Справа № 296/10349/21
2/296/365/23
"19" січня 2023 р. м.Житомир
Корольовський районний суд міста Житомира у складі:
головуючого судді Адамовича О.Й.,
за участю секретаря судового засідання Світко Т.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Житомирської обласної прокуратури, про відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до Корольовського районного суду міста Житомира з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Житомирської обласної прокуратури, про відшкодування моральної шкоди, в якому просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною Казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 796033,00 грн.
Позов обґрунтовувався тим, що вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 28.07.2020 ОСОБА_1 за ч. 4 ст.190 КК України виправдано за відсутністю в його діях складу злочину, який ухвалою Житомирського апеляційного суду від 01.03.2021 та ухвалою Верховного Суду від 05.10.2021 року залишено без змін. Зазначив, що він незаконно перебував під слідством та судом протягом 10 років 2,5 місяців, а саме: з 13 грудня 2010 року по 01 березня 2021 року.
Посилаючись на незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та обмеження, у зв'язку з цим прав та свобод, позивачу завдано моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, викликаних тривалим досудовим розслідуванням та судовим розглядом, під час якого позивач був підданий психічному впливу у зв'язку з безпідставним кримінальним переслідуванням, що призвело до погіршення та позбавлення можливості реалізації ним звичок і бажань, погіршення відносин з колегами, друзями та оточуючими. Моральні втрати призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагали додаткових зусиль для організації свого життя, йому було обрано запобіжний захід, відносно нього проводились слідчі дії, він був зобов'язаний з'являтися на виклики до слідчого і суду у визначені ними дні. Крім того, протягом десяти років він не міг здійснювати підприємницьку діяльність як фізична-особа підприємець, оскільки на його грошові кошти, що знаходились на банківському рахунку, був накладений арешт. Це зруйнувало усі його життєві плати, порушило його господарські зв'язки, оскільки усім було відомо, що він притягується до кримінальної відповідальності за шахрайське заволодіння 150 тисяч доларів США, які він отримав від закордонних інвесторів. Цим було завдано непоправної шкоди його діловій репутації як підприємця та принижена його гідність як людини. Були зруйновані його плани на отримання відповідних прибутків внаслідок припинення ним господарської діяльності, що призвело до значного зменшення його статків та негативно вплинуло на доходи його сім'ї, у якій він був годувальником. Також накладена слідчим заборона відчуження належної йому 1/2 частини житлового будинку, який знаходиться в Автономній Республіці Крим призвела до того, що він не зміг належним чином та вчасно розпорядитись цим майном під час анексії півострова Російською Федерацією, у зв'язку з чим втратив нормальні стосунки з родичами, які володіли другою половиною будинку.
Виходячи з положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зважаючи на період перебування під слідством та судом, розмір мінімальної заробітної плати в сумі 6500грн., просив стягнути моральну шкоду в сумі 796033,00 гривень, що є гранично мінімальним розміром та відповідає принципу справедливості та розумності.
13.12.2021 ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати у загальному позовному провадженні та призначено підготовче засідання.
12.01.2022 року від прокурора Житомирської обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 за безпідставністю позовних вимог. Також зазначив, що позивачем не доведено належним чином факту спричинення моральної шкоди, не долучено доказів, які вказують на незаконність дій органів прокуратури, не надано допустимих доказів щодо розміру заподіяної шкоди у сумі 796033,00 грн. за час перебування під слідством та судом. Враховуючи норми ст.ст.43,532 КПК України та виходячи з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 17.12.2010 по 01.03.2021. Разом з тим, жодних належних та допустимих доказів на доведення факту нанесення позивачу моральної шкоди до позовної заяви не долучено (а.с.61-64).
18.01.2022 року від представника ГУНП в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Звертає увагу суду, що ГУНП в Житомирській області є неналежним відповідачем у даній справі виходячи з наступного. Зі змісту позовної заяви та доданих матеріалів до позову вбачається, що досудове слідство проводило слідче управління УМВС України в Житомирській області, що на затвердження позивача на даний час є Головним управлінням Національної поліції України в Житомирській області. При цьому, жодних доказів своїх тверджень, а тим більше, що ГУНП в Житомирській області є правонаступником УМВС України в Житомирській області до суду не надано. Натомість із матеріалів справи вбачається, що в якості органу досудового слідства, з діями якого не погоджується позивач були саме СД Богунського РВ УМВС України в Житомирській та СУ УМВС України в Житомирській області. Крім того, будь-яких документів чи доказів тому, що працівниками ГУНП в Житомирській області відносно позивача було вчинено дії чи бездіяльність, які могли спричинити позивачу моральну шкоду до позову не долучено та до суду не надано (а.с.71-76).
Ухвалою від 01.11.2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Позивач та його представник в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити, посилаючись на підстави викладені в позовній заяві.
Представник відповідача Житомирської обласної прокуратури Смолевич Ю.В. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на підстави викладенні у відзиві.
Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Житомирській області Мельнічук Ю.В. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на підстави викладенні у відзиві.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено з матеріалів справи, 02.04.2010 року постановою ст. дізнавача СД Богунського РВ УМВС України в Житомирській області Барановського О.М. постановлено порушити кримінальну справу по факту заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, шляхом шахрайства, які належать гр-ну ОСОБА_5 , за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 ч. 4 КК України (а.с.9).
13.12.2010 року постановою начальника відділення СУ УМВС України в Житомирській області Бондарчук М.М. постановлено порушити кримінальну справу проти ОСОБА_1 за фактом заволодіння чужим майном, яке належить гр. ОСОБА_6 та громадянину республіки Польща ОСОБА_7 , за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (а.с.10-13).
Постановою начальника відділення СУ УМВС України в Житомирській області Бондарчук М.М. від 13.12.2010 року постановлено обрати відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід - підписку про невиїзд про що повідомити підозрюваному під розпис в цій постанові (а.с.14-16).
13.12.2010 року від ОСОБА_1 відібрано підписку про невиїзд та роз'яснено, що у разі порушення даної ним підписки про невиїзд, вона може бути змінена більш суворим запобіжним заходом (а.с.17).
Постановою начальника відділення СУ УМВС України в Житомирській області Бондарчук М.М. від 17.12.2010 року постановлено притягнути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як обвинуваченого і пред'явити йому обвинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, про що йому оголосити (а.с.26-28).
19.01.2011 року постановою начальника відділення СУ УМВС України в Житомирській області Бондарчук М.М. постановлено притягнути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як обвинуваченого і пред'явити йому обвинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, про що йому оголосити (а.с.30-33).
07.02.2011 року кримінальну справу №10/070213 по обвинуваченню ОСОБА_1 в скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України направлено до Корольовського районного суду м. Житомира для розгляду по суті (а.с.34).
Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 28.07.2020 ОСОБА_1 за ст. 190 ч. 4 КК України виправдано за відсутністю в його діях складку даного злочину (а.с. 40-45).
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 01.03.2021 виправдувальний вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 28.07.2020 щодо ОСОБА_1 залишено без змін (а.с. 46-53).
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року ухвалу Житомирського апеляційного суду від 01 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін (а.с.35-39).
Суд також звертає увагу, що відповідно до ст. 148 КПК України, яка була чинною станом на 13.12.2010 року (порушення кримінальної справи, постанова про обрання запобіжного заходу, відібрання підписки про невиїзд), запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
Відповідно до ст. 149 КПК України, яка була чинною станом на 13.12.2010 року, запобіжними заходами є, зокрема, підписка про невиїзд.
Відповідно до ст. 151 КПК України, яка була чинною станом на 13.12.2010 року, підписка про невиїзд полягає у відібранні від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися із зареєстрованого місця проживання чи перебування або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого. Якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом; про це підозрюваному або обвинуваченому повинно бути оголошено при відібранні від нього підписки про невиїзд.
З цих підстав суд відхиляє доводи прокурора про те, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 17.12.2010 року, тобто з дати пред'явлення обвинувачення.
Таким чином, ОСОБА_1 у період з 13.12.2010 (дата обрання запобіжного заходу) по 01.03.2021 (дата набрання вироком законної сили) перебував в статусі підозрюваного, обвинуваченого та підсудного (перебував під слідством та судом).
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п'ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62, заява № 68490/01).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Цим законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», яким передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, який є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц.
З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібних для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тож суд повинен з'ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Таким чином враховуючи, що ОСОБА_1 було виправдано за відсутністю в його діях складу злочину передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, при цьому позивач тривалий час знаходився під слідством та судом, до нього було застосовано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд, внаслідок якого був обмежений у вільному пересуванні, що є мірою впливу на особу та значним чином негативно впливає на його життя; було накладено арешт на майно, що позбавило можливості ним користуватися; у зв'язку з таким переслідуванням з боку правоохоронних органів, позивач зазнав душевних переживань, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, зокрема щодо здійснення підприємницької діяльності; зважаючи на вагомі порушення життєвого укладу та моральні страждання, які поніс позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав, суд вважає, що визначена та заявлена до стягнення позивачем сума на відшкодування моральшої шкоди в розмірі 796033грн., відповідає принципу розумності та справедливості, обрахована позивачем з урахуванням періоду перебування під слідством та судом, а саме з 13 грудня 2010 року по 01 березня 2021 року та з урахуванням мінімальної заробітної плати в сумі 6500грн., тобто виходячи з мінімального розміру гарантованого державою.
Щодо порядку стягнення грошових коштів суд зазначає наступне.
Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету (зокрема: заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратила внаслідок незаконних дій; сум, сплачених громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральної шкоди).
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11 (провадження №12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі №761/35803/16-ц (провадження №14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі №688/2479/16-ц (провадження №14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17 (провадження №14-514цс19)).
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №569/12383/17 (провадження №61-12864св19), від 08 вересня 2021 року у справі №751/7182/19 (провадження №61-12426св20) та від 08 грудня 2021 року у справі №466/5286/19 (провадження №61-10493св21).
Щодо доводів Головного управління Національної поліції в Житомирській області про те, що ГУНП в Житомирській області не є правонаступником Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області суд зазначає наступне.
Встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України №730 від 16.09.2015 «Про створення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичну особу публічного права - Головне управління Національної поліції в Житомирській області та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в тому числі Богунський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області.
Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під яким розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому, обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права.
Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 року (справа №21-8а14), від 27.05.2014 року (справа №21-108а14), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно із якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
У Законі України «Про Національну поліцію» чи інших нормативно-правових актах не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які були покладені на органи міліції, а відтак, в даному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була.
З метою установлення факту публічного правонаступництва, у даному випадку, визначальним є наявність переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) первісного суб'єкта - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області та структурного підрозділу Богунського РВ УМВС, після його припинення, до Головного управління Національної поліції в Житомирській області.
У постанові від 30.09.2020 по справі №826/6895/17 Верховним Судом вказано, що аналогічність завдань міліції та поліції встановлена статтею 3 Закону України «Про міліцію» та статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію». Ліквідація управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України свідчить про фактичну ліквідацію державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується.
До того ж, відповідно до наказу МВС України від 12.10.2017 №10 «Про фінансування відповідальних виконавцем бюджетних програм» фінансування установ, перелік яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015р. №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», щодо яких проводяться заходи з ліквідації, здійснюється за рахунок асигнувань, затверджених для Національної поліції України.
Отже, ліквідація Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області та структурного підрозділу Богунського РВ УМВС з одночасним створенням іншого органу ГУНП, який частково виконує повноваження (завдання) органу, що ліквідується, надає суду можливість дійти висновку про те, що ГУНП в Житомирській області, з огляду на правовий статус і обсяг повноважень, є фактичним правонаступником ліквідованого Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, а отже залучення його до розгляду справи щодо відновленню порушених прав ОСОБА_1 відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст.141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 76-80, 89, 141, 200, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України,
Позов задовольнити.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 796033 (сімсот дев'яносто шість тисяч тридцять три) грн на відшкодування моральної шкоди.
Судові витрати у вигляді судового збору компенсувати за рахунок держави.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Бастіонна,6, код ЄДРПОУ 37567646.
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Житомирській області місцезнаходження за адресою: м. Житомир, вул. Старий Бульвар, 5/37, код ЄДРПОУ 40108625.
Третя особа: Житомирська обласна прокуратура, місцезнаходження за адресою: м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, ЄДРПОУ 02909950.
Головуючий суддя О. Й. Адамович
Дата складання повного тексту рішення:30.01.2023.