31 січня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/81/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Удовіченка С.О., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в якій просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо призначення ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком,
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити дострокову пенсію за віком, відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 13 жовтня 2022 року.
В обгрунтування позовної заяви позивач вказував на протиправність оскаржуваного рішення. Зазначив, що звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", однак відповідачем відмовлено у призначенні пенсії посилаючись на відсутність документів, які не підлягають наданню для призначення такого виду пенсії.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 січня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (письмове провадження).
24 січня 2023 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшли пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області. У поясненнях третя особа зазначила, що позивачем не подано документи передбачені пунктом 2.18 Порядку подання та формування документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (а.с. 34).
25 січня 2023 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на позов. У відзиві відповідач проти задоволення позовної заяви заперечував, вказуючи на правомірність оскаржуваного рішення. Зазначив, що позивач, звертаючись із заявою про призначення пенсії не додано документів передбачених пунктом 2.18 Порядку подання та формування документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (а.с. 37-39).
Відповідно до приписів статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 29).
Відповідно до Медичного висновку № 23 Комунального підприємства "Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" від 27 квітня 2016 року у ОСОБА_2 наявне захворювання, що відповідає розділу II пункту 3 підпункту 3.3 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років (а.с. 30).
Рішенням Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Київської районної в м.Полтава ради від 10 травня 2016 року № 5632 ОСОБА_1 призначено соціальну допомогу на дитину-інваліда з дитинства ОСОБА_2 (а.с. 31).
30 березня 2021 року Управлінням соціального захисту населення Виконавчого комітету Київської районної в м.Полтава ради видано ОСОБА_2 посвідчення серії НОМЕР_2 , як дитині з інвалідністю (а.с. 9).
13 жовтня 2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 5), звернулася до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 29 жовтня 2022 року № 163750020060 у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відмовлено (а.с. 7).
Відмовляючи у призначенні пенсії відповідач виходив з того, що страховий стаж ОСОБА_1 складає 34 роки 4 місяці 2 дні. Відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення дострокової пенсії за віком мають матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. Визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку, надається висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок про час настання інвалідності (пункт 2.18 орядку подання та формування документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон №1058-IV, який набрав чинності 01 січня 2004 року.
Спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості відмови органу Пенсійного фонду України у призначенні позивачу пенсії на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058- IV.
Пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали осіб з інвалідністю з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу). За змістом наведеної норми однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абзацу сьомого підпункту 6 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1, зі змінами) документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком: жінкам, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку,- документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю. У разі звернення за пенсією батька, яким здійснювалось виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, додається заява матері про згоду щодо призначення пенсії батьку або документи, що підтверджують її відсутність (свідоцтво органу державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) про смерть, рішення суду тощо) (при призначенні пенсії згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону).
Пунктом 2.17 Порядку 22-1 встановлено, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Згідно з пунктом 2.18 розділу ІІ Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття “особа з інвалідністю” установлюється статтею 2 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” (Закон №875-ХІІ), а також статтею 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року №2961-ІV “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні” (далі - Закон №2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абзацу третього статті 1 Закону №2961-ІV дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.
Згідно з частиною дванадцятою статті 7 Закону №2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року №917, передбачено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Такий висновок ЛКК дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV. Встановлення органами медико-соціальної експертної комісії інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір'ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №330/2181/16-а підтримала правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 27 травня 2014 року у справі №21-133а14 щодо дострокового призначення пенсії за віком, згідно з яким мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку ЛКК, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року у справі №330/2181/16-а наголосила на тому, що визначення терміну “інвалід з дитинства” не міститься ані в Законі №875-ХІІ, ані в Законі “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”. При цьому за змістом абзацу другого пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у наведеній постанові для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до шести років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною шостою статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.
Велика Палата Верховного Суду вказала на недоцільність висновку Касаційного адміністративного суду про тлумачення поняття “інвалід з дитинства” як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років; при вирішенні питання про наявність права на призначення дострокової пенсії матері враховується не тлумачення поняття “інваліда з дитинства”, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
Верховний Суд від зазначеного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не відступав (наприклад, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі №336/2781/17-а).
Отже, виховання дитини до шестирічного віку з показаннями для визнання її особою з інвалідністю у віці до шести років є підставою для призначення матері інваліда з дитинства дострокової пенсії за віком.
У розглядуваній справі позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-ІV у зв'язку з ненаданням документів передбачених пунктом 2.18 Порядку 22-1.
Однак, як передбачено пунктом 1.8 Порядку 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами ОСОБА_3 .
У свою чергу відповідачем доказів письмового повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, до суду не надано.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 163750020060 від 20 жовтня 2022 року в частині відмови в призначенні пенсії за віком, прийнято передчасно.
Враховуючи викладене, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 163750020060 від 20 жовтня 2022 року в частині відмови в призначенні пенсії за віком.
Щодо позовної вимоги призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 13 жовтня 2022 року, суд зазначає наступне.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо призначення ОСОБА_1 , в цій частині не підлягають задоволенню, з огляду на втручання в дискреційні повноваження Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та виходять за межі завдань адміністративного судочинства.
Однак, враховуючи те, що в ході розгляду справи суд дійшов висновку щодо протиправності рішення, суд з метою повного та належного захисту прав позивача, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 жовтня 2022 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Зазначене узгоджується з положеннями частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина восьма статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових стрільців, 15, м. Івано-Франківськ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 163750020060 від 20 жовтня 2022 року в частині відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 жовтня 2022 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Удовіченко