про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
31 січня 2023 року м. Київ № 320/1611/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Перепелиця А.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державного архіву м.Києва про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного архіву м.Києва в якому просить:
- встановити та підтвердити факт народження дідуся на території України у ОСОБА_2 у 1927 році;
- зобов'язати Державний архів м. Києва внести в архіви свідчення про народження дідуся у ОСОБА_2 у 1927 році.
У відповідності до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цьогоКодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Ознайомившись з даною заявою, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження, оскільки її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з наступних підстав.
За змістом статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною.
В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.
Частиною 1статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 495/2176/17 (провадження № 11-245апп18).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не заявляє позовних вимог про визнання відмови у внесенні змін до актового запису протиправною та зобов'язання відповідний орган внести такі зміни.
Завдання адміністративного суду у таких справах полягає, насамперед, у перевірці додержання процедури розгляду та прийняття відповідачем відповідного рішення.
Адміністративний суд, розглядаючи такі справи, не вправі вийти за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати юридичні факти.
У даному випадку ОСОБА_3 звернувся до суду для захисту права на забезпечення органом державної влади особистого немайнового права, а саме: встановити та підтвердити факт народження на території України, а не для оскарження відмови здійснити внесення змін до актового запису.
Отже, спір у цій справі не має ознак публічно-правового та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
У відповідності до вимог статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статті 26 ЦК України усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.
Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом.
У відповідності до вимог статті 270 ЦК України перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, ЦК України та іншим законом, не є вичерпним.
Суд зазначає, що у даному випадку наявний невирішений спір про встановлення обставин, що підтверджують або спростовують наявність інформації щодо народження особи на території України, а тому розгляд даної справи не може здійснюватися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) будь-які юридичні факти.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України") суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Таким чином, у даному випадку, адміністративний суд не буде судом, встановлений законом щодо розгляду такої категорії справ.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносини не є публічно-правовим спором у розумінні КАС України, а даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки предмет адміністративного позову ґрунтується на встановленні юридичного факту.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження у вказаній адміністративній справі. З огляду на суб'єктний склад сторін саме по даній справі, позивачу необхідно звернутись за захистом свого особистого немайнового права у порядку цивільного судочинства.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 170, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного архіву м.Києва про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Перепелиця А.М.