Справа № 11-cc/824/137/2023 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2
Єдиний унікальний номер: № 759/17942/22
17 січня 2023 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року, -
за участі:
представника власника майна - адвоката ОСОБА_7
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року задоволено клопотання старшого слідчого СВ Святошинського УП ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - ОСОБА_9 про накладення арешту на майно та накладено арешт на майно, яке вилучено 07.12.2022 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 (перелік майна згідно резолютивної частини оскаржуваної ухвали).
Не погоджуючись з таким висновком слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу у якій, посилаючись на незаконність та неналежну вмотивованість ухвали слідчого судді, вважаючи висновки, викладені у ній такими, що не відповідають фактичним обставинам та не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах провадження, просить ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 14.12.2022 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання про накладення арешту відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник зазначає, що майно, на яке було накладено арешт не є знаряддям вчинення злочину та не зберегло на собі його сліди, а відтак не може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, адже не містить жодної інформації щодо встановлення причетних осіб чи наявність вини в їх діях. Крім того знаряддя вчинення кримінального правопорушення не є обов'язковим елементом складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
На думку представника власника майна доказами у кримінальному провадженні № 42022102080000085 від 08.08.2022 року можуть бути виключно зелена папка, в якій знаходилися копії документів та грошові кошти у сумі 1000 доларів США, які ОСОБА_6 передав ОСОБА_10 при зустрічі.
Крім того апелянт зазначає, що арештоване майно не було набуте кримінально протиправним шляхом, оскільки для цього були законні підстави, зокрема договір дарування грошових коштів від 28.11.2022 року.
Як стверджує автор апеляційної скарги, в матеріалах провадження відсутні усі обов'язкові критерії, передбачені ст. 98 КПК України для визнання майна, яке було вилучено під час проведення обшуку в квартирі ОСОБА_6 речовими доказами, а відтак накладення на них арешту з метою забезпечення збереження речових доказів є безпідставним, необґрунтованим.
На думку представника власника майна під час постановлення оскаржуваного судового рішення слідчим суддею було порушено такі загальні засади кримінального провадження як законність, недоторканість права власності, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, безпосередність дослідження показань, речей і документів.
В судове засідання прокурор не з'явився, про причини неявки до суду не повідомив.
Апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна у ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу цікавитись провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов'язки.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності прокурора, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна, яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити у повному обсязі, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, слідчим відділом Святошинського УП ГУНП в місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 42022102080000085 від 08.08.2022 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
07.12.2022 року в рамках кримінального провадження ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
07.12.2022 року за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 02.12.2022 року проведено обшук у помешканні ОСОБА_6 за участю його захисника ОСОБА_11
07.12.2022 року вилучене в ході обшуку майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
12.12.2022 року старший слідчий СВ Святошинського УП ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_8 за погодженням із прокурором у кримінальному провадженні - ОСОБА_9 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку.
Метою арешту вказаного майна прокурор зазначив збереження речових доказів, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі для проведення відповідних експертних досліджень. Крім того зауважив, що незастосування цього заходу забезпечення кримінального провадження зумовить труднощі та неможливість виконання вироку в частині забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову чи перешкоджатиме встановленню істини внаслідок того, що таке майно (грошові кошти) може бути приховане чи відчужене.
14.12.2022 року ухвалою Святошинського районного суду міста Києва задоволено клопотання старшого слідчого та накладено арешт на майно, яке вилучено 07.12.2022 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 в рамках кримінального провадження № 42022102080000085 від 08.08.2022 року.
Задовольняючи клопотання слідчого про накладення арешту на майно, слідчий суддя дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до висновку, про необхідність у накладенні арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням слідчого судді з огляду на наступне.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні про арешт майна, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. Накладаючи арешт на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Статтею 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення зберегли на собі його сліди або містять інші відомості які можуть бути використані як доказ факту чи обставин ще встановлюються під час кримінального провадження в тому числі предмети що були об'єктом кримінально протиправних дій гроші цінності та інші речі набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 4202102080000085, про накладення арешту на вищевказане майно, слідчий суддя, дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до обґрунтованого висновку, що вищевказане майно відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні, а тому необхідно накласти на нього арешт.
З урахуванням цього, слідчий суддя, всупереч твердженням автора апеляційної скарги, встановив належні правові підстави, передбачені ч. 1 ст. 170 України, для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на вищевказане майно, оскільки воно, як вважає колегія суддів, відповідає критеріям ст. 98 КПК України.
Як вбачається з наданих до суду матеріалів, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
За версією органу досудового розслідування у ОСОБА_6 , який достовірно знаючи про те, що на території України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан, що встановлює обмеження на виїзд осіб чоловічої статі та призивного віку за межі України, достовірно знаючи про можливість перетину державного кордону України під час воєнного стану водіями, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, у невстановлений досудовим розслідуванням місці та час, виник злочинний умисел, спрямований на незаконне збагачення, шляхом сприяння громадянам України чоловічої статі та призивного віку незаконному переправленню через державний кордон України шляхом їх фіктивного оформлення водіями, що здійснюють вищезазначені перевезення за винагороду.
07.12.2022 року в ході проведення обшуку у помешканні підозрюваного виявлено та вилучено ряд предметів та документів, які як зазначає орган досудового розслідування у клопотанні, є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди, містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
Тому доводи представника про те, що матеріали справи не містять підстав вважати, що таке майно відповідає критеріям речового доказу не знаходять свого підтвердження в ході перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Доводи представника про те, що арешт на вищевказане майно накладено безпідставно, не спростовують висновків слідчого судді щодо наявності законних підстав для накладення арешту на вилучене майно на даній стадії досудового розслідування. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. 170 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування з встановленням наявних у кримінальному провадженні доказів, які вказують на відповідність майна вимогам ст. 98 КПК України.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус як накладення арешту на майно, що надасть змогу виконати завдання, для виконання якого прокурор звернувся із клопотанням.
А тому доводи автора апеляційної скарги про відсутність правових підстав для арешту майна, не є переконливими.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Отже, рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга навіть з урахуванням усіх викладених в них доводах, задоволенню не підлягає.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, що виявлено та вилучено в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, всупереч доводам апеляційної скарги.
Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на вказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи автора апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Інші доводи апелянта не є безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі представника власника майна, не вбачається.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого СВ Святошинського УП ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - ОСОБА_9 про накладення арешту на майно та накладено арешт на майно, яке вилучено 07.12.2022 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 в рамках кримінального провадження № 42022102080000085 від 08.08.2022 року (перелік майна згідно резолютивної частини оскаржуваної ухвали), - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
__________________ ______________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4