Справа № 758/7496/22
Категорія 69
17 січня 2023 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Головчака М. М.,
за участю секретаря судового засідання - Волошина Ю. П.,
позивачки - ОСОБА_1 ,
представника позивачки - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей, -
ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила розірвати шлюб, зареєстрований 29 липня 2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, між нею та відповідачем, та стягнути з відповідача аліменти на утримання двох дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/2 частки усіх видів його заробітку(доходу) щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення ОСОБА_4 повноліття та продовжити стягнення в розмірі 1/4 частки усіх видів його заробітку(доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення ОСОБА_5 повноліття.
В обґрунтування позову зазначила, що 29 липня 2005 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстровано Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про що зроблений відповідний актовий запис № 1275. Від шлюбу мають спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тривалий час подружні стосунки не склались через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини, у зв'язку з чим подружжя разом не проживають та подружніх відносин не підтримують. Подальше спільне життя сторін і збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивачки. Крім того, відповідач у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини в добровільному порядку участі не приймає. За вказаних обставин позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 вересня 2022 року, головуючим суддею у справі визначено Головчака М.М.
14 вересня 2022 року ухвалою судді Подільського районного суду міста Києва прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
19 жовтня 2022 року судом винесено заочне рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей.
08 грудня 2022 року ухвалою суду вищевказане заочне рішення суду було скасовано та справу призначено до судового розгляду з повідомленням сторін.
Позивачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити. Заперечували проти надання судом строку для примирення, посилаючись на неможливість збереження сім'ї.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. 12 січня 2023 року на адресу суду надіслав заяву про надання строку для примирення подружжя строком на 6 місяців та зупинення провадження у справі, яка судом була залишена без задоволення у зв'язку з тим, що відповідачем не обгрунтовано підстав для надання такого строку. При цьому, судом враховано позицію Верховного Суду, викладену у постанові КЦС ВС від 11 червня 2019 року у справі №605/434/18 (61-3235св19), згідно з якою закріплена статтею 111 Сімейного кодексу України норма щодо необхідності вжиття заходів до примирення подружжя є диспозитивною, оскільки суд вживає заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства. Тобто, у випадку виявлення обставин або фактів, під час розгляду справи, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення.
Суд, вислухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сімейні відносини регулюються лише в тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ст. 7 СК України).
Згідно зі ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві шлюбі з 29 липня 2005 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 1275.
Від вказаного шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до ч. 10 ст. 7 СК України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
За змістом положень ч. 1 ст. 51 Конституції України, ч. 1 ст. 21, ч. 1 ст. 24 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
У ч. 3 ст. 56 СК України визначено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Згідно із ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105, ч. 1 ст. 110 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
З'ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховуючи, що сторони подружніх відносин не підтримують, проживають окремо, спільного господарства не ведуть, позивачка заперечує проти примирення з відповідачем, суд дійшов висновку, що шлюб між сторонами підлягає розірванню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам сторін.
При вирішенні вимог про стягнення аліментів суд наголошує, що спірні відносини регулюються нормами Сімейного кодексу України, а також бере до уваги положення Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, норми Закону України «Про охорону дитинства».
За змістом ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і обов'язків і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Положеннями статті 51 Конституції України та статті 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Згідно з ч. 1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Суд зауважує, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. При цьому мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частина друга статті 182). Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
З урахуванням визначених законом способів виконання батьками обов'язку утримувати дитину і щодо права присудження аліментів за рішенням суду того із батьків, з ким проживає дитина, суд наголошує на рівності обов'язків обох батьків в питаннях утримання таких дітей.
Оскільки між сторонами не досягнуто домовленості щодо питань утримання дітей, які проживають з позивачем, а відповідач матеріальної допомоги в достатньому розмірі не надає, тому наявні підстави для стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей за рішенням суду.
Визначаючи розмір аліментів, згідно з вимогами ст. 182 СК України, суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дітей; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, а також те, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, враховуючи обставини справи, потреби дітей, їх стан здоров'я та вік, суд вважає, що позов заявлено обґрунтовано, його було підтверджено протягом розгляду справи.
Докази, які свідчать про наявність підстав для звільнення від обов'язку утримувати дітей в матеріалах справи відсутні.
Разом з цим, позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами здатність відповідача сплачувати аліменти на утримання дитини в розмірі 1/2 від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, чим не виконано вимоги ч. 3 ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Тому, виходячи з вимог розумності та справедливості, суд вважає визначити розмір аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей - 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно на користь позивача, але не менше встановленого законодавством мінімального розміру аліментів для дитини відповідного віку, з метою виконання батьком свого обов'язку по забезпеченню дітей, який на думку суду, буде достатнім і справедливим для їх утримання, відповідатиме інтересам дітей, і водночас таким, що не порушить права та інтереси сторін, а також не поставить відповідача в скрутне матеріальне становище.
Вирішуючи питання щодо стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини на дитину після досягнення старшою дитиною повноліття, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 СК України, якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Системний аналіз наведеної норми дає підстави для висновку про те, що після досягнення старшою дитиною повноліття, у випадку стягнення аліментів на двох та більше дітей, державний виконавець уповноважений продовжити стягнення аліментів на іншу дитину за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
При цьому, цією статтею не передбачено можливості визначення судом на майбутнє розміру аліментів, які підлягають стягненню на інших дітей після досягнення старшою дитиною повноліття, але передбачено право батьків на звернунення до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Частиною 1 статті 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп., який був сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом за вимогою про розірвання шлюбу.
Крім того, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп. за вимогою про стягнення аліментів, від сплати якого при зверненні до суду позивач була звільнена.
Керуючись ст. ст.79, 141, 180-183, 191 Сімейного кодексу України, ст. ст. 12, 13, 81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 430 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей - задовольнити частково.
Шлюб, зареєстрований між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 29 липня 2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1275, - розірвати.
Стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно з дня пред'явлення позову до суду, а саме з 02 вересня 2022 року, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення кожною дитиною повноліття.
В іншій частині позовних вимог - залишити без задоволення.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Після набрання рішенням законної сили направити його копію до Подільського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб від 29 липня 2005 року № 1275, складеному Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві.
Сторони у справі:
позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 );
відповідач - ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя М. М. Головчак