30 січня 2023 року № 320/11026/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні у місті Києві за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Яготинського відділу Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії
до суду звернулась ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 з позовом до Яготинського відділу Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (ЄДРПОУ: 42552598, адреса: 07700, Київська обл., м. Яготин, вул. Незалежності, 109) в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Яготинського відділу Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області у видачі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII;
- зобов'язати Яготинський відділ Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.
Заявлені вимоги мотивовані протиправною, за твердженням позивача, відмовою відповідача у видачі її дитині, у зв'язку із досягненням 16-річного віку, паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.
Ухвалою суду від 05.12.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідач проти позову заперечував та вказав на те, що рішення про відмову у видачі паспорту громадянина України є правомірним та прийняте відповідно до вимог чинного законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 та є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданого Сулимівською сільською радою Яготинського району Київської області.
15.11.2022 ОСОБА_2 та його законний представник, мати - ОСОБА_1 , звернулись із заявами до Яготинського відділу Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про видачу ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді книжечки у зв'язку з досягненням останнім 16 річного віку.
За результатами розгляду відповідних звернень, листом від 19.11.2022 відповідач відмовив у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, зокрема із посиланням на приписи Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 22 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановляння зразкового рішення.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Так, Великою Палатою Верховного Суду розглянуто апеляційну скаргу у зразковій справі №806/3265/17, за наслідками розгляду якої прийнято постанову від 19.09.2018 про часткове задоволення позовних вимог: визнано протиправною відмову територіального органу ДМС у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ та зобов'язано оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом фізичної особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.
Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, дана адміністративна справа, згідно встановлених судом та зазначених обставин, є типовою справою, оскільки відповідає ознакам зразкової справи №806/3265/17, а відтак в силу приписів частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові та у якій колегія суддів касаційної інстанції дійшла наступних висновків.
Аналізуючи статтю 32 Конституції України, за якою ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України, та не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя. При цьому Великою Палатою враховано Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012, яким надано тлумачення статті 32 Основного Закону України та зазначено, зокрема, що: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Також Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якою, в тому числі, гарантовано право на повагу до приватного та сімейного життя, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, звернула увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Аналізуючи положення Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованої Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI, Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI, «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.061992 №2503-ХІІ, постанови Кабінет Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», практику Європейського суду з прав людини щодо виправданості втручання держави в права людини, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. Нові технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу використання традиційних методів ідентифікації особи. Норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI, на відміну від «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, не лише звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
З огляду на такі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій органу Державної міграційної служби України щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню. При цьому, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що самі по собі дії органу Державної міграційної служби України щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI.
Для належного захисту порушених прав особи Велика Палата Верховного Суду вирішила зобов'язати орган Державної міграційної служби України оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.061992 №2503-ХІІ.
Відповідно до абзацу шостого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», Державна міграційна служба України до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
В силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17, викладені в постанові від 19.09.2018 враховані судом при прийнятті рішення у спірних правовідносинах.
З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі №806/3265/17 та встановлені судом обставини, позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови Яготинського відділу Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області у видачі ОСОБА_2 , у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII та зобов'язання Яготинського відділу Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_2 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII підлягають задоволенню.
Водночас у задоволенні позовної вимоги позивача щодо виготовлення паспорту громадянина України без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДД слід відмовити, оскільки виготовлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки не передбачає формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Крім цього, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Внаслідок цього захисту має реально відбуватися припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта та відновлення порушених прав.
Спосіб захисту розглядається як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення мети цього захисту права.
Конституція гарантує можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагається, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим - тобто порушення дійсно повинно мати місце і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів позивача. Отже, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Водночас відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Суду не надано жодних доказів того, що відповідач при оформленні та видачі позивачеві паспорта у формі книжечки буде у майбутньому передавати його дані до Єдиного держаного демографічного реєстру, формувати (присвоєння) унікальний номер запису в реєстрі унікального номеру запису в реєстрі, цифрувати образ його обличчя, відбитки пальців його рук, тощо.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення. Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є частково обґрунтованим та підлягає задоволенню частково.
Оскільки за подання даного адміністративного позову позивачем не сплачувався судовий збір на підставі пункту 14 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір", судові витрати до розподілу відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 143, 242-246, 251, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Яготинського відділу Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області у видачі ОСОБА_3 , у зв'язку із досягненням 16-річного віку, паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.
Зобов'язати Яготинський відділ Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (код: 42552598, адреса: 07700, Київська обл., м. Яготин, вул. Незалежності, 109) оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із досягненням 16-річного віку, паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 30.01.2023.
Суддя Панченко Н.Д.