Апеляційне провадження № 22-ц/824/662/2023
Справа № 757/10887/22-ц
Іменем України
25 січня 2023 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_2, на ухвалу Печерського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Григоренко І.В. в м. Київ 10 червня 2022 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
У травні 2022 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про поділ майна подружжя, просив визнати квартиру за адресою АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та визнати за кожним із сторін право власності на Ѕ частку квартири, покласти на відповідачів судові витрати.
Позов мотивував тим, що перебував у шлюбі з відповідачем, в якому сторонами придбано квартиру за адресою АДРЕСА_1, при цьому фактично за час спільного проживання позивача та відповідача нерухоме майно було придбано виключно за кошти позивача, відповідач власних доходів не мала, право власності на квартиру за вказаною адресою зареєстроване за відповідачем. На початку квітня 2022 року ОСОБА_3 дізнався про порушення свого права на користування спільним майном, оскільки відповідач без його відома змінила замки на вхідних дверях до квартири та відмовляється добровільно провести поділ майна.
Одночасно з позовом ОСОБА_3 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно за вказаною адресою, посилаючись на те, що станом на дату подання даної заяви відповідачем вже вчинено дії, направлені на унеможливлення використання квартири позивачем - змінено замки на вхідних дверях. Вважав, що вжиття заходів забезпечення позову у формі накладення арешту на квартиру до вирішення справи є необхідним і єдиним достатнім заходом, метою якого є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, оскільки на даний час сторони не перебувають у зареєстрованому шлюбі та відповідач фактично позбавив позивача права на спільне розпорядження майном. Негативним наслідком неналежного забезпечення позову при поділі майна є можливість реалізації спірної нерухомості під час вирішення спору, що призведе до затягування розгляду справи, оскільки виникає необхідність залучати до участі у справі нових власників та пред'являти додаткові позовні вимоги. З урахуванням того, що правовстановлюючі документи на квартиру знаходяться у відповідача, на яку також зареєстровано право власності, наразі існують підстави вважати, що відповідач може безперешкодно відчужити спільне майно без згоди позивача, що призведе до потенційних труднощів у подальшому виконанні можливого рішення суду.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2022 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 18 серпня 2022 року заяву про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на квартиру за адресою АДРЕСА_1, заборонено будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо вказаної квартири.
Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність ухвали, просила скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2022 року та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказувала, що позивачем не проінформовано суд про те, що відповідно до спільного рішення сторін Ѕ частка квартири була подарована їхній доньці ОСОБА_4, яка не є стороною в даній справі, і у власності відповідача знаходиться лише Ѕ спірної квартири, право власності на яку просить визнати за собою ОСОБА_3
Зазначала, що позивач не надав жодного доказу можливості відчуження спірної квартири, а суд при постановленні ухвали не врахував, що відповідач позбавлений юридичної можливості відчуження, оскільки належна їй частка не виділена в натурі і не може бути відчужена без згоди всіх співвласників квартири.
Вказувала, що позивач ввів суд в оману відносно фактичних обставин справи та наявності, тривалості конфліктів та непорозумінь, про що свідчать матеріали справи.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені. Від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності відповідача та її представника, вимоги апеляційної скарги підтримано. Від представника позивача також надійшла заява, в якій заявник не заперечував проти розгляду без його участі.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 посилався на те, що перебував у шлюбі з відповідачем, в якому сторонами придбано квартиру за адресою АДРЕСА_1, при цьому фактично за час спільного проживання позивача та відповідача нерухоме майно було придбано виключно за кошти позивача, а відповідач власних доходів не мала. Право власності на квартиру за вказаною адресою зареєстроване за відповідачем. На початку квітня 2022 року ОСОБА_3 дізнався про порушення свого права на користування спільним майном, оскільки відповідач без його відома змінила замки на вхідних дверях до квартири та відмовляється добровільно провести поділ майна. Просив визнати квартиру за адресою АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та визнати за кожним із сторін право власності на Ѕ частку квартири, покласти на відповідачів судові витрати.
До позовної заяви ОСОБА_3 подано копії паспортів з відмітками про реєстрацію шлюбу з ОСОБА_1 18 вересня 1993 року, копію договору купівлі-продажу квартири від 11 серпня 2015 року, на підставі якого ОСОБА_1 придбано квартиру за адресою АДРЕСА_1, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копію свідоцтва про розірвання шлюбу від 08 липня 2017 року, копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 26 квітня 2004 року, копію свідоцтва платника єдиного податку на ім'я ОСОБА_3 від 29 травня 2012 року.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до апеляційної скарги ОСОБА_1 додано копію договору дарування Ѕ частки в праві власності на квартиру від 02 березня 2021 року, на підставі якого ОСОБА_1 подаровано ОСОБА_4 Ѕ частку в праві власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 березня 2021 року, копію рішення Авдіївської міської ради від 24 листопада 1993 року № 436, яким дозволено ОСОБА_3 удочерити ОСОБА_8, записати ОСОБА_3 батьком в записі акта про народження ОСОБА_8 в графі «батько», змінивши її прізвище на «ОСОБА_7», по батькові на «ОСОБА_6», копію довідки відділу реєстрації актів цивільного стану від 16 вересня 2008 року про зміни до актового запису; копію свідоцтва про народження ОСОБА_5, батьками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_1
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи, що заяву про забезпечення позову розглянуто судом першої інстанції за відсутності ОСОБА_1, у останньої не було можливості подати зазначені докази до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, надані заявником докази приймаються апеляційним судом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду
Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Предметом позову по даній справі є поділ майна подружжя, і у разі задоволення позову за позивачем може бути визнано право власності на Ѕ частину квартири, щодо якої судом вжито заходи забезпечення позову.
З огляду на вищенаведене та беручи до уваги те, що між сторонами виник спір щодо поділу майна, позивачем надано суду докази, що право власності на вказане майно зареєстроване за відповідачем, позивач обґрунтовано навів припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту на вказане нерухоме майно може призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, оскільки відповідач може відчужити на користь третіх осіб квартиру під час вирішення спору, що призведе до необхідності залучення до участі в справі нових власників та пред'являти додаткові позовні вимоги.
Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду та поновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду, оскільки майно відповідача, яке є предметом спору, може бути відчужене останнім у будь-який час.
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що позивач не навів жодного доказу можливості відчуження спірної квартири, а суд першої інстанції не врахував відсутності у відповідача юридичної можливості її відчуження, оскільки належна відповідачеві частка не виділена в натурі, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 177, 178 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 358, ч. 1 ст. 362 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
Оскільки належне відповідачу нерухоме майно у вигляді Ѕ частини квартири як об'єкт цивільних прав не вилучене та не обмежене в обороті, ризик його відчуження за умови невжиття заходів забезпечення позову є постійним.
Отже, припущення заявника про те, що незастосування заходів по забезпеченню позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду про поділ майна подружжя, яким позивач вважає квартиру, щодо якої просить вжити заходи забезпечення позову, є обґрунтованим.
Враховуючи майновий характер позовних вимог, відповідач має об'єктивну можливість розпорядитися належним йому нерухомим майном на власний розсуд, зокрема, відчужити його в будь-який спосіб, що може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду про поділ майна подружжя в разі задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги щодо неможливості відчуження належної їй частки в праві власності на спірну квартиру є неспроможними, оскільки розпорядження майном за згодою всіх співвласників не унеможливлює саме по собі отримання згоди іншого співвласника та відчуження цього майна.
З огляду на вищенаведене та беручи до уваги те, що між сторонами виник спір про поділ майна подружжя, апеляційний суд приходить до висновку, що оскільки позивач обґрунтовано навів припущення про те, що відчуження відповідачем майна, яке належить останній, ускладнить або взагалі виключить можливість в майбутньому виконати рішення суду про поділ майна подружжя, яким позивач вважає квартиру, щодо якої просить вжити заходи забезпечення позову, в разі ухвалення судом рішення на користь позивача, а також навів обґрунтовані припущення вірогідного відчуження майна, захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належне відповідачеві нерухоме майно відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв'язку із вжиттям такого заходу.
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги в частині накладення арешту на майно, яке не належить відповідачу, виходячи з наступного.
Дійсно, як вбачається з матеріалів справи та нових доказів, наданих ОСОБА_1 та прийнятих апеляційним судом, остання була власником квартири за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 серпня 2015 року, проте, відповідно до договору дарування від 02 березня 2021 року відповідач ОСОБА_1 подарувала Ѕ частку в праві власності на квартиру ОСОБА_4, яка не є учасником даної справи.
Відповідно до змісту вказаного договору, Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, на підставі вказаного договору дарування ОСОБА_9 02 березня 2021 року зареєструвала своє право власності на Ѕ частку в праві власності на квартиру за вказаною адресою.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст. 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
Враховуючи, що апеляційна скарга подана лише ОСОБА_1, яка не є представником ОСОБА_4, ОСОБА_1 позбавлена процесуальної можливості висловлювати будь-які доводи від її імені та вказувати, що суд в оскаржуваній ухвалі вирішив питання про права іншої особи, а не її права особисто.
Апеляційний суд враховує, що доводів про порушення прав самого відповідача ОСОБА_1 внаслідок вжиття заходів забезпечення позову апеляційна скарга не містить.
Наведені обставини не позбавляють можливості співвласника спірної квартири ОСОБА_4, якщо вона вважає свої права порушеними, звернутися до суду з власною апеляційною скаргою.
Разом із тим, оцінюючи доводи апеляційної скарги про незаконність ухвали в цілому, апеляційний суд враховує наступне.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції не звернув уваги, що позивачем у заяві про забезпечення позову заявлено лише вимоги про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, і безпідставно заборонив будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо вказаної квартири, вийшовши за межі заявлених вимог та не дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, встановленого ст. 13 ЦПК України.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України - скасуванню в частині заборони вчинення реєстраційних дій, оскільки вона постановлена з порушенням норм процесуального права.
В іншій частині, якою судом першої інстанції вжито заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру у АДРЕСА_1, ухвала є законною, обґрунтованою та не підлягає зміні або скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, задовольнити частково.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2022 року скасувати в частині заборони будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1.
В іншій частині ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.