Справа № 161/7536/22 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.
Провадження № 22-ц/802/169/23 Доповідач: Бовчалюк З. А.
25 січня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Ганжі М.І.,
позивача ОСОБА_1 , та її представника ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання права користування жилим приміщенням, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2022 року,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Луцької міської ради про визнання права користування жилим приміщенням.
Свій позов мотивує тим, що 11.06.1992 року вона була прийнята на роботу в Мостозагін 60 і на даному підприємстві, яке неодноразово перейменовувалося, працювала на різних посадах до 03.11.1997 року. З 24.10.2007 року по 31.01.2017 року вона працювала у ВАТ «Мостобуд» Мостозагону №60 прибиральницею службових приміщень. В подальшому, 01.02.2017 року з нею укладалися цивільно-правові договори про роботу в даній організації.
Вказує, що у зв'язку з роботою в 1998-1989 році її чоловікові ОСОБА_3 було надано житло в гуртожитку - кімнату № НОМЕР_1 (в подальшому нумерація змінена на АДРЕСА_1 . В 2005 році її чоловік помер.
З 2007 року вона стала проживати однією сім'єю з ОСОБА_4 в належній їй кімнаті. Оскільки ОСОБА_4 тяжко хворів, то їм було надано в користування ще одну кімнату АДРЕСА_2 в цьому ж гуртожитку. При цьому ордер було видано на ім'я ОСОБА_5 .. Разом з тим, підприємство саме з нею уклало договори договору найму на квартири АДРЕСА_2 і АДРЕСА_3 і з її зарплати проводились відрахування за користування житлом.
Зазначає, що у зв'язку з тяжким фінансовим становищем через хворобу ОСОБА_4 , вона продала належну їй кімнату АДРЕСА_3 . І оскільки на кімнату АДРЕСА_2 надавалась субсидія, то після продажу належної їй кімнати , вона зареєструвалася в квартирі АДРЕСА_4 , власником якої є її сестра. Однак, вона постійно проживала з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в кімнаті № НОМЕР_2 і до дня смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вважає себе членом сім'ї ОСОБА_4 , оскільки тривалий час проживали з ним, перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах. Так як іншого житла у неї немає, то ця кімната є її постійним місцем проживання.
Просить визнати за нею право на користування житловим приміщенням гуртожитку - кімнатою АДРЕСА_5 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.
Заслухавши позивача та її представника, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду необхідно залишити без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 знята з реєстрації 04.102016 року за адресою: АДРЕСА_6 та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 з 11.03.2019 року (а.с. 4-зворот).
При цьому, як з'ясовано в судовому засіданні основним наймачем кімнати АДРЕСА_5 був ОСОБА_4 , що підтверджується копією ордеру на жиле приміщення в гуртожитку від 26.09.2016 року (а.с. 11)
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 24).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що вважає себе членом сім'ї ОСОБА_4 , оскільки тривалий час проживали з ним, перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах. Так як іншого житла у неї немає, то ця кімната є її постійним місцем проживання, а тому вважає себе такою, що має право на користування даною кімнатою, як член сім'ї ОСОБА_4 ..
Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (частина друга статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК УРСР).
На підставі ст. 52 ЖК України жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.
Положеннями ч. 1 ст. 58 ЖК України визначено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї (стаття 64 ЖК УРСР).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім'ї наймача в установленому законом порядку. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому (див. висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2021 року у справі № 569/12946/18-ц (провадження № 61-11097св20).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року в справі № 754/14628/17 (провадження № 61-10210св21) зазначено, що «при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що статті 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем. Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Враховуючи зазначене, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Аналіз приведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім'ї наймача в установленому законом порядку.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4, 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджувала, що вона є членом сім'ї ОСОБА_4 , а тому на законних підставах має право користуватись спірним приміщенням. При цьому у передбачений законом спосіб та порядок не довела своє юридичне становище по відношенню до ОСОБА_4 , як члена його сім'ї.
Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Отже, ознаками фактичної сім'ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою є: спільне проживання чоловіка і жінки; спільний побут; взаємні права і обов'язки.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 3 червня 1999 року у справі № 1-8/99 зазначив, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки як ознака наявності сім'ї на законодавчому рівні не визначена. Водночас строк спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.
Таким чином позивачу ОСОБА_1 потрібно підтвердити факт спільного проживання з ОСОБА_4 , як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу. Лише в такому разі її можна визначити, як члена сім'ї наймача житлового приміщення в розумінні ст. 64, 65 ЖК.
Надані позивачем копії квитанцій про сплату коштів за житлово-комунальні послуги згідно довідки Мостозагону №60 про те, що із заробітної плати ОСОБА_1 утримувалися комунальні платежі за кімнати №9 та №12 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_8 , не можуть бути прийняті судом в якості належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження факту постійного проживання позивача у спірній квартирі, як члена сім'ї наймача, як і не підтверджують його згоду на вселення позивача в квартиру та ведення з ним спільного господарства.
На підставі наведеного, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про відмову у задоволенні позову відповідає вимогам закону.
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи, наведені на обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та є ідентичними доводами , які викладені у позовній заяві, яким суд першої інстанції надав оцінку.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя:
Судді: