печерський районний суд міста києва
Справа № 757/16076/22-ц
Категорія 62
11 січня 2023 року Печерський районний суд м. Києва
в складі: головуючого- судді Ільєвої Т.Г.
при секретарі Ємець Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення коштів, -
У липні 2022 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення коштів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17 березня 1993 року позивач - ОСОБА_1 та його покійний батько ОСОБА_4 отримали на праві приватної власності нерухоме майно: трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 57,1 кв. м. Право власності визначене у рівних частках - по 1/2.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер
Згідно Заповіту, посвідченого Шостою київською державною нотаріальною конторою 10.09.1993 року та зареєстрованого у реєстрі за номером 5у-570, своє майно померлий ОСОБА_4 заповідає своїй дружині - третій особі, що не заявляє своїх вимог ОСОБА_3 .
На підставі вказаного заповіту третя особа отримала 5/12 частки квартири, про що свідчить Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 20.11.2015 року.
При цьому, 1/12 частка квартири перейшла у власність відповідачу, як обов'язкова частка, так як відповідач на момент отримання спадщини мав інвалідність.
Відтак, станом на сьогоднішній день власниками квартири є: ОСОБА_1 - 1/2 частка квартири (28,55 кв.м.); ОСОБА_3 - 5/12 частки квартири (23,79 кв.м); ОСОБА_2 - 1/12 частка квартири (4,758 кв.метри.).
Загальна площа квартири (на АДРЕСА_2 ) складає 57.01 кв.м., а житлова площа - 38.6 кв. м. 1/12 частка відповідача у квартирі (на АДРЕСА_2 ) складає 4,758 кв. метри.) від загальної площі.
Відповідач з 20.11.2015 та по день подання позову є співвласником квартири, що підтверджується Інформаційною довідкою з реєстру речових прав.
01.02.2022 року відповідач зареєстрував своє місце проживання у квартирі. Позивач самостійно оплачував комунальні послуги за всіх власників квартири.
Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу комунальні послуги у пропорційній частці від його частки у володінні майном за період з 2016 року по травень 2022 рік включно.
З врахуванням зазначених підстав, позивач просить суд:
- стягнути з ОСОБА_2 на Користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) суму боргу у розмірі 4 964, 65 грн.;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок;
- стягнути з ОСОБА_2 (на користь Позивача ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот), 00 грн.
Позивач та представник позивача про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, не з'явились. Однак, було подано заяву від представника позивача про розгляд справи за їх відсутності, щодо заочного рішення не заперечувала. Окрім цього, представником зазначено, що відповідач зловживає своїми процесуальними правами, так як систематично подає клопотання про відкладення справи та не подає жодних документів на спростування позиції позивача.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщенням інформації про розгляд справи на офіційному сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
Окрім цього, відповідачем не було подано жодних документів на спростування доводів позивача, з врахуваням того, що суд надав відповідачу неодноразово можливість подати письмово відзив на позовну заяву.
Суд, звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Відповідно до принципу 2 Рекомендацій № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення функціонування правосуддя, ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи на 367 засіданні заступників міністрів 28 лютого 1984 року, коли в ході судового провадження сторона поводиться недобросовісно і явно зловживає процедурою з очевидною метою затягти провадження, суд має бути наділений повноваженнями або невідкладно винести рішення по суті справи, або застосувати санкції, такі як накладення штрафу, відшкодування завданих збитків або позбавлення права на процесуальну дію; в особливих випадках суд має бути у змозі стягнути судові витрати з адвоката.
Третя особа, в судове засідання не з'яивлась, разом з цим, представником позивача подана заява, в якій міститься інформація, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Однак, оскільки прохальні вимоги стосуються саме відповідача в період з 2016 - по травень 2022 року, тому на думку, суду дана обставина не є перешкодую розгляду справи по суті.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи, про що зазначено у позовній заяві.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом. Також, нормою п.2 ч.2 ст. 8 того ж Закону визначено обов'язок виконавця готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі №521/3743/17-ц (провадження N 61-26462св18).
Так як сторони є співвласниками оспорюваної квартири і відповідно до закону зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач сплачував комунальні послуги в повній мірі з 2016 по 2022 роки, оскільки відповідач не здійснював оплату за свою частку квартири, яка йому належить, а іншого не було встановлено, оскільки відповідач не надав жодних спростувань щодо позиції позивача.
Разом з цим, варто вказати, що відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Однак, згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки стороною відповідача не було подано відповідних заяв щодо застосування строку позовної давності, а суд позбавлений за власною ініціативою застосувати дані положення, то стягнення коштів підлягає за період з яким звернувся позивач.
Відтак, суд вважає, що є необхідність у стягненні коштів з відповідача, у сумі, яка відповідає його частці у квартирі, тобто 1/2.
Таким чином, стороною позивача доведено обставини, на які посилається у позовній заяві, а стороною відповідача вони не спростовані, а тому суд керується тими доказами, які надав позивач та його розрахунком.
З врахуванням зазначених обставин, позов підлягає задоволенню у повному обсязі, на підставі розрахунків наданих позивачем.
У зв'язку із задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 992, 00 грн., відповідно до ст. 141 ЦПК України, покладаються на відповідача.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд звертає увагу, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат пов'язаних з розглядом справи належить витрати на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду: копію ордеру, акт прийому-передач та квитанцію про сплату 1 500,00 грн. за надання послуг. Таким чином, суд прийшов до висновку, що стягнення витрат на правовову допомогу підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 8, 55, 61, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 14, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 3, 10, 11, 16, 360, 509, 526, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 267, 274-279,280, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення коштів, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНКОПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою - АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) суму боргу у розмірі 4 964 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят чотири), 65 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНКОПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою - АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 РНКОПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок;
Стягнути з ОСОБА_2 (РНКОПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) витрати на правову допомогу у розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот), 00 грн.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 11.01.2023.
Суддя Т.Г. Ільєва