Справа № 640/13006/21 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.
25 січня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з моменту досягнення пенсійного віку, а саме з 15.02.2019; зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві призначити пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з моменту досягнення пенсійного віку, а саме з 15.02.2019.
Не погоджуючись із правомірністю дій ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови в призначені пенсії, позивач посилається на те, що він не може нести відповідальність за дії особи-роботодавця при заповненні трудової книжки.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2022 р. адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що полягає в не призначені пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 15.02.2019.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2022 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у письмовому провадженні на 25.01.2023.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02.04.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Заява була зареєстрована в електронному журналі реєстрації звернень призначення/перерахунку пенсій ІКІС ПФУ: Підсистеми «Звернення» 02.04.2019 за № 4211. До заяви були долучені наступні копії документів: паспорта; ідентифікаційного коду; трудової книжки; довідки про проходження військової служби від 31.01.2019 № 481.
На підставі наданих документів до страхового стажу позивача було враховано 24 роки 7 місяців 1 день, проте, до стажу роботи позивача не було включено 1 рік 9 місяців, зокрема: період роботи в акціонерному товаристві Науково-виробничої фірми «Оріон» з 02.09.1993 по 09.12.1994, у зв'язку з тим, що в трудовій книжці запис про звільнення не містить наказу та дати на основі чого внесений запис; період роботи в товаристві з обмеженою відповідальністю спортивному клубі «Комблис» з 12.01.1996 по 30.04.1996, оскільки дата звільнення та дата наказу про звільнення в трудовій книжці зазначена 31.04.1996, тоді як квітень місяць містить 30 календарних днів; період роботи в товаристві з обмеженою відповідальністю «Барклай» з 31.04.1996 по 04.07.1996, оскільки дата про прийняття на роботу в трудовій книжці зазначена 31.04.1996, тоді як квітень місяць містить 30 календарних днів, та запис наказу про звільнення здійснений іншим чорнилом.
У подальшому, за звернення заявника до Пенсійного фонду України, відповідачем зроблені запити до ТОВ «Барклай» від 21.12.2020 № 2600-0201-8/180820, та до Державного архіву м. Києва від 21.12.2020 № 2600-0201-8/180836, з проханням надати уточнюючі довідки для можливості зарахування вищезазначених періодів.
Як зазначає відповідач, оскільки відповіді на вказані запити ГУ ПФУ не отримувало, питання про призначення пенсії буде вирішено після отримання уточнюючих довідок, внаслідок чого, рішення про відмову в призначенні пенсії не приймалось.
Не погоджуючись із правомірністю дій ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови в призначені пенсії, позивач посилається на те, що він не може нести відповідальність за дії особи-роботодавця при заповненні трудової книжки. Наведене і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, а недоліки в її заповненні, не є підставою для відмови в зарахуванні вказаних періодів до трудового стажу позивача. При цьому, трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. особи, відповідальні за заповнення трудової книжки достовірно знали або повинні бути знати про зміст наведених статей Закону та Кримінального кодексу України, за відсутності належних доказів що підтверджують зворотне, інформація про спірний стаж позивача в 1 рік 9 місяців є достовірною, а отже, має бути врахована органом Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували недостовірність інформації, що зазначена в трудовій книжці.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії відповідачем не приймалось, а записи в трудовій книжці позивача не дають підстав для зарахування всіх періодів до його страхового стажу.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень частини першої, другої статті 5 Закону України від 09.07.2003 № 1058- IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі по тексту також Закон № 1058) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до положень частин 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За визначенням, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно із частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до положень частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до приписів статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ), основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
При цьому, пунктом 3 Порядку, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами пункту 20 вказаного Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тож, у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці, особа має право подати до органів пенсійного фонду довідку, що містить інформацію на підтвердження загального страхового стажу.
Відповідно до ст. 39 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» також встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Пунктами 2.2 - 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що страховий стаж в 1 рік 9 місяців, в тому числі з 02.09.1993 року по 09.12.1994, з 12.01.1996 року по 31.04.1996 року та з 31.04.1996 року по 04.07.1996 року, не було враховано, оскільки записи в трудовій книжці виконано з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Проте, на переконання колегії суддів, наведені доводи відповідача є необґрунтованими та недоведеними,позаяк позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, а можливі недоліки в її заповненні, не є підставою для відмови в зарахуванні вказаних періодів до трудового стажу позивача, при цьому, як правильно виснував суд першої інстанції, трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
При розгляду даного спору в суді, відповідачем до матеріалів справи не надано доказів направлення/вручення запитів до ТОВ «Барклай» від 21.12.2020 №2600-0201-8/180820, та до Державного архіву м. Києва від 21.12.2020 № 2600-0201-8/180836, з проханням надати уточнюючі довідки, а тому, позивач не має нести негативні наслідки у формі не призначення пенсії протягом невизначеного терміну в майбутньому. Оскільки особи, відповідальні за заповнення трудової книжки достовірно знали або повинні бути знати про зміст наведених статей Закону та Кримінального кодексу України, за відсутності належних доказів що підтверджують зворотне, інформація про спірний стаж позивача в 1 рік 9 місяців є достовірною, а отже, має бути врахована органом Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, які б підтверджували недостовірність інформації, що зазначена в трудовій книжці, з метою всебічного і повного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про бездіяльність відповідача в призначенні пенсії позивачу та зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачу.
Виходячи з принципу «належного урядування», державні органи зобов'язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки коштом приватної особи, яка діяла добросовісно. Принцип «належного урядування» має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу «належного урядування» забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип «належного урядування» підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
За вказаних обставин, викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
У частині посилань апелянта на те, що рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії відповідачем не приймалось, колегія суддів наголошує на тому, що позивач за призначенням пенсії звернувся ще в 2019 році, проте, станом на дату розгляду даного спору в суді, відповідач так і не отримав від установ/організацій уточнюючих/архівних відомостей, що ним запитувались, при цьому, позивач не може з даних підстав перебувати у стані невизначеності за умови винонання з його боку всіх вимог для призначення пенсії та надання наявних у нього документів.
У разі встановлення факту надання позивачем недостовірних відомостей у трудовій книжці, отримання підтверджень з архіву, відповідач має право застосувати відповідні механізми повернення надміру сплаченої позивачу пенсії.
Колегія суддів зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб'єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень. Цей обов'язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У цілому, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2022 р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко