26 січня 2023 року
м. Київ
справа № 825/1503/17
адміністративне провадження № К/9901/21431/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів -Кравчука В.М., Єзеров А.А.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.11.2017 (суддя - Клопот С.Л.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 (судді - Собків Я.М., Петрик І.Й., Сорочко Є.О.)
у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом , в якому просила:
- визнати дії відповідача, щодо повернення без реалізації документів і відмови у видачі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця її сина ОСОБА_2 - незаконними.
- зобов'язати відповідача видати позивачці посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця, її сина ОСОБА_2 .
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка є матір'ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який у період з 16.04.2015 по 07.07.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької області в секторі «Б», в населених пунктах: м. Мар'їнка, м. Авдіївка, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.13).
ІНФОРМАЦІЯ_1 в Донецькій області, під час проходження військової служби в зоні проведення антитерористичної операції, військовослужбовець ОСОБА_2 загинув, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 29.10.2015 Серії НОМЕР_1 (а.с.11) та копією акту проведення службового розслідування (а.с.42-45).
Позивач звернулася до відповідача із заявою про видачу посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця.
Листом від 18.08.2016 за вих. № 5/8814 (а.с.22) позивачці відмовлено у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця та повідомлено, що документи щодо видачі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця повертаються без реалізації.
З тексту зазначеного листа вбачається, що підставою для відмови у наданні позивачу статусу члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця та повернення без реалізації документів щодо видачі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця, стало те, що ОСОБА_2 загинув внаслідок пострілу з вогнепальної зброї, намір не визначено, при цьому концентрація етилового спирту, яка була виявлена в його крові та сечі, при житті могла б відповідати алкогольному сп'янінню середнього ступеню.
Не погодившись із рішенням відповідача позивач звернулася до суду.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.11.2017, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2017, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Визнано дії ІНФОРМАЦІЯ_2, щодо повернення без реалізації документів і відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця її сина ОСОБА_2 - незаконними.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 видати ОСОБА_1 , посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовця її сина ОСОБА_2 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в ході проведення службового розслідуванні не встановлено ту обставину, що загибель військовослужбовця ОСОБА_2 відбулася саме внаслідок вчинення ним злочину чи адміністративного правопорушення, або сталася внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.
З акту проведення службового розслідуванні вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1, близько 21 години 40 хвилин в розташуванні ІНФОРМАЦІЯ_3 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини в районі населеного пункту АДРЕСА_1 , у бліндажі виявлено, в тому числі тіло молодшого сержанта ОСОБА_2 з вогнепальним пораненням з вихідним кульовим отвором в правій верхній частині спини.
Таким чином рішення відповідача про відмову у наданні позивачці статусу члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця, а також повернення без реалізації документів щодо видачі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця, обґрунтоване лише тим, що її син, на момент загибелі, перебував в стані алкогольного сп'яніння.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та виходив з того, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що загибель військовослужбовця ОСОБА_2 відбулася саме внаслідок вчинення ним злочину чи адміністративного правопорушення, або сталася внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, та/або є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, неповно встановлено обставини справи, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень.
Покликається на те, що суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги не врахували того, що син позивачки - військовослужбовець ОСОБА_2 на момент загибелі перебував у стані алкогольного сп'яніння, що згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не дає позивачці права на отримання посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця у зв'язку з не поширенням на неї дії цього Закону.
Відповідач також посилається на те, що смерть ОСОБА_2 не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII року здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ст. 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 9 цієї статті визначено, що щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього ж Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаних із захистом Вітчизни.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 2012.1991 року визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Дія цього Закону поширюється, зокрема, на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (п. 3 ч. 1 ст. 3).
Відповідно до ч. 13 ст. 14 цього Закону особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка є матір'ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який у період з 16.04.2015 по 07.07.2015 безпосередню брав участь в антитерористичній операції, відтак є членом сім'ї військовослужбовця і на неї поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до ст. 4 цього Закону ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 6 Закону № 3551-XII визначаються особи, які належать до учасників бойових дій, зокрема п. 19: військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Статтею 10 цього Закону визначено, що батьки та діти учасників бойових дій, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання іншого обов'язку військової служби (службових обов'язків) визначені як особи, на яких поширюється чинність даного Закону.
З огляду на вказані вище норми та встановлені по справі обставини, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що позивачка є членом сім'ї загиблого військовослужбовця, на якого поширюється дія закону №2011-ХІІ
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 1993 року №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців за зразками згідно з додатками №1 і 2. Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий військовим комісаріатом.
Зі змісту вказаної вище постанови вбачається, що вона встановлює лише форму та порядок видачі посвідчень на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.
Статтею 3 Закону №2011-XII визначено категорії осіб, на яких поширюється сфера дії цього закону.
За правилами пункту 2 частини 1 дія цього Закону поширюється в т.ч. на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.
Покликання відповідача на частину 2 статті 3 Закону №2011-XII є безпідставним, оскільки відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що загибель військовослужбовця ОСОБА_2 відбулася саме внаслідок вчинення ним злочину чи адміністративного правопорушення, або сталася внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, та/або є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. Сам лише факт знаходження військовослужбовця у стані алкогольного/наркотичного сп'яніння не може бути підставою для висновку, що його загибель є наслідком такого стану.
Схожий підхід до вирішення причинно-наслідкового зв?язку між фактом сп?яніння та смертю військовослужбовця застосував Верховний Суд у постановах від 29.06.2022 №640/6477/19, від 11.04.2018 (справа №802/1869/17-а), від 04.03.2020 (справа №813/2071/17) та від 15.06.2022 (справа № 826/4813/18).
З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Cуду дійшла висновку про обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків, що лягли в основу оскаржуваних судових рішень, а тому у її задоволенні слід відмовити.
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, оскільки при ухваленні рішень суди першої та апеляційної інстанції порушень норм матеріального та процесуального права не допустили, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судові рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.11.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
В.М. Кравчук
А.А. Єзеров