ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
30 січня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/1718/22
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2022, прийняте суддею Лічманом Л.В., м. Одеса, повний текст складено 11.10.2022,
у справі №916/1718/22
за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Чабана Сергія Григоровича
про стягнення 22 801,69 грн
У липні 2022 р. Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з позовом до Фізичної особи-підприємця Чабана Сергія Григоровича, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 22801,69 грн неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди.
Позовні вимоги обґрунтовані неправомірними діями відповідача, який, не зважаючи на припинення договірних орендних відносин з Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, безпідставно не повернув останньому об'єкт оренди - нежиле приміщення підвалу загальною площею 23,9 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Ростовська, 2, що в силу вимог законодавства є підставою для нарахування Фізичній особі-підприємцю Чабану Сергію Григоровичу неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим майном за час прострочення.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 09.08.2022 відкрито провадження у справі №916/1718/22.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.10.2022 у справі №916/1718/22 (суддя Лічман Л.В.) позов задоволено частково; провадження у даній справі в частині стягнення 603,70 грн неустойки закрито; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Чабана Сергія Григоровича на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 6791,53 грн неустойки та 738,97 грн судового збору; в решті позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту несвоєчасного повернення Фізичною особою-підприємцем Чабаном Сергієм Григоровичем майна, орендованого останнім на підставі укладеного з Департаментом комунальної власності Одеської міської ради договору оренди нежилого приміщення №28/2зв. від 23.02.2012, який припинив свою дію з 23.02.2021, що зумовило правомірність заявлення позивачем вимог про стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди за період 23.02.2021-09.03.2022, при цьому суд першої інстанції врахував факт сплати відповідачем вже після подання позову у даній справі вказаної неустойки у сумі 603,70 грн, а також безпідставність включення позивачем до складу цієї неустойки податку на додану вартість.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2022 у справі №916/1718/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення неустойки задовольнити у повному обсязі.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на неправильності проведеного місцевим господарським судом розрахунку неустойки у зв'язку з безпідставним визначенням судом першої інстанції орендної плати за лютий місяць 2021 року у розмірі 1083,51 грн, у той час як сторонами у відповідному додатковому договорі від 22.03.2018 було погоджено, що орендна плата, починаючи з 22.03.2018, розраховується виходячи зі ставки орендної плати, яка станом на 01.03.2018 складає 1177,60 грн (без податку на додану вартість).
У письмових запереченнях №4 від 12.12.2022 (вх.№1738/22/Д2 від 14.12.2022) Фізична особа-підприємець Чабан Сергій Григорович посилається на те, що після закінчення строку дії договору оренди нежилого приміщення №28/2зв. від 23.02.2012 він звернувся до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з листом про пролонгацію вказаного договору, проте відповіді не отримав, внаслідок чого продовжив користуватись об'єктом оренди та сплачувати орендну плату, а в подальшому, з огляду на введення в Україні воєнного стану та вчинення мешканцями будинку за адресою: м. Одеса, вул. Ростовська, 2 дій щодо захоплення орендованого у позивача приміщення, був вимушений повернути об'єкт оренди за актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 10.03.2022, що, на думку відповідача, свідчить про наявність форс-мажорних обставин, які звільняють його від відповідальності. Крім того, відповідач зауважує на обґрунтованості проведеного місцевим господарським судом розрахунку неустойки.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 2481 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2022 рік").
Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (22801,69 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 30.11.2022 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.12.2022 відмовлено у задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Чабана Сергія Григоровича про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи №7 від 21.12.2022 (вх.№1738/22/Д3 від 26.12.2022) та клопотань Фізичної особи-підприємця Чабана Сергія Григоровича про залучення третьої особи і про заміну відповідача, викладених у прохальній частині письмових заперечень №4 від 12.12.2022 (вх.№1738/22/Д2 від 14.12.2022).
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Враховуючи наведені вище положення процесуального закону, документи, додані скаржником до апеляційної скарги, а також документи, додані відповідачем до письмових заперечень №4 від 12.12.2022 (вх.№1738/22/Д2 від 14.12.2022), до уваги колегією суддів не беруться (крім тих, які вже наявні у матеріалах справи та були повторно долучені Фізичною особою-підприємцем Чабаном Сергієм Григоровичаем до своїх письмових заперечень), оскільки в силу частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, адже апеляційний перегляд повинен здійснюватися з урахуванням тих документів, які були наявні у матеріалах справи на час постановлення оскаржуваного рішення і які суд першої інстанції мав можливість дослідити та оцінити. При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що сторонами взагалі не порушується питання щодо можливості приєднання до матеріалів справи та врахування при апеляційному розгляді справи №916/1718/22 вищенаведених доказів, поданих ними разом з апеляційною скаргою та письмовими запереченнями.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 23.02.2012 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради ("Орендодавець") та Фізичною особою-підприємцем Чабаном Сергієм Григоровичем ("Орендар") укладено договір оренди нежилого приміщення №28/2зв. (далі - договір №28/2зв. від 23.02.2012), відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення підвалу площею 23,9 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Ростовська, 2.
Строк дії договору оренди - до 23.01.2015 (пункт 1.2 договору №28/2зв. від 23.02.2012).
В силу пункту 2.1 договору №28/2зв. від 23.02.2012 орендна плата визначається на підставі статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 з наступними змінами та доповненнями.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 договору №28/2зв. від 23.02.2012 за орендовані приміщення Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить 874,71 грн за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями.
За умовами пункту 2.4 договору №28/2зв. від 23.02.2012 Орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів його господарської діяльності.
У пункті 2.5 договору №28/2зв. від 23.02.2012 узгоджено, що розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Відповідно до пункту 3.4 договору №28/2зв. від 23.02.2012 Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в оренду нежилі приміщення згідно з пунктом 1.1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.
Пунктом 4.1 договору №28/2зв. від 23.02.2012 передбачено, що вказане у пункті 1.1 цього договору приміщення Орендодавцем передається Орендарю виключно для використання під розміщення пункту прийому склотари.
Положеннями пункту 4.10 договору №28/2зв. від 23.02.2012 визначено, що у випадку припинення дії цього договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору Орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акта приймання-передачі приміщення.
В силу пункту 7.1 договору №28/2зв. від 23.02.2012 питання, не врегульовані цим договором, вирішуються відповідно до чинного законодавства України.
Зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір. Одностороння відмова від виконання договору та внесених змін не допускається (пункт 7.5 договору №28/2зв. від 23.02.2012).
Згідно з пунктом 7.9 договору №28/2зв. від 23.02.2012 заяви, пропозиції, повідомлення, претензії стосовно змін, розірвання, припинення або продовження дії договору оренди на новий термін надсилаються сторонами цього договору рекомендованими або цінними листами за адресами, зазначеними у цьому договорі.
За умовами пунктів 7.13, 7.14 договору №28/2зв. від 23.02.2012 вступ Орендаря у користування приміщеннями настає одночасно з підписанням акту приймання-передачі вказаних приміщень. Передача приміщень в оренду не означає передачу Орендарю права власності на це приміщення. Власником об'єкта оренди залишається територіальна громада міста Одеси.
У пункті 7.17 договору №28/2зв. від 23.02.2012 вказано, що цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами.
Додатком до договору №28/2зв. від 23.02.2012 є підписаний сторонами без зауважень розрахунок орендної плати, в якому зазначено наступні відомості: вид діяльності - пункт прийому склотари; площа - 23,9 кв.м; експертна вартість приміщення - 69837,23 грн; відсоток від експертної вартості приміщення - 15%; індекс інфляції з 01.01.2012 - 1,002; місячна орендна плата на 01.02.2012 - 874,71 грн та ПДВ - 174,94 грн.
У матеріалах справи відсутній та сторонами до місцевого господарського суду не подано акту приймання-передачі об'єкта оренди за договором №28/2зв. від 23.02.2012, між тим, як вбачається з матеріалів справи (зокрема, з поданих відповідачем заяв по суті справи), факт отримання нежилого приміщення підвалу площею 23,9 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Ростовська, 2, у користування на виконання вищенаведеного договору Фізичною особою-підприємцем Чабаном Сергієм Григоровичем не заперечується.
11.02.2015 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Чабаном Сергієм Григоровичем укладено додатковий договір №1 про внесення змін до договору №28/2зв. від 23.02.2012, на підставі якого сторонами узгоджено продовження строку дії вказаного договору оренди до 11.01.2018 та зміну розміру орендної плати (орендна плата з 11.02.2015 за перший місяць після підписання цього додаткового договору становить 727,87 грн без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції); інші умови договору залишено без змін.
В подальшому додатковим договором №2 від 22.03.2018 про внесення змін до договору №28/2зв. від 23.02.2012 термін дії договору оренди продовжено до 22.02.2021, а також збільшено розмір орендної плати, внаслідок чого за орендоване приміщення Орендар зобов'язався сплачувати орендну плату з 22.03.2018, що за перший після підписання вказаного додаткового договору місяць становить 1177,60 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) і є базовою ставкою орендної плати за місяць. Решту умов договору сторони залишили без змін.
10.03.2022 на підставі акту приймання-передачі б/н, підписаного сторонам без зауважень, відповідач повернув Департаменту комунальної власності Одеської міської ради об'єкт оренди за договором №28/2зв. від 23.02.2012, а саме: нежиле підвальне приміщення загальною площею 23,9 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Ростовська, 2.
В адресованій відповідачу претензії №01-13/754 від 13.06.2022, отриманій останнім 16.06.2022 засобами поштового зв'язку, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, пославшись на несвоєчасне повернення Фізичною особою-підприємцем Чабаном Сергієм Григоровичем об'єкту оренди за договором №28/2зв. від 23.02.2012, вимагав сплатити 22801,69 грн неустойки у вигляді подвійної плати за користування орендованим майном за час прострочення.
Фізична особа-підприємець Чабан Сергій Григорович у відповіді на вищенаведену претензію б/н від 23.06.2022 зазначає про безпідставність вимог позивача щодо сплати неустойки.
Докази надання/направлення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відповіді на претензію б/н від 23.06.2022, як і докази отримання останньої позивачем у матеріалах справи відсутні.
Відповідачем до місцевого господарського суду також було подано копію листа б/н від 09.03.2021, в якій Фізична особа-підприємець Чабан Сергій Григорович просить позивача продовжити строк дії договору №28/2зв. від 23.02.2012 шляхом проведення аукціону строком на 5 років.
Жодного доказу на підтвердження того, що даний лист б/н від 09.03.2021 було скеровано позивачу або отримано останнім Фізичною особою-підприємцем Чабаном Сергієм Григоровичем до суду першої інстанції не подано.
З наявних у матеріалах справи копій квитанцій (а.с.55, 65-69, зворотній бік) вбачається, що до подання позову у даній справі відповідач перерахував на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради кошти за користування орендованим приміщенням після закінчення строку дії договору №28/2зв. від 23.02.2012 у загальній сумі 21594,31 грн, а після подання позову - ще 603,70 грн.
У нотаріально посвідченій заяви свідка Примаченко Вікторії Сергіївни б/н від 07.09.2022, яка містить відмітку про обізнаність останньої щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про її готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень, вказана особа зазначає про те, що вона є донькою відповідача та повідомляє про те, що 01.03.2022 мешканцями житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 було самовільно прибрано речі Фізичної особи-підприємця Чабана Сергія Григоровича з орендованого ним підвального приміщення у вказаному будинку для облаштування в ньому бомбосховища, при цьому позивач на телефонний дзвінок та електронний лист відповідача про захопленням об'єкта оренди мешканцями будинку не відреагував, а також проігнорував лист відповідача про пролонгацію договору №28/2зв. від 23.02.2012, натомість лише 10.03.2022 відповідачу зателефонували з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради і повідомили про необхідність підписання акту прийому-передачі підвального приміщення, у зв'язку з чим Фізична особа-підприємець Чабан Сергій Григорович був вимушений повернути орендоване за вказаним договором майно.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 22801,69 грн неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди за період з 23.02.2021-09.03.2022.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту несвоєчасного повернення Фізичною особою-підприємцем Чабаном Сергієм Григоровичем майна, орендованого на підставі договору №28/2зв. від 23.02.2012, який припинив свою дію з 23.02.2021, при цьому Господарський суд Одеської області врахував неправомірність включення позивачем до складу заявленої до стягнення неустойки податку на додану вартість. В частині закриття провадження у справі оскаржуване рішення суду обґрунтоване фактом сплати відповідачем вже після подання позову неустойки у розмірі 603,70 грн
Колегія суддів частково погоджується з вищенаведеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Колегія суддів враховує, що у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі №910/6642/18 судом касаційної інстанції викладено висновок про стадійність захисту права, зокрема, вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №28/2зв. від 23.02.2012 є договором найму (оренди) комунального майна.
Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Отже, укладений між сторонами договір №28/2зв. від 23.02.2012 став підставою виникнення у сторін господарського зобов'язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
За умовами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з частиною другою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).
У частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992, який був чинним станом на момент укладення між сторонами договору оренди, визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Системний аналіз вищевикладених приписів законодавства дозволяє зробити висновок, що для продовження дії договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування орендарем орендованим майном та відсутність своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.
Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов'язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
Колегія суддів вбачає, що у пункті 1.2 договору №28/2зв. від 23.02.2012 визначено термін його дії - до 23.01.2015, при цьому з метою пролонгації орендних правовідносин за вказаним договором між сторонами було підписано додаткові договори №1 від 11.02.2015 та №2 від 22.03.2018, у зв'язку з чим строк дії даного договору оренди було продовжено спочатку до 11.01.2018, а в подальшому до 22.02.2021.
03.10.2019 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, у пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого було передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).
Водночас згідно з пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 з дня введення в дію цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.
Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а відтак саме з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком окремих норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").
За загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Отже, порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 має застосовуватися порядок продовження, визначений цим Законом.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 19.07.2022 у справі №924/852/21 та від 09.11.2021 у справі №908/2637/20.
Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що, як зазначалося вище, строк дії укладеного між сторонами договору №28/2зв. від 23.02.2012 було продовжено до 22.02.2021, тобто останній не закінчився 01.07.2020, правовідносини щодо його подальшої пролонгації регламентовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством (частина друга статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019).
В силу частини третьої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
За умовами абзацу 2 частини четвертої, частини п'ятої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.
Частиною сьомою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 передбачено, що договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду. Орендна плата за договором, який може бути продовжений відповідно до частини другої цієї статті, встановлюється одним із таких способів: на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується, якщо такий договір було укладено на аукціоні або конкурсі; на підставі застосування чинної на момент продовження договору орендної ставки до ринкової вартості об'єкта оренди, оцінка якого має бути здійснена на замовлення орендаря в порядку, визначеному цим Законом та Методикою розрахунку орендної плати, крім випадків, коли розмір такої орендної плати є нижчим за розмір орендної плати договору, що продовжується. У такому разі орендна плата встановлюється на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується.
У частині восьмій статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 визначено, що орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов'язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов'язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.
З огляду на викладене, беручи до уваги те, що відповідач не належить до визначеного законом кола суб'єктів, які мають право на отримання в оренду комунального майна без проведення аукціону, а договір №28/2зв. від 23.02.2012 пролонгується не вперше, колегія суддів зазначає, що наступна пролонгація останнього, тобто після 22.02.2021 (останній день дії вказаного договору з урахуванням минулих пролонгацій) повинна була здійснюватися відповідно до положень частини першої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 за результатами аукціону, при цьому докази своєчасного звернення Фізичної особи-підприємця Чабана Сергія Григоровича до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо продовження договору №28/2зв. від 23.02.2012 у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, як обґрунтовано зазначив в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, договір №28/2зв. від 23.02.2012 припинився 23.02.2021 у зв'язку зі спливом строку, на який він був укладений (з урахуванням минулих пролонгацій).
Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
В силу частини другої статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Отже, неустойка, право на стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов'язку, передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Згідно з частинами першою, другою статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яку позивач визначив як підставу вимог про стягнення неустойки, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов'язку.
Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.08.2019 у справі №910/13695/18.
Таким чином, беручи до уваги те, що договір №28/2зв. від 23.02.2012 припинив свою дію 23.02.2021, суд апеляційної інстанції вбачає, що в силу приписів частини першої статті 785 Цивільного кодексу України обов'язок повернути орендоване нерухоме майно виник у відповідача негайно - з 23.02.2021, між тим нежиле приміщення підвалу загальною площею 23,9 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Ростовська, 2, було повернуто позивачу лише 10.03.2022, про що свідчить відповідний акт приймання-передачі б/н від 10.03.2022, який підписаний Фізичною особою-підприємцем Чабаном Сергієм Григоровичем без зауважень.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання особою своїх зобов'язань, є сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні". Відповідачем такого сертифікату до суду не подано.
За таких обставин, з огляду на припинення між сторонами договірних орендних відносин, апеляційний господарський суд зауважує, що Фізична особа-підприємець Чабан Сергій Григорович своєчасно не повернув позивачеві орендоване майно за відсутності будь-яких правових підстав для продовження володіння та користуванням вказаним майном, при цьому у матеріалах справи відсутні та відповідачем до суду першої інстанції не подано жодного доказу на підтвердження відсутності його вини в несвоєчасному поверненні орендодавцю спірного нерухомого майна комунальної форми власності (зокрема, доказів існування форс-мажорних обставин, на які посилається відповідач), що, з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов'язання, свідчить про можливість застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, а саме: покладення на нього обов'язку зі сплати неустойки, нарахованої за період 23.02.2021-09.03.2022.
Твердження відповідача про те, що позивач не звертався до нього з заявою щодо припинення договірних орендних відносин та, як наслідок, необхідності повернення об'єкту оренди, колегією суддів оцінюються критично, адже обов'язок негайно повернути приміщення у зв'язку з припиненням договору найму виник у орендаря безпосередньо на підставі приписів частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, при цьому виконання даного обов'язку наведеною нормою закону не ставиться в залежність від наявності відповідних повідомлень орендодавця.
Посилання Фізичної особи-підприємця Чабана Сергія Григоровича на введення в Україні воєнного стану та вчинення мешканцями будинку за адресою: м. Одеса, вул. Ростовська, 2 дій щодо захоплення орендованого підвального приміщення для облаштування бомбосховища, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки вказані обставини жодним чином не свідчать про правомірність користування відповідачем об'єктом оренди після закінчення строку дії договору №28/2зв. від 23.02.2012 та не підтверджують відсутність вини останнього у несвоєчасному поверненні орендованого майна.
Як зазначалося вище, до подання позову у даній справі відповідач перерахував на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради кошти за користування орендованим приміщенням після закінчення строку дії договору №28/2зв. від 23.02.2012 у загальній сумі 21594,31 грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії відповідних квитанцій.
Крім того, вже після звернення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з позовом у цій справі Фізична особа-підприємець Чабан Сергій Григорович сплатив на користь позивача 603,70 грн, що підтверджується копією квитанції №ПН726 від 10.08.2022 і не оспорюється апелянтом, а тому місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі №916/1718/22 в частині стягнення 603,70 грн неустойки на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині.
Перевіривши наданий позивачем до Господарського суду Одеської області розрахунок неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди за договором №28/2зв. від 23.02.2012, колегія суддів вбачає, що до суми вказаної неустойки, нарахованої на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, Департаментом комунальної власності Одеської міської ради було включено податок на додану вартість.
Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України, зокрема, у статті 185 останнього перелічені операції платників податку, що є об'єктом оподаткування. Заходи відповідальності за порушення господарських зобов'язань юридичною особою не віднесено законодавцем до об'єктів оподаткування.
Податковим кодексом України як спеціальним нормативним актом, що визначає питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не регламентовано включення до бази оподаткування ПДВ заходів відповідальності за порушення господарських зобов'язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому для цілей оподаткування законодавцем не передбачено винятків щодо спеціальної неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.
Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, статті 180, статті 188 Податкового кодексу України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).
Основою для розрахунку ПДВ вступає додана вартість - новостворена підприємством вартість за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).
З огляду на аналіз частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов'язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.
Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.
Отже, при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Саме такий правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 20.11.2020 у справі №916/1319/19.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необхідність проведення власного розрахунку неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, без включення до такої неустойки податку на додану вартість.
Проте, проаналізувавши виконаний місцевим господарським судом розрахунок неустойки, колегія суддів вбачає, що під час його здійснення Господарським судом Одеської області було безпідставно визначено орендну плату за лютий місяць 2021 року у розмірі 1083,51 грн, у той час як відповідно до укладеного між сторонами додаткового договору №2 від 22.03.2018 про внесення змін до договору №28/2зв. від 23.02.2012 за орендоване приміщення Орендар зобов'язався сплачувати орендну плату з 22.03.2018, що за перший після підписання вказаного додаткового договору місяць становить 1177,60 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.
З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції в межах визначеного позивачем періоду (23.02.2021-09.03.2022) було проведено власний розрахунок передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення, відповідно до якого розмір такої неустойки складає 35516,80 грн (розраховано наступним чином: 17758,40 грн (сума орендної плати з урахуванням індексу інфляції без податку на додану вартість за вищенаведений період) х 2 = 35516,80 грн).
За таких обставин, беручи до уваги наявність у матеріалах справи доказів на підтвердження сплати відповідачем до подання позову коштів за користування орендованим приміщенням після закінчення строку дії договору №28/2зв. від 23.02.2012 у загальній сумі 21594,31 грн, а також перерахування відповідачем 603,70 грн вже після відкриття провадження у даній справі, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та стягнення з Фізичної особи-підприємця Чабана Сергія Григоровича на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 13318,79 грн неустойки за несвоєчасне повернення об'єкта оренди, нарахованої за період 23.02.2021-09.03.2022 (розраховано наступним чином: 35516,80 грн (подвійна плата за користування об'єктом оренди за час прострочення) - 21594,31 грн (плата за користування орендованим майном за час прострочення, перерахована до відкриття провадження у справі) - 603,70 грн (плата за користування орендованим майном за час прострочення, перерахована після відкриття провадження у справі) = 13318,79 грн).
Колегія суддів також вбачає, що безпосередньо в тексті письмових заперечень №4 від 12.12.2022 (вх.№1738/22/Д2 від 14.12.2022) відповідачем заявлено вимогу про зобов'язання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради провести дисциплінарне розслідування факту зловживання службовим положенням з відповідним покаранням згідно з вимогами чинного законодавства, за результатами чого повідомити Фізичну особу-підприємця Чабана Сергія Григоровича.
В силу частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною п'ятою статті 269 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на те, що відповідач під час розгляду даної справи місцевим господарським судом не скористався своїм правом на подання зустрічного позову, колегія суддів зазначає, що викладена Фізичною особою-підприємцем Чабаном Сергієм Григоровичем у письмових запереченнях №4 від 12.12.2022 (вх.№1738/22/Д2 від 14.12.2022) вимога про зобов'язання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради провести дисциплінарне розслідування з притягненням винних осіб до відповідальності не підлягає розгляду в межах даного апеляційного провадження.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2022 у справі №916/1718/22 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв'язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи, а тому підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 6527,26 грн неустойки з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині, а також зміні в частині розподілу судових витрат.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволенню вказаних позову та скарги.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2022 у справі №916/1718/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця Чабана Сергія Григоровича на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 6527,26 грн неустойки скасувати, позовні вимоги в цій частині задовольнити, в частині розподілу судових витрат - змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
"Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Фізичної особи-підприємця Чабана Сергія Григоровича задовольнити частково.
Провадження у справі №916/1718/22 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Чабана Сергія Григоровича на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 603,70 грн неустойки закрити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Чабана Сергія Григоровича на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 13318,79 грн неустойки та 1946,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити".
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Чабана Сергія Григоровича на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 2158,47 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 30.01.2023.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук