[1]
25 січня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Немировської О.В.
суддів Махлай Л.Д., Ящук Т.І.
перевіривши виконання вимог ст. 356 ЦПК України по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення та зобов'язання вчинити дії та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року,
встановив:
рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року позов було задоволено частково. Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 07 листопада 2022 року подав апеляційну скаргу, яка ухвалою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року була залишена без руху для подання належним чином обґрунтованої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження.
При зверненні до суду з апеляційною скаргою апелянт просив поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що про оскаржуване рішення він дізнався тільки 07 жовтня 2022 року під час ознайомлення з матеріалами справи, оскільки тривалий час перебував за кордоном та його інтереси представляв адвокат, який не повідомив його про наслідки розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення було ухвалено Дарницьким районним судом міста Києва 30 вересня 2021 року, оприлюднено в ЄДРСР 31 січня 2022 року, а апеляційна скарга подана 07 листопада 2022 року, тобто з пропуском встановленого строку на апеляційне оскарження.
30 вересня 2021 року в судовому засіданні у суді першої інстанції був присутній представник відповідача - адвокат Пізняхівський Ф.М., який за змістом протоколу судового засідання був присутній під час виходу суду до нарадчої кімнати, тобто був обізнаний про завершення розгляду справи судом. Вступна та резолютивна частина оскаржуваного рішення була проголошена судом того ж дня - 30 вересня 2021 року о 11 год. 12 хв. Будь-яких заяв про отримання копії рішення чи ознайомлення з матеріалами справи відповідач та його представник не подавали.
Обґрунтовуючи підстави для поновлення строку апелянт вказував, що адвокат не повідомив його про ухвалення рішення, на підтвердження чого разом із клопотанням про поновлення строку надав скріншоти обміну повідомленнями із застосунку Telegram. Разом з тим, вказані докази не можуть бути визнані належними та не свідчать про поважність пропуску ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження. Крім того, надане листування свідчить про те, що станом на 29 серпня 2022 року скаржник вже був обізнаний про ухвалене судом рішення та його зміст, про що свідчать його повідомлення, тоді як в апеляційній скарзі він вказував, що про рішення дізнався 07 жовтня 2022 року.
Також ОСОБА_2 не вказував у зв'язку з чим він був позбавлений можливості отримати копію оскаржуваного рішення у строк, встановлений для звернення до суду з апеляційною скаргою, або самостійно ознайомитись з його змістом в ЄДРСР після опублікування 31 січня 2022 року та подати апеляційну скаргу в межах тридцятиденного строку.
Не свідчать про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження і доводи відповідача про те, що він перебував за кордоном, оскільки його інтереси у суді представляв адвокат. Надані до суду докази свідчать про виїзд відповідача за межі України ще у жовтні 2020 року, тобто в ході розгляду справи, про який він був обізнаний. Про нову адресу листування для ОСОБА_2 суд не повідомляв. За таких обставин сам по собі факт перебування скаржника за кордоном не свідчить про поважність причин пропуску ним строку на апеляційне оскарження.
При зверненні до суду з апеляційною скаргою відповідач також посилався на введення на території України воєнного стану, що на його думку є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження. Разом з тим, останній не вказував, яким саме чином введення воєнного стану перешкоджало оскарженню ним рішення суду протягом року після його ухвалення.
Посилання представника скаржника на запровадження на території України воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч. 2 ст. 354 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що «вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави…» (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
У кожній справі суди мають перевірити наявність підстав для поновлення строку на оскарження, визнати їх виправданими, а також мотивувати свій висновок про наявність поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку.
Питання поновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження оскарження, адже такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану і унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов'язав сторін у справі, визначених ЦПК України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк на звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.
У разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку.
Поважними причинами можуть визнаватись лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Перелік поважних причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення.
Відповідно до положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, згідно з якою кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Німеччини» (Тeuschler v. Germany).
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Цивільним процесуальним кодексом України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Також необхідно зазначити, що судом досліджуються підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У пункті 47 рішення у справі «Устименко проти України» суд зазначив, що рішення про поновлення строку на оскарження може порушити принцип правової визначеності та свобода розсуду судів при вирішенні питання про поновлення не є необмеженою. У кожному випадку суди мають встановлювати, чи виправдовують причини поновлення строку на оскарження втручання у принцип остаточності судового рішення.
Дотримання строків є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.
Відповідного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 16 березня 2021 року (справа № 626/2450/14-ц).
Згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з п.4 ч.1 ст. 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не продано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнанні судом неповажними.
В даному випадку наведені представником скаржника підстави для поновлення строку визнати поважними не можна, а тому у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 357, 358 ЦПК України, суд
ухвалив:
відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 вересня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення та зобов'язання вчинити дії та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді
№ справи: 753/4792/17
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2817/2023
Головуючий у суді першої інстанції: Каліушко Ф.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.