30 січня 2023 року Справа № 280/484/23 м. Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Богатинський Б.В., перевіривши матеріали позовної заяви
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про визнання протиправною дію або бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не здійснені нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 04 жовтня 2013 року по 20 липня 2018 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 04 жовтня 2013 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 04.10.2013 по 28.02.2018 - січень 2008 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 20 липня 2018 року з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки в кількості 56 календарних днів відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 20 липня 2018 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки в кількості 56 календарних днів відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 20 липня 2018 року.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір”.
Ухвалою суду від 23 січня 2023 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
25.01.2023 до суду надійшла заява про усунення недоліків, у якій представник позивача, зазначає, що на час звільнення позивача з військової служби у запас (20 липня 2018 року) відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) звернення до суду у разі порушення законодавства про оплату праці з вимогами про стягнення заробітної плати не обмежувалося будь-яким строком, а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, не передбачено положень які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Вважає, що строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення та його складових частин з початку виникнення у позивача права на обрахування сум грошового забезпечення та до моменту звільнення не повинні застосовуватись.
Вирішуючи подану заяву, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
За приписами частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Позивач звільнений з військової служби 20.07.2018.
З даною позовною заявою позивач звернувся 18.01.2023 (через «Електронний суд»).
У цій справі позивач звернувся до суду з позовом, в якому, зокрема, просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 04 жовтня 2013 року по 28 лютого 2018 року, нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 20 липня 2018 року, нарахувати та виплатити грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
На момент звільнення позивача з військової служби, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Крім того, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.
Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.
Слід зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог ст.6 КАС України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді.
З огляду на викладене, з метою запобігання обмеження прав позивача на доступ до правосуддя, суд вважає за необхідне визнати причину пропуску строку звернення до адміністративного суду поважною та поновити позивачу пропущений з поважних причин строк звернення до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Адміністративний позов відповідає вимогам статей 160, 161, 172 КАС України, поданий особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність, належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та підсудний Запорізькому окружному адміністративному суду.
Підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження на даній стадії відсутні, у зв'язку з чим суд вважає за можливе прийняти дану позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.
Згідно з частиною 4,6 статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Згідно з положеннями частини 1, частини 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Враховуючи, що дана справа є справою незначної складності, то відповідно до положень статей 12, 257 КАС України підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до частини 1 статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
На підставі викладеного та керуючись статями 77, 121, 171, 248, 257, 258, 262 КАС України, суд, -
Визнати поважною причину пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновити ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду у даній справі.
Відкрити провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною дію або бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Призначити справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Витребувати у Військової частини НОМЕР_2 належним чином засвідчені:
- відомості щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за спірні періоди, з обов'язковим зазначенням місяців застосованих для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців);
- копії карток особового рахунку ОСОБА_1 за період з 2013 року по 2018 роки;
- довідку про виплату або не виплату ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаної за 2015, 2016, 2017, 2018 роки додаткової відпустки учасника бойових дій.
Роз'яснити відповідачу, що відповідно до частини 1 статті 261 КАС України у спрощеному позовному провадженні відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Роз'яснити учасникам справи, що до заяв по суті справи мають бути додані документи, що підтверджують надіслання таких заяв та доданих до них доказів іншим учасникам справи.
Запропонувати сторонам надати всі наявні в них докази на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються їхні вимоги та заперечення.
Копію даної ухвали направити учасникам справи.
Роз'яснити учасникам справи про можливість отримання інформації по справі, що розглядається, на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: adm.zp.court.gov.ua/sud0870/.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Б.В. Богатинський