ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
26 січня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/4112/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Разюк Г.П., Принцевська Н.М.
секретар судового засідання: Кратковський Р.О.
за участю представників сторін:
від Визирської сільської ради Одеського району Одеської області - не з'явився;
від ТОВ «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» - Смиковський С.Л., довіреність №02/27-Д від 20.12.2022р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ»
на рішення Господарського суду Одеської області від „20" липня 2022, повний текст якого складено та підписано „03" серпня 2022р.
у справі № 916/4112/21
за позовом: Визирської сільської ради Одеського району Одеської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ»
про: стягнення 1 692 031,82 грн,
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ»
до Визирської сільської ради Одеського району Одеської області
про визнання недійсним договору,
головуючий суддя - Лічман Л.В.
місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області
В судовому засіданні 26.01.2023р. згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Учасники судового процесу про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
В грудні 2021 року Визирська сільська рада Одеського району Одеської області звернулась Господарського суду Одеської області з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» про стягнення з останнього належні до сплати грошові кошти пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради Одеського району Одеської області за Договором про пайову участь №2/18 від 12.11.2018р., з урахуванням пені встановленої договором, встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми у розмірі 1 692 031,82 грн., з яких: 1 288 082,81 - сума основного боргу; 106 615,20 грн. - сума пені, 198 748,71 грн. - інфляційні втрати; 98 585,10 грн. - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на ст.ст.11,525,526,530,549,610-612,625-629 ЦК України, ст.ст.174,193,229,231,232 ГК України, ст.ст.39,40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», правовий висновок, зроблений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. по справі № 925/756/20, рішення Ради «Про встановлення величини розміру пайової участі (внеску) ТОВ «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області» від 07.11.2018 р. № 968-VII, умови названої вище угоди тощо та тим, що відповідач, як замовник будівництва не прийняв пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради Одеського району Одеської області, незважаючи на те, що має такий обов'язок, та те, що виконання зобов'язань шляхом перерахування коштів мало бути здійснено до введення об'єктів в експлуатацію, а саме в сумі 676037,81 грн. до 16.04.2019 р., в сумі 612045,00 грн. до 23.07.2019 р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.01.2022 р. прийнято позовну заяву Визирської сільської ради Одеського району Одеської до розгляду; відкрито провадження у справі № 916/4112/21; призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження.
У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» звернулось до Господарського суду Одеської області з зустрічним позовом до Визирської сільської ради Одеського району Одеської області про визнання недійсним Договору № 2/18 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради Одеського району Одеської області від 12.11.2018 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» та Визирською сільською радою Одеського району Одеської області.
Зустрічні вимоги обґрунтовані тим, що за умовами оспорюваного правочину, який за своєю правовою природою є угодою про надання безповоротної фінансової допомоги, загальна кошторисна вартість об'єкту будівництва складає 204807371,00 грн.
Пунктом 11.7 статуту, чинного на момент укладання договору від 12.11.2018 р. № 2/18, передбачено, що генеральний директор виключно за згодою загальних зборів має право укладати договори (угоди) щодо надання або отримання будь-яких кредитів, позик, позичок, фінансової допомоги (поворотної або безповоротної). Будь-які договори та інші правочини, укладені Товариством або від його імені з порушенням вказаних у даному підпункті та п.10.4 даного статуту обмежень, є недійсними. В п.10.4 статуту йдеться про виключну компетенцію загальних зборів, до якої відноситься і надання згоди на укладання угод щодо фінансової допомоги. Про існування у керівника обмежень у представництві зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, де передбачено представництво ним інтересів Товариства згідно зі статутом.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.44 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю в редакції, що діяла на момент укладення договору, рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю в редакції, що діяла на момент укладення Договору, передбачено, що протягом року з дня набрання чинності цим Законом положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, що не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом. Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю.
Враховуючи те, що генеральний директор всупереч п.п.10.4 та 11.7 статуту Товариства згоду загальних зборів на укладання правочину щодо надання фінансової допомоги Раді не отримував, те, що в порушення ч.2 ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників Товариства рішення про надання згоди на вчинення правочину, предмет якого перевищує 50 відсотків вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу, не приймали, а в подальшому не схвалювали укладений між сторонами договір, на думку Товариства, зустрічний позов підлягає задоволенню, а договір від 12.11.2018 р. № 2/18 визнанню недійсним у судовому порядку.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.02.2022 р. прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОЛСІДЗ БЛЕК СІ (далі Товариство) до розгляду та об'єднано її в одне провадження з первісним позовом по справі № 916/4112/21.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.07.2022р. у справі №916/4112/21 (суддя Лічман Л.В.) позов Визирської сільської ради Одеського району Одеської області задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» на користь Визирської сільської ради Одеського району Одеської області 1 288 082 грн. 81 коп. основного боргу, 106601 грн. 60 коп. пені, 198748грн 71 коп. інфляційних нарахувань, 98585грн. 10 коп. 3% річних, 25380грн. 28 коп. судового збору. У задоволенні решти первісного позову відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» відмовлено.
Задовольняючи частково первісний позов місцевий господарський суд послався на доведеність позивачем факту невиконання відповідачем за первісним позовом грошового зобов'язання по оплаті внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Ради, господарський суд дійшов висновку, що Товариство має сплатити боргу в розмірі 1288082,81 грн., крім того інфляційні нарахування та 3% річних у заявлених розмірах, а також суму пені, яку судом задоволено частково в зв'язку з допущеними помилками в її розрахунку.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, господарський суд дійшов висновку, що спірний договір не може бути визнаний недійсним з підстав, порушення визначених ч.2 ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» приписів.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2022 у справі №916/4112/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову Визирської сільської ради Одеського району Одеської області в повному обсязі та задовольнити зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ»; визнати недійсним з моменту укладення Договір № 2/18 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради Одеського району Одеської області від 12.11.2018 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» та Визирською сільською радою Одеського району Одеської області.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги ТОВ «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» зазначає наступне:
- судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема норми ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту;
- не погодившись з висновком Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладеним в постанові від 16.03.2021 по справі №906/114/20 суд порушив норму процесуального права, оскільки відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду, враховуються судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Крім цього, не погоджуючись із зазначеним висновком Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, судом не зазначено в рішенні ані будь-якого свого тлумачення зазначених змін до законодавства, ані свого зворотного тлумачення, що зазначені зміни законодавства не звільняють замовників від сплати пайової участі до введення об'єкта будівництва в експлуатацію Товариство законодавчими актами було звільнено від сплати пайової участі;
- щодо зустрічного позову, Товариство обґрунтувало недійсність договору тим, що укладення Договору в порушення норм статуту Товариства, яким заборонено керівнику Товариства без згоди загальних зборів укладати договір (угоду) щодо надання безповоротної фінансової допомоги. Разом з тим, в оскаржуваному рішенні не надано оцінки аргументам Товариства та без обґрунтування відхилення позиції Товариства, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи та не застосування норм статуту Товариства та норм законодавства України , згідно яких Договір є недійсним.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» на рішення Господарського суду Одеської області від „20" липня 2022, повний текст якого складено та підписано „03" серпня 2022р. у справі № 916/4112/21; призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» до розгляду на 24 листопада 2022 року о 12:00 год.
Визирська сільська рада Одеського району Одеської у відзиві на апеляційну скаргу висловила заперечення щодо її задоволення, посилаючись на її необґрунтованість та просило рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2022 повідомлено учасників справи про те, що розгляд апеляційної скарги у справі №916/4112/21 відбудеться 26 січня 2023 року о 12:00 год. Судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».
У судовому засіданні 26.01.2023р. представник скаржника просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.
Представник Визирської сільської ради Одеського району Одеської області в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, строк розгляду апеляційної скарги закінчився, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з'явилася до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності вказаного представника.
Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07.11.2018 р. Визирською сільською радою Одеського району Одеської області на підставі звернення ТОВ «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» від 25.10.2018 р. про розрахунок, визначення розміру пайової участі та укладання договору про пайову участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури населених пунктів Ради щодо об'єкта будівництва: «Нове будівництво резервуарного парку рослинних олій за адресою: 2-й кілометр автодороги на морський торгівельний порт «Южний», територія Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області», прийнято рішення № 968-VII «Про встановлення величини розміру пайової участі (внеску) ТОВ «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області».
12.11.2018 р. на підставі вищевказаного рішення Ради між Визирською сільською радою Одеського району Одеської області та ТОВ «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» (Замовник) було укладено договір № 2/18 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Ради (далі Договір).
Відповідно до п.1 розд.І даного Договору Замовник зобов'язується прийняти пайову участь (внесок) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Ради та перерахувати на спеціальний її рахунок грошові кошти у розмірі 1 (одного) відсотка від загальної кошторисної вартості об'єкта будівництва: ,,Нове будівництво резервуарного парку рослинних олій за адресою: 2-й кілометр автодороги на морський торгівельний порт ,,Южний, територія Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області, який включає шість пускових комплексів.
Загальна кошторисна вартість об'єкту будівництва визначена проектною документацією, затвердженою в установленому законодавством порядку, та складає 204807371,00 грн.
Замовнику будівництва сплату пайової участі (внеску) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Ради, який (внесок) становить 2048073,71 грн., здійснювати частинами за графіком (згідно додатку № 2 до Договору), до моменту введення в експлуатацію відповідного пускового комплексу об'єкту будівництва.
Розрахунок та обсяг внеску визначено в додатку № 1 до Договору, який є його невід'ємною частиною.
Згідно п.1 розд.V Договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов'язань за цим Договором.
В додатку № 2 до Договору («Графік оплати коштів пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради») зазначено, що Замовник зобов'язується здійснити сплату пайової участі… частинами, у відповідності до даного графіку… до моменту введення відповідного пускового комплексу в експлуатацію. Пайова участь підлягає сплаті… у такому розмірі:
- 1% від вартості по 1-му пусковому комплексу об'єкта будівництва, у сумі 676037,81 грн. (оплата до моменту введення 1-го пускового комплексу);
- 1% від вартості по 2-му пусковому комплексу об'єкта будівництва, у сумі 612045,00 грн. (оплата до моменту введення 2-го пускового комплексу)…
Як вбачається з сертифікатів ІУ 163191060146, ІУ 163192041654, роздрукованих Визирською сільською радою Одеського району Одеської області з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, та не заперечується сторонами, 1-ий пусковий комплекс об'єкта будівництва введено в експлуатацію 16.04.2019 р., у той час як 2-ий пусковий комплекс 23.07.2019 р.
Вказуючи на те, що Замовник до теперішнього часу не сплатив пайові внески у розмірах, визначених Договором, Визирська сільська рада Одеського району Одеської області звернулась до господарського суду з первісним позовом у рамках провадження у даній справі.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення первісних позовних вимог, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина перша статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
В силу вимог частини 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором (ч. 9 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Відповідно до частини 5 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У договорі про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирська сільська рада Одеського району Одеської області від 12 листопада 2018 року № 2/18 сторони погодили графік сплати пайових внесків.
В силу вимог частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
З наявних в матеріалах справи сертифікатів вбачається, що 1-ий та 2-ий пускові комплекси об'єкта будівництва введено в експлуатацію 16.04.2019 р. та 23.07.2019 р., проте, відповідач своїх зобов'язань зі сплати пайового внеску не виконав, у зв'язку з чим, заборгованість відповідача зі сплати пайового внеску становить 1288082,81 грн. (676037,81 грн. пайова участь за 1-ий пусковий комплекс; 612045,00 грн. пайова участь за 2-ий пусковий комплекс).
Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
В ст.549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання… Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Замовник у випадку несвоєчасної сплати внеску, передбаченого розд.І цього Договору, сплачує пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення, але не більше облікової ставки НБУ від суми Договору (п.2 розд.IV Договору).
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено невиконання відповідачем за первісним позовом грошового зобов'язання по оплаті внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Ради, Товариство має сплатити:
- 106601,60 грн. пені, з яких: 58213,34 грн. нараховано на суму 676037,81 грн. (розмір пайової участі по 1-му пусковому комплексу об'єкта будівництва) за період з 16.04.2019 р. по 15.10.2019 р.; 48388,26 грн на суму 612045,00 грн. (розмір пайової участі по 2-му пусковому комплексу об'єкта будівництва) за період з 23.07.2019 р. по 22.01.2020 р.;
- 198748,71 грн. інфляційних нарахувань, з яких: 108166,05 грн. нараховано на суму 676037,81 грн. (розмір пайової участі по 1-му пусковому комплексу об'єкта будівництва) за період з 16.04.2019 р. по 28.12.2021 р. (травень 2019 р. грудень 2021 р.); 90582,66 грн на суму 612045,00 грн. (розмір пайової участі по 2-му пусковому комплексу об'єкта будівництва) за період з 23.07.2019 р. по 28.12.2021 р. (серпень 2019 р. грудень 2021 р.);
- 98585,10 грн. 3% річних, з яких: 54150,63 грн. нараховано на суму 676037,81 грн. (розмір пайової участі по 1-му пусковому комплексу об'єкта будівництва) за період з 16.04.2019 р. по 28.12.2021 р.; 44434,47 грн. на суму 612045,00 грн. (розмір пайової участі по 2-му пусковому комплексу об'єкта будівництва) за період з 23.07.2019 р. по 28.12.2021 р.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позову про стягнення з ТОВ «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» на користь Визирської сільської ради Одеського району Одеської області 1 288 082 грн. 81 коп. основного боргу, 106601 грн. 60 коп. пені, 198748грн 71 коп. інфляційних нарахувань, 98585грн. 10 коп. 3% річних.
Щодо доводів апелянта стосовно того, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема норми ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, колегія суддів зазначає наступне.
Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що ТОВ «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» за власною ініціативою звернулось до Ради 25.10.2018 про розрахунок, визначення розміру пайової участі та укладення договору про пайову участь у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єкта будівництва: «Нове будівництво резервуарного парку рослинних олій за адресою: 2-й кілометр автодороги на морський торгівельний порт «Южний», територія Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області», після чого 07.11.2018 Радою прийнято рішення № 968-VII «Про встановлення величини розміру пайової участі (внеску) ТОВ «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області» на підставі якого і було укладено Договір про пайову участь №2/18 від 12.11.2018.
Згідно ч.1. та ч.2 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції від 12.10.2018, тобто діючої на час укладення Договору №2/18 від 12.11.2018) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону (ч.1); Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (ч.2).
Разом з тим, положеннями ч.4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції від 12.10.2018) визначалось, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: 1) об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; 3) будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; 4) індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; 5) об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 6) об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури; 7) об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; 8) об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; 9) об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу); 10) об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків.
01.01.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23.11.2018 №2628 VIII, яким було внесено зміни у ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо переліку об'єктів, які з 01.01.2019 не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а саме ч.4 ст.40 цього Закону доповнено наступними пунктами: 11)об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення; 12) об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель і споруд підприємств харчової промисловості; 13) об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).
Отже, законодавець визначив, що з 01.01.2019 р. до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель і споруд підприємств харчової промисловості.
Апелянт вважає, що приписи п.12 ч.4 ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності» звільняють його від сплати пайового внеску, адже станом на момент набрання чинності цією нормою його обов'язок зі сплати внесків ще не настав, оскільки 1-ий та 2-ий пускові комплекси об'єкта будівництва введено в експлуатацію тільки 16.04.2019 р. та 23.07.2019 р. відповідно.
Між тим, в ст.5 ЦК України передбачено, що: акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
З огляду на положення ст.5 ЦК України, за змістом яких акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи, колегія суддів погоджується з висновком суду висновку, що Закон № 2628-VIII, на який посилається Товариство в обґрунтування своїх заперечень, регулює відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не має зворотної дії в часі, тому не може бути застосований до прав та обов'язків сторін у даній справі.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верхового Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.10.2021 р. по справі № 924/876/20.
При цьому, колегія суддів вважає хибними посилання скаржника на Закон України №2628 VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів», оскільки з моментом введення об'єкту в експлуатацію закон та Договір пов'язують настання строку виконання зобов'язання в розумінні ст.530 ЦК України, натомість саме зобов'язання в силу закону виникло раніше та вже існувало на дату набрання чинності Законом № 2628-VIII.
Також, слід зазначити, що, як і Закон № 2628-VIII, не має зворотної дії в часі Закон № 132-ІХ, який набрав чинності з 17.10.2019 р. та яким ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності взагалі виключено. При цьому слід звернути увагу на п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ, відповідно до якого договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 р., є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, а також на те, що наведений у цьому ж пункті припис про несплату протягом 2020 р. пайової участі в разі будівництва промислових будівель на його відносини з Радою не розповсюджується.
Крім того, колегія суддів вважає правомірною позицію суду першої інстанції згідно з якою зауважено, що постанові Верховного Суду України від 17.03.2021 р. по справі № 906/114/20 не проведено аналізу правового питання щодо дії Закону № 2628-VIII у часі та додатково наголошено щодо власного тлумачення судом у цій справі норм права і саме за таких обставин вказаний правовий висновок не може бути прийнятий до уваги при розгляді справи №916/4112/21.
Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, з огляду на наступне.
За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюванного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Реалізуючи право на судовий захист, передбачене ст. 55 Конституцією України, ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відсутність порушеного або оспорюванного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю д Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 Цивільного кодексу України).
Предметом розгляду зустрічних позовних вимог є позовні вимоги щодо визнання Договору № 2/18 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради Одеського району Одеської області від 12.11.2018 р. недійсним в зв'язку з тим, що генеральний директор всупереч п.п.10.4 та 11.7 статуту Товариства згоду загальних зборів на укладання правочину щодо надання фінансової допомоги Раді не отримував; в порушення ч.2 ст.44 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників Товариства рішення про надання згоди на вчинення правочину, предмет якого перевищує 50 відсотків вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу, не приймали, а в подальшому не схвалювали укладений між сторонами Договір.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).
Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Частиною 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
З аналізу ст. 202, 203, 235 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, тобто на набуття зміну або припинення відповідних прав та обов'язків, що обумовлені цим правочином. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюванний правочин.
Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Пунктом 11.7 статуту, чинного на момент укладання Договору, дійсно передбачено, що генеральний директор виключно за згодою загальних зборів має право укладати договори (угоди) щодо надання або отримання будь-яких кредитів, позик, позичок, фінансової допомоги (поворотної або безповоротної). Будь-які договори та інші правочини, укладені Товариством або від його імені з порушенням вказаних у даному підпункті та п.10.4 даного статуту обмежень, є недійсними.
В п.10.4 цього ж статуту йдеться про виключну компетенцію загальних зборів, до якої відноситься і надання згоди на укладання угод щодо фінансової допомоги.
Про існування у керівника обмежень у представництві зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, де передбачено представництво ним інтересів Товариства згідно зі статутом.
Між тим, дослідивши умови Договору, колегія суддів вважає правомірним висновок суду, що оспорюваний правочин за своєю правовою природою не є угодою про надання безповоротної фінансової допомоги або дарування, адже вони передбачають вільне волевиявлення особи передати кошти іншій особі, в той час як згідно ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, замовник нового будівництва зобов'язаний сплачувати кошти Раді для створення і розвитку необхідної інфраструктури, і така сплата надавала можливість ввести побудований об'єкт в експлуатацію.
З урахуванням наведеного, того, що статут Товариства не містить обмежень для генерального директора в частині укладання договорів про пайову участь, та того, що між сторонами вже укладалась та виконувалась аналогічна угода, відносно правомірності підписання якої у Товариства заперечень не виникало, безпідставними є посилання скаржника на недотримання п.п.10.4 та 11.7 статуту, як на передумову для визнання Договору недійсним.
Відповідно до ч.2 ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» в редакції, що діяла на момент укладення договору, рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.
При цьому п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» в редакції, що діяла на момент укладення Договору, передбачено, що протягом року з дня набрання чинності цим Законом положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, що не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом. Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.
Як вірно з посиланням на судову практику зазначає Рада, запровадивши правило, викладене в попередньому абзаці, законодавець фактично відстрочив до 17.06.2019 р. необхідність використання уповноваженими особами Товариства Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», зокрема ч.2 ст.44 цього Закону, за умови, що положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю у частині порядку укладення представником правочинів від імені такої юридичної особи станом на 17.06.2018 р. відповідали положенням Закону України ,,Про господарські товариства.
Статут Товариства станом на 17.06.2018 р. не містив положень, аналогічних нормі ч.2 ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», тобто не відповідав названому закону, проте цілком кореспондувався з положеннями Закону України ,,Про господарські товариства». Відтак, статут Товариства в частині повноважень його органів міг застосовуватись до 17.06.2019 р. без урахування ч.2 ст.44 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Отже, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги положення п.3 Глави VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», яким відтерміновано до 17.06.2019 необхідність використання уповноваженими особами товариства з обмеженою відповідальністю норм Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», при цьому зважаючи, що укладення Договору про пайову участь №2/18 між Радою та Товариством відбулось 12.11.2018 р., приймаючи до уваги положення Статуту ТОВ «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ», вбачається правомірність дій уповноваженої особи Товариства - генерального директора Слабовського В.Л. щодо укладання договорів, вчинених на підставі статутних положень впродовж річного строку (в період з 17.06.2018 по 17.06.2019).
За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення первісних позовних вимог та відмови в задоволенні зустрічних позовних вимогах.
Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення 20.07.2022р. не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскарженого процесуального акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до п. "в" ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до п.«в» ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
В даному випадку витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги), покладаються на скаржника, оскільки доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2022р. у справі №916/4112/21 залишити без змін.
Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.
Повний текст постанови
складено „30" січня 2023 року
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.П. Разюк
Суддя Н.М. Принцевська