ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.01.2023Справа № 910/12659/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фабрика "Сімі" (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, буд. 92)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Квадр" (01203, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 12)
про стягнення 5 577,97 грн
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича фабрика "Сімі" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Квадр" про стягнення 5 577,97 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 838/21 від 27.05.2021, а саме в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 3 563,70 грн. Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 915,81 грн, 18% відсотків річних у розмірі 444,63 грн та інфляційні втрати у розмірі 653,83 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2022 суд відкрив провадження у справі №910/12659/22 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
Як встановлено судом, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 22.11.2022 не був отриманий відповідачем та 10.01.2023 повернувся на адресу суду у зв'язку із відсутністю адресата за вказаною адресою.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 22.11.2022 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2022, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Будь яких заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
За приписами ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 27.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фабрика «Сімі» (Позивач, Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Квадар» (Відповідач, Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 838/21.
Відповідно до п.1.1 Договору, Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товари, асортимент, кількість, ціна, а також інші характеристики яких вказані в рахунках-фактурах, податкових, видаткових накладних, надалі за текстом Договору - Товари.
Згідно до п.2.3 Договору, Факт передачі Товару у власність Покупця підтверджується видатковою накладною, оформлена належним чином.
Відповідно до статті 3 Договору, оплата Покупцем кожної партії Товару може проводитися наступному порядку: за кожну отриману партію Товару протягом 21 (двадцяти одного) календарного дні від дня поставки Товару; або на умовах передоплати у розмірі 100 (ста) відсотків на підставі рахунка-фактури, який дійсний 2 (два) календарних дні. Спосіб оплати Товару (із тих, що вказані в п. 3.3. Договору) визначається Продавцем в рахунку-фактурі, який в залежності від обраного способу оплати надається Покупцю або до фактичної передачі Товару Покупцю, або під час передачі Товару разом з іншими документами на Товар. Покупець оплачує вартість Товару в гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця.
Як вбачається, з п. 4.1 Договору у випадку несвоєчасної оплати відповідної партії Товару, Покупець зобов'язаний сплатити на користь Продавця заборгованість з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, та пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від суми несплаченого Товару за кожен день прострочення. Нарахування пені, та інфляції, передбачених цим пунктом Договору, припиняється через 3 (три) роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.4.2 Договору, в інших випадках, не передбачених умовами цього Договору, Сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України.
Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до закінчення календарного року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань, в т.ч. документів. У тому випадку, якщо Сторони у термін не менш, ніж 20 (двадцять) днів до закінчення терміну дії даного Договору, не повідомляють один одного про бажання розірвати його, то останній вважається продовженим терміном на кожен наступний календарний рік (п. 6.1 Договору).
Так, за твердженням Позивача, в період дії укладеного між сторонами Договору, ним було поставлено товар, а Відповідачем було здійснено його часткову оплату, в наслідок чого у Відповідача утворилась заборгованість у розмірі 3 563,70 грн за накладною № 1592 від 26.01.2022.
Отже, станом на дату подання позовної заяви до суду за Відповідачем за розрахунком Позивача обліковується заборгованість у розмірі 3 563,70 грн.
Крім того, Позивачем було нараховано пеню у розмірі 915,81 грн., 18% річних від суми боргу у розмірі 444,63 грн. та інфляційні збитки у розмірі 653,83 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Поряд із цим, судом зазначається, що з наданих на підтвердження наявної у відповідача заборгованості у розмірі 3 563, 70 грн, позивачем було надано до суду копію рахунку на оплату по замовленню № 1640 від 26.01.2022 на суму 3 563,70 грн та копію видаткової накладної № 1592 від 26.01.2022 на суму 3 563,70 грн.
У вказаних вище документах, зокрема вказано, що вони складені та підписані на виконання умов укладеного між сторонами Договору № 04/03/2012-1 від 16.03.2012. Відтермінуванням платежу 21 календарних днів від дати постачання.
Так, матеріали позовної заяви не містять копії Договору № 04/03/2012-1 від 16.03.2012, у зв'язку із чим, суд дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість прийняття до уваги поданої позивачем до матеріалів справи копії Договору купівлі-продажу № 838/21 від 27.05.2021 у якості доказу виникнення договірних відносин між сторонами у справі.
Поряд із цим, згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 Цивільного кодексу України).
Згідно частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частиною 2 статті 642 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фабрика «Сімі» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Квадр» було укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.
Так, позивачем за видатковою накладною № 1592 від 26.01.2022 було поставлено Відповідачу товар на суму 3 563,70 грн. При цьому, Позивачем було виставлено Відповідачу рахунок на оплату № 1640 від 26.01.2022 на суму 3 563,70 грн, із відтермінуванням платежу - 21 календарний день від дати поставки, проте в обумовлений в рахунку фактурі строк (17.02.2022) відповідач поставлений товар не оплатив.
З огляду на викладене, Товариство, звернулося з даною позовною заявою до суду про стягнення з відповідача 3 563,70 грн несплачених за товар грошових коштів.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Враховуючи вищенаведене, у відповідача виник обов'язок оплатити поставлений йому позивачем товар загальною вартістю 3 563,70 грн.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Оскільки факт поставки товару підтверджується матеріалами справи, встановлений строк остаточного розрахунку сплинув, а доказів оплати поставленого товару суду не надано, позовна вимога про стягнення з відповідача 3 563,70 грн. основного боргу підлягає задоволенню в повному обсязі.
Разом з тим, Позивачем нараховано та заявлено до стягнення за несвоєчасне виконання зобов'язань пеню згідно п.4.1 Договору № 838/21 від 27.05.2021 у розмірі 915,81 грн, 18% річних на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та п.4.2 Договору у розмірі 444,63 грн та інфляційні витрати у розмірі 653,83 грн.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Судом встановлено, що Товариство допустило прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого товару, а тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 ЦК України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
У відповідності до частини 1 статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Частиною 1 статті 549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з нормами статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому, суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні статті 549 ЦК України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Однак, враховуючи відсутність в матеріалах справи копії Договору № 04/02/2012-1 від 16.03.2012, на який позивач посилається як на підставу застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді пені та 18% річних, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Поряд із цим, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Здійснивши арифметичний перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних у відповідності до положень ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, з урахуванням встановленої судом дати прострочення виконання зобов'язання (17.02.2022) та в межах визначеного Позивачем періоду нарахувань (24.10.2022), суд вважає за можливе стягнути з Відповідача інфляційні нарахування у розмірі 653,83 грн (приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог) та 3% річних у розмірі 73,23 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З системного аналізу вищевикладеного, беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Підприємства підлягають задоволенню частково.
Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Договір про надання професійної правової допомоги №09/09-1 від 09.09.2022, укладений між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Едвайс», додаток №1 до договору із зазначенням робіт (наданих послуг), Акт від 24.10.2022 приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги № 09/09-1 від 07.09.2022, ордер на надання правничої допомоги серія АА № 1249746 від 09.09.2022, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 000802 від 16.12.2019.
Відповідно до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи викладене, а також те, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат у розмірі 2 000,00 грн підтверджується матеріалами справи та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, і відповідач в порядку визначеному п. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення, суд приходить до висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача, стягнувши з останнього на користь позивача 1 538,47 грн, що відповідає пропорційності розміру задоволенню позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Квадр» (01203, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 12, ідентифікаційний код 35929323) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фабрика «Сімі» (08600, Київська область, м. Васильків, вул. Володимирська, буд. 92, ідентифікаційний код 37184114) основний борг у розмірі 3 563 грн. 70 коп., 3% річних у розмірі 73 грн. 23 коп., інфляційні нарахування у розмірі 653 грн. 83 коп., судовий збір у розмірі 1 908 грн. 47 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 538 грн 47 коп.
3. В решті вимог - відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 31.01.2023
Суддя Л. Г. Пукшин