17 жовтня 2007 р.
№ 10/294-06(31/27)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кравчука Г.А.,
суддів:
Швеця В.О., Шаргала В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області
на постанову
Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 15.03.2007 р.
у справі
№ 10/294-06(31/27)
господарського суду
Дніпропетровської області
за позовом
прокурора Кіровського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області
до
1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Украгроресурс»,
2) Державної акціонерної компанії “Хліб України»,
3) Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Орільська»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
Державна служба охорони
культурної спадщини
про
визнання договору недійсним
в судовому засіданні взяли участь представники:
прокуратури:
- не з'явились;
позивача:
- не з'явились;
відповідача-1:
- не з'явились;
відповідача-2:
- не з'явились;
відповідача-3:
- не з'явились;
третьої особи:
- не з'явились;
У грудні 2005 р. Прокурор Кіровського району м. Дніпропетровська (далі -Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі -Відділення) до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просив визнати недійсним договір купівлі-продажу № 8707 від 29.10.2004 р. (далі -Договір № 8707), укладений між Державною акціонерною компанією “Хліб України» (далі -Компанія) і Товариством з обмеженою відповідальністю “Украгроресурс» (далі -Товариство) та зобов'язати Товариство повернути будівлю № 42 по вул. Плеханова у м. Дніпропетровську (далі -Будівля № 42) до державної власності, а саме -до статутного фонду Компанії.
Позовні вимоги Прокурор обґрунтовував тим, що Будівля № 42 передана до статутного фонду Компанії та знаходиться у державній власності, і крім, того, належить до категорії пам'яток архітектури національного значення, однак, в порушення норм Закону України “Про охорону культурної спадщини», продана Компанією через Слов'янську універсальну біржу м. Дніпропетровська Товариству за Договором № 8707 без погодження з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, що, відповідно до ст. 20, 202 та 207 Господарського кодексу України, є підставою для визнання вказаного договору недійсним та повернення Будівлі № 42.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2006 р. у частині позовних вимог до Товариства провадження у справі припинено, а у частині позовних вимог до Компанії в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення мотивовано тим, що Товариство є ліквідованим, що унеможливлює задоволення позовних вимог про визнання недійсним правочину, який є предметом спору, і застосування наслідків його недійсності та є підставою для припинення провадження у справі щодо Товариства на підставі п. 6 частини першої ст. 80 ГПК України.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2006 р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2006 р. залишено без змін. Постанова мотивована тим, що ні Прокурором, ні Відділенням не доведено факт порушення Компанією та Товариством при укладанні Договору № 8707 Закону України “Про охорону культурної спадщини», а Будівля № 42 на момент укладання вказаного договору була власністю Компанії (згідно рішення Третейського суду при Київській палаті сприяння третейському судочинству від 18.07.2003 р. у справі № 03/06 з урахуванням додаткового рішення від 08.04.2004 р.).
Постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2006 р. постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2006 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2006 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Під час нового розгляду справи Прокурор неодноразово уточнював позовні вимоги (т. 2, а. с. 12 -13, а. с. 85 -86) та просив господарський суд Дніпропетровської області визнати недійсним Договір № 8707, укладений між Компанією та Товариством, визнати недійсним договір купівлі-продажу № 478 від 17.01.2005 р. Будівлі № 42 (далі -Договір № 478), укладений між Товариством та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Орільська» (далі -Агрофірма), зобов'язати Агрофірму повернути Будівлю № 42 Товариству, а Товариство -повернути отримані за Договором № 478 кошти Агрофірмі, зобов'язати Товариство повернути Будівлю № 42 до статутного фонду Компанії, а Компанію -повернути отримані за Договором № 8707 кошти Товариству. Проте, оскільки Товариство за Договором № 478 повернуло раніше витрачені кошти шляхом отримання їх від Агрофірми, Прокурор просив господарський суд Дніпропетровської області зобов'язати Агрофірму передати Будівлю № 42 до статутного фонду Компанії, а Компанію -передати відповідні кошти Агрофірмі.
Уточнені позовні вимоги Прокурор обґрунтовував тим, що:
- Будівля № 42 належить до категорії пам'яток архітектури національного значення, а тому її продаж Компанією Товариству за Договором № 8707, так само як і продаж вказаної будівлі Товариством Агрофірмі за Договором № 478, без погодження з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, суперечить п. 25 частини першої ст. 5 Закону України “Про охорону культурної спадщини», що є підставою для визнання зазначених договорів недійсними;
- реалізація Компанією Будівлі № 42, яка є власністю держави, а не Компанії, суперечить вимогам законодавства України та статуту Компанії, що є ще однією підставою для визнання недійсним Договору № 8770.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2006 р. (суддя Кощеєв І.М.) у частині позовних вимог до Товариства провадження у справі припинено, а у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.03.2007 р. (колегія суддів: Павловський П.П., Чус О.В., Логвиненко А.О.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2006 р. залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що:
- Товариство є ліквідованим, і це є підставою для припинення провадження у справі щодо нього на підставі п. 6 частини першої ст. 80 Господарського процесуального кодексу України;
- право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, незалежно від того, чи відповідає відповідна угода вимогам закону, а захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндікаційного позову (за наявності підстав, передбачених законодавством України);
- Прокурором заявлено позов в інтересах неналежного позивача (Відділення), оскільки останній не є центральнім органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, а тому Договір № 8707 та Договір № 478 не можуть бути визнані недійсними у зв'язку з їх невідповідністю п. 25 частини першої ст. 5 Закону України “Про охорону культурної спадщини».
Відділення звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.03.2007 р. і рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2006 р. скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Відділення обґрунтовує тим, що судові акти, які оскаржуються, прийняті внаслідок порушення ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 326, 397 та 658 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5 та 7 Закону України “Про приватизацію державного майна».
Компанія скористалась правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслала до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Відділення, у якому просить залишити її без задоволення. Вимоги, викладені у відзиві, Компанія обґрунтовує тим, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Прокурор, Товариство, Агрофірма та Державна служба охорони культурної спадщини не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу Відділення до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.
За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 17.10.2007 р. розгляд касаційної скарги здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів Кравчука Г.А. -головуючого, суддів Шаргала В.І. та Швеця В.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Відділення не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів вбачається, що за наслідками неодноразових уточнень позовних вимог Прокурор просив господарський суд Дніпропетровської області визнати недійсним Договір № 8707, укладений між Компанією і Товариством, визнати недійсним Договір № 478, укладеним між Товариством і Агрофірмою, та зобов'язати Агрофірму передати Будівлю № 42 до статутного фонду Компанії, а Компанію -передати Агрофірмі кошти, сплачені останньою за вказану будівлю.
Між тим, відповідно до частини другої ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Таким чином, позовні вимоги Прокурора про зобов'язання Агрофірми передати Будівлю № 42 до статутного фонду Компанії та про зобов'язання Компанії передати Агрофірмі сплачені останньою за вказану будівлю кошти не ґрунтуються на вимогах ст. 216 Цивільного кодексу України, оскільки згідно вказаної норми у разі визнання недійсними Договору № 8707 та Договору № 478:
- господарський суд має зобов'язати Агрофірму повернути Товариству Будівлю № 42, та стягнути з Товариства на користь Агрофірми сплачені нею за цю будівлю кошти;
- господарський суд має зобов'язати Товариство повернути Будівлю № 42 Компанії, та стягнути з Компанії на користь Товариства сплачені ним за цю будівлю кошти.
Проте, як встановлено місцевим та апеляційним господарським судом і підтверджується матеріалами справи, Товариство є ліквідованим, що унеможливлює у даному випадку застосування наслідків недійсності правочину (у даному випадку -Договору № 8707 та Договору № 478), передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України та, як обґрунтовано про це зазначили господарські суди першої і другої інстанції, є підставою для припинення провадження у справі в частини позовних вимог до Товариства на підставі п. 6 частини першої ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що задоволення у даному випадку позовних вимог Прокурора, направлених на захист права власності держави, про визнання недійсними Договору № 8707 та Договору № 478, без застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України, не призведе до захисту відповідного права держави в особі Відділення.
У зв'язку з цим колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, хоча і з інших підстав, але по суті обґрунтовано відмовили Прокурору у задоволенні позовних вимог, заявлених в інтересах держави в особі Відділення.
При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що Прокурор в інтересах держави в особі її уповноваженого органу, зокрема, Відділення, або відповідний орган самостійно не позбавлені права за наявності підстав, передбачених ст. 388 Цивільного кодексу України, пред'явити до Агрофірми позовні вимоги про витребування майна -Будівлі № 42.
Щодо позовних вимог Прокурора про визнання недійсними Договору № 8707 та Договору № 478 у зв'язку з їх невідповідністю п. 25 частини першої ст. 5 Закону України “Про охорону культурної спадщини» колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на таке.
Частина перша ст. 18 Закону України “Про охорону культурної спадщини» встановлює, що об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Згідно з п. 25 частини першої ст. 5 Закону України “Про охорону культурної спадщини», погодження відчуження або передачі пам'яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління належить до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Таким чином, особою, уповноваженою подавати позови у випадках порушення власниками пам'яток національного значення або уповноваженими ними органами ст. 18 Закону України “Про охорону культурної спадщини» відповідно до п. 25 частини першої ст. 5 вказаного закону є центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (або прокурор в інтересах держави в особі вказаного органу).
Згідно ж з Тимчасовим положенням про Фонд державного майна України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 року № 2558-XII, Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.
Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що у даному випадку Прокурор, звертаючись з позовом до Компанії, Товариства та Агрофірми про визнання недійсними Договору № 8707 та Договору № 478 з посиланням на порушення ними при укладенні цих договорів п. 25 частини першої ст. 5 Закону України “Про охорону культурної спадщини», в якості органу, в інтересах якого здійснюється таке звернення, мав зазначити центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, а не Фонд державного майна України (Відділення), який не є вказаним органом.
Тобто, позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Відділення про визнання недійсними Договору № 8707 та Договору № 478 пред'явлені ним в особі органу, який не уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Вказане суперечить частини третій ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Виходячи з зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Відділення про визнання недійсними Договору № 8707 та Договору № 478 у зв'язку з їх невідповідністю вимогам Закону України “Про охорону культурної спадщини» не підлягають задоволенню, так як заявлені в особі органу, який не є уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, тобто, є неналежним позивачем.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.03.2007 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Підприємства не спростовують висновків апеляційного господарського суду, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.03.2007 р. у справі № 10/294-06(31/27) господарського суду Дніпропетровської області -без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя В.О. Швець
Суддя В.І. Шаргало