Справа № 465/3755/19 Головуючий у 1 інстанції: Мигаль Г.П.
Провадження № 22-ц/811/1550/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
24 січня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Матяш С.І.
з участю відповідача приватного виконавця Маковецького З.В., відповідачки ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Заремби Олександра Олександровича на рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 квітня 2022 року в складі судді Мигаль Г.П. в справі за позовом ОСОБА_3 до приватного виконавця Маковецького Зоряна Вікторовича, Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Сенс-Банк", Державного підприємства "СЕТАМ", ОСОБА_1 про визнання прилюдних торгів недійсними, скасування свідоцтва та скасування акту про реалізацію предмета іпотеки,-
встановив:
У липні 2019 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця Маковецького Зоряна Вікторовича, ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ«Сенс-Банк»), ДП «СЕТАМ», ОСОБА_1 про визнання прилюдних торгів недійсними, скасування свідоцтва та скасування акту про реалізацію предмета іпотеки.
Вимоги обгрунтовує тим, що 14 квітня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та позивачем укладено Договір кредиту №602/25-186, відповідно до умов якого останньому надано кредитні кошти в сумі 36 300,00 доларів США, за умови сплати 14% річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном погашення заборгованості до 14 квітня 2023 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 14 квітня 2008 року, між ПАТ «Укрсоцбанк» та позивачем укладено іпотечний договір, за яким останній передав в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
30 вересня 2013 року Франківський районний суд м. Львова ухвалив заочне рішення, відповідно до якого суд вирішив звернути стягнення на предмет іпотеки, що укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 , на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Листом ДП «СЕТАМ» від 05 червня 2019 року №5128/17-14-19 позивачу надіслано копію Протоколу №407823 проведення електронних торгів по лоту №346293.
Іншим листом від 11 червня 2019 року №1903 від приватного виконавця Маковецького З.В., позивач отримав копію акту про реалізацію предмета іпотеки - належної ОСОБА_3 квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Зі змісту вказаних документів визначено, що переможцем вищевказаних торгів є ОСОБА_1 .
Позивач вважає, що вказані торги є незаконними. Проведення прилюдних торгів здійснено з порушенням законодавства України, а також суттєво порушено його майнові права. Дії приватного виконавця та ДП «СЕТАМ» є незаконними, а свідоцтво про право власності ОСОБА_1 є таким, що підлягає скасуванню.
Зазначає, що у 2014 році набув чинності ЗУ №1304-VІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що є правовою підставою та не дає змоги здійснювати примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки. Враховуючи, що банком надано кредит в іноземній валюті, об'єкт нерухомості є єдиним нерухомим житловим майном позивача, загальна площа складає 29.4 кв.м., тому встановлені норми щодо мораторію не передбачають втрату кредитором права на звернення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником зобов'язання, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно, а саме відчуження без згоди власника. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VІІ не підлягало виконанню.
Також, приватним виконавцем Маковецьким З.В. та ДП «СЕТАМ» порушено процедуру прилюдних торгів, а саме: позивачу не було належним чином повідомлено про оцінку вартості майна, яка, на думку позивача, є заниженою, та про реалізацію предмету іпотеки, а листом ДП «СЕТАМ» від 29 травня 2019 року, в повідомленні, яке датується 03 травня 2019 року (№4800/17-18-19), позивача повідомлено про реалізацію предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів, які відбудуться 24 квітня 2019 року.
Тобто, ДП «СЕТАМ» надіслав позивачу листа 29 травня 2019 року, котрий був розроблений 03 травня 2019 року про торги, які відбулися 24 квітня 2019 року. Позивачу не відомо, в якому засобі масової інформації була розміщена інформація про проведення торгів та не надіслано Позивачу належним чином документів, які сповіщають позивача (іпотекодавця) про проведення прилюдних торгів.
Стверджує, що вказана квартира є єдиним житлом позивача, про що свідчить інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Також, у вказаній квартирі зареєстрована та проживає мати позивача ОСОБА_4 , 1948 року народження.
Беручи до уваги той факт, що прилюдні торги, проведені ДП «СЕТАМ» 24 травня 2019 року, оформлені протоколом № 407823 від 24 травня 2019 року, з реалізації предмета іпотеки, а саме, квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вчинені з порушенням норм чинного законодавства, а саме ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та норм цивільного законодавства, свідоцтво видане приватним нотаріусом Міханошин О.І. підлягає скасуванню.
Просив визнати недійсними прилюдні торги, проведені Державним підприємством «СЕТАМ» 24 травня 2019 року, оформлені протоколом № 407823 від 24 травня 2019 року (реєстраційний номер лота - 346293), з реалізації предмета іпотеки, а саме: однокімнатної квартири загальною площею 29.4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсними та скасувати: 1) свідоцтво, серія та номер: р.№ 492 , видане 18 червня 2019 року, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Міханошин Оленою Ігорівною; 2) протокол №407823, складений Державним підприємством «СЕТАМ», про проведення торгів, які відбулися 24 травня 2019 року (реєстраційний номер лота - 346293), щодо реалізації предмета іпотеки: однокімнатної квартири загальною площею 29.4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; 3) акт про реалізацію предмета іпотеки від 11 червня 2019 року, а саме: однокімнатної квартири загальною площею 29.4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , складений приватним виконавцем Маковецьким Зоряном Вікторовичем; стягнути з відповідачів судові витрати.
Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 01 квітня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до приватного виконавця Маковецького Зоряна Вікторовича, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк»), Державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_1 про визнання прилюдних торгів недійсними, скасування свідоцтва, протоколу про проведення торгів щодо реалізації предмета іпотеки: однокімнатної квартири загальною площею 29.4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , скасування акта про реалізацію предмету іпотеки - відмовлено повністю.
Судові витрати по справі залишено за позивачем.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 03 липня 2019 року - скасовано.
Рішення суду оскаржив представник позивача ОСОБА_5 , вважає, що рішення підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права.
Звертає увагу, що на момент вжиття банком заходів щодо звернення стягнення на квартиру, Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» запроваджено заборону здійснювати примусове стягнення, зокрема на квартиру позивача, як предмет іпотеки за споживчим кредитом, оскільки така є місцем постійного проживання позивача та його матері.
Цей Закон не передбачає втрату банком як кредитором прва на звернення стягнення на квартиру, а лише тимчасово забороняє примусово звертати на неї стягнення.
Зазначає, що звертаючись до суду із даним позовом позивач покликався на те, що кредит в іноземній валюті у 2008 році надавався не на придбання вказаної квартири, оскільки квартира придбана позивачем раніше у 2006 році за особисті кошти, тобто встановлено, що вказана квартира є місце постійного проживання позивача та його матері, є їх єдиним житлом, а кредит в іноземній валюті надавався не на придбання вказаної квартири, а лише забезпечувався нею.
Також просить врахувати, що норми ЖК України з вересня 2011 року забороняють здійснювати примусове виселення громадян України із займаних ними житлових приміщень без зазначення у рішенні іншого постійного жилого приміщення, що надавалося б особі, яку виселяють.
При цьому, рішенням Франківського районного суду м. Львова від 30.09.2013 виселено ОСОБА_3 із спірної квартири без надання іншого постійного житлового приміщення.
Покликаючись на хронологію подій у спірних правовідносинах зазначає, що державний виконавець виконав рішення про виселення, після цього матеріали передані приватному виконавцю, який звернувши стягнення на квартиру, позбавив позивача власності та єдиного місця проживання з матір'ю.
Такі дії, спершу виселення, а потім звернення стягення на предмет іпотеки, здійснені у супереч закону та є недобросовісними.
У цьому контексті покликається на практику Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, відатк зазначає, що суди схиляються усталеній практиці та вважють ст. 109 ЖК України більш пріоритетною, ніж статті щодо права власності.
Просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 квітня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Вирішити питання судлових витрат.
В судовому засіданні відповідач приватний виконавець Маковецький З.В., відповідачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечили, в обґрунтування надали пояснення, аналогічні доводам поданих відзивів на скаргу.
Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_5 будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки на офіційну електронну адресу представника ІНФОРМАЦІЯ_1 , в судове засідання не прибули, не повідомили суд про причину неявки.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи з такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що на виконання рішення суду від 30.09.2013 видано виконавчий лист № 2/465/681/13 від 15.01.2014 та відкрито виконавче № ВП №53614109 про виселення ОСОБА_3 зі спірної квартири.
При цьому, суд зазначив, що мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті.
Поряд з цим, оскільки поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), установлений законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).
Судом встановлено, що у спірній квартирі проживає матір позивача ОСОБА_4 , позивач протягом п'яти років у спірній квартирі не проживає, працює та проживає за кордоном, добровільно був виселений зі спірної квартири, відтак доводи позивача щодо постійного проживання у спірній квартирі не узгоджуються з дослідженими матеріалами справи та спростовуються його особистими показаннями, наданими суду.
Відповідно до інформаційної довідки з реєстру речових прав №1600907422 від 25.03.2019 та від 22.04.2019, позивачу на праві спільної сумісної власності належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Враховуючи наведене, суд відхилив доводи позивача з приводу того, що продаж арештованого майна боржника було здійснено з порушенням вимог ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки у даному випадку, вказаний закон не підлягає застосуванню.
Крім цього, проаналізувавши дії приватного виконавця у виконавчому провадженні, щодо призначення суб'єкта оцінюючої діяльності для надання звіту про вартість описаного майна боржника з метою його подальшої реалізації на прилюдних торгах, суд дійшов висновку, що боржник, відповідно до ч. 5 ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження», був повідомленим про результати оцінки майна.
Електронні торги з реалізації спірної квартири відбулися відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2831/5.
При цьому, на організатора торгів не покладається обов'язок письмово повідомляти боржника у виконавчому провадженні про призначення торгів і подальший перебіг торгів, а також пересвідчуватися в отриманні таких повідомлень боржником.
Оскільки позивач не оскаржував результати визначення вартості майна, тому реалізація арештованого майна, а саме предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_3 відбулася, а переможцем торгів став учасник 1 - ОСОБА_1 .
Врахувавши те, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу, суд зазначив, що така угода може визнаватися недійсною у судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених частинами першою-третьою та частинами п'ятою, шостою статті 203 ЦК України, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина перша статті 215 ЦК України).
Поряд з цим, у ході розгляду даної справи судом не встановлено істотних порушень законодавства України при проведенні електронних торгів, які б свою чергу вплинули на результати цих торгів.
Також судом не встановлено порушення прав і законних інтересів позивача, який оспорює результати електронних торгів.
Оскільки відсутні підстави для визнання електронних торгів недійсними, одночасно відсутні підстави і для задоволення вимог про визнання недійсності протоколу проведення електронних торгів № 407823, акта про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтва про реєстрацію права власності, тому у задоволенні позову суд відмовив повністю.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів виходить із такого.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За приписами статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Згідно з частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), в частині першій якої передбачені підстави виселення.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Тлумачення частини другої статті 109 ЖК України, з урахуванням змісту статті 379, глави 26 ЦК України дають підстави дійти висновку, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об'єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного житлового приміщення не допускається.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
Відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження № 61-29115сво18), у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 265/4748/16-ц (провадження № 61-16347св18).
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.
Поряд з цим, колегія суддів не надає оцінку спірних правовідносин крізь призму застосування до таких відповідних норм матеріального права (ст. 109 ЖК України, положень ЗУ «Про іпотеку») у контексті можливості виселення боржника із житла чи звернення стягення на таке, оскільки предметом даного судового провадження та апеляційного розгляду, зокрема, є перевірка законності реалізації відповідного майна на електронних торгах, як відповідної процедури за уже наявними судовими рішеннями, які набрали законної сили, а відтак підлягають виконанню.
В свою чергу, судом встановлено, що 28 лютого 2006 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (Продавці) та позивачем ОСОБА_3 (Покупець) укладений договір купівлі продажу квартири, відповідно до п. 1.1 якого Продавці зобов'язуються передати квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у власність Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти квартиру і сплатити за неї обговорену грошову суму (т.1 а.с. 13-14).
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Серія ССА №885866, виданого ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» квартира АДРЕСА_3 , належить на праві приватної власності ОСОБА_3 . Дата реєстрації права власності 29.03.2006 (т. 1 а.с. 15).
Згідно із копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 17 лютого 2012 року Франківським РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ( т.1 а.с. 17).
14 квітня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 602/25-186 (т. 1 а.с. 19-27).
Відповідно до п. 1.1.1. даного договору позичальнику надано кредитні кошти в сумі 36300,00 доларів США, за умови сплати 14% річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном погашення заборгованості до 14 квітня 2023 року (т. 1 а.с. 19-26).
На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, цього ж дня 14 квітня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (іпотекодавцем) укладено договір іпотеки (т. 1 а.с. 28-31).
Згідно із п. 1.1 Іпотечного договору від 14 квітня 2008 року іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 602/25-186 від 14 квітня 2008 року, укладеними між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, наступне майно: квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею, 29,4 кв. м., що складається з однієї житлової кімнати площею 24.3 кв. м.
Наведене дає підстави для беззаперечного висновку про те, що виконання зобов'язань за кредитним договором не забезпечене майном, яке придбане за отримані кредитні кошти, оскільки квартирою АДРЕСА_3 позивач ОСОБА_3 володіє з 2006 року.
У зв'язку з невиконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором, правовідносини між сторонами врегульовувалися у судовому порядку та існують судовими рішення з цього приводу.
Так, рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18 лютого 2016 року у справі № 465/2871/15-ц задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Стягнуто з ОСОБА_3 в користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" заборгованість за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії №602/25-186 від 14 квітня 2008 року, по основній сумі кредиту в розмірі 30 042,92 доларів США, по відсотках за користування кредитом у розмірі 14 782,74 доларів США, а всього 44825,66 доларів США.
Стягнуто із ОСОБА_3 в користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" заборгованість за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії №602/25-186 від 14 квітня 2008 року, по пені за несвоєчасну сплату заборгованості по кредиту у розмірі 30 303,83 грн. та по пені за несвоєчасну сплату заборгованості по відсотках у розмірі 40175,96 грн., а всього 70 479,79 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 в користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" 3 654,00 грн. судового збору.
Рішення не оскаржувалося та набрало законної сили, на виконання даного рішення 10.05.2016 Франківський районний суд м. Львова видав виконавчий лист №465/2871/15 (т. 1 а.с. 72).
Крім цього, рішенням Франківського районного суду м. Львова від 30 вересня 2013 року у справі №1326/8288/2012 задоволено позов ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору, що укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 , посвідчений 14 квітня 2008 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Вишинською О.М. за реєстровим №1256, на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 29,4 кв.м., житловою площею 24,3 кв.м., шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, з початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
За рахунок реалізації вказаної квартири задоволено вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" за Договором кредиту №602/25-186 від 14 квітня 2008 року в сумі 35352.21 доларів США та 4764.49 гривень.
Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 29,4 кв.м., житловою площею 24,3 кв.м.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 2873,35 грн. судового збору, що був сплачений при поданні позовної заяви.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 27 червня 2014 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення від 30 вересня 2013 року у справі за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без задоволення.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 06 березня 2015 року заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 вересня 2013 року залишено без змін (т. 1 а.с 177-183).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З.В. від 25 березня 2019 року відкрито виконавче провадження №58717591, з виконання виконавчого листа № 465/2871/15-ц, виданого Франківським районним судом м. Львова 10 травня 2016 року, тобто у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (т. 1 а.с. 75).
25 березня 2019 року у межах виконавчого провадження №58717591, з виконання виконавчого листа № 465/2871/15-ц, постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З.В. накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно та грошові кошти, що належить ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 77).
Постановою приватного виконавця від 12 квітня 2019 року описано та накладено арешт на майно: квартиру загальною площею 29, 4 кв.м, житловою площею 24.3 кв.м реєстраційний номер майна 3559507, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 91-92).
У межах вчинення виконавчих дій приватний виконавець також виносив вимогу, якою зобов'язував боржника ОСОБА_3 надати приватному виконавцю належні йому транспортні засоби, а також приватний виконавець зобов'язував боржника за допомогою виклику з'явитися до приватного виконавця, у матеріалах справи наявні докази надіслання таких документів боржнику (т. 1 а.с. 80-81, 85-87).
Згідно Акту приватного виконавця від 12.04.2019 боржник ОСОБА_3 відсутній за адресою АДРЕСА_1 , зі слів сусідів фактично не проживає за цією адресою тривалий час.
Цього ж дня приватний виконавець виніс постанову про опис та арешт майна боржника (т. 1 а.с. 91-92).
У подальшому, постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З.В. від 15 квітня 2019 року призначено суб'єкта оцінюючої діяльності ОСОБА_8 . Суб'єкту оцінюючої діяльності ОСОБА_8 доручено надати звіт про вартість описаного майна боржника з метою його подальшої реалізації на прилюдних торгах (т. 1 а.с. 93).
У матеріалах справи наявний Звіт про оцінку квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 94-95).
Зокрема, згідно із повідомленням про визначення вартості майна № 1360 від 17 квітня 2019 року приватний виконавець повідомив ОСОБА_3 рекомендованим повідомленням про те, що відповідно до висновку експерта вартість майна станом на 16 квітня 2019 року становить 546653 грн. (т. 1 а.с. 96-97).
Колегія суддів погоджується з тим, що позивач не оскаржував результати визначення вартості майна, оскільки докази протилежного у матеріалах справи відсутні, що мало наслідком реалізацію арештованого майна.
22.04.2019 приватний виконавець склав заявку на реалізацію житлової нерухомості (т. 1 а.с. 99-100).
Згідно протоколу ДП «СЕТАМ» № 407823 про проведення електронних торгів такі відбулися 24.05.2019 та переможцем торгів став учасник № 7 ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 101).
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що боржник не повідомлявся про хід виконавчого провадження чи вчинення окремих виконавчих дій спростовуються наявними матеріалами справи, а саме; 25 березня 2019 року боржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення скеровано постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про арешт майна боржника, постанову про арешт коштів боржника та виклик (номер відправлення 7900057724265); 04 квітня 2019 року боржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення скеровано вимогу приватного виконавця від 04.04.2019 (номер відправлення 7900057899480) (отримана боржником 02.05.2019); 17 квітня 2019 року боржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення скеровано повідомлення щодо визначення вартості майна (номер відправлення 7900058002662); 14 червня 2019 року боржнику рекомендованим листом скеровано акт про реалізацію предмета іпотеки (номер відправлення 7900058449748).
Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 19 червня 2019 року, квартира АДРЕСА_3 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (т.1 а.с. 32).
Звертаючись до суду з позовними вимогами боржник ОСОБА_3 такі обґрунтовує неправомірними, на його думку, діями приватного виконавця та ДП «СЕТАМ», а також набранням чинності ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що є правовою підставою та не дає змоги здійснювати примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки квартира є місцем його постійного проживання, іншого нерухомого майна у нього немає, тому реалізацію квартири АДРЕСА_3 було здійснено з порушенням вимог цього Закону.
Колегія суддів виходить із того, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (ст.1 Закону України «Про іпотеку»).
Таким чином, іпотека, як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання, є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
Згідно зі статтею 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що на виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 вересня 2013 року у справі №1326/8288/2012 за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки був виданий виконавчий лист № 2/465/681/13 від 15.01.2014 та Франківським ВДВС відкрито виконавче провадження ВП № 53614109 про виселення ОСОБА_3 зі спірної квартири (т. 1 а.с. 74).
Згідно з актом державного виконавця Владиш І.В. від 14.02.2019, рішення суду про виселення боржником було виконано самостійно. Боржник за адресою: АДРЕСА_1 не проживає п'ять років. Майна, належного боржнику, за вказаною адресою немає. За цією адресою проживає мати боржника ОСОБА_4 , яка на час складання акта була відсутня, оскільки перебувала на лікуванні. Акт про виселення підписаний позивачем особисто (т.1 а.с. 73).
Крім цього, доводи позивача про те, що він проживає за адресою: АДРЕСА_1 спростовуються іпотечним договором, постановою державного виконавця від 20.02.2019 про закінчення виконавчого провадження ВП №53614109, де місцем проживання позивача зазначено АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 30, 74).
Зазначені обставини жодним чином не спростовані.
В свою чергу, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
За змістом ст.ст. 48, 56, 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
За загальним правилом реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною (ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження»).
На момент проведення електронних торгів 24 травня 2019 року року діяв Порядок реалізації арештованого майна, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5.
Колегія суддів виходить з того, що відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №465/650/16-ц (провадження № 14-356цс18) та від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18), правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів, зазначене свідчить про оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі №910/856/17 зазначає, що набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.
Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів.
Вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є правочином.
З аналізу ч. 1 ст. 650, ч. 1 ст. 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу.
Такий правочин може визнаватися недійсним в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України.
Згідно із правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15; від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1981цс16, підставою визнання прилюдних торгів недійсними є наявність не лише порушень вимог закону при проведенні прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Отже, не лише недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, є способом захисту та підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.
Тобто для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Поряд з цим, аргументи та доводи апеляційної скарги, що зводяться до оцінки та аналізу дій приватного виконавця у межах відповідного виконавчого провадження не є релевантними у даному судовому провадженні, оскільки навіть доведення та констатація незаконності таких є недостатньою для визнання торгів недійсними. Крім цього, ЦПК України містить окремий порядок оскарження дій виконавця, як і ЗУ «Про виконавче првоадження».
При цьому, частинами першою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).
Згідно із статтею 41 Закону України "Про іпотеку" (в редакції станом на час проведення електронних торгів) реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.
Відповідно до статті 45 Закону України "Про іпотеку" (в редакції станом на час проведення торгів) прилюдні торги проводяться прозоро. Організатор прилюдних торгів забезпечує кожного учасника прилюдних торгів правилами проведення прилюдних торгів до їх початку.
Будь який учасник може бути покупцем предмета іпотеки, якщо він запропонує найвищу ціну. Якщо покупцем є іпотекодержатель, він зобов'язаний сплатити лише різницю між запропонованою ним ціною і розміром невиконаного основного зобов'язання.
Прилюдні торги проводяться принаймні за умови присутності одного учасника. У разі участі у прилюдних торгах одного покупця майно може бути придбане ним за початковою ціною.
Якщо жоден учасник не зареєструвався або у разі якщо предмет іпотеки не був проданий, прилюдні торги визнаються такими, що не відбулися.
За результатами проведення прилюдних торгів і продажу предмета іпотеки складається протокол, який підписується уповноваженим представником організатора прилюдних торгів та покупцем предмета іпотеки. У протоколі зазначаються: - опис придбаного покупцем предмета іпотеки; - початкова ціна предмета іпотеки; - ціна продажу предмета іпотеки; - інформація про покупця предмета іпотеки; - день, до якого покупець повинен повністю сплатити ціну продажу предмета іпотеки; - банківський рахунок органу державної виконавчої служби, приватного виконавця для переказу покупцем ціни продажу предмета іпотеки.
У разі необхідності до протоколу може бути внесена й інша інформація.
Копії протоколу надсилаються іпотекодавцю, всім іпотекодержателям та державному виконавцю, приватному виконавцю протягом п'яти днів з дня його підписання.
Якщо переможець прилюдних торгів відмовився від підписання протоколу, наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, але не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів. За його відсутності або відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися.
Згідно із статтею 46 Закону України "Про іпотеку" (в редакції станом на час проведення торгів) переможець прилюдних торгів протягом десяти робочих днів з дня підписання протоколу перераховує кошти за придбане на торгах майно на зазначений у протоколі банківський рахунок органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Гарантійний внесок, сплачений покупцем до початку прилюдних торгів, зараховується до ціни продажу. Іншим учасникам внесена сума повертається протягом трьох робочих днів з дня закінчення прилюдних торгів. Гарантійний внесок також підлягає поверненню, якщо торги не відбулися.
Якщо покупець не внесе всієї належної до сплати суми в десятиденний строк, гарантійний внесок йому не повертається, а наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів. За його відсутності або відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися. Гарантійний внесок не повертається також учаснику торгів, який став переможцем торгів, але відмовився підписати протокол.
Аналіз зазначених положень законодавства, чинного на час проведення оспорюваних електронних торгів, дає підстави для висновку, що для того, щоб набути статус переможця торгів необхідно мати статус учасника торгів, а організатор повинен сформувати на таку особу протокол про визнання переможцем.
Натомість, для того, щоб набути статус покупця на електронних торгах необхідно бути визнаним переможцем і підписати протокол, відтак особа набуває статус покупця і у нього виникає обов'язок внести всі належні до сплати суми у десятиденний строк.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем ОСОБА_3 не доведено, що спірні електронні торги з реалізації квартири позивача відбулися з порушенням вимог закону чи Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2831/5.
Крім цього, на організатора торгів дійсно не покладається обов'язок письмово повідомляти боржника у виконавчому провадженні про призначення торгів і подальший перебіг торгів, а також пересвідчуватися в отриманні таких повідомлень боржником.
Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням позивач також зазначає, що на момент вжиття банком заходів щодо звернення стягнення на квартиру Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» було запроваджено мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, тобто заборонено здійснювати примусове стягнення, зокрема на квартиру позивача, як предмет іпотеки за споживчим кредитом, оскільки така є місцем постійного проживання позивача та його матері.
7 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII (далі Закон № 1304-VII), підпуктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначаєтьсяяк відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першоїстатті 263 ЦК України).
Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті'мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором,а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).
Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до та після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», залишаються в силі, а їх виконання припиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.
Аналіз зазначених норм закону дає підстави для висновку про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих умов.
Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19).
Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописки, виданої ЛКП «Львівський ліхтар» 13 червня 2019 року за №160, у квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані ОСОБА_3 (власник) та ОСОБА_4 (мати) (т. 1 а.с. 34).
Згідно із інформацією з Головного центру обробки спеціальної інформації ОСОБА_3 впродовж за період часу з 17.02.2015 по 24.05.2019 позивач постійно перетинав державний кордон України. За період 2018 року ОСОБА_3 на території України знаходився 9 днів.
Зазначені обставини послідовно та логічно підтверджуються, державним виконавцем, ОСОБА_4 , а також самим ОСОБА_3 .
Таким чином, позивачем не доведено належними та достатніми доказами обставини щодо постійного проживання у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Більше того, встановлено, що на час виконання рішення позивачу на праві спільної сумісної власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_2 .
Враховуючи наведене, доводи позивача про те, що продаж арештованого майна боржника було здійснено з порушенням вимог ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", є безпідставними, оскільки відповідний закон не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, а висновки суду першої інстанції з цього приводу є обґрунтованими.
Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон та дотримався процедури розгляду, передбаченої ЦПК України, тому підстави для скасування рішення суду відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Заремба Олександра Олександровича - залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 квітня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 25 січня 2023 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк