Справа № 442/6097/21 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.
Провадження № 22-ц/811/1749/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
24 січня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Матяш С.І.
з участю представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 червня 2022 року в складі судді Хомика А.П. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третьої особи Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію (ліквідатор) Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» - Караченцева Артема Юрійовича про визнання права власності на нерухоме майно,-
встановив:
У серпні 2021 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно.
Вимоги обґрунтовувала тим, що їй на праві власності на підставі договору дарування належить квартира АДРЕСА_1 , яка за даним договором та згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має загальну площу 53 кв.м. Проте, фактична площа квартири складає 53,7 кв.м. Даний факт підтверджується результатом проведеного у квітні 2021 року технічного огляду квартири спеціалістом КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО».
Таким чином, згідно із інформацією, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у її власності перебуває об'єкт меншою площею (53.0 кв.м), ніж фактична площа квартири (53.7 кв.м). Наведена обставина створює обмеження у реалізації її права власності, а інформація у Реєстрі є некоректною (неправдивою), що може у майбутньому спричинити непередбачувані наслідки (зокрема, неправильне визначення бази оподаткування для сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, за наявності підстав, що передбачені податковим законодавством, а також неможливості повноцінно реалізувати такий важливий елемент права власності як розпорядження майном шляхом його відчуження тощо).
Зазначає, що власники сусідньої квартири мали неприязні стосунки з попередньою власницею її квартири, між ними відбувались численні судові процеси.
Зокрема, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.02.2017 (справа № 442/5425/16-ц), зобов'язано ОСОБА_4 (попередню власницю) усунути перешкоди у користуванні приміщенням загального користування пл. 6,3 кв.м, яке знаходиться на першому поверсі будинку шляхом приведення у попередній стан зруйновані конструктивні елементи житлового будинку, а саме: відремонтувати зруйновані сходи та перегородки, розблокувати дверний пройом, що закриває вхід з приміщенням кухні пл. 5,5 кв.м. в приміщення загального користування пл.6,3 кв.м. у будинку, де знаходиться квартира. На даний час у вказаній справі триває виконавче провадження.
При цьому, під час розгляду даної справи також не була врахована фактична площа, а за основу взято ще меншу площу.
Виконання вказаного рішення суду фактично зменшить площу квартири приблизно на 5-7 кв.м.
Таким чином, відповідач та треті особи фактично не визнають її право власності на квартиру площею 53.7 кв.м, а реалізація ними своїх прав призведе до прямого порушення її права власності на квартиру як власника, який не мав і не має жодного відношення до спорів між третіми особами.
Відповідач ОСОБА_5 є власником сусідньої квартири, а ОСОБА_2 фігурував в судових справах як спадкоємець сусідньої квартири.
Крім того, у Реєстрах наявна також інформація про іпотекодержателя щодо вказаного об'єкта, яким є третя особа ПАТ «Український інноваційний банк», щодо якого порушено справу про банкрутство. Згідно із інформацією, що розміщена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженою особою Фонду на ліквідацію (ліквідатором) ПАТ «УКРІНБАНК» є Караченцев А.Ю., тому він та Банк вказані як треті особи у даному позові, оскільки рішення може також вплинути на їхні права та обов'язки.
Просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 53,70 кв.м; заборонити відповідачу та/або його правонаступникам вчиняти будь-які дії, які можуть порушити право власності позивача на дану квартиру, в тому числі руйнувати будь-які конструктивні елементи житлового будинку (сходи, перегородки тощо) у будинку АДРЕСА_2 .
Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 червня 2022 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53,70 кв.м.
Заборонено ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, які можуть порушити право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53,70 кв.м.
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 3000 грн. понесених судових витрат.
Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_2 , вважає, що рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
Так, предметом позову у даній справі є вимога про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, який було переплановано та проведено технічну інвентаризацію, за результатами якої встановлено збільшення площі, без участі відповідача, його відома та погодження.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено існування передумов та підстав для застосування ст. 392 ЦК України, зокрема, відсутність іншого шляху для відновлення порушеного права.
Поряд з цим, суд не врахував, що позивач не довів існування підстав та обставин, необхідних для задоволення позову про визнання права власності, оскільки відповідач не ставить під сумнів право власності позивача, сам позов не містить жодної вимоги до відповідача, крім цього, позивачка не наводить наявності будь яких перешкод реалізації своїх прав, з огляду на те, що відомості про об'єкт спірного нерухомого майна внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов, зважаючи на наявність у позивачки правовстановлюючих документів на квартиру, відповідних відомостей у Державному реєстрі та відсутність будь яких фактів оспорення такого права.
У цьому контексті покликається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2019, справа № 905/494/18.
Зазначає, що перепланування у межах квартири позивачки не стосується відповідача, при цьому у будинку є ще дві квартири, співвласники яких не були залучені до справи, як і Дрогобицька міська рада, як орган місцевого самоврядування.
Вважає, що позов пред'явлений до неналежного відповідача.
Зазначає, що 13.04.2021 Дрогобицьким МБТІ виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 і таким внесено зміни у планування квартири позивачки, зокрема збільшено площу приміщення першого поверху, а саме квартира включає приміщення сходової клітки першого поверху площею 5,8 кв.м.
У довідці Дрогобицького МБТІ від 15.04.2021 № 518 жодним чином не обґрунтовано, які саме законні перепланування та реконструкції приміщення сходової клітки першого поверху призвели до збільшення площі цього приміщення, однак суд не надав жодної оцінки такій неузгодженості.
Звертає увагу, що приєднання площі приміщення загального користування до площі квартири може бути здійснено лише за згодою всіх співвласників.
Покликається на судове рішення у справі № 442/5425/15, яке набрало законної сили та перебуває на виконанні, яким зобов'язано позивачку, як правонаступника ОСОБА_4 , усунути перешкоди у користуванні приміщенням загального користування, однак на час розгляду даної справи, спірне приміщення сходової клітки першого поверху, площею 6,3 кв.м. не приведено у попередній стан.
Також зазначає, що лише доведеність обставин, що беззаперечно свідчать про реальну ймовірність порушення права власності позивача внаслідок протиправних дій відповідачів, свідчать про наявність підстав для превентивного захисту цього права.
Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 червня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, стягнути з позивачки на свою користь судові витрати.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, в обґрунтування надав пояснення, аналогічні доводам скарги.
Позивачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_6 повторно в судове засідання не прибули, представник ОСОБА_6 вдруге подала заяву про відкладення розгляду справи оскільки зайнята в іншому судовому засіданні, однак доказів про це не надала.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач чинить позивачці перешкоди у користуванні сходовою кліткою, руйнує її, у зв'язку з чим зверталась до відповідних органів для того, щоб усунути порушення свого права власності.
Зокрема, згідно договору дарування квартири від 12.01.2021 позивачка ОСОБА_3 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 площею 53,0 кв.м.
В свою чергу, як вбачається з Інвентаризаційної справи № 4490 на будинок АДРЕСА_2 та Експлікації приміщень квартири, до квартири АДРЕСА_3 належить сходова клітка загальною площею 5,8 кв.м., загальна площа квартири становить 53,7 кв.м.
Таким чином, врахувавши усі зібрані по справі докази, оцінені судом на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що є підстави для визнання за позивачем права власності на оспорюване нерухоме майно та заборони ОСОБА_2 та/або їх правонаступникам вчиняти будь-які дії, які можуть порушити право власності позивачки на дану квартиру, у тому числі руйнувати будь-які конструктивні елементи житлового будинку (сходи, перегородки тощо) у будинку АДРЕСА_2 .
Крім цього, суд вирішив питання розподілу судових витрат.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, судова колегія виходить з такого.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Згідно із ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти.
Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.
Моментом виникнення майнових прав, а саме: суб'єктивних прав учасників правовідносин, пов'язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності.
Згідно із положеннями частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Судом встановлено, що згідно із договором дарування квартири від 12.01.2021 дарувальник ОСОБА_4 безоплатно передала у власність квартиру АДРЕСА_1 , а обдарована ОСОБА_3 прийняла у дар належну дарувальникові на праві власності квартиру (а.с. 4-5).
Згідно із умовами договору загальна площі квартири становить 53,0 кв.м.
Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що право власності на квартиру площею 53,0 кв.м. набуто позивачкою на підставі правочину, і законність такого набуття не спростована жодним чином.
Згідно із Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 240110430 від 12.01.2021, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 (а.с. 5 зворот).
В свою чергу, згідно із довідкою Дрогобицького МБТІ від 15.04.2021 ОСОБА_3 належить квартира загальною площею 53,7 кв.м. Площа змінилася за рахунок проведення будівельних робіт з перепланування квартири, виконання яких проводилося без втручання у несучі стіни (а.с. 6).
Зокрема, як вбачається з Інвентаризаційної справи № 4490 на будинок АДРЕСА_2 та Експлікації приміщень квартири, до квартири АДРЕСА_3 належить сходова клітка загальною площею 5,8 кв.м., загальна площа квартири становить 53,7 кв.м.
В свою чергу, відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_4 , на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17.09.2020 у справі №442/5433/20.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Таке ж зазначено у ст. 5 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», за якою спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Таким чином, сторони у справі є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність від 20.05.1999 року № 687- XIV будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів.
Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів (ч.ч. 2, 4, 5 ст. 26, ч. 1 ст. 34 Закону України "По регулювання містобудівної діяльності").
При цьому, відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Згідно із ст. 10 Житлового кодексу України, громадяни зобов'язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.
Як зазначено у пункті 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, власник наймач (орендар) приміщень житлових будинків має право на: переобладнання та перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.
В свою чергу, відповідно до ст. 152 ЖК України виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.
Як вже зазначалося, із відомостей технічного паспорту Дрогобицького МБТІ від 13.04.2021 слідує, що у планування квартири позивачки внесено зміни, зокрема збільшено площу приміщення першого поверху, після чого квартира включає приміщення сходової клітки першого поверху площею 5,8 кв.м. (а.с. 7).
При цьому, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги у контексті того, що у довідці Дрогобицького МБТІ від 15.04.2021 № 518 жодним чином не обґрунтовано, на підставі яких документів проведено перепланування та реконструкція приміщення сходової клітки першого поверху, що призвело до збільшення площі квартири.
Крім цього, у матеріалах справи відсутні будь які докази узгодження проекту перепланування та реконструкції із іншими співвласниками квартир, при цьому, як слідує із доводів апеляційної скарги, ОСОБА_2 заперечує задоволення позовних вимог, зважаючи на наявність у позивачки правовстановлюючих документів на квартиру, відповідних відомостей у Державному реєстрі та відсутність будь яких фактів оспорення такого права.
Також у будинку є ще дві квартири, однак співвласників таких не було залучено до справи, як і Дрогобицька міська рада, як орган місцевого самоврядування.
За змістом частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиціальність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиціальні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиціального значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиціальне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
При цьому на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21)).
З матеріалів справи вбачається, що певні правовідносини між сторонами вже врегульовані судовими рішеннями, які набрали законної сили та перебувають на стадії виконавчого провадження.
Так, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.02.2017 позов задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди ОСОБА_7 у користуванні приміщенням загального користування пл. 6.3 кв.м., яке знаходиться на першому поверсі будинку АДРЕСА_2 шляхом приведення у попередній стан зруйновані конструктивні елементи житлового будинку, а саме відремонтувати зруйновані сходи та перегородки розблокувати дверний пройом, що закриває вхід з приміщенням кухні пл. 5.5 кв.м. в приміщення загального користування пл. 6.3 кв.м. у будинку АДРЕСА_2 (а.с. 208-209).
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14.09.2017 рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.02.2017 у справі №442/5425/16 залишено без змін.
23.10.2017 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області видано виконавчий лист у справі № 442/5425/16.
15.12.2020 відкрито ВП № 63916235 з виконання виконавчого листа № 442/5425/16.
17.06.2020 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області постановлено ухвалу у справі № 442/5425/16, якою замінено сторону виконавчого провадження ОСОБА_7 правонаступником - ОСОБА_2 (а.с. 210-211).
26.01.2021 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області постановлено ухвалу у справі № 442/5425/16, якою замінено сторону виконавчого провадження ОСОБА_4 на правонаступника - ОСОБА_3 (а.с. 212-213).
При цьому, у справі судами першої та апеляційної інстанцій встановлено і не заперечується сторонами, що вхід з кухні квартири АДРЕСА_5 до приміщення загального користування загальною площею 6,3 кв.м унеможливлений через заблокування власником квартири АДРЕСА_3 , якою на даний час є позивачка ОСОБА_8 .
Як роз'яснено у п.4 Постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5, за змістом частини третьої статті 61 ЦПК обставини, встановлені під час розгляду справи за позовом про право на майно, не мають обов'язкової сили для осіб, які не брали участі у справі. Такі особи мають право на звернення до суду із самостійним позовом про право на майно. Разом із тим під час розгляду справи за таким позовом суд враховує обставини раніше вирішеної справи про право на спірне майно незалежно від того, встановлені вони судовим рішенням, що набрало законної сили, у цивільній, господарській або адміністративній справі. Якщо суд дійде інших висновків, ніж ті що містяться в судовому рішенні щодо раніше вирішеної справи, він має навести відповідні мотиви. При цьому суд має виходити з того, що правові висновки суду і встановлені ним обставини не є тотожними поняттями. Висновки (судження) суду щодо прав і обов'язків сторін, зроблені на підставі встановлених при розгляді справ обставин, не є преюдиційними.
При цьому, з матеріалів справи чітко вбачається те, що попередні власники квартир АДРЕСА_5 та квартири АДРЕСА_3 , на даний час власниками таких є сторони у справі, не мали згоди з приводу використання приміщень загального користування і на даний час сторонами у виконавчому провадженні є власне сторони у справі, а саме позивачка боржником, а відповідач стягувачем.
Крім цього, згідно із ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Зазначений спосіб захисту права власності, на відміну від інших способів, передбачає захист права власносності у випадку, коли його порушення ще не відбулося, однак є підстави вважати, що воно має статися. Зміст такого захисту полягає в тому, що у передбачених законом випадках із метою запобігання порушенню права власності до порушника застосовуються примусові заходи без покладення на нього юридичної відповідальності. Таким чином, позов про превентивний захист права власності може бути пред'явлено власником, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою. Саме доведеність обставин, що беззаперечно свідчать про реальну ймовірність порушення права власності позивача внаслідок протиправних дій відповідачів, свідчить про наявність підстав для превентивного захисту цього права із застосуванням положень частини другої статті 386 ЦК України.
Поряд з цим, у матеріалах справи відсутні докази стосовно того, що відповідач чинить позивачці перешкоди у користуванні відповідним майном чи руйнує таке, а остання, у зв'язку з цим, зверталась до відповідних органів для того, щоб усунути порушення свого права власності.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.ст. 12, 76, 77 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що підстави для задоволення позовних вимог, а саме визнання за позивачкою права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53,70 кв.м. та заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, які можуть порушити право власності ОСОБА_3 на цю ж квартиру, відсутні.
Наведене свідчить про те, що доводи апеляційної скарги у цій частині знайшли своє підтвердження, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового по суті спору про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України колегія суддів вирішує питання судових витрат.
Окремо колегія суддів взертає увагу на те, що згідно з ч. 1 ст. 42, ч. 1 ст. 48 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті
У статті 26 ЦК України визначено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
У статті 46 ЦПК України визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Частиною першою статті 47 ЦПК України передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Системний аналіз вказаних норм права, а також положень частин першої, другої, четвертої статті 25, частини першої статті 26 ЦК України та частини другої статті 48 ЦПК України, дозволяє дійти висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі має бути живим.
В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
Діючим цивільно-процесуальним законодавством не передбачено судового врегулювання спору з особою, яка на час звернення до суду померла.
Крім цього, правонаступництво у разі смерті фізичної особи у порядку ст. 55 ЦПК України можливе шляхом залучення правонаступника, а не заміни відповідача, лише за умови, що фізична особа померла після пред'явлення позову та відкриття провадження у справі.
Отже, дана норма підлягає застосуванню в разі коли відповідач на момент відкриття провадження мав цивільну процесуальну дієздатність та помер після відкриття провадження у справі, а цивільна справа, стороною якої на час пред'явлення позову є померла особа розглядатися не може.
Як вбачається із матеріалів справи, на момент відкриття провадження у справі відповідач ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 , тобто його цивільна правоздатність і дієздатність припинилися ще 27.07.2012 (а.с. 45).
Поряд з цим, суд першої інстанції відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до відповідача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_5 .
У подальшому встановивши, що відповідач ОСОБА_5 померлий, відповідного процесуального рішення не постановив, як і не ухвалив рішення по суті спору до цього відповідача, що не може залишитися поза увагою суду.
Керуючись ч. 3 ст. 258, ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 червня 2022 року - скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 53,70 кв.м, заборонити відповідачу та/або його правонаступникам вчиняти будь-які дії, які можуть порушити право власності позивача на дану квартиру, в тому числі руйнувати будь-які конструктивні елементи житлового будинку (сходи, перегородки тощо) у будинку АДРЕСА_2 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4500 (чотири тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 25 січня 2023 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк