ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про повернення позовної заяви
"31" січня 2023 р. Справа № 300/74/23
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитин Н.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальний підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дубок Сергій Миколайович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальний підтримки про визнання протиправною бездіяльність яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року при обчисленні в період з 29.01.2020 по 17.11.2021 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови та зобов'язання провести перерахунок грошового забезпечення та доплатити: за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік” на 01.01.2020, на відповідні тарифні коефіцієнти; за період з 01.01.2021 року по 17.11.2021 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 15.12.2020 № 1082 ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти; за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020, на відповідні тарифні коефіцієнти; за період з 01.01.2021 по 17.11.2021 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти; належну з урахуванням проведених раніше виплат грошову компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки у зв'язку зі звільненням з військової служби, нараховану із грошового забезпечення, обчисленого із розміру посадового окладу та розміру окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти; належну з урахуванням проведених раніше виплат одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 статті 15 закону № 2011-XII у зв'язку зі звільненням з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на день звільнення, обчисленого із розміру посадового окладу та розміру окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.01.2023 залишено дану позовну заяву без руху, у зв'язку з її невідповідністю вимогам статей 123, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення вказаних недоліків шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та доказів поважності причин його пропуску.
На виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, від представника позивача на адресу суду 25.01.2023 надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, яка мотивована тим, що приписами статті 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Відтак, на думку представника позивача, до даних позовних вимог застосуванню підлягає тримісячний строк звернення до суду з моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, а саме з дня одержання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому спірні суми. Крім того, з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, із моменту внесення змін до статті 233 КЗПП України в частині обмеження строків звернення до суду та по даний момент такі строки звернення є подовженими та не можуть бути обмеженими.
При вирішенні питання щодо визнання причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду поважними, суд зазначає наступне.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Суд звертає увагу, що згідно статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
В силу правового регулювання частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
В зв'язку із наведеним, Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби встановлюється місячний строк.
Щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах положень статті 233 Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.
19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.
Зокрема, стаття 233 Кодексу законів про працю України врегульовує питання строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Так, відповідно до частин 1 та 2 даної норми (в редакції станом на дату подання позовної заяви до суду) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Однак, суд зазначає, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини 1 статті 4 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі по тексту також Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Таким чином, прийняття на військову службу, її проходження і звільнення з такої служби є публічною службою.
Відповідно до витягу із наказу (по стройовій частині) № 74 від 17.11.2021, позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 17.11.2021 та направлено до Коломийського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Івано-Франківської області для зарахування на військовий облік, та зобов'язано здійснити відповідні виплати.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Відтак, строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина 5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини 2 цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Крім того, про перевагу спеціальної норми статті 5 частини 122 КАС України над загальною зазначав Верховний Суд у постановах від 23.06.2022 справа №540/2001/21, від 28.09.2022 справа №420/358/22, від 29.09.2022 справа №420/3978/22.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо проходженням ОСОБА_1 публічної служби, охоплюється спеціальною нормою частини 5 статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини 2 статті 233 КЗпП України.
Із змісту адміністративного позову слідує, що підставою звернення до суду з цим позовом є бездіяльність відповідача, яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року при обчисленні в період з 29.01.2020 по 17.11.2021 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови.
Відтак, встановлюючи момент, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, суд зазначає, про порушення свого права щодо не застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року при обчисленні в період з 29.01.2020 по 17.11.2021 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови, позивач повинен був дізнатися при отриманні грошового забезпечення та відповідних виплат.
З огляду на викладене, можна дійти висновку, що місячний строк на звернення позивача до суду з відповідними вимогами щодо виплати грошового забезпечення та відповідних виплат, розпочався з моменту їх отримання.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення свого права з дня одержання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому спірні суми.
Суд вважає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою, в рамках строку звернення до суду, залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Таким чином, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався” та “повинен був дізнатись”.
Під поняттям “дізнався” необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття “повинен був дізнатися” необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Суд зазначає, що при пропуску строку звернення до суду такий строк може бути поновлений лише за наявності поважних причин. При цьому, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були, чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Варто також зауважити, що Верховний Суд у своєму рішенні від 14.05.2019 по справі №815/3087/18 вказав на те, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17.07.1997 р.) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви від 30.08.2006 р. (справа "Каменівська проти України"), "право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані".
Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Відтак, дотримання строків звернення до суду з позовною заявою є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Це дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.
Виходячи з вищевикладеного, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Суд звертає увагу, що відповідно до витягу із наказу (по стройовій частині) № 74 від 17.11.2021, позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 17.11.2021 та направлено до Коломийського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Івано-Франківської області для зарахування на військовий облік, та зобов'язано здійснити відповідні виплати.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд зазначає, що в листопаді 2021 року позивачу було відомо про суми виплат, які йому будуть виплачені.
Натомість представник позивача, лише в грудні 2022 року, звернувся до відповідача із адвокатським запитом про надання письмової інформації про виплачені позивачу спірні суми грошового забезпечення та про перерахунок такого грошового забезпечення за вказаний період у разі, якщо відповідач нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення невірно.
Відтак, суд звертає увагу, звернення із заявою про виплачені позивачу спірні суми грошового забезпечення не змінює моменту, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли останній почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не має значення для визначення початку перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Доказів неможливості звернення до відповідача з відповідними заявами та запитами щодо надання письмової інформації про виплачені позивачу спірні суми грошового забезпечення та про перерахунок такого грошового забезпечення позивачем не надано.
Таким чином суд зазначає, що ОСОБА_1 не надав належного пояснення суду щодо поважних причин пропуску ним строків звернення до суду в межах місячного строку, які передують дню звернення до суду.
З огляду вищенаведене, зазначені представником позивача підстави у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду з вимогами, не є поважними та не свідчать про наявність у позивача перешкод чи труднощів, що унеможливили своєчасне звернення до суду з даним позовом.
При цьому, обов'язковою умовою поновлення судом строків на звернення до адміністративного суду є існування поважної причини (певних обставин або обставини, за яких своєчасне здійснення процесуальної дії було неможливим або утрудненим) пропуску такого строку, про що зазначається та підтверджується матеріалами, що до неї додаються.
За таких обставин, суд вважає, що позов поданий позивачем із пропущенням строків звернення до адміністративного суду, встановлених частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а підстав для поновлення зазначеного процесуального строку немає.
Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки, ОСОБА_1 подано позов після закінчення строків, встановлених законодавством, а наведені представником позивача підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду не визнані судом поважними, суд прийшов до переконання, що позовна заява підлягає поверненню.
На підставі наведеного, керуючись статтями 122, 123, 169, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальний підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, з підстав, визначених у заяві про поновлення процесуального строку від 19.01.2023.
Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дубок Сергій Миколайович, до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальний підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Микитин Н.М.