19 січня 2023 року м. Харків Справа № 917/565/22
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.
за участю секретаря Андерс О.К
за участю представників учасників справи:
позивача - не з'явився;
1-го відповідача - Васюта А.І., за довіреністю від 29.11.22 № 31 (в режимі відеоконференції);
2-го відповідача- не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Громадської організації "Сльози милосердя України", м. Полтава на рішення господарського суду Полтавської області від 27.09.22 (постановлене у приміщенні господарського суду Полтавської області суддею Безрук Т.М., повний текст складено 30.09.22) у справі № 917/565/22
за позовом Громадської організації "Сльози милосердя України", м. Полтава
до 1. Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", м. Полтава
2. Управління майном обласної ради,м. Полтава
про визнання укладеною додаткової угоди
Громадська організація "Сльози милосердя України" звернулась до господарського суду Полтавської області з позовом до Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" та до Управління майном обласної ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди № 558 від 19.07.2019 щодо продовження строку дії цього договору.
В обґрунтування позову позивач посилається, зокрема, на те, що він 18.03.22 відповідно до положень ч. 3 ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та п. 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.20 № 483 у встановлений строк - не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку Договору звернувся до орендодавця-Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" (1-го відповідача) із заявою про продовження Договору № 558 від 19.07.2019 на тих самих умовах та на той самий строк, на який він був укладений, але орендодавцем, а також власником об'єкта оренди - Управлінням майном обласної ради (2-м відповідачем) у встановлений ч. 5 статті 18 Закону та ч. 4 статті 144 Порядку граничний строк не було прийнято рішення про продовження Договору або про відмову у його продовженні з підстав, встановлених статтею 19 Закону. Натомість позивач зазначив, що листом від 31.03.22 за вих. № юр/860 орендодавець повідомив орендаря про відсутність намірів продовжити строк дії Договору, за відсутності мотивування та відомостей щодо погодження такої відмови власником об'єкта оренди, а останнім орендарю було надіслано лист від 08.04.22 № 411/02, в якому він повідомив орендаря про відсутність підстав для продовження Договору, не навівши при цьому законних підстав для такої відмови. В подальшому позивач листом від 19.05.2022 за вих. № 7 повторно звернувся до відповідачів із заявою про продовження Договору, додавши проект відповідної Додаткової угоди, яку також зазначив в прохальній частині позовної заяви, проте листом від 26.05.2022 1-й відповідач повідомив позивача про те, що він не має наміру продовжувати термін дії Договору, оскільки має намір надалі використовувати орендоване майно для власних потреб - безпосереднього здійснення своєї статутної діяльності, а листом від 07.06.2022 2-й відповідач-Управління майном обласної ради повідомило позивача про те, що продовження Договору має узгоджуватись із вимогами Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, а після цього 16.08.2022 1-й відповідач звернувся до позивача з листом про підписання акту передачі-приймання з оренди майна у зв'язку із закінченням терміну дії Договору № 558 від 19.07.2019.
При цьому позивач стверджує, що зазначена поведінка відповідачів щодо відмови у продовженні Договору є недобросовісною та такою, що порушує право позивача на продовження Договору оренди на тих самих умовах та на той самий строк, у зв'язку з чим, на думку позивача, наявні підстави для продовження Договору в судовому порядку шляхом визнання зазначеної Додаткової угоди укладеною.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.09.22 у справі № 917/565/22 в позові відомлено.
Рішення обґрунтовано тим, що у спірних правовідносинах відмова 1-го відповідача-орендодавця продовжити спірний Договір оренди була прийнята у відповідності до вимог діючого на той час законодавства, оскільки 1-й відповідач після отримання від позивача листа від 18.03.2022 про продовження строку дії Договору, у встановлений ч. 5 статті 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 03.10.2019 №157-ІХ строк прийняв та направив орендареві листом від 26.05.2022 рішення про відмову у продовженні Договору з передбачених абз. 2 ч. 1 2 ст. 19 вказаного Закону підстав- обгрунтування необхідності використання орендованого майна для власних потреб балансоутримувача.
При цьому суд віхилив посилання позивача на те, що, після відкриття провадження у справі № 917/565/22 предмет спору припинив своє існування внаслідок того, що спірний Договір вважається продовженим без прийняття окремого рішення орендодавця відповідно до положень п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 року № 634, яким передбачено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону, пославшись на те, що вказана Постанова Кабінету Міністрів України набрала чинність 01.06.2022, в той час як 1-й відповідач на вказану дату вже реалізував своє право на відмову у продовженні Договору оренди, надіславши орендареві у встановлений строк відповідне рішення про відмову листом від 26.05.2022 та об'єктивно не міг реалізувати вимоги Постанови № 634 щодо повідомлення орендаря про непродовження Договору за 30 календарних днів до дати його закінчення (до 20.05.2022), оскільки ця Постанова на той час не існувала та не набрала чинності.
Позивач подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на нез'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обгрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, зокрема, те, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для закриття провадження у даній справі, оскільки не врахував наявність передбачених п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 року № 634 умов, за яких спірний Договір вважається продовженим без прийняття окремого рішення орендодавця, а саме закінчення строку його дії у період воєнного стану та відсутність погодженого власником орендованого майна (2-м відповідачем) повідомлення балансоутримувачем (1-м відповідачем) за 30 календарних днів до дати закінчення Договору оренди про його непродовження з підстав, визначених статтею 19 Закону.
При цьому скаржник зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції щодо непоширення постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 року № 634 на спірні правовідносин, в обґрунтування якого суду послався на неможливість реалізації 1-м відповідачем вимог Постанови № 634 щодо повідомлення орендаря про непродовження договору за 30 календарних днів до дати його закінчення, через те, що ця Постанова на той час не існувала та не набрала чинності, оскільки судом не враховано, що вказана Постанова відповідно до статті 4 Цивільного кодексу України є актом цивільного законодавства, який відповідно до частин 4,5 ст. 14 цього Кодексу може звільняти від виконання обов'язків у випадках, що ним встановлені, а оскільки правовідносини сторін за спірним Договором оренди існували до набрання чинності цим нормативно-правовим актом та не закінчилися до набрання ним чинності, останній безпосередньо поширюється на ці правовідносини, з урахуванням відсутності визначених в ньому виключних випадків його незастосування.
Також позивач зазначив про неврахування судом першої інстанції положень статей 18, 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 03.10.2019 № 157-ІХ та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.20 №483, якими встановлено вимоги щодо граничних строків та підстав прийняття орендодавцем рішень про відмову у продовженні договорів оренди державного та комунального майна та погодження таких рішень з органом управління, до сфери управління якого він належить, невідповідності таким вимогам надісланих орендареві відповідачами листів щодо відмови у продовженні Договору. Зокрема скаржник зазначив, що лист 1-го відповідача - КП ПОР "Полтававодоканал" від 31.03.2021 № юр/860, який був надісланий у відповідь на заяву позивача від 18.03.22 за вих. № 5 про продовження Договору оренди взагалі не мотивований жодними правовими нормами , які б свідчили про правомірність позиції відповідача та не містив жодної згадки щодо намірів 1-го відповідача використовувати орендоване майно для власних потреб.
Також скаржник зазначив, що суд першої інстанції пославшись на те, що 1-й відповідач на дату набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України вже реалізував своє право на відмову у продовженні Договору оренди, надіславши орендареві листом від 26.05.2022 у встановлений строк відповідне рішення про відмову у продовженні Договору з передбачених абз. 2 ч. 1 2 ст. 19 вказаного Закону підстав - обгрунтування необхідності використання орендованого майна для власних потреб балансоутримувача, не врахував, що за змістом вказаної норми вона стосується саме орендованого приміщення, тоді як об'єкт оренди за спірним Договором -асфальтобетонне замощення не є приміщенням в силу положень закону.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2022 для розгляду справи № 917/565/22 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.
Ухвалою Східного апеляційного господаського суду від 19.12.22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача - Громадської організації "Сльози милосердя України" на рішення господарського суду Полтавської області від 27.09.22 у справі № 917/565/22 та призначено її до розгляду в судове засідання з повідомленням сторін на 19.01.23 о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 132.
04.01.23 від 2-го відповідача- Управління майном обласної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Також вказаною датою від 2-го відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
13.01.23 від 1-го відповідача- Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
18.01.23 від позивача через систему “Електронний суд” надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибуття представника в судове засідання через його участь в іншому судовому процесі з розгляду справи № 554/13199/22 про адміністративне правопорушення, який відбудеться 19.01.23 о 9 год., а також необхідністю підготовки обґрунтованих заперечень проти доводів та міркувань 2-го відповідача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, який позивач отримав 16.01.23.
Колегія суддів відмовляє в задоволенні зазначеного клопотання, зважаючи на наступне.
Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (частина 1 статті).
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження(частина 2 статті).
Відповідно до статті 270 Господарськго процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Повідомлені позивачем у зазначеному клопотанні обставини, не є підставами для відкладення розгляду справи, з огляду на те, що участь представника в іншому судовому процесі не обмежує у праві та можливості забезпечити явку в судове засідання іншого представника, а причиною неявки в такому випадку є надання переваги участі у розгляді іншої справи та крім цього, позивач, який подав апеляційну скаргу та в цій скарзі висловив свою правову позицію щодо суті справи, завчасно отримав відзив відповідачів на неї, не був позбавлений чи обмежений можливості реалізувати свої процесуальні права під час апеляційного розгляду справи з урахуванням засад розумності строків розгляду справи, пропорційності, рівності учасників процесу перед законом та судом, в тому числі мав можливість заявити клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Зважаючи на належне повідомлення позивача та 2-го відповідача про дату час та місце судового засідання, враховуючи заяву 2-го відповідача про розгляд справи за його відсутності та відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи, з огляду на положення ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за відсутності вказаних учасників справи.
Представник першого відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзивах на неї, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, заслухавши пояснення представника 1-го відповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зважаючи на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, між Комунальним підприємством Полтавської обласної ради “Полтававодоканал” (1-й відповідач, орендодавець) та Громадською організацією “Сльози милосердя України” (позивач, орендар) укладено Договір № 558 від 19.07.2019 (далі - Договір); (т.1 а.с. 29-30).
Згідно з п.1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування (в оренду) на умовах, визначених Договором, майно - асфальтобетонне замощення загальною площею 793 м2, розташоване за адресою: м. Полтава, вул. Спаська, 9 (надалі - майно).
Орендоване майно - асфальтобетонне замощення загальною площею 793 м.кв. (технічний стан: асфальт з тріщинами та вибоїнами) було передано відповідачу, що підтверджується актом від 19.07.2019 прийому-передачі в оренду майна за адресою: м. Полтава, вул. Спаська, 9 (а.с.31).
Згідно з підп. 5.1.4 п. 5.1. Договору орендар має переважне право на продовження строку дії договору оренди майна після спливу строку, на який його було укладено, або його переукладення.
Згідно з п.7.1. Договору термін дії Договору оренди - 2 роки 11 місяців, починаючи з 19 липня 2019 року по 19 червня 2022 року. Договір має силу на протязі всього терміну дії, а також у випадках, коли після його укладання законодавством встановлені правила, що погіршують становище Орендаря.
В п.7.5. Договору вказано, що дія Договору оренди припиняється в разі закінчення терміну дії, на який його було укладено, загибелі об'єкта, банкрутства орендаря та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України та умовами Договору.
18.03.2022 позивач звернувся до відповідача - КП ПОР "Полтававодоканал" з листом про продовження дії вказаного Договору оренди (т.1 а.с.117).
1-й відповідач -КП ПОР "Полтававодоканал" листом від 31.03.2021 № юр/860 повідомив позивача про те, що він не має наміру продовжувати термін дії Договору оренди та просить не пізніше 19.06.2022 повністю звільнити територію та підготувати орендоване майно до повернення орендодавцю за актом передачі орендованого майна (т.1 а.с.64, 119). Цей лист позивач отримав, що підтвердив у позовній заяві.
2-й відповідач - Управління майном обласної ради листом від 08.04.2022 повідомив позивача про те, що не вбачає підстав для застосування ч.2 ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (т.1 а.с.65). Цей лист позивач отримав, що він підтвердив у позовній заяві.
19.05.2022 позивач повторно звернувся до відповідачів з листом про продовження Договору оренди на тих самих умовах та на той самий строк та направив проект відповідної Додаткової угоди до Договору (т.1 а.с.66-67, 121-123).
Листом від 26.05.2022 КП ПОР "Полтававодоканал" повідомив позивача про те, що він не має наміру продовжувати термін дії Договору, оскільки має намір надалі використовувати орендоване майно для власних потреб - безпосереднього здійснення своєї статутної діяльності. Направлення листа позивачу підтверджується поштовим повідомленням від 26.05.2022 (т.1 а.с.124-126).
Листом від 07.06.2022 2-й відповідач-Управління майном обласної ради повідомило позивача про те, що продовження Договору має узгоджуватись із вимогами Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (т.1 а.с. 73).
16.08.2022 КП ПОР "Полтававодоканал" звернувся до позивача з листом про підписання акту передачі-приймання з оренди майна в зв'язку з закінченням терміну дії договору від 19.07.2019 № 558 (т.1 а.с.127,130).
Позивач у позові зазначив, що він позбавлений можливості подати заяву про продовження строку дії договору шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет, як це передбачено п.136 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 року № 483 (надалі - Порядок КМУ від 03.06.2020 № 483), з незалежних від орендаря обставин, якими є незабезпечення орендодавцем технічної можливості подання такої заяви.
У відповідь на запит ГО “Сльози милосердя України” про надання інформації ТОВ “Українська універсальна біржа” листом від 25.05.2022 за вих. № В-145/12 (т.1 а.с.75) підтверджено наступну інформацію:
“ 1.При здійсненні пошукового запиту за кодом ЄДРПОУ 03361661 на Публічному порталі ЕТС, який розміщено у мережі Інтернет за посиланням https://prozorro.sale. відсутні будь-які аукціони та об'єкти оренди, які публікувалися даним організатором. З цього можна зробити висновок про те, що Комунальне підприємство Полтавської обласної ради “Полтававодоканал” (код ЄДРПОУ 03361661) не є зареєстрованим в ЕТС організатором або орендодавцем.
2. 3важаючи на інформацію, яка викладена у попередньому пункті, а також з огляду на те, що для публікації об'єктів в ЕТС необхідна реєстрація, можна зробити висновок про те, що КП ПОР “Полтававодоканал” не здійснювало публікацію об'єкту “асфальтобетонне замощення загальною площею 793 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Полтава, вул. Спаська, 9” в ЕТС, а отже інформація про його включення до Переліку об'єктів нерухомого майна, що підлягають передачі в оренду без проведення аукціону, та/або Переліку об'єктів нерухомого майна, що підлягають передачі в оренду на умовах проведення аукціону, в ЕТС відсутня. Також повідомляємо про відсутність результатів пошуку за ключовими словами назви майна та його адресою, які б відповідали зазначеним Вами характеристикам майна.
3. 3 огляду на вказане вище можна стверджувати, що в орендаря ГО “Сльози милосердя України”, як і у будь-якого іншого користувача системи або потенційного орендаря станом на 18 березня 2022 року та з 18.03.2022 по даний момент відсутня технічна можливість подати (заповнити) заяву про продовження договору оренди майна - асфальтобетонного замощення загальною площею 793 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Полтава, вул. Пилипа Орлика, 10 (колишня - вул. Спаська, 9 в м. Полтава), шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній системі, оскільки подання заяви в електронній формі здійснюється по конкретному об'єкту оренди, який опубліковано в системі, а організатор - КП ПОР “Полтававодоканал” не здійснював публікацію в системі згаданого вище об'єкта оренди”.
Позивач в позовній заяві також зазначив, що згідно з ч. 2 ст. 144 Порядку рішення про відмову в продовженні договору оренди може бути прийнято у випадках, передбачених статтею 19 Закону, а також у разі невідповідності орендаря вимогам, установленим статтею 4 Закону і таке рішення оприлюднюється орендодавцем в електронній торговій системі протягом трьох робочих днів здати прийняття такого рішення.
При цьому позивач зазначив, що жодна із вищезазначених Законом від 03.10.2019 за № 157-ІХ обставин не має місце у спірних правовідносинах, а тому відмова КП ПОР “Полтававодоканал” в продовженні строку дії Договору є незаконною.
Посилаючись на те, що зазначена поведінка відповідачів щодо відмови у продовженні Договору оренди є недобросовісною та такою, що порушує право позивача на продовження Договору оренди на тих самих умовах та на той самий строк та на обставини непідписання орендодавцем Додаткової угоди про продовження Договору, надісланої відповідачам разом з повторним зверненням про продовження Договору листом від 19.05.2022 за вих. № 7, позивачем подано позов у даній справі про продовження Договору в судовому порядку шляхом визнання зазначеної Додаткової угоди укладеною.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, але з інших мотивів, ніж ті, на які послався суд першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
За приписами частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
На час укладення спірного договору діяв Закон України “Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 № 2269-ХІІ.
Натомість на час виникнення спірних правовідносин щодо продовження цього Договору на новий строк вже діяв Закон України “Про оренду державного та комунального майна” від 03.10.2019 № 157-ІХ,який введено в дію з 01.02.2020.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ договори оренди комунального майна, укладені до набрання чинності Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п'ятим частини другої статті 18 Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному Законом.
Отже, як правомірно зазначив суд першої інстанції, Законом від 03.10.2019 № 157-ІХ чітко визначено, що після 01.07.2020 на правовідносини, що виникають із продовження договору оренди поширюється дія Закону України “Про оренду державного та комунального майна” № 157-ІХ від 03.10.2019 (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 918/977/20).
Колегія суддів зазначає, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14.03.2022, затвердженим Законом України № 2119-IX від 15.03.2022, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб - у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17.05.2022, затвердженим Законом України №2263-IX від 22.05.2022, постановлено: на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану" від 12.08.2022 № 573/2022,затвердженим Законом України №2500-IX від 15.08.2022, постановлено:на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ, та Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 07.11.2022 № 758/2022 , затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб -до 19.02.2023
Отже, з 24.02.22 в Україні вищезазначеними Указами Президента України введено воєнний стан строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався, останнього разу -до 19.02.2023.
Пунктом 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX від 03.10.2019 визначено, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо продовження договору оренди, щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.
Відповідну постанову №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" було прийнято Кабінетом Міністрів України 27.05.2022 (далі - Постанова КМУ №634) та вона набрала законної сили 01.06.22.
Згідно із п. 5 Постанови КМУ №634 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування (ч. 6 п. 5 Постанови КМУ №634).
Пунктом 16 Постанови КМУ №634 визначено орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови, починаючи з 24 лютого 2022 року.
Отже, за змістом наведених положень Постанови КМУ №634, нею встановлено автоматичний порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна з початку ведення в Україні воєнного стану -з 24.02.22, за наступних умов:
- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;
- відсутність повідомлення балансоутримувачем орендаря з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.
При цьому колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про непоширення на спірні правовідносини порядку автоматичного продовження договорів, встановленого Постановою КМУ № 634, в обґрунтування якого суд послався на реалізацію 1-м відповідачем до набрання чинності зазначеної Постанови свого права орендодавця на відмову у продовженні Договору оренди в загальному порядку, передбаченому Законом від 03.10.2019 № 157-ІХ , надіславши орендареві у встановлений строк листом від 26.05.2022 відповідне рішення про відмову з передбачених ч. 1 ст. 19 Закону підстав та на об'єктивну неможливість реалізувати вимоги Постанови № 634 щодо повідомлення орендаря про непродовження Договору за 30 календарних днів до дати його закінчення через те, що на той час Постанова ще не набрала законної сили, оскільки відповідні обставини не стосуються вищенаведених умов для застосування вказаних положень Постанови № 634. Постановою № 634 не встановлено в якості умов для застосування передбаченого нею порядку автоматичного продовження договорів оренди відсутність до дати набрання нею чинності рішення орендодавця про відмову у продовженні договору в загальному порядку, що передбачений Законом 03.10.2019 № 157-ІХ або закінчення строку дії договору не раніше як через 30 днів після набрання нею чинності.
З матеріалів справи вбачається наявність у спірних правовідносинах умов для застосування встановленого Постановою КМУ № 634 автоматичного порядку продовження спірного Договору.
Як зазначено вище, строк дії спірного Договору закінчився 19.05.22, тобто в період дії воєнного стану, а тому враховуючи вищевказане правове регулювання спірних правовідносин, визначальним є з'ясування наявності виключного випадку згідно із п. 5 Постанови КМУ №634, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону "Про оренду державного та комунального майна", а також питання зворотної дії в часі приписів Постанови КМУ №634.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято:
- у випадках, передбачених статтею 7 цього Закону;
- якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю;
- якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною другою статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об'єкта оренди у визначений цим Законом строк;
- якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та/або орендодавця;
- якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців;
- якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною шостою статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об'єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів.
З вищеперелічених випадків 1-й відповідач, який є одночасно орендодавцем та балансоутримувачем об'єкта оренди, посилається на необхідність використання орендованого майна для власних потреб, водночас доказів наявності протягом спірних правовідносин у 1-го відповідача наміру для відмови у продовженні Договору оренди інших підстав, передбачених ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", матеріали справи не містять.
Разом з цим, п. 8.1 Порядку передачі в оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області, затвердженого рішенням сьомої сесії обласної ради шостого скликання від 28 вересня 2011р. зі змінами, внесеними рішенням пленарного засідання десятої сесії Полтавської обласної ради сьомого скликання від 29 вересня 2016 року № 230 (розміщений за адресою: https://oblrada-pl.gov.ua/sites/default/files/field/file/regulations/123456789.pdf), вказано, що орендодавець на підставі типового договору оренди готує і підписує договір оренди з орендарем та після його підписання передає на погодження управлінню майном. Згідно з п. 8.2 цього Порядку договір оренди вважається укладеним (пролонгованим) з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання сторонами тексту договору, погодження та реєстрації Управлінням майном обласної ради.
Відповідно до п. 5.2 Статуту КП ПОР "Полтававодоканал" (т.2 а.с.29) майно підприємства є спільною (комунальною) власністю територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області і закріплюється за ним на праві господарського відання.
В п. 5.5 Статуту КП ПОР "Полтававодоканал" вказано, що Підприємство має право здавати в оренду підприємствам, організаціям та установам, а також громадянам вільні площі у будівлях, що тимчасово не використовуються, /…/, інші матеріальні цінності, які йому належать, відповідно до чинного законодавства за погодженням з Управлінням майном обласної ради.
Також, відповідно до статті 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Договір оренди № 558 від 19.07.2019 був погоджений Управлінням майном обласної ради (т.1 а.с.29-30).
Отже, рішення про продовження Договору оренди комунального майна, про відмову в його продовженні, так само як і повідомлення балансоутримувача за 30 календарних днів до дати закінчення Договору про його непродовження з підстав, визначених статтею 19 Закону "Про оренду державного та комунального майна", в силу законодавства та відповідно до положень Статуту 1-го відповідача, як орендодавця-балансоутримувача, має бути погоджене з Управлінням майном обласної ради як уповноваженим органом власника об'єкта оренди.
З огляду на наведене, коегія суддів акцентує увагу, що для застосування виключного випадку для відмови у продовженні договору оренди з підстав необхідності використання орендованого приміщення для власних потреб балансоутримувач має повідомити орендаря про таку обставину за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, як визначено у п. 5 Постанови КМУ №634, і таке повідомлення повинно було бути узгодженим з уповноваженим органом власника об'єкта оренди.
Проте, такого повідомлення матеріали справи не містять, а адресований позивачу лист КП ПОР "Полтававодоканал" від 31.03.2021 № юр/860 містить лише повідомлення про відсутність у орендодавця наміру продовжувати термін дії Договору оренди та про необхідність повернення орендованого майна.
При цьому, вказаний лист не містить й відповідного погодження Управління майном обласної ради.
Крім цього, передбачена підпунктом 2 ч. 1 2 ст. 19 вказаного Закону підстава відмови у продовженні договору оренди стосується необхідності використання балансоутримувачем для власних потреб саме орендованого приміщення, тоді як об'єкт оренди за спірним Договором оренди - асфальтобетонне замощення не є приміщенням в силу положень закону, а тому відповідна підстава припинення договору не може бути застосована орендодавцем до правовідносин за спірним Договором оренди.
Так, відповідно до Інструкції щодо заповнення форми звітності N 1-вул (річна) "Звіт про дорожньо-мостове господарство" від 01.07.2009 N 193, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України "Про затвердження форми звітності N 1-вул (річна) "Звіт про дорожньо-мостове господарство" тверде покриття - це цементобетонне, асфальтобетонне покриття, чорне шосе і чорні гравійні дороги, біле шосе (щебеневе, шлакове, гравійне), бруківки, включаючи булижні.
Відповідно до п. 4 ст. 1 ст. 13 Закону України “Про благоустрій населених пунктів” об'єкти у сфері благоустрою населених пунктів: території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України “Про благоустрій населених пунктів”, елементами (частинами) об'єктів благоустрою є: 1) покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів;
Відповідно до ДБН Б.2.2.-5:2011 “Благоустрій територій”, 9.1 Покриття 9.1.1 Для благоустрою треба використовувати такі види покриття: тверді (капітальні) - монолітні або збірні, що виконуються з асфальтобетону, цементобетону, природного або штучного каменю тощо; "м'які" (некапітальні) - такі, що виконуються з природних або штучних сипучих матеріалів (пісок, щебінь, гранітні висівки, керамзит, гумова крихта тощо), що знаходяться у природному стані або у сухих сумішах, ущільнених або укріплених в'яжучим; газонні - такі, що виконуються за спеціальними технологіями підготовки та посадки трав'яного покрову; комбіновані - сполучення покриттів, вказаних вище (наприклад, плитка, утоплена в газон тощо). Покриття дитячих та спортивних майданчиків треба виконувати із природних сипучих матеріалів (пісок, щебінь, гранітні висівки тощо), газону.
Частиною 1 статті 181 Цивільного кодексу України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно до частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно з Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Державного комітету України з будівництва,архітектури та житлової політики України, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 10.07.21 за № 582/5773, приміщення - частина внутрішнього об'єму будівлі, обмежена з усіх сторін захисними конструкціями - стінами або перегородками (у тому числі з вікнами і дверима) зі стелею (перекриттям) і підлогою, з можливістю входу і виходу. Горищний простір, а також простір, огороджений сітчастими захисними конструкціями, перегородками не до стелі (перекриття) заввишки менше ніж 190 см, не є приміщенням.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна»(Національний стандарт№ 2,п. 2) від 28.10.2004 № 1442) приміщення-частина внутрішнього об'єму будівлі, обмежена будівельними елементами, з можливістю входу і виходу.
Відповідно до положень ч.1, ч. 4 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.
Таким чином асфальтобетонне покриття, яке є об'єктом спірного Договору оренди, не є нерухомим майном, в тому числі таким його різновидом як приміщення, яке підлягає державній реєстрації в розумінні норм чинного законодавства, а є елементом об'єкту благоустрою.
У Звіті про оцінку асфальтобетонного замощення, яке є об'єктом оренди за спірним Договором, який виконано 16.03.22 оцінювачем Товарної біріжі «Полтавська регіональна біржа нерухомості» Москаленком О. (т. 1 а.с. 32-44) зазначено, що об'єкт оцінки становить асфальтобетонне замощення загальною площею 793 кв.м., розташоване за адресою:м. Полтава, вул. Спаська, 9 на території підприємства КП ПОР «Полтававодоканал»; це асфальтобетонне замощення використовується під проходи, проїзди та складування.
Враховуючи наведене, за відсутності у матеріалах справи доказів обґрунтованого письмового звернення 1-го відповідача до позивача за 30 календарних днів до дати закінчення Договору оренди про відмову у його продовженні з передбачених ст. 19 Закону підстав, відсутні підстави для застосування виключного випадку згідно із п. 5 Постанови КМУ №634.
З огляду на наведене, колегія суддів також зазначає про невідповідність чинному законодавству та матеріалам справи висновку суду щодо того, що 1-й відповідач на дату набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України вже реалізував своє право на відмову у продовженні Договору оренди, надіславши орендареві листом від 26.05.2022 у встановлений строк відповідне рішення про відмову у продовженні Договору з передбачених абз. 2 ч. 1 2 ст. 19 вказаного Закону підстав - обгрунтування необхідності використання орендованого майна для власних потреб балансоутримувача, оскільки не врахував, що, як зазначено вище, за змістом вказаної норми вона стосується саме орендованого приміщення, тоді як об'єкт оренди за спірним Договором -асфальтобетонне замощення не є приміщенням в силу положень закону.
Крім цього, вказаний лист взагалі не може вважатись рішенням орендодавця про відмову в продовженні Договору оренди, прийнятим в порядку, передбаченому статтею 18 Закону 03.10.2019 № 157-ІХ, через те, що не містить погодження уповноваженого органу власника об'єкта оренди - другого відповідача та посилання на інші передбачені ч. 1 статті 19 Закону виключні підстави прийняття відповідного рішення.
Досліджуючи питання зворотної дії в часі Постанови КМУ №634, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб'єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 пункту 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №5-р/2018 від 22.05.2018).
Поряд з цим Суд звертає увагу на позицію Комітету міністрів РЄ, висловлену у Рекомендаціях /Rec (2007) 7 державам-членам щодо належного адміністрування. Так, у статті 6 вказаних Рекомендацій зазначено, що державні органи діють відповідно до принципу правової визначеності. Вони не можуть вживати жодних заходів із зворотною силою, за винятком юридично обґрунтованих обставин.
Крім того, Суд також враховує, що ЄСПЛ навіть допускає ретроактивну дію закону, коли це забезпечує захист суспільних інтересів, у тому числі уточнює початкові наміри законодавця (P. Plaisier B.V. v. the Netherlands, заява № 46184/16).
Так, у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності (п. 50 вказаної постанови).
Враховуючи вищенаведене, чітку вказівку у пункті 16 Постанови КМУ №634 про продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови починаючи з 24 лютого 2022 року, має місце зворотна сила такого нормативно-правового акту в часі (ретроактивна дія). Така ретроактивна дія Постанови КМУ №634 уточнює початкові наміри законодавця забезпечити правову визначеність орендаря в умовах воєнного стану.
Зазначена правова позиція щодо умов застосування та зворотньої дії в часі постанови КМУ № 634 узгоджується з правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.10.21 у справі № 922/3735/20.
З огляду на наведені обставини, що мали місце у спірних правовідносинах та їх правове регулювання, спірний Договір є таким, що продовжився з 24.02.22 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану автоматично, в силу прямої норми закону, що не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір.
При цьому колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені приписами ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За змістом наведених норм, спосіб захисту цивільного права чи інтересу -це закріплені законом матеріально-правові заходи, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених(оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.Тобто це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути ефективними, тобто приводити до реального поновлення порушеного права(забезпечення припинення його невизнання чи оспорювання) або припиняти неможливість задоволення інтересу, а у випадку неможливості вказаного -забезпечити отримання відповідного відшкодування.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (оспорювання, невизнання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку із цим , або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспореннята спричиненим цими діяннями наслідкам.З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Зазначена правова позиція щодо способів захисту узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16,постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 910/23488/17 та від 12.12.2019 у справі № 910/1997/18, від 27.02.2020 у справі № 5013/458/11, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Оскільки, як зазначено вище, спірний Договір є таким, що продовжився з 24.02.22 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану автоматично, в силу прямої норми закону, що не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір, позовні вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до цього договору щодо продовження строку його дії, які обґрунтовані діями відповідачів щодо відмови у продовженні Договору, тобто фактично невизнанням наявного у позивача права оренди, не є ефективним способом захисту невизнаного права, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Звертаючись до суду з вимогою про визнання укладеною додаткової угоди, позивач прагне досягти правової визначеності шляхом підтвердження судом певного факту - наявності у нього права оренди на майно, однак такі доводи можуть розглядатися господарським судом лише при існуванні та розгляді відповідного спору між сторонами, який ґрунтується на запереченні відповідного права позивача, зокрема за позовом відповідача про зобов'язання позивача повернути орендоване майно.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо наявності підстав для закриття провадження у даній справі за відсутністю предмету спору, з огляду на наступне.
Відповідно до абз 2 п. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Предметом спору є об'єкт спірних правовідносини, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Подібна права позиція щодо визначення предмету спору викладена, зокрема, у Постановах Великої Палати Верховного Суду у справах від 13.03.2019 № 916/3245/17 та від 12.06.2019 № 916/542/18.
В даному випадку предметом спору є матеріальні правовідносини сторін щодо продовження строку спірного Договору оренди.
Разом з тим, закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе у разі, коли предмет спору- об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Вказана правова позиція щодо підстав закриття провадження у справі за відсутністю предмета спору викладена також постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04.
В даному випадку предмет спору - спірні матеріальні правовідносини сторін щодо продовження строку Договору оренди перестав існувати ще до відкриття провадження у даній справі ухвалою господарського суду Полтавської області від 29.06.2021, оскільки з 01.06.22 - дати набрання чинності Постановою КМУ №634 спірний Договір продовжився в силу прямої вказівки закону, що свідчить про наявність підстав для відмови в позові, а не для припинення провадження у справі.
З вищенаведеного вбачається, що господарський суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального права дійшов помилкових висновків щодо підстав для відмови в позові, зазначивши правильний висновок по суті спору, що відповідно до п. 2 ч. 1 статті 275, п. 4 ч. 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України є підставою для зміни мотивувальної частини рішення господарського суду Полтавської області від 27.09.22 у справі № 917/565/22 шляхом викладення її в редакції цієї постанови.
Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Зважаючи на висновок суду апеляційної інстанції про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції і залишення без змін його резолютивної частини про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника-позивача.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат в разі зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції із залишенням без змін його резолютивної частини про відмову в позові викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.19 у справі № 922/2723/17.
Керуючись статтею 269, п. 2 ч.1 статті 275, п. 4 ч. 1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу позивача - Громадської організації "Сльози милосердя України" задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення господарського суду Полтавської області від 27.09.22 у справі № 917/565/22, виклавши її в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 27.09.22 у справі № 917/565/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 30.01.23
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.А. Пуль