Постанова
Іменем України
25 січня 2023 року
м. Київ
справа № 645/935/20
провадження № 61-18313св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Оксана Євгенівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року в складі судді: Сілантьєвої Е. Є., та постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У лютому 2020 року ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа -приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Руденко О. Є., про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, переведення прав покупця, скасування державної реєстрації.
Позов мотивований тим, що відповідачі у справі - це донька та колишній зять позивачки, які перебували у шлюбі з 01 грудня 2009 року, які мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачем та знаходиться на її повному утриманні, і на користь якої з батька дитини стягнуті аліменти за постановою апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2018 року.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю.
30 січня 2014 року на ім'я ОСОБА_3 зареєстрована квартира АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Руденко О. Є., реєстровий № 167. При цьому позивач мала намір придбати житло онуці з оформленням угоди саме на її ім'я, і з цією метою напередодні укладення угоди позивачем було передано донці 67 371,29 грн повної вартості квартирі. При укладенні договору позивач присутня не була, і донька приховала від неї, що угода на ім'я дитини не була оформлена, оскільки не було отримано дозвіл органу опіки та піклування. За порадою нотаріуса донькою позивача складена заява, що гроші належать її чоловіку, що не відповідало дійсності, а ОСОБА_3 оформив заповіт на доньку, однак, після розірвання шлюбу заповіт був анульований.
Позивач вказувала, що ніякого відношення до предмету договору купівлі-продажу ОСОБА_3 не має, він ніколи не вселявся до квартири, не реєстрував в ній місце проживання, не проводив ремонтні роботи та не сплачував витрати на її утримання. На час оформлення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 не мав особистих коштів, доказів протилежного або доказів отримання необхідної суми у борг ним не надано. Тому позивач вважала договір удаваним в частині покупця.
ОСОБА_1 просила:
визнати частково недійсним, у частині покупця ОСОБА_3 , договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 26,8 м2, житловою площею 17,8 м2, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Руденко О. Є., реєстровий № 167;
перевести права покупця за договором купівлі-продажу квартири № 253 на ОСОБА_1 ;
скасувати державну реєстрацію продажу квартири № 253 на ім'я ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судові витрати, сплачені позивачем, залишено за позивачем.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судом досліджувалось рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус ХМНО Руденко О. Є., про визнання заяви недійсною, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю. Цим рішенням у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заяви недійсною, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю - задоволено та визнано квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_3 . Зазначене рішення суду було залишено без змін постановою апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2018 року та постановою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року. Отже, на час розгляду даної справи квартира АДРЕСА_1 рішенням суду була визнана особистою приватною власністю ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції дослідив довідку АТ «МЕГАБАНК» № 31-568 від 28 січня 2020 року, подану позивачем на підтвердження надання коштів на придбання квартири нею, згідно якої 12 грудня 2013 року ОСОБА_1 були отримані відсотки по депозитним договорам у сумі 62 371,29 грн. Однак, договір купівлі-продажу спірної квартири відбувся 30 січня 2014 року. Позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів передання нею зазначених грошових коштів ОСОБА_2 для придбання квартири на ім'я ОСОБА_4 , пояснення позивача та її доньки - відповідача ОСОБА_2 з цього приводу суд оцінив критично.
Суд першої інстанції звернув увагу на те, що ОСОБА_2 власноручним підписом засвідчила той факт, що квартира АДРЕСА_1 була набута відповідачем ОСОБА_3 за рахунок коштів, що належать йому на праві приватної власності.
Суд першої інстанції вважав, що складання заповіту 30 січня 2014 року ОСОБА_3 на ім'я доньки ОСОБА_4 не доводить факту придбання квартири за кошти позивача. Проаналізувавши умови укладеного договору купівлі-продажу, суд зробив висновок, що визнання договору недійсним в частині покупця не узгоджується з іншими умовами договору. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту передачі грошових коштів ОСОБА_2 для придбання квартири для ОСОБА_4 , як і не підтверджено відсутності можливості у ОСОБА_3 придбати зазначену квартиру.
При вирішення питання розподілу судових витрат суд першої інстанції вважав, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, які поніс ОСОБА_3 , достовірно підтверджується договором про надання правової допомоги № 38 від 04 травня 2020 року, у зв'язку з чим з позивача на його користь підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу скасовано.
В іншій частині Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбане за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір відповідно до статей 235, 236 ЦК України може бути визнаний недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір. Зокрема, за умови доведеності, що за договором купівлі-продажу майно насправді було куплено не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою, за її кошти, суд може визнати, що вказаний договір у частині, що стосується покупця, є удаваною угодою і що дійсним покупцем за цим договором є особа, для якої за її кошти було придбано майно.
Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 , частково оспорюючи договір купівлі-продажу спірної квартири, вказує, що квартира була придбана виключно за її особисті кошти і для онуки, на підтвердження чого посилається на довідку АТ «Мегабанк» № 31-568 від 28 січня 2020 року, згідно якої 12 грудня 2013 року нею було отримано відсотки по депозитним договорам, які вона витратила на придбання спірної квартири. Колегія суддів погодилася із висновками суду першої інстанції щодо критичної оцінки вказаної довідки, оскільки відсутні докази, що саме ці кошти було витрачено саме на придбання спірної квартири. Крім того, матеріали справи містять рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018, що набрало законної сили, яким за ОСОБА_3 визнано право особистої власності на спірну квартири. Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що ОСОБА_1 не довела своїх позовних вимог, оскільки не надала належних та допустимих доказів того, що оспорюваний нею правочин купівлі-продажу нерухомого майна є удаваними в частині покупця і спірне майно придбано саме за її кошти. Надаючи оцінку доводам позивача про те, що вона передала донці грошові кошти на придбання майна, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що зазначені доводи не підтверджують факт придбання спірного майна саме за особисті грошові кошти позивача, а також не доводять підстав і обставин, з якими закон пов'язує удаваність угоди купівлі-продажу нерухомого майна в частині особи покупця. Стороною позивача не було доведено належними та допустимими доказами, що спірне майно придбавалось за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 , а також що між позивачем та відповідачем існували відповідні домовленості щодо подальшої долі майна, яке є предметом оспорюваного правочину.
Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту понесення ним витрат на правничу допомогу у визначеному ним розмірі, що свідчить про відсутність підстав для їх відшкодування за рахунок позивача. Таким чином, у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення вимог ОСОБА_3 про стягнення з позивача на його користь витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, що є підставою для скасування рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року в цій частині.
Аргументи учасників справи
08 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року, в якій просила: скасувати судові рішення у частині відмови і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково погодився із доводами ОСОБА_3 про те, що спірна квартира із посиланням на статтю 57 СК України, однак це суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц,від 21 листопада 2018 року у справі за № 372/504/15-ц, про те, що майно, придбане під час шлюбу є спільним майном подружжя. Суди не перевірили її доводів про відсутність у відповідача коштів на придбання будь-якого майна, усупереч нормам процесуального права не встановили джерело коштів ОСОБА_3 та часу набуття майна. Відповідач не довів наявності можливості у нього придбання нерухомого майна за власні кошти на відміну від неї. При ухваленні рішення суди не врахували, що один із відповідачів у справі - ОСОБА_2 визнала її позовні вимоги та підтвердила обставини, на які вона посилалася у позові. На підтвердження своїх позовних вимог вона надала довідку АТ «МЕГАБАНК» № 31-568 від 28 січня 2020 року про те, що 12 грудня 2013 року вона отримала відсотки за депозитними договорами у розмірі 62 371,29 грн. Ці кошти вона передала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які на той час перебували у шлюбі, для того, щоб вони придбали квартиру для її онуки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суди попередніх інстанцій послались на те, що рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 16 січня 2018 року у справі № 645/5462/16-ц спірну квартиру визнано особистою приватною власністю ОСОБА_3 , і ці обставини були прийняті судами як преюдиційні. Разом з тим, вона не брала участі при розгляді справи № 645/5462/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус ХМНО Руденко О. Є., про визнання заяви недійсною, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.
Суди не врахували мотиви ОСОБА_2 з приводу написання нею заяви при купівлі 30 січня 2014 спірної квартири щодо коштів, а також те, що укладення договору купівлі-продажу спірної квартири супроводжувалось одночасно зі складенням ОСОБА_2 заяви від 30 січня 2014 року щодо неналежності їй коштів на придбання спірної квартири та складенням ОСОБА_3 заповіту від 30 січня 2014 року на квартиру на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у рівних частках кожній. Указані обставини у своїй сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами та відсутності доказів фінансової спроможності ОСОБА_3 на придбання спірної квартири підтверджують той факт, що грошові кошти, за які була придбана спірна квартира, йому не належать, а належать саме їй. Судами також не було надано оцінки тим обставинам, що ОСОБА_3 ніколи не вселявся до спірної квартири, не реєстрував в ній місце проживання, не проводив ремонтні роботи та не сплачував витрати на її утримання. Вказане свідчить, що ОСОБА_3 був лише номінальним власником. Наявність заповіту при укладенні угоди свідчить про направленість волевиявлення на придбання квартири не на ім'я відповідача.
У січні 2022 року ОСОБА_2 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просила: задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 ; скасувати судові рішення у частині відмови і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. ОСОБА_2 зазначає, що визнає позовні вимоги ОСОБА_1 .
Відзив мотивований тим, що суди не надали оцінки факту визнання ОСОБА_2 позову. Позивач отримала відсотки за депозитами і ці гроші передала відповідача для придбання квартири для її онуки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач ОСОБА_3 не мав власних грошей, що підтверджується довідкою фіскального органу.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року та постанови Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року до закінчення касаційного провадження відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року та постанови Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року до закінчення касаційного провадження відмовлено.
20 січня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року вказано, що підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17, від 27 січня 2021 року у справі № 333/2265/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник указує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 01 грудня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 162.
08 грудня 2009 року народилась ОСОБА_4 , батьком якої є ОСОБА_3 , матір'ю - ОСОБА_2 .
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року у справі № 621/826/16-ц за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини позов ОСОБА_3 задоволено, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований 01 грудня 2009 року (актовий запис № 162) розірвано. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 задоволено, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 .
Згідно договору купівлі-продажу від 30 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_7 (продавець) і ОСОБА_3 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Руденко О. Є., зареєстрованого в реєстрі за № 167, ОСОБА_3 придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за суму у розмірі 65 000 грн.
У пункті 4 вказаного договору купівлі-продажу зазначено, що купівля квартири здійснюється за рахунок коштів, що належать покупцю ( ОСОБА_3 ) на праві приватної особистої власності (справжність підпису на відповідній заяві дружини покупця засвідчено Руденко О. Є. приватним нотаріусом ХМНО, 30 січня 2014 року, реєстровий № 165).
Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 30 січня 2014 року, яка посвідчена приватним нотаріусом ХМНО Руденко О. Є., ОСОБА_2 повідомила, що її чоловік, ОСОБА_3 , набуває квартиру номер АДРЕСА_1 за рахунок коштів, що належать йому на праві приватної особистої власності. Таким чином, права спільної сумісної власності на цю квартиру ОСОБА_2 не набуває, указане майно буде вважатися особистою приватною власністю ОСОБА_3 , і правовий режим спільного майна подружжя на цю квартиру розповсюджуватися не буде. Також у заяві зазначено, що правові наслідки подачі цієї заяви ОСОБА_2 нотаріусом їй роз'яснено. Заяву зареєстровано в реєстрі за № 165.
30 січня 2014 року ОСОБА_3 складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Руденко О. Є., зареєстрований в реєстрі за № 170, яким ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: усю частку квартири АДРЕСА_3 , що буде належати йому на момент смерті, він заповів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у рівних частках кожній. Усе інше своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б не складалось, він заповів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Довідкою № 31-568 від 28 січня 2020 року АТ «Мегабанк» підтвердило, що на ім'я ОСОБА_1 в ПАТ «Мегабанк» було відкрито депозитні рахунки за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2016 року, і 12 грудня 2013 року нею були отримані відсотки по депозитному договору в розмірі 62 371,29 грн.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018 року у справі № 645/5462/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус ХМНО Руденко О. Є., про визнання заяви недійсною, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю, - в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус ХМНО Руденко О. Є., про визнання заяви недійсною, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю - задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_3 .
Постановою апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2018 року залишено без змін.
Позиція Верховного Суду
Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).
У справі за позовом заінтересованої особи про визнання договору удаваним як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони договору, а не одна із них.
Якщо договір купівлі-продажу вчинений за множинності осіб на стороні покупця (чи продавця), то в справі за позовом одного з учасників такого договору про визнання його удаваним як відповідачі мають залучатись всі учасники правочину, а не тільки учасники правочину на стороні покупця ( див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 369/7073/18 (провадження № 61-6667св21).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 756/2298/18 (провадження № 61-3976св21) вказано, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (частини перша-четверта статті 51 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
суди встановили, що згідно договору купівлі-продажу від 30 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_7 (продавець) і ОСОБА_3 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Руденко О. Є., зареєстрованого в реєстрі за № 167, ОСОБА_3 придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за суму у розмірі 65 000 грн;
ОСОБА_1 пред'явила позов до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання удаваним у частині покупця ОСОБА_3 , договору купівлі-продажу квартири від 30 січня 2014 року; переведення прав покупця за договором купівлі-продажу квартири № 253 на ОСОБА_1 ; скасування державної реєстрацію продажу квартири № 253 на ім'я ОСОБА_3 ;
позовних вимог до ОСОБА_7 (продавець) ОСОБА_1 не пред'явила, клопотання про його залучення до участі у справі як співвідповідача позивач не заявляла. ОСОБА_2 не є стороною договору купівлі-продажу від 30 січня 2014 року, тобто, вона є неналежним відповідачем за позовною вимогою про визнання договору удаваним. Тому позовні вимоги про визнання договору удаваним пред?явлені за неналежного суб'єктного складу відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у їх задоволенні позові. Позовні вимоги про переведення прав покупця за договором та скасування державної реєстрацію є похідними, тому в їх задоволенні слід відмовити з цих підстав.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову, проте помилилися щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржені судові рішення належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Колегія суддів відхиляє доводи відзиву про те, що ОСОБА_2 визнавала позовні вимоги ОСОБА_1 .
Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні (див.: постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17).
Оскільки позов ОСОБА_1 пред'явлено до неналежного складу відповідачів, то визнання позову ОСОБА_2 , яка є неналежним відповідачем, не може бути підставою для його задоволення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови; в іншій частині судові рішення належить залишити без змін.
Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук