Справа № 640/14239/22 Головуючий у 1-й інстанції: Добрівська Н.А.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
25 січня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2022 у справі за адміністративним позовом Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, -
Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову, прийняту головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби про накладення штрафу від 08.07.2022 ВП № 68709772, відкритого з примусового виконання виконавчого листа № 640/26401/20 від 11.01.2022 Окружного адміністративного суду міста Києва.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.10.2022 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2021 у справі № 640/26401/20, зокрема, зобов'язано Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) провести перевірку щодо встановлення споруд - паркану та воріт, яким обмежено доступ до вулиць Любимивської, Рожнівської, Сваромської, Хотянівської, Абрикосової, Вербної, Сетомльської та Аркасівської Оболонського району міста Києва та прийняти рішення в порядок та спосіб встановлений законом, у випадку встановлення порушень правил благоустрою міста Києва.
Судове рішення набрало законної сили 17.11.2021.
У відповідній частині судового рішення 11.01.2022 виданий виконавчий лист № 640/26401/20, який 15.02.2022 поданий стягувачем до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на виконання, а 17.02.2022 зареєстрований відділом примусового виконання рішень.
18.02.2022 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 68709772, у пункті 2 якої боржнику визначений термін для виконання рішення суду - протягом 10 днів.
08.07.2022 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС винесена постанова у ВП № 68709772 про накладення на боржника штрафу у розмірі 5 100,00 грн. за невиконання без поважних причин рішення суду.
Вважаючи постанову про накладення штрафу від 08.07.2022 в межах виконавчого провадження № 68709772 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що при винесенні оскаржуваної постанови у державного виконавця були відсутні докази невиконання боржником судового рішення саме без поважних причин, що вказує на протиправність переконання державного виконавця щодо наявності правових підстав для накладення на Департамент благоустрою штрафних санкцій за невиконання судового рішення без поважних причин, оскільки відсутність таких причин державним виконавцем достеменно не встановлена.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що судом першої інстанції прийнято оскаржуване рішення без врахування всіх фактичних обставин справи та надання їм належної правової оцінки. Зокрема, апелянт зазначає про правомірність дій державного виконавця, яким 08.07.2022 прийнято постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5 100,00 грн. за невиконання без поважних причин рішення суду. Також, апелянт зауважує про те, що відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не є належним відповідачем у даній справі.
Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У відповідності до ч.ч. 1-2 ст. 43 КАС України, здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Положеннями ч. 3 ст. 43 КАС України закріплено, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
Згідно ч. 4 ст. 46 КАС України, відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Нормами ч. 3 ст. 287 КАС України визначено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
Відповідно до Положення про Державну виконавчу службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 229 від 02 липня 2014 року, Державна виконавча служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів відповідно до закону.
З 07 квітня 2015 року зазначене Положення втратило чинність, у зв'язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України № 150 від 31 березня 2015 року, якою погоджено пропозицію Міністерства юстиції щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Міністерство постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» функцій і повноважень Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, які припинені.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17, ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності. Крім того, пунктом 2 встановлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.
В силу положень статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403-VІІІ, систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
За змістом пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 відповідачами у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби можуть бути лише: 1) Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; 2) Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; 3) районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції.
У зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби - відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - не визначені як самостійні органи державної виконавчої служби (на час виникнення спірних правовідносин), це виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.
Отже, відділи примусового виконання рішень є структурними підрозділами управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, які, в свою чергу, входять до системи органів державної виконавчої служби. Таким чином, в розумінні приписів КАС України, вказані структурні підрозділи не можуть бути відповідачами в адміністративних справах щодо оскарження дій, рішень та бездіяльності державних виконавців.
Враховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, у разі подання позовної заяви до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами положень Кодексу адміністративного судочинства України здійснювати заміну неналежного відповідача на належного.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 26 серпня 2020 року у справі № 500/2972/17, від 30 червня 2020 року у справі №200/12486/19-а, від 07 квітня 2020 року у справі № 501/1397/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності до ч. 2 ст. 48 КАС України, суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первісного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
За приписами ч. 3 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Згідно положень ч. 4 ст. 48 КАС України, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції (ч. 7 ст. 48 КАС України).
З аналізу статті 48 КАС України слідує, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції.
Таким чином, в силу наведених вище приписів процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості, в межах наданих йому КАС України процесуальних повноважень, виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції та здійснити заміну первинного відповідача належним відповідачем. Так само, в силу приписів статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями направляти справу на новий розгляд, у разі виявлення порушень норм процесуального права, які є безумовною підставою до скасування судового рішення.
Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та прийняти нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2022 - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.