30 січня 2023 року
м. Київ
справа №380/1103/21
адміністративне провадження № К/990/1360/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів -Данилевич Н.А., Кашпур О.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року у справі №380/1103/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ Директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові №242-о/с від 18 грудня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно якого ОСОБА_1 звільнено з посади провідного спеціаліста сектору договірної роботи та правового забезпечення територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби;
- поновити на посаді провідного спеціаліста сектору договірної роботи та правового забезпечення територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, а за її відсутності на посаді, що є рівнозначною посаді провідного спеціаліста сектору договірної роботи та правового забезпечення територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові з 23 грудня 2020 року;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року касаційну скаргу повернуто скаржнику у зв'язку із відсутністю підстав касаційного оскарження.
10 січня 2023 року касаційна скарга ОСОБА_1 повторно надійшла до Верховного Суду разом із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження.
В обгрунтування скаржник зазначає, що вперше касаційна скарга на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року подана 08 грудня 2022 року, тобто у межах строку на касаційне оскарження. Проте ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року касаційну скаргу повернуто скаржнику, яку отримано ним 05 січня 2023 року. Повторну касаційну скаргу подано 05 січня 2023 року.
Відповідно до частини другої статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу (ч. 3 ст. 329 КАС України).
З огляду на викладене, наявні підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки скаржником подана первісна касаційна скарга протягом 30 днів з дня ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, а також повторно подана касаційна скарга після повернення Верховним Судом, без зволікань та у розумний строк, що свідчить про цілеспрямованість дій позивача щодо касаційного оскарження.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Водночас пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Так посада публічної служби, яку обіймав позивач, та у зв'язку з перебуванням на якій виник цей спір (провідний спеціаліст сектору договірної роботи та правового забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові), не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції».
Отже, позивач не є службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, у системному зв'язку з положеннями примітки до статті 51-3 Закону України "Про запобігання корупції" (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду).
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний позивачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , як справи незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
У своїй касаційній скарзі скаржник не наводить виключних обставин, передбачених підпунктами а) - г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, які б надавали можливість оскарження в касаційному порядку судових рішень, ухвалених в зазначеній у справі, як справі незначної складності.
Доводи касаційної скарги зводяться до тлумачення матеріальних і процесуальних норм, переоцінки доказів, із посиланням на неповне з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій.
При цьому, суди першої та апеляційної інстанції при вирішення вказаного спору керувалися правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 28.07.2021 року у справі №640/11024/20, від 13.10.2021 року у справі № 520/11687/2020, від 30.11.2021 року у справі № 480/4055/20, від 08.12.2021 року у справі № 380/3646/20, від 09.12.2021 року у справі №640/20284/20, від 21.12.2021 року у справі № 200/7446/20-а, від 23.12.2021 року у справі №380/3551/20, від 29.12.2021 року у справі № 420/3825/20, від 10.02.2022 року у справі № 380/3597/20, від 16.02.2022 року у справі № 380/3389/20, від 16.02.2022 року у справі № 380/3654/20, від 16.02.2022 року у справі № 380/4357/20, від 22.02.2022 року у справі № 380/3547/20, яка повністю відповідає практиці вирішення спорів у даній категорії справ. А тому, є необгрунтованим посилання скаржника на неврахування практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 24.04.2019 року у справі №815/1554/17 та від 24.07.2020 року у справі №816/654/17, які прийняті за інших обставин справи та врегульовані іншими нормами права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Поновити строк ОСОБА_1 на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року у справі №380/1103/21.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року у справі №380/1103/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді Н. А. Данилевич
О. В. Кашпур