Справа № 756/8939/20
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/4068/2023
26 січня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
суддя-доповідач Слюсар Т.А.
суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 червня 2021 року у складі судді Майбоженко А.М.,
у цивільній справі за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У липні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося у суд із позовом у якому з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором розмірі 51 257 грн 28 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 19.07.2010 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який згодом було збільшено до 25 000 грн.
При укладенні договору сторони керуватися ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідачка свої зобов'язання в повному обсязі по поверненню суми кредиту не виконала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 31.01.2021 становить 51 257 грн 28 коп., з якої 18 837 грн 23 коп. заборгованість за тілом кредиту та 32 384 грн 05 коп. заборгованість за простроченими відсотками.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07 червня 2021 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк»задоволено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що у наданому позивачем розрахунку заборгованості чітко зазначено, що останній платіж відповідачем було здійснено 30.09.2015, тобто саме з цієї дати і розпочався строк передбачений ст. 257 ЦК України, і який закінчився 30.09.2018.
Вказано, що позивачем не надано доказів існування вказаного кредитного договору, окрім анкети заяви, що не може бути доказом укладання кредитного договору.
АТ КБ «ПриватБанк» подані письмові пояснення на апеляційну скаргу в якій зазначено, що апеляційна скарга є необґрунтованою, такою що не відповідає фактичним обставинам справи та такою, що не підлягає задоволенню.
Просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 червня 2021 року залишити без змін.
Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку б/н від 19.07.2010, якою підтвердила свою згоду на те, що підписанням цієї заяви вона відповідно до ст. 634 ЦК України у повному обсязі приєднується до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», які розміщено на офіційному сайті в мережі Інтернет за адресою privatbank.ua, та які разом із пам'яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування, примірник якого він отримав шляхом самостійного роздрукування.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що він виконав свої зобов'язання за договором в повному обсязі, відкрив кредитний рахунок, встановив початковий кредитний ліміт, видав відповідачу кредитну картку та надав можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту.
На підтвердження вказаної обставини позивач надав:
- анкету-заяву б/н від 10.07.2010 (а.с. 24),
- розрахунок заборгованості (а.с.115),
- витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.25),
- витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.26-51),
- виписку по рахунку (а.с.9-21),
- довідку про зміну умов кредитування (а.с.22),
- довідку про видані кредитні картки (а.с.23).
Судом встановлено, що відповідачка свої зобов'язання здійснити погашення кредиту та процентів внесенням коштів на кредитний рахунок порушила.
Задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк» районний суд виходив з того, що відповідачка отримала на платіжну картку кошти та протягом її дії допустила порушення строків їх повернення, за що також підлягають стягненню прострочені відсотки.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із ч. 3 ст. ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
19.07.2010 між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 була підписана заява № б/н відповідно до якої відповідачка отримала кредит у розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту, який в подальшому було збільшено до 25 000 грн.
Кредитний договір складається із Анкети-заяви позичальника, з якої вбачається, що відповідачці було видано кредитну картку, а також Умов та Правил надання банківських послуг та витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». Своїм підписом в зазначеній заяві відповідачка підтвердила, що вона ознайомлена і згодна з Умовами і правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку і згодна з тим, що заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг.
До кредитного договору банком додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Відповідно до наданого суду розрахунку, станом на 31 січня 2021 року заборгованість становить 51 257 грн 28 коп., з якої 18 837 грн 23 коп. заборгованість за тілом кредиту та 32 384 грн 05 коп. заборгованість за простроченими відсотками.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків . Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання, його умови розробляє в даному випадку, АТ КБ «ПриватБанк».
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до них.
Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строки та в порядку, встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1,2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Однак, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з заяви позичальника від 19.07.2010 процентна ставка по вказаному договору не зазначена, а також, не зазначено і строку повернення кредиту (користування ним).
Крім того, матеріали справи не містять підтвердження, що саме додані банком до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов були надані відповідачу на ознайомлення, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та порядок їх нарахування, а роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року.
За таких обставин та без надання підтвердження про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Відтак, враховуючи вимоги справедливості та розумності, зважаючи на принцип добросовісності, з метою захисту відповідача, як, в даному випадку, менш захищеного учасника цивільних правовідносин та враховуючи, що судом не встановлено належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи Анкету-заяву позичальника, та брав на себе зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитом, апеляційний суд вважає поспішними висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав до стягнення з відповідачки заявлених позивачем відсотків за користування кредитом, у сумі 32 384грн.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 03 липня 2019 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів.
Відповідно до справи, на підставі анкети-заяви ОСОБА_1 , у якій зазначено про бажане отримання суми кредиту - 5000 грн, було видано кредитну картку «Універсальна» (а.с.24), кредитний ліміт на яку у максимальному розмірі встановлювався у липні 2013 року в сумі 25 000грн. (а.с.22).
У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт незгоди ОСОБА_1 з перерахованими банком на її рахунок кредитними коштами, якими до того ж згідно даних виписки за договором відповідачка активно користувалася, проводила платежі (а.с.9-21).
За таких обставин, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про невикористання ОСОБА_1 наданих банком кредитних коштів.
Матеріалами справи доведено, що фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти у добровільному порядку кредитору не повернуті, а тому банк має право у будь-який час вимагати повернення кредитних коштів.
Посилання апеляційної скарги про неправильність викладеного позивачем розрахунку заборгованості відповідачки за тілом кредиту апеляційний суд відхиляє, остільки доказів на його спростування не надано, а інший розрахунок, який на думку скаржниці є правильним, до справи не долучено.
Зміст долученого до справи розрахунку заборгованості по тілу кредиту узгоджується з наявними у справі доказами.
За таких обставин районний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав до стягнення з боржниці кредитної заборгованості.
Між тим, з визначеною судом сумою боргу погодитися неможливо.
Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Умовами укладеного між сторонами договору від 19.07.2010, що засвідчені змістом анкети-заяви, підписаної відповідачкою, не встановлено строку повернення кредиту, а тому зобов'язання боржниці з повернення отриманих коштів регулюється положеннями ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Викладене узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 у справі № 191/2648/17 та у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦК України є обов'язковими до врахування.
Відповідно до ст.ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК).
Згідно ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно п.2 ч.5 ст. 261 ЦК Україниза зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Як убачається зі справи 30.09.2015 відповідачкою було здійснено погашення заборгованості по кредитному договору в розмірі 50 грн 78 коп. Після зазначеної дати будь-які дії відповідачкою спрямовані на сплату заборгованості по кредиту не вчинялися.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції представником ОСОБА_1 було подано клопотання про застосування строку позовної давності (а.с.123,124).
Відповідно до справи, позивач звернувся у суд з позовом до ОСОБА_1 07.07.2020.
Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку що до виниклих відносин підлягає врахуванню позовна давність, а тому заборгованість підлягає обрахуванню з 07.07.2017 по 07.07.2020 та складає 16 671 грн 78 коп.
Доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку давності за указаними зобов'язаннями, позивачем до справи не долучено.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що районним судом не застосовано строк позовної давності щодо заборгованості за тілом кредиту, який пропущено без поважних причин та заяву про застосування якого було подано під час судового розгляду справи.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскаржуване рішення постановлено з порушенням норм матеріального права, неправильним застосуванням норм матеріального права.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позову й стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 16 671 грн 78 коп.
У задоволенні позову в іншій частині слід відмовити.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що рішення суду було скасовано в частині позовних вимог та задоволено його в розмірі 16 371 грн 78 коп., підлягає зміні розмір судового збору, що підлягав стягненню з відповідачки на користь позивача у відсотковому співвідношенні з 2 102 до 671 грн (2102*31,94%).
У зв'язку з частковим задоволення апеляційної скарги, також підлягає стягненню з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір понесений під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в сумі 1 007 грн 06 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 червня 2021 року скасувати.
Ухвалити по справі нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) заборгованість за тілом кредиту в розмірі 16 371 грн 78 коп. та судові витрати понесені під час розгляду справи в сумі 671 грн 38 коп.
В заваленні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір понесений під час розгляду справи в сумі 1 007 грн 06 коп.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: