Справа № 640/15132/21 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.
25 січня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2022 р. у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Траш» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Траш», в якому просило суд:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАШ" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 1872810,00 (один мільйон вісімсот сімдесят дві тисячі вісімсот десять гривень, 00 копійок);
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАШ" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 11405,41 грн. (одинадцять тисяч чотириста п'ять гривень, 41 копійка).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 15 робочих місць, згідно зі ст. 19 Закону, відповідачем не виконаний, у зв'язку з чим, останнього зобов'язано сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2022 р. у задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2022 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у порядку письмового провадження на 25.01.2023.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАШ" подано до Фонду «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік» за формою 10-ПОІ, (річна), затверджений наказом Мінпраці та соціальної політики № 591 від 27.08.2020.
У звіті зазначено, що середньооблікова кількість працівників і облікового складу підприємства у 2020 році становила 556 осіб, відповідно до 4% нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 22 особу з інвалідністю, але працевлаштовано 7 осіб з інвалідністю. У зв'язку з цим, відповідач зазначив у звіті суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 1872810,00 грн.
Оскільки відповідачем не виконано нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, та не сплачено адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 1872810,00 грн., позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення цієї санкції, а також пені в розмірі 11405,41 грн. за несвоєчасну її сплату відповідачем.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається, як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. За даних обставин, відповідачем виконано вимоги чинного законодавства України щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування відповідних центрів зайнятості з метою їх працевлаштування. Відповідачем вжито необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк саме виконанням встановленого законом нормативу працевлаштування осіб з інвалідність є працевлаштування такої особи, а не здійснення заходів із пропонування вільної вакансії. Відповідач мав довести свої намагання у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не лише через подання звітів до територіальних органів Державної служби зайнятості. Крім того, Законом № 875, не передбачено звільнення від відповідальності у разі відсутності вини роботодавця.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, врегульовані Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Відповідно до норм статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Згідно приписів ч. ч. 1 та 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом положень ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», на відповідача, як працедавця, покладено обов'язок створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частина перша статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», встановлює, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
У частині першій статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», установлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті, передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
З наведеного слідує, що, дійсно, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Таким чином, на підприємство (суб'єкта господарювання) покладається обов'язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.
В свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство (фізичну особу) здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.
Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 28.05.2019 у справі № 807/554/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82080041) та від 28.05.2019 у справі № 820/2287/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82079285), від 24.02.2020 у справі № 820/2132/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87779435).
Крім того, Верховний Суд у постанові від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, зазначив, що Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Тож, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів.
Отже, як правильно виснував суд першої інстанції, передбачена частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», юридична відповідальність у вигляді виникнення обов'язку суб'єкта господарювання сплатити адміністративно-господарські санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів може мати місце у разі: 1) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів; 2) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що на підтвердження створення 15 робочих місць, на які може бути працевлаштовано інвалідів згідно з установленим нормативом, відповідач надав суду копії звітів форми № 3-ПН, поданих до відповідного центру зайнятості. З указаних звітів вбачається, що відповідач повідомляв відповідний центр зайнятості про наявність на підприємстві 15 вакантних посад, на якій може бути працевлаштовано інвалідів.
При цьому, на підприємстві є працевлаштовані особи, з інвалідністю.
Тож, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вищевказані вакантні посади у відповідача були наявні упродовж 2020 року, що дає підстави стверджувати про виконання ним обов'язку щодо вжиття залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. У ході судового розгляду справи судом також не здобуто доказів направлення відповідним центром зайнятості інвалідів до відповідача для працевлаштування, а також відмови останнім у працевлаштуванні інваліда на вищевказаній посаді.
Також, судом не встановлено, що за наслідками безпосереднього звернення інвалідів відповідачем було відмовлено у їх працевлаштуванні на указаній вище посаді.
На противагу доводам апеляційної скарги, колегія суддів наголошує на тому, що обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, відповідно до встановленого Законом нормативу, субсидіарно покладається, як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості, при цьому, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт за формою. Слід зазначити, що позивачем не надано доказів відмови в працевлаштуванні інвалідів збоку відповідача, а також, не надано доказів, що державна служба зайнятості в спірний період направляла інвалідів для працевлаштування відповідачу, яким було відмовлено у працевлаштуванні.
Також, і не було надано доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, і відмови у такому працевлаштуванні.
У цілому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2022 р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко