ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.01.2023Справа № 910/11961/22
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26; ідентифікаційний код: 32382598)
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 33-Б, 2 під'їзд; ідентифікаційний код: 20080515)
про стягнення 23465,97 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
07.11.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» з вимогами до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» про стягнення 23465,97 грн, з яких 17000,00 грн основного боргу, 3036,71 грн пені, 310,19 грн 3% річних та 3119,07 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності не виконав обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, у зв'язку із завданням шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну власника автотранспортного засобу Nissan, державний номер НОМЕР_1 , водієм транспортного засобу КІА, державний номер НОМЕР_2 , цивільно-правова відповідальність власника якого застрахована відповідачем відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР/5463780, та право вимоги за якою перейшло до позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 14.11.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 відкрито провадження у справі №910/11961/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.
При цьому, про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/11961/22 відповідач повідомлявся належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 33-Б, 2 під'їзд), що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» про відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої ухвала суду була отримана відповідачем 06.12.2022 (за ідентифікатором пошуку 0105493143677).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно постанови Дарницького районного суду міста Києва від 18.11.2021 у справі №753/22784/21 встановлено, що 27.10.2021 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем КІА, державний номер НОМЕР_2 , порушив п. 16.12 Правил дорожнього руху, у зв'язку з чим здійснив зіткнення з автомобілем Nissan, державний номер НОМЕР_1 , що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
18.08.2021 між Товариством з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник, вигодонабувач) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання до автоцивілки» №06-TR/EP-205506038, предметом якого є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувач), пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем Nissan, державний номер НОМЕР_1 .
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтею 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до рахунку №12-11 від 12.11.2021, виставленого Фізичною особою-підприємцем Годун Н.А., вартість відновлювального ремонту автомобіля Nissan, державний номер НОМЕР_1 , становить 17000,00 грн.
Згідно із страховим актом №СТ/21/0238, складеним Товариством з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант», сума страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання до автоцивілки» №06-TR/EP-205506038 від 18.08.2021 становить 17000,00 грн, на підставі якого позивачем 24.11.2021 було виплачено страхове відшкодування за вказаним договором добровільного страхування у розмірі 17000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №24817 від 24.11.2021.
Судом встановлено, що на момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу КІА, державний номер НОМЕР_2 , була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон» відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР/5463780 зі встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 130000,00 грн., франшизи - 0,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача з Вимогою в порядку суброгації №03/5093 від 08.12.2021, в якій просив виплатити страхове відшкодування за Полісом АР/5463780 у розмірі 17000,00 грн. (отримана відповідачем 09.12.2021).
Однак, відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування за Полісом АР/5463780.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, враховуючи наступні обставини.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Нормами статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до пункту 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до частини 2 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з нормами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику за Договором добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання до автоцивілки» №06-TR/EP-205506038 від 18.08.2021, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Так як цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу КІА, державний номер НОМЕР_2 , станом на дату ДТП була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР/5463780, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП водієм транспортного засобу КІА, державний номер НОМЕР_2 , власнику транспортного засобу Nissan, державний номер НОМЕР_1 , покладається на відповідача (в межах страхової суми та за вирахуванням франшизи за Полісом АР/5463780).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до п. п. д) п. 1.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 р. N 142/5/2092 (далі - Методика) Методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ.
Норма ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
При цьому, звіт про оцінку є лише попереднім оціночним документом, який показує можливу вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ, тоді як реальна (фактична) вартість відновлювального ремонту автомобіля визначається, виходячи з реальної вартості ремонту, необхідного для відновлення транспортного засобу, що вказується, зокрема, в рахунку на виконані роботи.
Таким чином, належним та допустимим доказом вартості відновлювального ремонту автомобіля Nissan, державний номер НОМЕР_1 , є рахунок №12-11 від 12.11.2021, виставлений Фізичною особою-підприємцем Годун Н.А., відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля Nissan, державний номер НОМЕР_1 , становить 17000,00 грн.
Відповідно до пункту 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
У п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 142/5/2092, вказано, що значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів; 5 років - для мототехніки.
Таким чином, оскільки відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Nissan, державний номер НОМЕР_1 , рік його випуску - 2008, застосування значення коефіцієнта фізичного зносу при визначенні вартості відновлювального ремонту автомобіля Nissan, державний номер НОМЕР_1 , є обов'язковим.
Відповідно до п. 7.41 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 142/5/2092, значення коефіцієнта фізичного зносу, який підлягає усуненню, не може перевищувати 0,7. Для складників КТЗ зі строком експлуатації понад 12 років значення ЕЗ приймається рівним 0,7.
Так як станом на дату ДТП строк експлуатації автомобіля Nissan, державний номер НОМЕР_1 , перевищував 12 років, суд вважає, що при визначенні вартості відновлювального ремонту автомобіля Nissan, державний номер НОМЕР_1 , слід застосовувати коефіцієнт фізичного зносу, що становить 0,7.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Відповідно до п. 8.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 142/5/2092, вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу визначається за формулою: Сврз = Ср + См + Сс * (1-Ез), де Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, См - вартість матеріалів, Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, Ез - коефіцієнт фізичного зносу.
Згідно рахунку №12-11 від 12.11.2021, виставленого Фізичною особою-підприємцем Годун Н.А., вбачається, що Сс становить 7300,00 грн.
Отже, вартість відновлювального ремонту автомобіля Nissan, державний номер НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 11890,00 грн.
Згідно з пунктом 12.1. статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Як встановлено судом, розмір франшизи за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР/5463780 становить 0,00 грн, а ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну, становить 130000,00 грн.
З урахуванням того, що до позивача переходить право вимоги щодо виплати страхового відшкодування за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР/5463780 у межах фактично здійснених ним витрат (17000,00 грн.) та в межах вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Nissan, державний номер НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (11890,00 грн.), беручи до уваги розмір франшизи за Полісом АР/5463780 (0,00 грн), суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» страхового відшкодування за Полісом АР/5463780 у розмірі 17000,00 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 11890,00 грн.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 3036,71 грн за період з 09.03.2022 по 06.09.2022.
Відповідно до статті 992 Цивільного кодексу України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Як встановлено судом, вимога позивача в порядку суброгації №03/5093 від 08.12.2021 про виплату страхового відшкодування за Полісом АР/5463780 у розмірі 17000,00 грн. була отримана відповідачем 09.12.2021.
У п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;
у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.
Відповідачем не надано суду доказів існування обставин, які були б підставами для збільшення відповідачем строку для приймання рішення щодо виплати страхового відшкодування за Полісом АР/5463780.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був виплатити страхове відшкодування за Полісом АР/5463780 у строк до 09.03.2022 включно.
Оскільки відповідачем не було виплачено страхове відшкодування за Полісом АР/5463780, обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, у зв'язку з чим здійснив власний розрахунок, відповідно до якого обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача, є 2117,40 грн. (з 10.03.2022 по 06.09.2022 - в межах заявленого позивачем періоду нарахування).
Таким чином, позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» пені у розмірі 3036,71 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 2117,40 грн.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 310,19 грн за період з 09.03.2022 по 16.10.2022.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, у зв'язку з чим здійснив власний розрахунок, відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, є 215,97 грн.
Таким чином, позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» 3% річних у розмірі 310,19 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 215,97 грн. (з 10.03.2022 по 16.10.2022 - в межах заявленого позивачем періоду нарахування).
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 3119,07 грн за період з березня 2022 року по вересень 2022 року.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, у зв'язку з чим здійснив власний розрахунок, відповідно до якого обґрунтованим розміром інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача, є 2181,51 грн.
Таким чином, позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» інфляційних втрат у розмірі 3119,07 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 2181,51 грн.
У позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
14.05.2019 між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро «Грідін і Партнери» (адвокатське бюро) укладено Договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого адвокатське бюро зобов'язується надавати клієнту професійну правничу допомогу, передбачену цим договором та/або додатками, додатковими угодами, завданнями-дорученнями до цього договору, а клієнт зобов'язується прийняти відповідну правничу допомогу та оплатити її.
16.08.2022 між сторонами складено Завдання-доручення №194, відповідно до якого клієнт доручив адвокатському бюро здійснити всі необхідні, можливі та допустимі дії з захисту прав та інтересів клієнта, зокрема, за справою СТ/21/0238, страхувальник - ОСОБА_2., Договір страхування - 06-TR/EP-205506038, винна в ДТП особа - ОСОБА_1, сума збитку - 17000,00 грн, сума гонорару за надання правничої допомоги - 5000,00 грн.
Вказане завдання-доручення позивача було у повному обсязі оплачено ним у розмірі 19000,00 грн (загальна сума), що підтверджується платіжним дорученням №184214 від 16.08.2022.
У детальному розрахунку та описі робіт (наданих послуг), який долучено до позовної заяви, вказано, що по страховій справі №СТ/21/0238 адвокатським бюро були виконані наступні роботи:
1) консультація клієнта щодо порядку та строків надання правничої допомоги - 2000,00 грн (2 години);
2) підготовчі дії - 3000,00 грн (3 години).
Всього - 5000,00 грн за 5 годин.
01.11.2022 між сторонами складено Акт приймання-передачі наданих послуг за страховою справою №СТ/21/0238 на суму 5000,00 грн.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується понесення позивачем витрат на правову допомогу адвокат у справі №910/11961/22 на суму 5000,00 грн.
Відповідачем не було надано суду заяви про зменшення розміру витрат на правову допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на викладені обставини, беручи до уваги, що відповідачем не було подано заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу адвоката, враховуючи часткове задоволення позову Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант», суд дійшов висновку стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 3495,46 грн.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 33-Б, 2 під'їзд; ідентифікаційний код: 20080515) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26; ідентифікаційний код: 32382598) суму основного боргу у розмірі 11890 (одинадцять тисяч вісімсот дев'яносто) грн 00 коп., пеню у розмірі 2117 (дві тисячі сто сімнадцять) грн 40 коп., 3% річних у розмірі 215 (двісті п'ятнадцять) грн 97 коп., інфляційні втрати у розмірі 2181 (дві тисячі сто вісімдесят одна) грн 51 коп., судовий збір у розмірі 1734 (одна тисяча сімсот тридцять чотири) грн 45 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 3495 (три тисячі чотириста дев'яносто п'ять) грн 46 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Спичак