Справа №757/67729/21-к Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/1425/2023 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
26 січня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року,-
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року письмове клопотання прокурора ОСОБА_8 задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину Азербайджанської Республіки, запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 05 лютого 2023 року включно.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції враховуючи у сукупності конкретні обставини справи, те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, який відноситься до категорії тяжкого та передбачає покарання на строк до 10 років позбавлення волі, за змістом обвинувального акту та обставин, встановлених органом досудового розслідування, обвинувачений ОСОБА_6 з місця події втік, є громадянином іноземної країни - Республіки Азербайджан, рішенням органів ДМС від 15.03.2021 останньому скасовано посвідку на тимчасове проживання в Україні. А також судом враховано значний резонанс, який викликало дане кримінальне правопорушення у суспільстві та було висвітлено у ЗМІ, потягло смерть потерпілого та було вчинено в центральній частині міста Києва при значному скупченні перехожих, суд, хоча і приймаючи до уваги доводи і докази сторони захисту щодо наявності у обвинуваченого постійного місця проживання та факт його перебування у шлюбі, погоджується і вважає доведеними заявлені прокурором ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, зможе вчинити спроби переховуватись від суду, з огляду на покарання, яке йому загрожує у випадку встановлення судом його винності, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Також судом першої інстанції взято до уваги той факт, що наразі у зв'язку із проведенням на території України військових дій країною агресором, частина території держави є тимчасово окупованою, що додатково може надати обвинуваченому можливість переховуватись на тій території країни, яка не підконтрольна органам державної влади.
Окрім того, з урахуванням положень п.2 ч.4 ст. 183 КПК України суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визначення ОСОБА_6 альтернативного запобіжного заходу у виді застави, оскільки він обвинувачується у вчиненні злочину, який спричинив загибель людини.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість ухвали Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року просить її скасувати і постановити нову ухвалу, якою обрати щодо ОСОБА_6 запобіжний захід не пов'язаний із тримання під вартою або обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави та покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України є сумнівною, не підтверджується вже дослідженими в судовому засіданні доказами та суперечить чинному законодавству.
Апелянт вважає, що кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч.2 ст. 121 КК України є сумнівною, виходячи вже з досліджених в судовому засіданні доказів, і посилання суду на тяжкість злочину, як на підставу продовження обвинуваченому строку тримання під вартою є явно передчасною, виходячи з принципу презумпції невинуватості.
Крім того, захисник зазначає, що посилання суду на те, що ОСОБА_6 є громадянином Республіки Азербайджан, є порушенням принципу рівності перед законом і судом за громадянством та етнічним походженням.
Також захисник вказує, що на даний час судовий розгляд по суті фактично проведений і твердження суду, що ОСОБА_6 з місця події втік суперечить доказам, які досліджені судом. Зазначає захисник і те, що посилання суду на значний резонанс, який викликало вказане кримінальне правопорушення, є непроцесуальним способом формування підстав для подальшого тримання ОСОБА_6 під вартою.
Також апелянт вказує, що посилання суду на те, що рішенням органів ДМС від 15.03.2021 ОСОБА_6 скасовано посвідку на тимчасове проживання в Україні і це є ризиком, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки незалежно від виду обраного запобіжного заходу Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» гарантує як законність перебування ОСОБА_6 на території України до завершення судового розгляду, відбуття покарання тощо, так і неможливість покинути межі країни.
Крім того, апелянт зазначає, що ОСОБА_6 , в ході досудового слідства та в суді неодноразово заявляв, що визнає себе винним у діях, внаслідок яких настала смерть потерпілого, розкаюється та готовий нести покарання і відшкодувати майнову шкоду, але не погоджується з правовою кваліфікацією, оскільки не передбачав ніяких серйозних наслідків від нанесених двох ударів потерпілому, який до цього агресивно і нецензурно висловлювався в його адресу і вимагав вийти з автомобіля. Також, захисник вказує на те, що ОСОБА_6 не тікав, а поїхав з місця події, так як не передбачав настання тяжких наслідків для потерпілого від його ударів, оскільки відразу після падіння потерпілого підійшов його товариш, який махнув рукою йому, що ОСОБА_6 розцінив, як знак їхати, крім того у нього в автомобілі був пасажир, якого потрібно було доставити згідно з замовленням. Після доставки пасажира він поїхав у напрямку місця свого проживання, де в був затриманий працівниками поліції.
Також апелянт вказує, що обвинувачений ОСОБА_6 отримав вищу освіту в Україні, одружений з громадянкою України і разом з дружиною має постійне місце проживання в м. Києві, що вказує на тісні соціальні зв'язки в України, наміру переховуватись від суду і виїжджати за межі України, його підзахисний не має.
Крім того, захисник посилається на безпідставність твердження суду першої інстанції про вірогідність вчинення ОСОБА_6 іншого кримінального правопорушення при застосуванні більш м'якого запобіжного заходу, оскільки ніяких даних про протиправну поведінку обвинуваченого до або після події кримінального правопорушення до суду надано не було
Таким чином, захисник вважає, що на даний час є належні правові підстави для зміни ОСОБА_6 запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 не містить клопотання про її розгляд за участю сторін, а відтак апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку, передбаченому ч.4 ст. 422-1 КПК України без участі сторін.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши надані в копіях матеріали провадження, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно вимог ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
В даному кримінальному провадженні обвинувачений ОСОБА_6 перебуває під вартою, відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022р, строк дії якої був встановлений до 10 грудня 2022 року включно.
02 грудня 2022 року прокурором Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_9 подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.
В судовому засіданні 08 грудня 2022 прокурор підтримав заявлене клопотання та просив його задовольнити, посилаючись на те, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме обвинувачений може переховуватись від суду, вчинити незаконний вплив на ще не допитаних свідків у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення. Зазначає, що вказані ризики є реальними, стійкими, триваючими та виправдовують саме такий рівень суворості запобіжного заходу.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року клопотання прокурора задоволено, продовженообвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 05 лютого 2023 року включно.
Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
З оскаржуваної ухвали вбачається, що судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини за яких таке продовження можливе.
Відповідно, до журналу судового засідання, судом першої інстанції, були заслухані пояснення прокурора, потерпілої ОСОБА_10 і її представника та захисника обвинуваченого для з'ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
Всупереч доводам апеляційної скарги захисника, суд першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання, врахував, конкретні обставини кримінального провадження, особу обвинуваченого та правильно встановив, що продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність таких ризиків які б давали достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватись від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, то на переконання колегії суддів вони є безпідставними з огляду на наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З врахуванням характеру висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину із застосуванням насильства, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, який є громадянином іноземної країни Республіки Азербайджан, рішенням органів ДМС від 15.03.2021 йому було скасовано посвідку на тимчасове проживання в Україні, колегія суддів дійшла висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення такі ризики не зменшились і виправдовують подальше його тримання під вартою.
Апеляційний суд, оцінюючи вищевказані обставини, також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, разом з тим, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що посилання на громадянство ОСОБА_6 порушує принцип рівності перед законом і судом за громадянством та етнічним походженням, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, та обставина, що обвинувачений ОСОБА_6 є уродженцем та громадянином іноземної країни, жодним чином не порушує принцип рівності перед законом, а лише свідчить про наявність всіх підстав вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 , якому скасовано посвідку на тимчасове проживання в Україні, у сукупності з усіма обставинами, які враховані судом першої інстанції, на даному етапі провадження,без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою може ухилятись від суду. Та обставина, що обвинувачений має місце проживання в м. Києві, дружину і брата, які гарантують належну поведінку обвинуваченого, не може свідчити про наявність таких соціальних зв'язків, які б давали достатні підстави вважати, що обвинувачений не зможе здійснити дії, передбачені п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а також слугувати підтвердженням його належної процесуальної поведінки.
З приводу ризику, передбаченого п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого впливати на потерпілого та свідків у даному кримінальному провадженні, то на переконання колегії суддів, з врахуванням того, на даний час у даному кримінальному провадженні свідки та потерпілий не допитані, існує велика ймовірність і ризику незаконного впливу обвинуваченого на них.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України, то колегія суддів зауважує, що обґрунтованість висунутого обвинувачення та правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого перевіряється судом першої інстанції на підставі обвинувального акту, шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів, в тому числі і показань свідків та потерпілого, які на даний час не допитані, і на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення. Суд апеляційної інстанції на даному етапі кримінального провадження позбавлений повноважень надавати оцінку таким доводам апеляційної скарги.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про особу обвинуваченого підтверджують на даному етапі провадження, потребу в подальшому триманні під вартою.
З приводу доводів апеляційної скарги захисника про те, що посилання суду на значний резонанс, який викликало вказане кримінальне правопорушення, є непроцесуальним способом формування підстав для подальшого тримання ОСОБА_6 під вартою, колегія суддів зазначає, що в даному випадку не вказані посилання суду стали підставою для продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою, а підставою такого рішення стало існування ризиків, передбачених п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Зважаючи на наведене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. А тому, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, як і твердження апелянта про те, що наведені у судовому рішенні ризики є сумнівними, колегія суддів вважає безпідставними.
Рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
З приводу прохання захисника, зазначеного в прохальній частині апеляційної скарги щодо визначення розміру застави та покладення на обвинуваченого обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, то апеляційний суд звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину із застосуванням насильства, а тому відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, за вказаних обставин, суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.
Будь - яких істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, а не інший запобіжний захід, як про це просить захисник, має забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_6 процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст. 404, 407, 418, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 05 лютого 2023 року включно - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_4