30.01.2023 Справа № 756/14298/17
Провадження № 2/756/31/23
Унікальний № 756/14298/17
16 січня 2023 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Майбоженко А.М.,
секретаря Любін А.Ю.,
за участю
позивача ОСОБА_1.
відповідача ОСОБА_2.
представника відповідача ОСОБА_3.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання недійсним свідоцтва про право власності, внесення змін до свідоцтва про право на спадщину,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_4. про визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку у спільного майні подружжя, внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, визнання права на спадкування у рівних частинах.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_5. Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 (далі за текстом -спірна квартира).
Син померлого ОСОБА_6 відмовився від прийняття спадщини на користь позивачки. Крім позивачки, спадщину прийнято дружиною померлого - відповідачкою ОСОБА_4.
12.10.2017 державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Пономаренко О.О. (далі за текстом - нотаріус) позивачці видано свідоцтво про право на спадщину на 2/3 частку спадкового майна, яке складається з Ѕ частини спірної квартири.
Тоді ж позивачкою було з'ясовано, що відповідачці нотаріусом видано свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя, а саме на Ѕ частину спірної квартири.
Вважає, що останнє свідоцтво має бути визнано недійсним, а до свідоцтво про право на спадщину мають бути внесені зміни, оскільки спірна квартира придбана її батьком за особисті кошти, отримані ним від продажу квартири АДРЕСА_2, яка була набута ним до шлюбу зі ОСОБА_4.
Провадження у цій справі було відкрито ухвалою суду від 30.10.2017 року.
Відповідачем ОСОБА_4. подано відзив на позов, в якому проти його задоволення заперечувала, посилаючись на те, що після укладення шлюбу зі спадкодавцем ОСОБА_5. за спільні кошти ними було придбано спірну квартиру, а доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя щодо цього майна, позивачем суду не надано.
Ухвалою суду від 13.04.2021 зупинено провадження у справі у зв'язку зі смертю відповідачки ОСОБА_4.
Ухвалою від 04.07.2022 провадження у справі поновлено і у судовому засіданні 19.09.2022 допущено процесуальне правонаступництво і до участі у справі в якості відповідача залучено ОСОБА_2.
В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2. та її представник проти задоволення позовних вимог заперечували, підтримавши відзив, поданий до справи, первісним відповідачем.
Представник третьої особи до суду не з'явився, звернувся з заявою про розгляд справи за його відсутності. Суд ухвалив розглядати справу за відсутності представника третьої особи.
Заслухавши учасників справи, дослідивши зібрані у справі письмові докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5.
Після його смерті з заявами про прийняття спадщини до Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори звернулись його дочка - позивач ОСОБА_7., а також дружина - ОСОБА_4. Син померлого - ОСОБА_6 від прийняття спадщини відмовився на користь сестри - ОСОБА_7.
На день смерті ОСОБА_5. належала на праві власності квартира АДРЕСА_1, яка була набута ним на підставі Договору купівлі-продажу нерухомості від 23.07.1996 року, посвідченого на Київській універсальній біржі (а.с.220 т.1).
При цьому, ця квартира була придбана ним під час перебування у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_4., в якому вони перебували з 25.02.1995 року.
12.10.2017 державним нотаріусом видано свідоцтво про право власності ОСОБА_4. на Ѕ частку спільного сумісного майна подружжя, а саме спірної квартири.
Того ж дня нотаріусом було видано свідоцтва про право на спадщину, яка складається з іншої 1/2 частки спірної квартири, а саме ОСОБА_4. - на 1/6 частку, а ОСОБА_7. - на 1/3 частку.
У справі, яка розглядається судом визначальним є вирішення питання про правовий режим майна - спірної квартири і її належність до спільного майна подружжя ОСОБА_1 чи роздільного майна ОСОБА_5.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно із частиною першою Прикінцевих положень Сімейного кодексу України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.
Як зазначено вище, спірна квартира придбана 23.07.1996 року, тобто до набрання чинності СК України, тому, вирішуючи спір у цій частині, застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі за текстом - КпШС України), чинного на момент придбання спірного майна в період шлюбу.
Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або у порядку спадкування, згідно з положеннями статті 24 КпШС України є власністю кожного з них (роздільним майном). Аналогічні положення закріплено у пунктах 1, 2 частини першої статті 57 СК України.
Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, їх частки є рівними. Аналогічне положення закону закріплено у статті 70 СК України, на яку посилався суд апеляційної інстанції.
Таким чином, розглядаючи спори між подружжям про майно необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час придбання вказаного майна.
Відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке є об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути спільною сумісною власності за укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Якщо один із подружжя вклав у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, придбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі статті 25 КпШС України) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (стаття 28 КпШС України).
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Конструкція норми статті 22 КпШС України, яка узгоджується з нормами статті 60 СК України, свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, а один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 18 березня 2019 року у справі № 334/8276/15-ц, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Як на спростування презумпції спільності майна подружжя ОСОБА_1, позивач ОСОБА_1. посилалася на те, що спірна квартира була придбана її батьком ОСОБА_5. за кошти, отримані ним в від продажу квартири АДРЕСА_2.
Судом витребувано копію Договору купівлі-продажу від 23.07.1996 року, посвічений на Українській біржі «Десятинна» (а.с.223 т.1), згідно якого ОСОБА_5. продав квартиру АДРЕСА_2 за 239 000 000 карбованців.
Зі змісту цього договору вбачається, що ця квартира належить продавцю (Безименному) на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13.12.1995 року.
Суму коштів, визначену договору покупець зобов'язується сплатити до 25.07.1996 року Право власності на квартиру покупець набуває після підтвердження продавцем отримання коштів у розмірі 239 000 000 карбованців, про що на Договорі здійснюється відповідний запис продавцем (п.6 - 8 Договору).
Згідно з записом продавця, який міститься на другому аркуші договору (а.с.223 т.1 зворот), ОСОБА_5. підтвердив, що передбачена договором сума ним отримана 24.07.1996, тобто наступного дня після підписання договору.
На підставі Договору купівлі-продажу нерухомості від 23.07.1996 року, посвідченого на Київській універсальній біржі (а.с.220 т.1) ОСОБА_5. придбано та набуто у власність спірну квартиру.
Її продаж здійснено за 255 000 000 карбованців, які покупець передав продавцям повністю до підписання цього договору, тобто до 23.07.1996 року.
Отже, аналіз зазначених договорів дає змогу дійти висновку про те, що на момент придбання спірної квартири ОСОБА_5. не мав коштів, отриманих від продажу квартири, яка була його особистою приватною власністю.
У зв'язку з цим, суд вважає, що позивачем не спростовано презумпцію спільної сумісної власності подружжя на це майно, оскільки не надано доказів про те, що кошти, надані при придбанні спірної квартири ОСОБА_5. належали йому особисто.
У зв'язку з цим суд вважає, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 і правомірним є видане нотаріусом дружині свідоцтво про право власності на Ѕ його частку, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Вимоги щодо внесення змін до виданих свідоцтв про право на спадщину та визнання прав на спадкування у рівних частинах є похідним від попередньої вимоги, а тому також задоволенню не підлягають.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 57-61, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання недійсним свідоцтва про право власності, внесення змін до свідоцтва про право на спадщину - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд м.Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 30.01.2023d81yCoppUllcm
Суддя: А.М.Майбоженкоd81yCoppUllcm