судді Кравчука В.М.
27 січня 2023 року
м. Київ
справа №240/5439/19
адміністративне провадження №К/9901/22938/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2019 у справі № 240/5439/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу.
І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати пункт 98 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, як особі звільненій з військової служби, у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи з 19.08.2013 внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.03.2019 №32;
- зобов'язати відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу як особі звільненій з військової служби, у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 30-місячного грошового забезпечення на дату встановлення інвалідності, а саме 19.08.2013.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.05.2019, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2019, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
ІІ. ПОЗИЦІЯ БІЛЬШОСТІ
Постановою від 26.01.2023 колегія суддів, до якої маю честь належати, задовольнила частково касаційну скаргу: скасувала рішення судів та прийняла нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.
Суд зазначив, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане із датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положеннями законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи, яку встановлено 19.08.2013, а отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Отже позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ, в редакції, чинній до 1 січня 2014 року, та Порядку № 499.
Щодо пропуску позивачем трирічного строку звернення за одноразовою грошовою допомогою, то Суд зазначив, що в силу приписів статті 58 Конституції України, частина восьма статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, внесена Законом № 5040-VІ, набрала чинності 01.01.2014, а тому на спірні правовідносини не розповсюджується.
ІІІ. МОТИВИ НЕЗГОДИ
З позицією більшості в частині мотивів, що ч. 8 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ, внесена Законом № 5040-VІ, набрала чинності 01.01.2014, а тому на спірні правовідносини не розповсюджується, не згоден з наступних підстав.
У справі, що розглядається встановлено, що ОСОБА_1 з 03.08.2007 встановлено ІІІ групу інвалідності, яка пов'язана з проходженням військової служби. З 19.08.2013 встановлена ІІ група інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
08.11.2018 ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, тобто понад трирічний строк.
Суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зокрема, зазначили, що позивачем реалізовано своє право на отримання одноразової грошової допомоги поза межами трирічного строку, передбаченого ч. 8 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 4 липня 2012 року № 5040-VI (далі - Закон № 5040-VI) Закон № 2011-XII було доповнено статтями 16-1, 16-2, 16-3, 16-4.
Відповідно до пункту у Прикінцевих положень Закон № 5040-VI він набирає чинності з 1 січня 2014 року. В той же час, пунктом 2 Перехідних положень вказаного Закону встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 не звертався до уповноважених органів щодо призначення та виплати йому одноразової допомоги у зв'язку із встановленням групи інвалідності, і відповідно, щодо позивача у цій справі до 1 січня 2014 року не приймалося рішення про виплату йому одноразової грошової допомоги. Тому, враховуючи норми пункту 2 Перехідних положень Закону № 5040-VI, розгляд заяви та виплата позивачу одноразової грошової допомоги повинна здійснюватися відповідно до Закону №2011-XII, з урахуванням змін, які були внесені Законом № 5040-VI і набрали чинності з 1 січня 2014 року.
Відповідно до частини восьмої статті 16-3 Закону № 2011-XII особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Отже, до набрання чинності Закону № 5040-VI законодавством не було установлено строків звернення заінтересованої особи до уповноваженої особи щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, тобто трирічний строк, установлений статтею 16-3 Закону №2011-XII, необхідно застосовувати з 1 січня 2014 року.
Якщо виходити із того, що за випадками, які сталися до 1 січня 2014 року і щодо яких особа не зверталася до уповноваженого органу стосовно призначення та виплати їй одноразової грошової допомоги, строк звернення не застосовувати взагалі, а щодо випадків, які сталися після 1 січня 2014 року застосувати трирічний строк, то вказане буде порушувати конституційний принцип рівності прав та свобод людини і матиме ознаки дискримінації (стаття 24 Конституції України) для осіб, які одночасно звернуться із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, зумовленої подіями більш ніж трирічної давності.
У постанові від 03.08.2021 у справі № 480/4365/20 Верховний Суд зазначив наступне:
« <…> Порядок № 499 та Порядок № 975 є підзаконними нормативно-правовими актами і їх положення не можуть суперечити акту вищої юридичної сили - Закону № 2011-XII. При цьому, як було зазначено вище, ні Порядок № 499, ані Порядок №975 не встановлюють строків звернення заінтересованої особи із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, а встановлюють порядок та умови звернення щодо її призначення та виплати, в той же час, строкові обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги установлені частиною восьмою статті 16-3 № 2011-XII, яка набрала чинності з 1 січня 2014 року, та відповідно до пункту 2 Перехідних положень Закону № 5040-VI застосовується і до випадків, які сталися до 1 січня 2014 року, однак щодо яких рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, не приймалося.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, законом встановлено преклюзивний (присічний, присікальний або обмежений) (від лат. praeclusio - закривання або перешкода) трирічний строк на звернення до уповноваженого органу для осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, тобто строк, з яким пов'язане існування (виникнення або припинення) права і закінчення якого тягне за собою втрату такого права.
Встановлення законом обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.»
Підтримую правовий висновок, висловлений у вище наведеній постанові.
Оскільки він відрізняється від протилежних правових висновків, застосованих у справі, що розглядається, вважаю, що були підстави для передачі справи на розгляд судової палати.
Суддя В.М. Кравчук