ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.01.2023Справа № 910/7831/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп»
до Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія»
про стягнення 3246737,19 грн.
Представники сторін:
від позивача: Михайлова Н.М.;
від відповідача: Козуб Б.Ю.
19.08.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» з вимогами до Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» про стягнення 569820,70 грн пені, 96242,54 грн 3% річних та 244616,82 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №ВДТ-11-315/3-21 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020, несвоєчасно здійснив оплату за спожиту електричну енергію, у зв'язку з чим позивачем нараховано до стягнення з відповідача 569820,70 грн пені, 96242,54 грн 3% річних та 244616,82 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2022 відкрито провадження у справі №910/7831/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.09.2022, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
У підготовчому засіданні 21.09.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 12.10.2022.
27.09.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач виклав власний контррозрахунок, відповідно до якого сума пені становить 251797,36 грн, 3% річних - 25883,85 грн, інфляційні втрати у розмірі 25858,39 грн. Крім того, відповідачем заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій до 1 грн.
12.10.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1298217,63 грн, 3% річних у розмірі 207025,29 грн та інфляційні втрати у розмірі 1741494,27 грн, що разом становить 3246737,19 грн.
У підготовчому засіданні 12.10.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 09.11.2022.
У підготовчому засіданні 09.11.2022 судом було прийнято до розгляду подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог, у зв'язку з чим справа розглядається з новою ціною позову; постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 31.11.2022.
30.11.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог.
У підготовчому засіданні 30.11.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 14.12.2022.
У підготовчому засіданні 14.12.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (бз виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.01.2023.
Представник позивача у судовому зсіданні 18.01.2023 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 18.01.2023 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.
У судовому засіданні 18.01.2023 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
28.12.2020 між Товариством обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» (постачальник) та Акціонерним товариством Об'єднана гірничо-хімічна компанія» (споживач) укладено Договір №ВДТ-11-315/3-21 про постачання електричної енергії споживачу, відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача , а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Ціна договору становить 203971872,00 грн (п. 2.3 Договору №ВДТ-11-315/3-21 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020).
Відповідно до п. 3.1 Договору №ВДТ-11-315/3-21 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020 початком постачання електричної енергії є 01.01.2021.
Відповідно до п. 5.4 Договору №ВДТ-11-315/3-21 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020 розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Згідно з п. 5.6 Договору №ВДТ-11-315/3-21 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020 оплата вартості обсягів споживання електроенергії здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у терміни, визначені у комерційній пропозиції, що є Додатком №1 до договору. Оплата рахунків постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у терміни, визначені у комерційній пропозиції, що є Додатком №1 до цього договору, та не може бути меншим 5 банківських днів з моменту отримання рахунку споживачем.
Згідно з п. 14.1 Договору №ВДТ-11-315/3-21 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020 цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та укладається на строк до 31.12.21021, а в частині розрахунків договір діє до повного виконання зобов'язань сторонами.
У п. 4 Комерційної пропозиції №1 на постачання електричної енергії (Додаток №1) сторони погодили наступний порядок оплати:
- до 25-го числа місяця, що передує розрахунковому періоду, в розмірі 40% орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на розрахунковий період;
- до 10-го числа розрахункового періоду в розмірі 40% орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на розрахунковий період;
- до 20-го числа розрахункового періоду в розмірі 10% орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на розрахунковий період;
- остаточний розрахунок за поставлену постачальником споживачу електричну енергію в розрахунковому періоді визначається на підставі акту приймання-передачі електричної енергії, отриманого споживачем, та здійснюється протягом 180 днів після його підписання. Розмір платежу визначається як різниця між вартістю електричної енергії, зазначеної в акті, та сумою здійснених споживачем попередніх платежів за розрахунковий період.
Орієнтована вартість прогнозованого обсягу споживання електроенергії на розрахунковий період для здійснення попередньої оплати розраховується як добуток прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на розрахунковий період на фактичну ціну (вказану в акті приймання-передачі електроенергії) у попередньому розрахунковому періоді.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №ВДТ-11-315/3-21 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020, несвоєчасно здійснив оплату за спожиту електричну енергію, у зв'язку з чим позивачем нараховано до стягнення з відповідача 1298217,63 грн пені, 207025,29 грн 3% річних та 1741494,27 грн інфляційних втрат (відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог).
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач виклав власний контр розрахунок. Крім того, відповідачем заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій до 1 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору №ВДТ-11-315/3-21 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу електричної енергії.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.
Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Згідно з ч. 1 ст. 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
У ч. 3 ст. 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» зазначено, що відповідний двосторонній договір має встановлювати: 1) предмет договору; 2) ціну електричної енергії та/або порядок її розрахунку (формування); 3) обсяг електричної енергії та графіки погодинного обсягу купівлі-продажу електричної енергії; 4) строки та порядок постачання електричної енергії; 5) порядок повідомлення про договірні обсяги купівлі-продажу електричної енергії за укладеним двостороннім договором; 6) порядок та форму розрахунків; 7) строки та порядок оформлення актів приймання-передачі обсягів купівлі-продажу електричної енергії; 8) права, обов'язки та відповідальність сторін; 9) строк дії договору.
Судом встановлено, що у січні 2021 року відповідач спожив електричну енергію на умовах Договору №ВДТ-11-315/3-21 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020 на суму 17547453,01 грн, що підтверджується Актом №00000002989 приймання-передачі електричної енергії від 31.01.2021; у лютому 2021 року - електричну енергію на суму 17225100,72 грн, що підтверджується Актом №00000005955 приймання-передачі електричної енергії від 28.02.2021; у березні 2021 року - електричну енергію на суму 16653974,57 грн, що підтверджується Актом №00000008984 приймання-передачі електричної енергії від 31.03.2021; у квітні 2021 року - електричну енергію на суму 16839704,90 грн, що підтверджується Актом №00000012008 приймання-передачі електричної енергії від 30.04.2021; у травні 2021 року - електричну енергію на суму 11786126,77 грн, що підтверджується Актом №00000014696 приймання-передачі електричної енергії від 31.05.2021; у червні 2021 року - електричну енергію на суму 14280684,79 грн, що підтверджується Актом №00000017360 приймання-передачі електричної енергії від 30.06.2021; у липні 2021 року - електричну енергію на суму 15861441,02 грн, що підтверджується Актом №00000020046 приймання-передачі електричної енергії від 31.07.2021; у серпні 2021 року - електричну енергію на суму 24326455,09 грн, що підтверджується Актом №00000022770 приймання-передачі електричної енергії від 31.08.2021; у вересні 2021 року - електричну енергію на суму 23492409,08 грн, що підтверджується Актом №00000025624 приймання-передачі електричної енергії від 30.09.2021; у жовтні 2021 року - електричну енергію на суму 33870750,55 грн, що підтверджується Актом №00000028856 приймання-передачі електричної енергії від 31.10.2021; у листопаді 2021 року - електричну енергію на суму 12087771,50 грн, що підтверджується Актом №00000032328 приймання-передачі електричної енергії від 30.11.2021.
Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом, у п. 4 Комерційної пропозиції №1 на постачання електричної енергії (Додаток №1) сторони погодили наступний порядок оплати:
- до 25-го числа місяця, що передує розрахунковому періоду, в розмірі 40% орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на розрахунковий період;
- до 10-го числа розрахункового періоду в розмірі 40% орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на розрахунковий період;
- до 20-го числа розрахункового періоду в розмірі 10% орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на розрахунковий період;
- остаточний розрахунок за поставлену постачальником споживачу електричну енергію в розрахунковому періоді визначається на підставі акту приймання-передачі електричної енергії, отриманого споживачем, та здійснюється протягом 180 днів після його підписання. Розмір платежу визначається як різниця між вартістю електричної енергії, зазначеної в акті, та сумою здійснених споживачем попередніх платежів за розрахунковий період.
Суд зазначає, що між сторонами відсутній спір щодо прогнозованих обсягів споживання електричної енергії у спірному періоді, так як і позивач, і відповідач у своєму контррозрахунку вказують однакові обсяги прогнозованого споживання.
Як вбачається з матеріалів справи (відповідно до платіжних доручень та інформації надходжень коштів) відповідачем у повному обсязі були оплачені обсяги спожитої електричної енергії.
Однак, відповідачем було прострочено виконання обов'язку з оплати вартості електричної енергії (відповідно до строків, встановлених у п. 4 Комерційної пропозиції №1 на постачання електричної енергії (Додаток №1).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У зв'язку з простроченням здійснення відповідачем оплати за спожиту електроенергію позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1298217,63 грн, а саме: пеню у розмірі 16753,38 грн за прострочення оплати вартості електроенергії за січень 2021 року, пеню у розмірі 1785,87 грн за прострочення оплати вартості електроенергії за червень 2021 року, пеню у розмірі 2736,32 грн за прострочення оплати вартості електроенергії за серпень 2021 року, пеню у розмірі 5546,05 грн за прострочення оплати вартості електроенергії за вересень 2021 року та пеню у розмірі 1271396,01 грн за прострочення оплати вартості електроенергії за листопад 2021 року (відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог).
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п. 5.8 Договору №ВДТ-11-315/3-21 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020 сторонами погоджено, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором постачальник має право вимагати сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Споживач звільняється від відповідальності за несвоєчасну оплату у випадку порушення постачальником строку та умов надання рахунків відповідно до п. 5.7 договору.
Доказів існування обставин, які б звільняли відповідача від відповідальності (п. 5.8 договору), відповідачем суду не наведено.
Перевіривши розрахунок пені, викладений позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості.
Зокрема, при розрахунку пені за січень, червень, серпень, вересень та листопад 2021 року позивачем не було враховано, що дата оплати заборгованості не входить до періоду, за який нараховується пеня.
За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок пені, відповідно до якого обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача, є 1275228,22 грн (за січень 2021 року - 11601,28 грн, за вересень 2021 року - 962,07 грн та за листопад 2021 року - 1262664,87 грн).
При цьому, з пояснень відповідача вбачається що фактично останнім місяцем споживання ним електроенергії був листопад 2021 року.
Однак, відповідно до п. 5.9 Договору №ВДТ-11-315/3-21 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020, якщо сума здійснених споживачем попередніх оплат перевищує вартість вказаної в акті прийняття-передавання електричної енергії, надлишок перерахованих грошових коштів зараховується як попередня оплата на наступний розрахунковий період або повертається споживачу впродовж 5 банківських днів з дня надходження відповідної письмової вимоги постачальнику від споживача.
Тобто, відповідач в будь-якому випадку зобов'язаний був дотримуватися строків оплати, встановлених у п. 4 Комерційної пропозиції №1 на постачання електричної енергії (Додаток №1) та оплачувати прогнозовані обсяги електроенергії в порядку, передбаченому Договором №ВДТ-11-315/3-21 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020, а переплату, яка виникла б за листопад 2021 року, відповідач мав право повернути відповідно до п. 5.9 договору.
При цьому, матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на припинення взаємовідносин між сторонами з грудня 2021 року.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 207025,29 грн (відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог), а саме: 3% річних у розмірі 4186,09 грн за прострочення оплати вартості електроенергії за січень 2021 року, 3% річних у розмірі 357,17 грн за прострочення оплати вартості електроенергії за червень 2021 року, 3% річних у розмірі 513,06 грн за прострочення оплати вартості електроенергії за серпень 2021 року, 3% річних у розмірі 1018,66 грн за прострочення оплати вартості електроенергії за вересень 2021 року та 3% річних у розмірі 200950,31 грн за прострочення оплати вартості електроенергії за листопад 2021 року.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3% річних, викладений позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості.
Зокрема, при розрахунку 3% річних за січень, червень, серпень, вересень та листопад 2021 року позивачем не було враховано, що дата оплати заборгованості не входить до періоду, за який нараховуються 3% річних.
За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 3% річних, відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, є 202700,50 грн (за січень 2021 року - 2900,32 грн, за вересень 2021 року - 169,78 грн та за листопад 2021 року - 199630,40 грн).
При цьому, відповідач в будь-якому випадку зобов'язаний був дотримуватися строків оплати, встановлених у п. 4 Комерційної пропозиції №1 на постачання електричної енергії (Додаток №1) та оплачувати прогнозовані обсяги електроенергії в порядку, передбаченому Договором №ВДТ-11-315/3-21 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020, а переплату, яка виникла б за листопад 2021 року, відповідач мав право повернути відповідно до п. 5.9 договору.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1741494,27 грн за листопад 2021 року (відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості (на суму 1741494,27 грн - відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог).
У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій до 1 грн.
Вказане клопотання обґрунтовано тим, що між сторонами також був укладений Договір №ПП60-315/3-22 від 04.02.2022, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» здійснювало постачання відповідачу природний газ. Однак, з травня 2022 року позивач припинив постачання природного газу відповідачу, у зв'язку з наявною у відповідача заборгованістю.
Як вказує відповідач, він 27.05.2022 здійснив погашення заборгованості у повному обсязі, однак позивач станом на 30.06.2022 так і відновив постачання природного газу до об'єктів відповідача.
З 21.07.2022 по 07.08.2022 відбулось зупинення всього виробничого циклу відповідача, а весь штат працівників (1600 осіб) виведений на простій без обов'язку перебування на робочому місці.
Дії позивача щодо відключення відповідача від газопостачання спричинило зупинку виробничих потужностей Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» та неможливість виготовлення готової продукції, а отже, одержання доходу від своєї діяльності.
Вказані обставини вплинули на платіжну спроможність відповідача.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №904/4685/18, від 21.11.2019 у справі № 916/553/19).
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18.
У рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
З огляду на вищевикладене та беручи до уваги значний розмір пені, заявлений до стягнення з відповідача, тоді як матеріали справи не містять доказів завдання позивачу збитків у зв'язку з простроченням виконання відповідачем обов'язку з оплати спожитої електроенергії у спірному періоді, так як прострочення з оплати було нетривалим, та відповідач у повному обсязі оплатив спожиту електроенергію, суд дійшов висновку зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача (відповідно до розрахунку суду), на 50%.
Із положень статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за простроченяня грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, 27.04.2018 у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі №905/305/18.
Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» (03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3; ідентифікаційний код: 36716128) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» (01010, м. Київ, вул. І. Мазепи, буд. 6; ідентифікаційний код: 36716332) пеню у розмірі 637614 (шістсот тридцять сім тисяч шістсот чотирнадцять) грн 11 коп., 3% річних у розмірі 202700 (двісті дві тисячі сімсот) грн 50 коп., інфляційні втрати у розмірі 1741494 (один мільйон сімсот сорок одна тисяча чотириста дев'яносто чотири) грн 27 коп. та судовий збір у розмірі 48291 (сорок вісім тисяч двісті дев'яносто одна) грн 35 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 30.01.23
Суддя О.М. Спичак