31 січня 2023 року м. Київ справа №640/27489/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач), в якому просить:
- скасувати рішення від 5 лютого 2021 р. відповідача про відмову у поновленні позивачу допомоги при народженні дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявою від 26 листопада 2021 р.;
- зобов'язати відповідача поновити та виплатити позивачу допомогу при народженні дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявою від 26 листопада 2021 р. з моменту припинення виплат, а саме: з 30 квітня 2016 р.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини, мотивуючи своє рішення тим, що на час звернення немає законних підстав для призначення такої допомоги, оскільки сплив дванадцятимісячний строк з дня народження дитини. Представник позивача у позовній заяві зазначив, що дитина народжена на непідконтрольній українській владі території через виникнення об'єктивних причин, які не залежали від волі позивача, надалі з сім'єю переїхала на підконтрольну територію України. Після отримання довідки про взяття її та дитини на облік як внутрішньо переміщених осіб, вона відразу звернулась із заявою до відповідача про призначення державної допомоги при народженні дитини. Позивач вважає ці обставини поважною причиною для поновлення строку звернення за грошовою допомогою при народженні дитини, тому просить скасувати рішення відповідача та зобов'язати його призначити та виплатити відповідну допомогу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.
Відповідач, належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, відзив до суду не подав, з клопотанням та іншими заявами до суду не звертався.
Згідно з вимогами ст. 79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляд судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежать від неї.
Із урахуванням наведеного суд зазначає, що за час розгляду справи відповідач правом надання до суду відзиву не скористався, необхідні документи до суду не подав, не зазначив про об'єктивну причину їх ненадання і не надав доказів, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
За таких обставин суд визнає, що відповідач без поважних причин не надав докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, а тому згідно з приписами ст.77 КАС України суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
14 листопада 2014 р. позивач на непідконтрольній українській владі території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (м. Слов'янськ Донецькій області), народила дитину - ОСОБА_2 .
У зв'язку з проведенням антитерористичної операції позивач тривалий час не мала можливості виїхати з території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, на підконтрольну українській владі територію, та зареєструватися внутрішньо переміщеною особою. Вперше позивачу видано довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу від 10 вересня 2020 р. №3244-5000305917, місце поживання зазначено: АДРЕСА_1 .
Також, таку ж довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу від 16 вересня 2020 р. №3244-5000307759 отримав син позивача - ОСОБА_2 .
У зв'язку зі зміною місця проживання і взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи позивач звернулась до відповідача як органу соціального захисту населення за місцем проживання із заявою про призначення допомоги при народженні дитини.
За результатами розгляду заяви відповідачем прийнято рішення від 5 лютого 2021 р., яким відмовлено позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини. Підставою для відмови в призначенні допомоги при народженні дитини стало те, що позивач пропустив строк звернення за призначенням такої допомоги.
Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України гарантовано громадянам України право на соціальний захист.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України від 26 квітня 2001 р. № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон №2402-III) з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р. №2811-XII (далі - Закон №2811-XII) та іншими законами України.
За приписами статті 1 Закону №2811-XII громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 3 Закону №2811-XII визначені види державної допомоги сім'ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.
Відповідно до статті 10 Закону №2811-XII допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
За приписами статті 11 Закону №2811-XII для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним.
Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Зазначені норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1751 від 27 грудня 2001 р. (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України №59 від 04.02.2009 року; далі - Порядок №1751).
Пунктом 12 Порядку № 1751 також встановлено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
З наведеного слідує, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Разом з цим, вказаними нормами передбачені певні обмеження стосуються строку подання заяви про призначення виплати допомоги.
Відповідно до документів, долучених до позовної заяви, судом встановлено, що син позивача народився у 2014 році, а з заявою про призначення допомоги при народженні дитини позивач звернувся до відповідача лише у 2021 році, тобто після закінчення встановленого законодавством строку.
Разом з тим, судом також встановлено, що пропуск позивачем визначеного законом строку на звернення за отриманням допомоги при народженні дитини обумовлено тим, що син ОСОБА_2 народився у м. Слов'янськ Донецької області, яке відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», відноситься до населеного пункту, на території якого органи державної влади тимчасового не здійснюють свої повноваження. Тобто позивач не могла вчасно отримати свідоцтво про народження дитини.
Крім того, судом встановлено, що позивач з об'єктивних причин не мала змоги звернутися до відповідача з відповідною заявою, оскільки всупереч своїй волі змушена була змінювати місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції на території Донецької області.
Позивач лише 10 вересня 2020 р. отримала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №3244-5000305917 із зазначенням місця проживання: АДРЕСА_1 , а 16 вересня 2020 р. таку ж довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу №3244-5000307759 отримав її син - ОСОБА_2 .
Тому суд бере до уваги посилання представника позивача про те, що позивач з об'єктивних причин не мала змоги звернутися до відповідача у встановлені строки з відповідною заявою, оскільки всупереч своїй волі змушена була змінювати місце проживання внаслідок проведення на сході України бойових дій, переїзд на постійне місце проживання до підконтрольної території, де і отримала статус внутрішньо переміщеної особи разом з дитиною.
Соціальний захист є конституційною гарантією громадян України відповідно до статті 46 Конституції України.
Згідно з преамбулою Закону України № 1207-VII від 15 квітня 2014 р. “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, зокрема, окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, вони є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року.
Згідно з ч.1 ст.5 цього ж Закону Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Приписами ч.1 і ч.2 ст.18 цього ж Закону визначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Згідно з вимогами ч. 2 і ч.3 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Таким чином, право позивача на отримання спірної допомоги є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що позивачем заявлені вимоги фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до вимог ч. 7 статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р. (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 р.), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 760/183158/16-а.
Ураховуючи викладене, відмову відповідача у поновленні позивачу виплати допомоги при народженні дитини у зв'язку з пропуском 12 місячного строку звернення з відповідною заявою, за умови що пропуск такого строку відбувся з об'єктивних, незалежних від волі позивача причин, не можна визнати обґрунтованою.
Отже, беручи до уваги необхідність захисту прав та інтересів малолітньої дитини, яка є громадянином України, і перед якою держава Україна має певні зобов'язання, враховуючи ту обставину, що позивач перебувала на тимчасово окупованій території України, де і народила дитину, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення і зобов'язання відповідача призначити та провести виплати позивачу допомоги при народженні дитини в порядку та розмірі, що встановлений статтею 12 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
Згідно з вимогами п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно винесено оскаржуване рішення, отже порушено права позивача на отримання допомоги та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
Наведене свідчить, що дії відповідача були протиправними. Право позивача на отримання допомоги порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Оскільки позивач ухвалою суду від 29 листопада 2021 р. є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати рішення Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області від 5 лютого 2021 р. про відмову у призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявою від 26 листопада 2021 р.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до її заяви від 26 листопада 2021 р. в порядку та розмірі, встановлених статтею 12 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Відповідач - Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області, адреса: вул. Енергетиків, буд. 1-а, м. Буча, Київська область, 08292, код ЄДРПОУ - 44370884.
Суддя Журавель В.О.