30 січня 2023 року № 320/10496/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Марича Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій щодо відмови у оформленні та видачі паспорту, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - відповідач) з позовом до Білоцерківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - відповідач, Білоцерківський відділ ЦМУ ДМС), в якому просить суд:
- визнати протиправною дію відповідача щодо відмови у видачі паспорта громадянина України позивачу у формі книжечки згідно Положення, затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992р. №2503-12;
- зобов'язати відповідача здійснити обмін паспорта позивачу та видати паспорт громадянина України на прізвище ОСОБА_2 у формі книжечки згідно Положення, затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992р. №2503-12.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , у зв'язку зі вступом у шлюб 03.09.2022р. змінила своє прізвище на « ОСОБА_3 ». З огляду на необхідність отримання паспорта громадянина України зразка 1994р., форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України №353 від 04.06.1994р. та Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ, вона у вересні 2022р. звернулася до Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС із заявою щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки (обміном у зв'язку зі вступом у шлюб), однак в його оформленні та видачі органами міграційної служби було відмовлено.
Ухвалою суду провадження у справі відкрито, вирішено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами згідно приписів ст. 262 КАС України.
Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Відтак, суд, з урахуванням приписів ст. 162 КАС України, здійснюватиме розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 вийшла заміж за ОСОБА_4 , шлюб був зареєстрований у Миронівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), після реєстрації шлюбу позивач обрала прізвище чоловіка та стала - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії серії НОМЕР_1 від 03.09.2022р.
29.09.2022р. після реєстрації шлюбу позивач звернулася із письмовою заявою до Білоцерківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про оформлення та видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки на нове прізвище - « ОСОБА_3 ».
До своєї заяви позивач додала копію свого свідоцтва про народження, копію свідоцтва про шлюб, дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см.
Листом від 20.10.2022р. Білоцерківський відділ ЦМУ ДМС відмовив позивачу у задоволенні заяви, обґрунтовуючи відмову відсутністю правових підстав, а також тим, що відповідно до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994р. здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994р.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду із даною позовною заявою.
Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Положення Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України.
Як передбачено ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
За приписами ч. 1-4 ст. 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
При цьому, на даний час діє «Положення про паспорт громадянина України», затверджене Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, пунктом 3 якого передбачено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1 - 3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302, передбачено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
03.04.2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302», відповідно до якої пункт 3 Постанови №302 доповнено абзацом такого змісту: «Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року».
Згідно із пунктами 1, 2 розділу І Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за №620/33591, цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року №398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302», Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку. Паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року №353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України».
Підпунктом 2 пункту 2 розділу IV Порядку №456 визначено, що для обміну паспорта заявник подає, зокрема, рішення суду.
Отже, пункт 3 Постанови №302 та Порядок №456 підлягає застосуванню лише у випадку оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки на підставі рішення суду.
При цьому, суд звертає увагу, що чинним законодавством України передбачена можливість видачі паспорта громадянина України у формі книжечки на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.09.2018 року у зразковій справі №806/3265/17 дійшла висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Законодавець, приймаючи Закон №1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
Відтак, дії відповідача щодо відмови позивачу видати паспорт громадянина України у формі книжечки визнані Великою Палатою Верховного Суду у вказаній зразковій справі протиправними.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд у даній типовій справі дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в обміні, оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки позивачу.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача оформити і видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ, суд зазначає таке.
Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону № 5492-VI уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувана відмова відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає, що повним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки у порядку та за формою, визначеними Положенням про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон" від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 3 Постанови № 302 Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Крім того, як зазначено вище, видача територіальним підрозділом ДМС громадянину України паспорта у формі книжечки передбачено безпосередньо Тимчасовим порядком № 456.
Відповідно до положень статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на зазначене та згідно із ст. 139 КАС України судові витрати позивача у загальній сумі 992,40 грн. підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 255, 243-246, 250 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 ; свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 10.09.1999р.) до Білоцерківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: 09107, Київська область, м. Біла Церква, вул. Привокзальна, 3; код ЄДРПОУ: 42552598) про визнання протиправними дій щодо відмови у оформленні та видачі паспорту, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
2. Визнати протиправною відмову Білоцерківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: 09107, Київська область, м. Біла Церква, вул. Привокзальна, 3; код ЄДРПОУ: 42552598), оформлену листом від 20.10.2022р. №Х-124/6/80.3210-22/80.3210/24-22, у видачі ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 ; свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 10.09.1999р.) паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ.
3. Зобов'язати Білоцерківський відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, вул. Привокзальна, 3, м. Біла Церква, Київська область, 09107) здійснити обмін паспорта ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 ; свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 10.09.1999р.) та видати їй паспорт громадянина України на прізвище " ОСОБА_3 " у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992р.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 ; свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 10.09.1999р.) судовий збір у сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривень 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: 09107, Київська область, м. Біла Церква, вул. Привокзальна, 3; код ЄДРПОУ: 42552598).
5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
7. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 30 січня 2023 р.