31 січня 2023 року справа №320/12199/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дати звернення за її призначенням, а саме з 01.06.2021; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дати звернення за її призначенням, а саме з 01.06.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням йому відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058) зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон № 796) з підстав ненадання документів, які підтверджують його проживання або роботу у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років до 01.01.1993. Позивач не погоджується зі спірним рішенням та вважає, що ним було надано всі необхідні документи, які підтверджують його проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у тому числі, і посвідчення громадянина, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що обов'язковою умовою призначення позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є постійне проживання та/або робота в зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років станом на 01.01.1993.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив в якій останній підтвердив свої позицію викладену в позовній заяві.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ірпінським МВ ГУ МВС України в Київській області 13.03.1997.
29.05.1995 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4) серії НОМЕР_2 .
Судом встановлено, що позивач 01.06.2021 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796, однак за результатом розгляду вказаних документів відповідачем листом від 01.07.2021 №2600-0213-8/106774 в якому позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком.
У вказаному листі відповідач зазначив, що період проживання в зоні радіологічного контролю згідно довідки №54/01-27 від 19.02.2021 виданої Коцюбинською селищною радою потребує підтвердження, оскільки відсутня підстава видачі довідки.
Так відповідно до архівної довідки Макарівської районної державної адміністрації від 26.02.2021 року № 05-05/20 зазначено, що позивач з 01.12.1985 року по 30.01.1986 року та відповідно до довідки Коцюбинської селищної ради Бучанського району від 19.02.2021 року № 54/01-27 з 24.03.1998 року по 07.08.1999 року таз 14.09.1999 року по 24.01.2007 та з 26.01.2007 року по 21.01.2011 року постійно проживала, а відповідно до довідки АТ «Біличі» з 01.10.1987 року по 04.01.1991 року та з 01.07.1991 року по 13.06.1994 року (станом на 01.01.1993 року позивач працював та проживав 4 роки 11 місяців та 5 дні, що відповідають нормі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», де необхідно мати 4 роки), сумарна кількість років складає 19 років 1 місяць 8 днів, що дає право зниження пенсійного віку на 5 років).
Страхового стажу для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку (26 років) підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 .
Не погоджуючись з діями відповідача про відмову його в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до статті 15 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 55 Закону №796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - вік зменшується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Згідно з приміткою до цієї норми початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV обумовлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Згідно зі статтею 9 Закону №796 (в редакції Закону, яка була чинна на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до статті 11 Закону №796 до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Статтею 14 Закону №796 передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 15 Закону №796 підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.
Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з пунктом 10 Порядку видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796, є відповідне посвідчення.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі №572/47/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85804084) та від 15.01.2021 у справі №520/7846/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94171730).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вищенаведену позицію Верховного Суду, суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо відсутності підстав для призначення позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку з огляду на ненадання позивачем належним документів та зазначає, що саме посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, у тому числі, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Як було вказано раніше, 29.05.1995 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4) серії НОМЕР_2 .
Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що надані позивачем документи не підтверджують факт його проживання або роботи в зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше 4 років до 01.01.1993, однак суд повторює, що таким документом є саме посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зон посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4), яке, як було вказано вище, видавалося лише за умови, що станом на 1 січня 1993 року такий громадянин прожив або відпрацював чи постійно навчався у цій зоні не менше чотирьох років.
Отже, подані позивачем документи не викликають сумнівів щодо його проживання в зоні посиленого радіологічного контролю протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796 за умови досягнення ним 55 років.
З матеріалів справи вбачається, що позивач на момент звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії досяг віку, необхідного для такого призначення - 55 років (дата досягнення віку - ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дати звернення за її призначенням, а саме з 01.06.2021.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону №796 суд зазначає, що такі вимоги не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на таке.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досягнув пенсійного віку (55 роки) 16.11.2020, пенсія за віком зі зниженням пенсійного віку має бути призначена йому з 17.11.2020.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу з 17.11.2020 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону №796.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 КАС України.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, становить 454,00 грн.
Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дати звернення за її призначенням.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17.11.2020.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (ідентифікаційний код: 42098368).
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Суддя Колеснікова І.С.