022 відповідачем надано до суду відзив у якому позовні вимоги не визнаються зважаючи на їх безпідставність та необґрунтованість. Відповідач зазначає, що не отримував доходів за межами України. Надавав кошти дружині на придбання майна, сплачував аліменти на утримання дитини. Нерухоме майно набуте подружжям за час шлюбу розподілено в добровільному порядку. Відтак заявлений позов задоволенню не підлягає.
16.12.2022 представником позивача надано до суду відповідь на відзив у якому не визнаються обставини вказані відповідачем, оскільки не спростовано посилань позивача у позовній заяві.
На виконання вимог ухвали суду, надано витребувані докази.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 18.09.2012 перебували у шлюбі, зареєстрованому Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 618. Від шлюбу сторони мають дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
19.10.2021 рішенням Дарницького районного суду м. Києва шлюб між сторонами розірвано.
Положеннями ч. 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Звертаючись до суду з заявленим позовом, позивач посилається на те, що з серпня 2020 року по травень 2021 рік відповідач працював за контрактом за межами України на платній основі. Поряд із цим, зароблені кошти відповідач витрачав на власний розсуд, не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї. Відтак зароблені відповідачем кошти є предметом поділу.
Відповідач не згоден з позицією позивача, оскільки зазначає, що у вказаний період закордоном не працював, доходів не отримував.
Як вбачається з відповіді Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601) суду надано інформацію про перетинання ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 , паспорт громадянина для виїзду за кордон НОМЕР_1 ) державного кордону України за період з 01 серпня 2020 року по 30 травня 2021 року, а саме: виїзд 07.08.2020 22:56, пункт пропуску Бориспіль-D, Київ-Гардайя; в'їзд 13.05.2021 пункт пропуску Бориспіль-D, Стамбул-Київ.
Відтак доводи позивача щодо перетину відповідачем державного кордону у зазначений період є слушними та підтверджуються належними доказами.
Згідно зі ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За змістом ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по - друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.
Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15.04.2020 у справі № 565/495/18.
В пунктах 23, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"(далі - Постанова Пленуму ВСУ №11), роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Згідно з п. 24 Постанови Пленуму ВСУ №11 до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК) ( 2947-14).
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Як зазначив Верховий Суд України у постанові по справі № 6-399цс17 від 05.04.2017 відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Водночас тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом України в постановах від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17, від 19.06.2019 у справі 621/302/15-ц.
Суд вважає важливими доводи позивача щодо заявлених позовних вимог про стягнення коштів, зароблених відповідачем, що є предметом поділу, разом з тим не може їх врахувати виходячи з наступного.
Так, позивач просить стягнути з відповідача на її користь зароблені відповідачем кошти, які на думку позивача є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Так, судом за клопотанням позивача витребувано докази про доходи відповідача за період 3 квартал 2020 року по 04 квартал 2021 року, виписку по рахунках з 01.01.2020 по 19.10.2021.
За наданими суду доказами вбачається, що відповідачем не отримувався дохід за межами України. Вказані обставини позивачем не доведені. Доказів про наявність цивільно-правових договорів між позивачем та юридичною, фізичною особою, що є джерелом доходів відповідача за межами України суду не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.ч. 1, 5, 6, 7 с. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Однак, як уже зазначав суд, в пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"(далі - Постанова Пленуму ВСУ №11), роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що набуті у шлюбі грошові кошти були наявні у відповідача. Крім того, позивач не надав суду достатніх доказів на підтвердження того, що відповідач здійснив відчуження коштів чи використав їх на свій розсуд проти волі позивача або приховав їх.
Виходячи з принципу диспозитивності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів.
Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову, судові витрати позивача у справі залишаються на його рахунку.
Керуючись ст. 12, 13, 76-81, 81, 83, 89, 133, 137, 141, 158, 211, 263-265, ч.1 ст. 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 01.02.2023
Суддя: Комаревцева Л.В.