вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"24" січня 2023 р. м. Рівне Справа № 918/935/22
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Н.Церковної при секретарі судового засідання І.Гусевик, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Пенсійного фонду України до Костопільської міської ради, Рівненської районної ради, Голови комісії з припинення Костопільської районної ради заступника голови Рівненської районної ради Карпяка Олега Віталійовича, Комісії з припинення Костопільської районної ради про визнання дій відповідачів щодо відмови у передачі приміщення протиправними, визнання незаконним та скасування рішення Костопільської міської ради від 18.08.2022 року № 803, зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників сторін:
від позивача: Іванусь Л.Т.
від відповідача Костопільської міської ради: Михайлов В.О.
Пенсійний фонд України 09.11.2022 року звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Костопільської міської ради, Рівненської районної ради, Голови комісії з припинення Костопільської районної ради заступника голови Рівненської районної ради Карпяка Олега Віталійовича, Комісії з припинення Костопільської районної ради про визнання дій відповідачів щодо відмови у передачі приміщення протиправними, визнання незаконним та скасування рішення Костопільської міської ради від 18.08.2022 року № 803, зобов'язання вчинити певні дії.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Кабінет Міністрів України розпорядженням від 28.10.2020 року №1350-р “Про погодження передачі будівлі у м. Костопіль в державну власність із віднесенням її до сфери управління Пенсійного фонду України” погодився з пропозицією Пенсійного фонду України та Костопільської районної ради (Рівненська область) щодо передачі будівлі (реєстраційний номер 994098256234) у м. Костополі, по вул.Бурова,17а/3, що розміщена на земельній ділянці площею 0,0784 гектара (кадастровий номер 563410100:02:006:0551) в державну власність з віднесенням її до сфери управління позивача.
На сьогодні приміщення займає відділ обслуговування громадян (сервісний центр) №7 управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
У звязку із ліквідацією Костопільської райнної ради будівля у м. Костополі, по вул.Бурова,17а/3 підлягає передачі у власність територіальної громади м. Костопіль.
11.08.2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, як територіальний орган Пенсійного фонду України на підставі п.7 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 року № 280, звернулося до голови комісії з припинення Костопільської районної ради з листом № 1700-08-6/33309 щодо передачі приміщення відповідно до п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 року № 1482 «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».
Від Рівненської районної ради отриманий лист від 31.05.2022 року № 132/06-27/124 щодо вирішення питання безпосередньо з Костопільською міською радою та надіслано рішення Рівненської районної ради від 29.12.2020 року № 95 “Про передачу в комунальну власність Костопільської міської ради Рівненського району Рівненської області бюджетних установ та майна розташованих на її території із спільної власності територіальних громад Рівненського ра йону”.
Від Костопільської міської ради отриманий лист від 15.06.2022 року № 1343/32-08, що триває процес перереєстрації майна та буде подано на розгляд сесії Костопільської міської ради про передачу у державну власність.
Листом від 02.08.2022 року № 1766/02-09 Рівненській районній державній адміністрації - Рівненській районній військовій адміністрації Костопільська міська рада зазначено, що рішення на сесії ради щодо передачі приміщення не прийнято та включено до Переліку другого типу щодо оренди. У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду із даним позовом для відновлення порушеного права.
Позиція відповідача Костопільської міської ради
22 грудня 2022 року Костопільською міською радою подано на адресу суду відзив згідно якого відповідач покликається на практику Верховного Суду та вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, а тому у цих правовідносинах позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.
Ухвалою суду від 23.11.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13 грудня 2022 року.
Ухвалою суду від 13.12.2022 року розгляд справи відкладено на 10.01.2023 року.
22 грудня 2022 року від Костопільської міської ради на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.
10 січня 2022 року в судовому засіданні позивачем подано суду відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 10.01.2023 року закрито підготовче провадження у справі № 918/935/22 та призначено справу до судового розгляду по суті на 24 січня 2023 року.
24 січня 2023 року в судовому засіданні судом встановлено, що відповідач Костопільська районна рада в особі Голови комісії з припинення Костопільської районної ради в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином про що свідчать матеріали справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).
Справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Враховуючи належне повідомлення учасників справи про судове засідання, призначене на 22.11.2022 року, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників Костопільської районної ради.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила суд позов задовольнити. Представник відповідача Костопільської міської ради заперечив щодо позову з підстав зазначених у відзиві.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд-
Як заначає позивач у позовній заяві, Кабінет Міністрів України розпорядженням від 28.10.2020 року №1350-р “Про погодження передачі будівлі у м. Костопіль в державну власність із віднесенням її до сфери управління Пенсійного фонду України” погодився з пропозицією Пенсійного фонду України та Костопільської районної ради щодо передачі будівлі (реєстраційний номер 994098256234) у м. Костополі, по вул.Бурова,17а/3, що розміщена на земельній ділянці площею 0,0784 гектара (кадастровий номер 563410100:02:006:0551) в державну власність з віднесенням її до сфери управління позивача.
Вищезазначене розпорядження було прийняте відповідно та на підставі рішень Костопільської районної ради від 25.02.2016 року №70, від 16.12.2016 року №176, від 18.05.2017 року №263, від 19.04.2019 року №583, якими надано згоду на безоплатну передачу приміщення районної комунальної власності в м. Костопіль, вул.Бурова,17а для розміщення та забезпечення виконання органом Пенсійного фонду України в Костопільському районі повноважень, визначених законодавством.
За рішеннями Костопільської районної ради на період оформлення передачі приміщення в м. Костопіль по вул. Бурова,17а до державної форми власності, управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області) з 21.04.2016 року по 18.04.2020 року користувались приміщенням відповідно до договору позички.
На цей час відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно службово - адміністративне приміщення загальною площею 235,6 кв.м., земельна ділянка (кадастровий номері 563410100:02:006:0551) зареєстроване на праві власності за територіальною громадою Костопільського району Рівненської області в особі Костопільської районної ради.
Позивач вважає, що юридична особа - Костопільська районна рада є такою, що припинилася, з дня внесення запису про її припинення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. На цей час Костопільська районна рада знаходиться у стані припинення, повноваження з управління справами якої здійснює комісія з припинення. Головою комісії з припинення є О.В. Карпяк. Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приміщення залишається зареєстрованим за Костопільською районною радою, яка знаходиться у стані припинення. Тобто, у Костопільської міської ради не виникло право власності.
При цьому, всупереч законодавству відповідачі у справі відмовляються виконувати розпорядження КМУ від 28.10.2020 року № 1350-р та передавати вищезазначену будівлю у м. Костопіль в державну власність із віднесенням її до сфери управління Пенсійного фонду України.
На сьогодні приміщення займає відділ обслуговування громадян (сервісний центр) №7 управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке в умовах відсутності активних бойових дій, забезпечує соціальну функцію держави в тилу, представляє реальні результати обслуговування як мешканців міста Костопіль та Костопільському районі, так і вимушено переміщених осіб, постраждалих від війни (що сягає половини населення району).
Відповідно до п.7 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 року № 280 Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
11.08.2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, як територіальний орган Пенсійного фонду України на підставі п. 7 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 року № 280, звернулося до голови комісії з припинення Костопільської районної ради з листом № 1700-08-6/33309 щодо передачі приміщення відповідно до п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 року № 1482 «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».
На цей лист надійшла відповідь від Рівненської районної ради від 06.09.2021 року № 591/03-27/504 ( правонаступника Костопільської районної ради) про те, що все майно передано Костопільській міській раді. При прийнятті цього рішення, Рівненською районною радою не враховано, що майно, зокрема, будівля в м. Костопіль по вул. Бурова,17А, має бути передана до державной власності, і у Рівненської районної ради відсутні підстави передачі до Костопільської міської ради.
Отже, на думку позивача, Рівненська районна рада проігнорувала рішення Костопільської районної ради та розпорядження Кабінету Міністрів України.
Листом від 14.09.2021 року №1700-08-6/37764 до Костопільської міської ради територіальний орган позивача звернувся щодо передачі приміщення відповідно до розпорядження КМУ від 28.10.2020 року № 1350-р.
Однак відділом житлово-комунального господарства та комунальної власності Костопільської міської ради (лист від 21.10.2021 року № 320) відмовлено у передачі приміщення та внесено пропозицію щодо його оренди.
Територіальний орган позивача повторно (лист від 09.02.2022 року № 1700-09-6/7299) звернувся до голови комісії з припинення Костопільської районної ради та Костопільської міської ради, що до передачі приміщення Костопільської міської ради та надання кандидатур представників для включення до складу комісії з питань передачі з комунальної власності до державної (сфери управління Пенсійного фонду України).
Лист залишився без відповіді та задоволення.
17.05.2022 року листом № 1700-06-6/25839 вкотре позивач звернувся до Костопільської міської ради, відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності Костопільської міської ради, комісії з припинення Костопільської районної ради щодо передачі будівлі та надання кандидатур представників для включення до складу комісії з питань передачі з комунальної власності до державної.
Рівненська районна рада повідомила позивача листом від 31.05.2022 року № 132/06-27/124, що вирішення даного питання покладено безпосередньо на Костопільську міську раду. Надіслано рішення Рівненської районної ради від 29.12.2020 року № 95 “Про передачу в комунальну власність Костопільської міської ради Рівненського району Рівненської області бюджетних установ та майна розташованих на її території із спільної власності територіальних громад Рівненського району”.
Також, від Костопільської міської ради позивачем отримано лист від 15.06.2022 року № 1343/32-08, що триває процес перереєстрації майна та буде подано на розгляд сесії Костопільської міської ради про передачу у державну власність.
Проте, у листі від 02.08.2022 року № 1766/02-09 Костопільська міська рада зазначила, що рішен ня на сесії ради щодо передачі приміщення не прийнято та включено до Переліку другого типу щодо оренди.
Позивач вважає дії відповідачів неправомірними та посилається на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сформована територіальна громада є правонаступником не лише майна та прав, але і обов'язків розформованої територіальної громади, зокрема щодо нерухомого майна.
Обов'язок щодо передачі майна з комунальної у державну форму власності вже виник із дати прийняття розпорядження від 28.10.2020 року №1350-р “Про погодження передачі будівлі у м. Костопіль в державну власність із віднесенням її до сфери управління Пенсійного фонду Украї ни”.
Саме Закон України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності” визначає основні засади передачі об'єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (в редакції, чинній на момент прийняття спірних рішень) передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням: Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у абзацах другому, третьому, п'ятому частини першої статті 2 цього Закону (цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів; нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, приміщен ня); інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; акції (частки, паї), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств.
Відповідні норми закону кореспондуються з пп. а) п. 4 Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 року № 1482
У відповідності до ч. 1 ст. 6 ст. 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", передача об'єктів до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі.
Вищезазначена норма закону кореспондується п.8 Положення, відповідно до якої передача об'єктів права державної власності здійснюється комісією з питань передачі об'єктів.
У відповідності до ч. 6 ст. 9 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", право власності на об'єкт виникає з дати підписання акта приймання передачі.
Враховуючи вищезазначені норми законодавства та розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 №1350-р позивач просить суд позов задовольнити.
Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з урахуванням наступного.
Приписами частин 1, 2 статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Як встановлено судом Костопільська міська територіальна громада утворена та діє відповідно до «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 року №722-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області» та з врахуванням рішення Костопільської міської ради від 06.11.2020 року № 1 «Про підсумки виборів міського голови та депутатів Костопільської міської ради восьмого скликання». Сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов'язків розформованої територіальної громади, а також юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов'язків усіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною.
Рівненський район Рівненської області було утворено відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів». Згідно нового адміністративно - територіального устрою до його складу увійшли громади колишніх Березнівського, Гощанського, Зд'олбунівського, Корецького, Костопільського, Острозького та Рівненського районів.
Питання правонаступництва майна, прав та обов'язків, особливості утворення та державної реєстрації органів місцевого самоврядування, що утворені у зв'язку зі зміною адміністративно-територіального устрою, врегульовано Законом України від 17.11.2020 року №1009 «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій».
На виконання вищезазначеного Закону Рівненською районною радою прийнято рішення №12 від 22.12.2020 року «Про початок реорганізації Березнівської, Гощанської, Здолбунівської, Корецької, Костопільської та Острозької районних рад Рівненської області шляхом приєднання до Рівненської районної ради Рівненської області».
Відповідно до цього рішення було розпочато процедуру реорганізації Березнівської, Гощанської, Здолбунівської, Корецької, Костопільської та Острозької районних рад Рівненської області шляхом приєднання до Рівненської районної ради Рівненської області. При цьому Рівненська районна рада виступила правонаступником всього майна, прав та обов'язків зазначених районних рад.
Правонаступництво - це перехід суб'єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов'язку) від однієї особи до іншої (правонаступника).
Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ПК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106-109 ЦК України) прав і обов'язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації.
За правилами частини п'ятої статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань можуть підтверджувати факт правонаступництва юридичної особи у випадку її припинення шляхом реорганізації.
Юридична особа є правонаступником прав та обов'язків іншої юридичної особи з дня видачі наказу, рішення, розпорядження тощо щодо реорганізації. Таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20).
Відповідно до пункту 10 ст.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи.
Відчуження зазначеного майна здійснюється за рішенням власника або уповноваженого ним органу.
За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об'єктів спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.
Окрім того, пунктом 10 розділу V Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у редакції Закону України від 17.11.2020 року №1009-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій», визначено, що правонаступник районної ради району, ліквідованого Верховною Радою України, після припинення відповідних районних рад як юридичних осіб, але не пізніше І липня 2021 року, зобов'язаний передати у комунальну власність територіальних громад усі об'єкти спільної власності територіальних громад району, які знаходяться на території цих територіальних громад, відповідно до розмежування видатків між бюджетами, встановлених Бюджетним кодексом України.
Зокрема, рішенням Костопільської міської ради №42 від 26.12.2020 року «Про надання згоди на прийняття майна зі спільної власності територіальних громад Рівненського району в комунальну власність Костопільської міської ради» вирішено надати згоду на безкоштовне прийняття із спільної власності територіальних громад Рівненського району в комунальну власність Костопільської міської ради об'єкти нерухомого майна, згідно з додатком №1, серед яких службово-адміністративне приміщення за адресою: м.Костопіль, вул.Бурова, 17А/3, яке розміщене на земельній ділянці площею 0,0784 га (кадастровий номер 563410100:02:006:0551).
На виконання пункту 10 розділу V Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у редакції Закону України від 17.11.2020 року №1009-ІХ, Рівненською районною радою прийнято рішення №95 від 29.12.2020 року «Про передачу в комунальну власність Костопільської міської ради Рівненського району Рівненської області Бюджетних установ та майна розташованих на її території із спільної власності територіальних громад Рівненського району» згідно п. 1 якого вирішено передати із спільної власності територіальних громад Рівненського району у комунальну власність Костопільської міської ради Рівненського району Рівненської області об'єкти нерухомого майна згідно з додатком №1, бюджетні установи, майно Костопільської районної ради та земельні ділянки, що розташовані на території Костопільської міської ради, серед яких і службово- адміністративне приміщення за адресою: м.Костопіль, вул.Бурова, 17А/3, яке розміщене на земельній ділянці площею 0,0784 га (кадастровий номер 563410100:02:006:0551).
Пунктом 4 вказаного рішення надано доручення Костопільській міській раді спільно з відповідними балансоутримувачами майна зазначеними в додатку №1 та п.1 цього рішення створити комісії та провести передачу-приймання Бюджетних установ та визначеного майна із забезпеченням документального оформлення відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до акту приймання-передачі майна від 31.12.2020 року б/н службово- адміністративне приміщення за адресою: м.Костопіль, вул.Бурова, 17А/3, яке розміщене на земельній ділянці площею 0,0784 га (кадастровий номер 56310100:02:006:0551) передане Рівненською районною радою Костопільській міській раді.
Натомість, позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що розпорядженням Кабінету Міністрів України №1350-р від 28.10.2020 року «Про погодження передачі будівлі у м.Костопіль в державну власність із віднесенням її до сфери управління Пенсійного фонду України» надано погодження пропозиції Пенсійного фонду України та Костопільської районної ради щодо передачі будівлі по вул.Бурова, 17А/3, у м.Костополі, що розміщена на земельній ділянці площею 0,0784 га (кадастровий номер 563410100:02:006:0551) в державну власність із віднесенням її до сфери управління зазначеного Фонду.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Згідно ст.39 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» у відносинах Кабінету Міністрів України з органам місцевого самоврядування відсутні повноваження щодо передачі чи погодження передачі майна, яка знаходиться у комунальній власності до державної власності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» ініціатива щодо передачі об'єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. І ст.5 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передача об'єктів з комунальної у державну власність здійснюється за рішенням: сільських, селищних, міських, районних у містах рад - щодо об'єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад; районних, обласних рад - щодо об'єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад.
Згідно з ч. І ст.6 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передача об'єктів здійснюється комісією з питань передачі об'єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі. За ч.2 ст.6 вказаного Закону утворює комісію з питань передачі об'єктів та призначає її голову: орган, уповноважений управляти державним майном, - у разі передачі об'єктів у державну власність.
Незважаючи на наявність рішень Костопільської районної ради від 25.02.2016 року №70, від 16.12.2016 року №176, від 18.05.2017 року №263, в|д 19.04.2019 року №583, орган, уповноважений управляти державним майном, а саме Пенсійний фонд України не створив комісію з питань передачі об'єктів у зв'язку з можливою передачею об'єктів у державну власність.
Відповідно до ч.5,6 ст.7 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта прийімання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України. Право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, а у випадках, передбачених законом, - з дня державної реєстрації такого права. Будь-яких актів приймання-передачі будівлі по вул. Бурова, 17А/3, у м. Костополі, що розміщена на земельній ділянці площею 0,0784га (кадастровий номер 563410100:02:006:0551) в державну власність між Пенсійним фондом України та Костопільською районною радою не підписувалося та не укладалося.
Крім того, суд критично ставиться до посилання позивача у позовній заяві на наявність договору позички згідно якого на думку заявника набуте право користування зазначеною будівлею, оскільки такий договір не був залучений позивачем до матеріалів справи та існування якого спростував відповідач у своїх поясненнях.
Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ; органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами І Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Враховуючи вищевказані норми чинного законодавства, Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади не має повноважень на розпорядження майном, яке знаходиться у комунальній власності та у віданні органу місцевого самоврядування.
Окрім того, згідно п.51 ч.І ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності. .
На розгляд 20-ї позачергової сесії Костопільської міської ради, засідання якої відбулося 30.06.2022 року, було подано проект рішення «Про передачу об'єкта комунальної власності (нерухомого майна) Костопільської міської територіальної громади (службово- адміністративне приміщення за адресою: м.Костопіль, вул.Бурова, 17А/3) у державну , власність», однак таке рішення не було підтримане депутатським корпусом ради.
Згідно протокольного доручення 20-ї позачергової сесії Костопільської міської ради від 30.06.2022 року №ПД-03-2022, відділу ЖКГ та комунальної власності виконавчого комітету Костопільської міської ради доручено - службово-адміністративне приміщення за адресою: м.Костопіль, вул.Бурова, 17А/3, як об'єкт комунальної власності (нерухоме майно) Костопільської міської територіальної громади включити до Переліку другого типу майна комунальної власності, що належить Костопільській міській територіальній громаді та підготувати проект рішення на пленарне засідання сесії.
Згідно Закону України «Про оренду державного та комунального майна» перелік другого типу - перелік об'єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду без проведення аукціону.
18.08.2022 року Костопільською міською радою було прийнято рішення №803 «Про включення до Переліку другого типу майна комунальної форми власності, що належить Костопільській міській територіальній громаді (службово-адміністративне приміщення за адресою: м.Костопіль, вул.Бурова, 17А/3)», яке оскаржується позивачем, проте прийнято відповідачем Костопільською міською радою в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до ст.29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження: управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Також слід зауважити, що право комунальної власності зареєстроване за Костопільською міською радою, яка є власником службово- адміністративного приміщення за адресою: м.Костопіль, вул.Бурова, 17А/3 на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №307444997 від 16.08.2022 року. Право власності зареєстроване приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Дідовець А.Г., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №64502601 від 16,08.2022 року. Підстава для реєстрації: акт приймання-передачі нерухомого майна від 31.12.2020 року б/н, рішення Костопільської міської ради №42 від 26.12.2020 року, рішення Рівненської районної ради №95 від 29.12.2020 року.
Зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріорітет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна (постанова ВП ВС від 13.11.2019 року у справі №755/9215/15-ц).
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Статтею 331 ЦК України передбачено, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Частиною 4 ст.334 ЦК України унормовано, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1); особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2).
Цивільний кодекс визначає презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 911/1902/19 від 20.05.2020 року.
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині 11 статті 317 ЦК України, у тому числі й право володіння.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав.
Близький за змістом правовий висновок сформульований Верховним Судом, зокрема в постановах від 27.06.2018 року у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 року у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 року у справі № 911/1455/І9.
Наведене є втіленням запровадженого в Україні у сфері обігу нерухомості «принципу внесення», в силу якого право, яке підлягає реєстрації, виникає в момент такої реєстрації. Відповідний правовстановлюючий документ (цравочин, договір, акт тощо) є підставою для переходу до особи прав на нерухомість, тобто породжує відповідні зобов'язання з передачі майна, а безпосередньо набуття особою усіх повноважень власника (володіння, користування, розпорядження) відбувається в момент внесення до реєстру відповідного запису про державну реєстрацію отриманого речового права.
Слід зазначити, що позивач заявив позовну вимогу щодо зобов'язання відповідачів передати службово-адміністративне приміщення за адресою: м.Костопіль, вул.Бурова, 17А/3 з комунальної власності в державну власність відповідно до розпорядження КМУ від 28.10.2020 року №1350-р із віднесенням її до сфери управління Пенсійного фонду України.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № Р. (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміли повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:
1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити.." рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам..." тощо;
2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;
3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;
4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 року у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі №569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справі №61/2579/17, від 20.03.2018 року у справі №820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі №569/16681/16-а та від 12.04.2018 року у справі №826/8803/15 та інших: «дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію суду і виходить за межі судочинства; суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо розв'язання питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу».
Таким чином, суд не може підміняти інший орган державної влади чи органу місцевого самоврядування та перебирати на себе повноваження щодо розв'язання питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за. захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Під захистом цивільних прав (охоронюваний законом інтерес) розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права (охоронюваний законом інтерес) залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою (суд з'ясовує характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права (охоронюваний законом інтерес) позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Особа, яка звертається до суду з позовом самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов.
Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.
Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі №925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16(пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19).
Відтак позивач обрав спосіб захисту не передбачений законом або договором, який є неефективним для захисту порушеного права позивача, тому у цих правовідносинах позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі №905/1926/16 здійснено наступний висновок: "Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову".
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, суд повинен враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України ).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 ГПК України).
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 ст.78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Також, надаючи оцінку доводам сторін, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року серія A, №303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, всі інші аргументи, доводи та міркування сторін не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, з огляду на їх не обґрунтованість та відсутністю обставин, які підтверджували б наявність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові, то відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір покладається на позивача в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволені позову.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано 30.01.2023 року.
Суддя Н.Церковна